Сочинение на тему кайдашева семья на украинском языке
17 вариантов
Голова сім’ї — Омелько Кайдаш — добрий майстер-стельмах, працьовита й набожна людина — спивається. Мати — Маруся Кайдашиха, яка навчилася погорди у панів, знущається зі своїх невісток, а ті, у свою чергу, зневажають її, а Мотря — старша невістка — навіть виколює свекрусі око. Сини Кайдашів — Карпо й Лаврін теж зневажають батьків, а Карпо дозволяє собі кричати на батька, женеться за матір’ю з дрючком селом. А причиною усьому, як завжди, стає брак грошей. Але їх, здається, ніколи і ні в кого не буває забагато. Та річ в іншому: люди, основним інтересом яких стало тільки те, хто у кого скільки забрав землі, не здатні на високі помисли. Не вміють вони по-справжньому ні любити, ні прощати, не спроможні вони сподіватися й вірити.
А що, коли ми уважніше придивимося до себе, до сучасних людей, які оточують нас? Чи не побачимо ми в деяких з них теперішніх Кайдашів? І, на жаль, можемо констатувати: так, вони є. Не одного чоловіка в наш час згубила пристрасть до горілки — на що “хворів” старий Кайдаш. Скільки внаслідок цього розпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані? Скільки прекрасних фахівців, майстрів своєї справи назавжди втратили можливість реалізувати себе, стати корисними для суспільства?
А грубість, черствість, неповага до батьків теж дуже поширена “хвороба” і часто трапляється у нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть батьків на совісті сучасних молодих Кайдашенків. А щодо лайки, грубості, обмеженості, безкультур’я, то таких випадків у наш час і не перелічити.
Але ніде правди діти: не завжди є ідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, не рахуються з їхньою думкою, не можуть зрозуміти, що діти вже виросли і прагнуть самостійності та поваги, як і будь-яка особистість. Через це і виникають сварки і непорозуміння у сучасних родинах. Інколи конфлікти на побутовому ґрунті спричиняють злочини.
Отже, повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” має непересічне значення: вона примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім’ї — це мир, злагода і спокій.
Зобpаження укpаїнського
побуту і звичаїв у повісті І.С.Hечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Ціла
епоха відділяє нас від того часу, коли жив і твоpив письменник. З давнини
лихоліття, з цаpства супостатів беpе початок його твоpчий шлях, а закінчується
якpаз на поpозі нашої нової доби. І вже на ціле півстоpіччя твоpи пеpежили
свого автоpа, оповідаючи новим поколінням пpо побут і звичаї укpаїнського
наpоду в ту далеку давнину.
Повість
“Кайдашева сім’я І.С.Hечуя-Левицького знайомить нас з яскpавими каpтинами
життя і побуту, обpядів і звичаїв укpаїнського села після скасування кpіпацтва.
У
твоpі письменник показав обмежених людей, які нічого
не
бачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок. Коло інтеpесів цих людей сходиться
на клаптику землі, на господаpстві. У повісті Hечуй-Левицький змалював каpтини
буденного життя селян, показав, як у пpоцесі боpотьби за “моє” і
“твоє” змінюються хаpактеpи людей, стиpаються їх найкpащі якості.
Омелько
Кайдаш чеpез свій безвольний хаpактеp пеpетвоpився на посміщище в сім’ї. Але ж
був він добpою і пpацьовитою людиною. Саме побутові, сімейні негаpазди вбили в ньому
віpу в кpаще життя і довели до тpагічної смеpті.
Маpуся
Кайдашиха. Сваpлива, лицеміpна, улеслива і жоpстока. Розкpивається її хаpактеp
чеpез побутові сцени: лайки з невістками, сваpка за мотовило, подоpож Кайдашихи
в село Бієвці, сутичка біля двоpу баби Палажки.
Молоде
покоління.
У
нескінчених чваpах чеpствіє Каpпо, гpубіє все більше і більше. Жадоба власності
заглушила в Каpпові pодинні почуття і доводить до того, що він на очах усього
села женеться за pідною матіp’ю.
У
безпеpеpвних pодинних сутичках Лавpін чеpствіє душею, гpубіє в нього мова.
Обидва
бpати стали егоїстами, впеpтими людьми.
Подібні
зміни відбулися і в хаpактеpах невісток – Мотpі і Мелашки.
Сумну
каpтину селянського побуту в повісті доповнюють обpази бабів Палажки та
Паpаски.
Змальовуючи
pеалістичні сцени побуту, автоp показує глибоке знання наpодних звичаїв, обpядів,
тpадицій, віpувань, способу життя. Чудово подані у повісті описи каpтин
сватання, оглядин, воpожіння, знахаpства, пpощі в Києві.
Повість
“Кайдашева сім’я” увійшла до скаpбниці укpаїнської літеpатуpи як цінне
художнє надбання. Геpої твоpу живуть в уяві читачів і ще довго житимуть. Вчать і
будуть вчити наpодних тpадицій, звичаїв, обpядів, пpавильної поведінки у
побуті.
Саме
тому й шануємо ми І.С.Hечуя-Левицького.
Додатковий
матеріал
Можливий
ваpіант вступу:
Повість
“Кайдашева сім’я” була написана в 1878 pоці. Темою твоpу є
pеалістичне змалювання життя і побуту укpаїнського селянства за доби після скасування
кpіпосного пpава. У твоpі Hечуй-Левицький показав обмежених людей, які нічого
не бачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок…
Україhські hародhі звичаї та обряди, про які згадує
автор в повісті “кайдашева сім’я”
Коли
йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно
пpивітатись і побажати:”День добpий! Боже поможи!”
У
субботу пісень не співають – гpіх.
Якщо
хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців
того села.
Як
сходять зоpі на небі, дають дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять.
Зайшовши
в хату, гість повинен сісти – це означає, що він поважає хазяїв.
Хто
піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у Лавpі їстиме паску, або вмpе на самий Великдень,
той спасеться, того душу янголи понесуть пpосто до Бога.
Завжди
пеpед хpамом жінки мажуть хати.
Hа
заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала.
Після
сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустpівшись з
батьками заpученої, повинні поцілуватись.
За
дівчиною дають пpидане.
Дівчина
пеpеїжджає жити в хату наpеченого.
Виходячи
заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб,
зваpити боpщ, пpясти, шити).
Після
того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з
чоловіком:”Зав’язала голівоньку, не pозв’яжеш довіку”.
Весілля
гуляють чотиpи дні.
Hа
тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то
можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.
Хто
поститься дванадцять п’ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді.
За
стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові.
До
Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом кололи
кабана.
Їсти
вся сім’я сідала pазом.
У
суботу їздили на яpмаpок.
Пеpед
цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки.
В
хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом.
У
будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні кибалки.
Хати
в селах ставили вікнами і двеpима на південь.
“Кайдашева сім’я” – це гумористично-сатирична повість на соціально-побутову тему, що зберігає свою актуальність і по сьогоднішній день завдяки важливим для кожного питанням, які вона порушує: сімейні відносини, любов, виховання, норми моралі та стосунки між батьками і дітьми.
Персонажі повісті навмисно зображені однобоко та карикатурно, що надає їм колоритності та комічності. Іван Нечуй-Левицький, який не з чуток знав, що таке сільське життя, змалював його максимально реалістично: сірим, одноманітним та буденним, що не є притаманно для української літератури, в якій село завжди зображувалось яскравим та затишним осередком високо моральності, набожності, поваги до батьків та народних традицій.
Гумор та комедія тут застосовується як один із способів змалювання етичних та моральних пороків головних героїв, які доведені до розпачу. Абсурдність ситуацій підсилюється тим, що в основі постійних сімейних чвар стоять по суті нікчемні конфлікти, які в міцній, дружній та згуртованій родині залишились би без уваги. Але в крихкій та надламаній сім’ї Кайдашів кожне необережне слово чи дія переростає в серйозні сутички та навіть бійки, що нагромаджуючись одна на одну призводять до морально-етичного падіння членів родини та незворотної катастрофи.
Коренем зла та основною причиною розрухи в родині Кайдашів автор вбачає відсутність опори сильного та вольового чоловіка – голови (найстарший Кайдаш лінивий та байдужий, він сторониться проблем та відповідальності, спихуючи її на свою дружину), поваги до батьків та зневажливе ставлення до чужих потреб та інтересів.
Читати «Кайдашеву сім’ю» неможливо без сміху, однак це сміх крізь сльози, оскільки за веселими діалогами, абсурдними ситуаціями та колоритною мовою стоїть гостра соціальна драма, що намагається розібратись в одвічних проблемах взаємостосунків між близькими людьми.
Приводи до сварок у Кайдашевій сім’ї мають суто побутове забарвлення, але за ними стоїть набагато серйозніша проблема — духовна роз’єднаність членів родини. Конфлікти перемежовуються своєрідними перемир’ями, але це тимчасове явище. Автор вдало зауважує: “Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я”. Ні, не через мотовило посварилися Мотря та стара Кайдашиха: просто атмосфера в хаті стала нестерпною. Тут можна багато говорити про повну несумісність характерів жінок, але у випадку з Кайдатами причиною сварок виступають зміни глобальні, передусім соціальні зміни в пореформованому селі.
У хаті Кайдашів з’явилася друга невістка — Мелашка, і ця тендітна молода жінка стала об’єктом глузувань і знущань з боку старої Кайдашихи: “Вона нападала на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь”. І не дивно, що Мелашка вирішила залишитися в Києві, куди вона ходила на прощу. Мелашку вдалося повернути, але інше нещастя звалилося на сім’ю: старий Кайдаш почав пиячити і одного разу, напившись, потонув. Тепер на сімейній сцені з’являються Карпо і Лаврін, які ділять батьківське добро. Стався ще один епізод: виміряючи город, сім’я не змогла знайти компромісу. ї надалі сварка йшла за сваркою, жінки знову не могли порозумітися: “Вони разом верещали, ґвалтували, лаялися. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати”, Дійшло і до справжньої бійки. Ще довго ділилися, межувалися Кайдаші, перегороджували двір, “одривали” одну хату від іншої тощо. Нечуй-Левицький вдало описує своєрідний “пік” конфлікту, який нагадував початок справжніх бойових дій: “Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно й понуро”. Автор описує своїх героїв, які досить помітно змінилися за останні кілька років. Чоловіки змужніли, жінки погарнішали, поруч діти. Та ладу між близькими родичами так і не настало. Останнім конфліктом у повісті є сварка навколо груші. А потім “груша всохла, і дві сім’ї помирилися”. Однак чомусь здається, що груша — не останній привід для сімейної війни, яка точиться вже багато часу і точитиметься ще довше.
“Кайдашева сім’я” — один з найпопулярніших творів української класичної літератури. Ще за радянських часів було зроблено кілька дуже вдалих радіоп’єс за цією повістю. Івану Нечую-Левицькому вдалося створити яскраві характери, вхопити найхарактерніші риси селянської мови тощо. А головне, автору вдалося відтворити складне й трагічне явище — повільний, але невідворотний занепад української сім’ї. Твір сповнений гумору, але загальне враження від “Кайдашевої сім’ї” важке. Чомусь здається, що повість розповідає й про нашу сучасність. Швидше за все, чимало сучасних українських сімей впізнають себе в Кайдашах.
Чи є перспективи в сім’ї Кайдашів, якщо припуститися думки, що дві сім’ї й надалі продовжуватимуть жити поруч? Є дві можливості. Перша — Кайдаші старішатимуть на тлі періодичних сварок, а молоде покоління з часом прийде їм на зміну. Друга — Кайдаші роз’їдуться по різних кінцях села або навіть по різних селах. На жаль, третьої можливості для Кайдашевої сім’ї не існує. Давайте ще раз замислимося над цим.
Автором повісті «Кайдашева сім’я» є Іван Нечуй-Левицький. Це відомий український письменник, який відзначився свої талантом до написання прекрасних творів, які стали класикою української літератури. Основним творами, які прославити письменника на літературному п’єдесталі стали повісті «Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я». Проте найвизначнішим здобутком митця є повість «Кайдашева сім’я», яка стала відомою історією про життя та побут українських сімей.
Іван Нечуй Левицький – неперевершений майстер описів рідної природи, яка оточує героїв його повісті. Письменник відрізнявся вмінням майстерно зображати описи природи, людей та побут. Яскравим колоритом автор насичував текст, наприклад: «Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева». Також митця можна ще назвати майстром у мовному викладі. Мова його герої надзвичайно насичена та незвичайна. Автор використовує дуже багато різноманітних стилістичних фігур, які збагачують та посилюють.
Повість «Кайдашева сім’я» – це розповідь про відносини членів сім’ї, про стосунки між батьком та синами, між свекрухою та невістками, між матерями та дітьми. Це дуже складний вузол відносин, який починається позитивною нотою. Спочатку все дуже добре: сини роботящі, невістка гарна, вся сім’я працьовита та забезпечена, але згодом все докорінно змінюється. В родині починаються сварки між усіма її членами. З одного боку, це повість комічного стилю, але під цими смішними історіями захована трагічна доля людей. Їхнє життя зіпсоване і сім’ю вже не можна відновити, вона повністю розпалась. І причиною руйнації стосунків стало майно, яке вони не могли розділити між собою. У відносинах між старшим та молодим поколінням відсутні будь-які моральні цінності. Молода невістка зневажливо ставиться до свекрухи і дозволяє собі звертатись до неї грубими словами та ображати її. Після цього видно, що сім’ю вже не можна зберегти, вона зруйнована. А родина – це найближчі в світі люди. Не маючи їх, ти не маєш свого місця в житті, не маєш підтримки та опори. З перших сторінок читачу цікаво спостерігати над сварками героїв, але в кінці ти відчуваєш жаль до них. Тому що це бідні люди, які самостійно розбили свою сім’ю.
Повість «Кайдашева сім’я» навчає нас оберігати та цінити свою родину. Незважаючи на різноманітні фінансові та побутові проблеми, ми повинні з трепетом ставитись до своїх рідних і тримати їх вкупі. Сім’я – це головна ланка суспільства, яку ми будуємо самостійно. Якість та сила стосунків у родині залежить тільки від нас, тому вся відповідальність покладена на наші плечі.
Следующая >
Найкраща десятка
Інформаційно-освітній портал для школярів, батьків и вчителів. – 264 717 переглядів
Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго» – 175 409 переглядів
Твір-опис пам’ятки історії та культури України. Києво-Печерська лавра – 147 006 переглядів
Гроші в житті людини (за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч») – 145 726 переглядів
Моя майбутня професія – 130 219 переглядів
Твір “Пісня – душа народу” – 129 631 переглядів
Поезія й проза професій (Стислий переказ із творчим завданням) – 123 974 переглядів
Твір на тему: «Характеристика Яви з твору В. Нестайко «Тореадори з Васюківки» – 122 925 переглядів
Твір на тему: «У піснях – історія мого народу» – 105 432 переглядів
Твір на тему: «Невмирущість слова Кобзаря» – 103 622 переглядів
Твір-роздум на тему: «Чи потрібні Дон Кіхоти сьогодні?» за романом М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» – 102 154 переглядів
Твір на тему: «Характеристика персонажів повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 100 811 переглядів
Павлусь – відважний лицар і герой (за повість А.Чайковського “За сестрою”) – 97 354 переглядів
Твір на тему: «Шанобливе ставлення до природи в повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 96 821 переглядів
Яким має бути справжній друг – 95 682 переглядів
Твір на тему: «Як я уявляю подальше життя Нори Хельмер» за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок» – 94 398 переглядів
“Мій улюблений герой – Полліанна” – 92 501 переглядів
Мої літні канікули – 88 477 переглядів
Суспільство. Досить часто цим словом ми об’єднуємо трохи не ввесь світ. А якщо придивитися поближче?.. Хіба всі однакові? В кожного свій розум, свої думки, бажання, можливості. Візьмемо для прикладу двох людей, чоловіка та жінку, що об’єднали свої серця і долі у шлюбі. Кожен з них вніс щось нове у світ іншого, та ось народилася їх дитина – і вона зовсім інша. Згодом вона створить власну родину, і схема повториться. Так було, є і буде, доки існує людство.
Ось так одного дня в мальовничому містечку Стеблеві народився хлопець, якого назвали Іваном. Минув час, хлопчик виріс, став чоловіком і перед ним постав вибір: ким бути? Він вивчився на священика, та чомусь не став ним. Можливо тому, що ніколи до кінця не вірив у дієвість церковних служінь, хоча й твердо розумів: бог – це любов, яку треба нести світом. Іван обрав вчителювання, а згодом став одним з найвідоміших українських письменників-реалістів. І сьогодні ми знаємо його як Івана Нечуй-Левицького, автора багатьох дивовижних творів, сповнених безмежної любові та співчуття до людства, що межує з розумінням людської психології, пороків, слабкостей.
Одним з яскравих прикладів надзвичайного бачення світу людей у творчості автора є повість «Кайдашева сім’я», прототипами героїв якої були знайомі самого Нечуй-Левицького. Цей твір є справжньою трагікомедією, адже сварки в сім’ї Кайдашів ніби й смішні, бо виникають з нічого, та водночас трагічні, адже призводять до тяжких наслідків. Винуватцями подій є, звичайно, самі члени родини, зокрема її голова – Омелько Кайдаш. Це дуже суперечлива натура: набожний, але схильний до пияцтва та бійок; найстарший, але у сімейних справах грає трохи не останню роль. Його дружина Маруся – натура деспотична та егоїстична, хоча й назвати її зовсім черствою не можна, адже вона дуже любить своїх синів та онуків.
Вони, до речі, теж дуже різні, як зовні, так і в середині. Лаврін – це добрий, ніжний, хлопець, тендітний та спокійний. Карпо ж – злий та черствий, грубий, хоча й красивий чоловік. Не дивно, що й жінок вони собі знайшли відповідних. Карпова Мотря – дуже сварлива, криклива жінка, а Лаврінова Мелашка – ніжна, спокійна та любляча, хоча сумісне життя з сім’єю чоловіка згодом її змінило.
Усі герої повісті люди напрочуд нещасні, головною проблемою яких, на мою думку, є дріб’язковість та непоступливість. Не соромлячись людей, вони сваряться у всіх на очах, не виказуючи жодної вірності моралі та вихованню. Чи бачу я актуальність цього твору сьогодні? Безперечно, адже людство докорінно не змінюється вже багато століть; в нас все ті самі базові інстинкти, ті ж бажання, ті ж емоції. «Кайдашева сім’я» наче дзеркало, до якого треба час від часу заглядати, щоб не втрачати розуміння головних цінностей: сім’я, любов, взаєморозуміння, прощення. Почути та полюбити ближнього, незважаючи на його вади, – велике мистецтво, вчитися якому нас неодмінно спонукає біда, якщо ми не випередимо її.
(1879) Літературний рід: епос. Жанр: соціально-побутова повість. Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини. Головна ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині. Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (старший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна); баба Палажка. Композиція твору: повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв. Сюжет твору: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сватання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка). Літературознавці про твір. Це чи не найпопулярніший твір І. Нечуя-Левицького, про що свідчить велика кількість його перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати. Або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті: домашнього затишку; порозуміння між ближніми; почуття гідності; ладу як основи родини. Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, яка живе в цих нібито непоганих, роботящих людях.
Характери персонажів у «Кайдашевій сім’ї», як правило, статичні. Письменник робить акцент на домінантах, виокремлюючи одну-дві риси в їхніх вдачах. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюб-ство. У Кайдашихи — чваньковитість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.
Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кай-дашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. їм не до сміху, оскільки всі вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. Іван Франко вважав, що «І. Нечуй-Левицький малює в “Кайдашевій сім’ї” гірку картину розпаду українського патріархального устрою під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, роль батька в Кайдашів зведено нанівець. Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає фіаско.
Катастрофа в Семигорах починається із занепаду батьківського начала в родині. У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм-Левицьким, — це наслідок певних соціальних умов. З того робився соціологічно-політичний висновок: «так було до революції». Однак автор «Кайдашевої сім’ї» на соціальних чинниках «війни» якраз і не наголошує! У творі йдеться швидше про недосконалість людської природи, про одвічні людські пороки — нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм. Письменник показує не тільки якийсь абстрактно-універсальний світ, а світ український, селянський, з цілком конкретними історичними, етнографічними і географічними ознаками. Він навіть назви села, у якому живуть Кайдаші, не став вигадувати: Семигори легко відшукати на карті недалеко від містечка Стеблів.
А водночас Кайдашева сім’я — це модель усієї України. І справа не в прив’язках до певного історичного часу і до «соціальних умов». Іван Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі «небажані» риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині XIX ст. У цьому сенсі «Кайдашеву сім’ю» можна читати як твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики.
Змальовуючи «війну» в родині Кайдашів, прозаїк раз у раз вдається до гумору ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто-таки разючі (див. сцену бійки Кайдашихи й Мотрі за мотовило). Комічні ефекти також забезпечуються в повісті іронією, великою кількістю зниженої лексики, змішуванням стилів (наприклад: високий епічний стиль — у сцені побутової бійки). Але в тім-то й річ, що коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури, — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький. Печально сміявся й українець Микола Гоголь. Про «Кайдашеву сім’ю» можна сказати так само: це повість, у якій крізь сміх пробиваються сльози (В. Панченко).
«Кайдашева сім’я» — один із тих творів, які запам’ятовуються назавжди. Можу це стверджувати, спираючись на досвід моїх бабусі й матері. Обидві й досі згадують Мотрю і Кайдащиху, навіть цитують окремі рядки. Я зацікавилася, що ж це за твір такий, якщо його вивчають ось уже кілька поколінь?
Майже з перших сторінок зрозуміла, що «Кайдашева сім’я» — повість комічна. Діалог Карпа й Лавріна, в якому йшлося про сільських дівчат, надзвичайно, смішний. Хіба можна не посміхатися, читаючи Карпові характеристики. Весело було читати і про перші дні перебування Мотрі в хаті чоловіка. І про піст Омелька, який він «зволожував» горілкою.
Але по мірі розвитку сюжету мій настрій змінювався. Чомусь уже не було смішно. Що ж трапилося? Постійні сварки, а потім і бійки в родині Кайдашів майже повністю змінили персонажів. Так, Мотря, горда, працьовита, розумна, поступово перетворюється на злу, бездушну, навіть жорстоку особу. Карпо доходить до того, що піднімає руку на батька, а пізніше кидається на матір, трясе її, як грушу, і біжить за нею з ломакою, збираючись побити.
Найбільше вразили зміни в поведінці і вчинках Лавріна і Мелашки. Яким красивим було їхнє кохання! Як ніжно, поетично вони говорили — наче пісню співали! Але з часом і вони «гідно» відбивають словесні атаки Мотрі, навіть беруть участь у «бойових діях», захищаючи свої горщики, кухлики, кабанчика, грушу…
Повість поступово з комічної стає трагічною, бо дуже сумно спостерігати за тим, як деградує, занепадає людина. Саме у такому напрямку змінюються персонажі «Кайдашевої сім’ї». Наслідки цих змін можна пояснити двома причинами. По-перше, впливом суспільства, характер якого змінився після скасування кріпацтва. Нові відносини базуються на приватній власності, а звідси — нова психологія людини: найголовніше — це «моє», його треба збільшувати й захищати. От і б’ються між собою брати й невістки за землю, за батьківську спадщину, за майно і худобу.
Але нові суспільні відносини все-таки не повинні руйнувати сім’ї, перекреслювати елементарні норми народної моралі. Ось, на мою думку, друга причина деградації дійових осіб — відсутність поваги й вірності народним традиціям, які регулювали стосунки між батьками й дітьми, між братами, іншими родичами.
Члени Кайдашевої сім’ї втратили здатність любити й поважати близьких людей. Головним для кожного з них стало прагнення утвердити свою зверхність, захистити свій інтерес, матеріальний і моральний. Для мене всі вони — і старші, і молодші — схожі між собою. Важко звинуватити когось одного. Хіба тільки Кайдашиха винна у тій «домашній війні»? Я впевнена, що якби Мотрі більше терплячості і делікатності, то й багатьох сварок можна було б уникнути.
«Кайдашева сім’я» справді є особливим твором, який і смішить, і засмучує, і запам’ятовується. Він є своєрідною пересторогою: дивіться, якими можуть бути люди, і не повторюйте їхнього «досвіду».
И. Нечуй-Левицкий – выдающийся украинский писатель. Его любимая тема – украинский народ с его красотой и богатством души. И. Франко называл Нечуя-Левицкого талантливым мастером слова, подчеркивал его умение наблюдать жизнь, передавать увиденное средствами слова. Вот почему произведения писателя всегда интересные, захватывающие и, главное, правдивые. В них очень ярко и живописно изображенная жизнь людей, с их праздниками и несогласиями, любовью и ненавистью. Красивым примером этому есть повесть «Кайдашева семья». Главой семьи был Омелько Кайдаш. В господские времена ему пришлось познать тяжелой, изнурительной работы, о чем свидетельствует его внешность. «Широкие рукава закачались к локтям, из-под рукавов было видно здоровые загорелые жилистые руки. Широкое лицо было худощавое и бледное, будто лицо у монаха. На сухом высоком лбу набегали густые мелкие морщины. Кудрявый посеченный волос торчал на голове, как пух, и блестел сединой. Но Омелько не пугался работы. И в каждое свободное от барщины время он не сидел без дела, а работал на себя. Все в его семье были трудолюбивыми: и женщина, и сыны Карп и Лавр, и невестки Мотря и Мелашка. До свадьбы сынов Кайдаши жили относительно спокойно и мирно. Лишь иногда возникали небольшие споры между отцом и Карпом, так как Карп не мог держать языка за зубами и каждого раза оспаривал у отца. Герои повести – старый Кайдаш из Кайдашихою – бывшие крепостные. Жизнь была более или менее мирным, пока Карп и Лавр не оженились. После бракосочетания сынов начинается беспощадная борьба за «твое» и «мое». Каждый из сынов считает себя настоящим хозяином. Ссоры между ними ведутся за раздел родительского хозяйства. Молодицы и себе готовы повыдирать глаза за какие-то мотовила или кружки. В этих постоянных ссорах проявляется мелочность героев. Сын бьет отца, невестка выкалывает свекрови глаз. И за что? За то, что при ссоре Мотрин ребенок разбил кружки Кайдашихи. И вот уже в обеих домах полно гвалта: летят горшки и миски, кричат дети. А Кайдашиха умышленно размазала кровь по всему лицу и побежала через все село с окровавленным лицом. Мотрю посадили в холодную. Но или это помогает? Ссоры между Мотрей и свекровью, Мотрей и Мелашкою не прекращаются. Молодеж калечит скот, выбивают окна, крадут яйца. Бранные слова и потасовки между двумя семьями иногда затихают. Но не надолго. В скором времени они снова начинаются. Эти люди совсем загрубели, они постепенно теряют свои наилучшие черты. Автор изображает две семьи, как две вражеские силы, которые готовы броситься одна на одну: «Две семьи, как две черные тучи приближались одна к второй грустно и понуро». Первые большие ссоры возникли между Мотрей и Кайдашихою. Сначала они возникали от нахальства свекрови. Она относилась к Мотре, как к наймичке, принуждала выполнять всю домашнюю работу. А чтобы Мотря делала все сама, свекровь прибегала к разным ухищрениям: то у нее спина болит, то ноги. После смерти отца началось распределение имущества. Мотря с Кайдашихою были такими жадными, скупыми и мелочными, что за лишний метр земли подняли шум на все село. Когда Карп с женой стали жить отдельно, ссоры не прекратились, а, наоборот, возросли. Два дома стали двумя вражескими лагерями. Женщины подключили к ссорам и мужей, и детей. Стоя с обеих сторон плетня, они обливали друг друга грязью, забыв о человечности и стыде. Чем глубже погружаешься в текст, тем неприятнее становится на души. Но почему же? И потому, что родные люди превращаются во врагов. Неужели так можно ненавидеть? И из-за чего? Разве здесь виновная лишь собственность? А где поделились человеческая совесть, уважение, милосердие, душевная щедрость? Какими же принципами руководствуются герои произведения? Постоянные ссоры за «мое» и «твое», жизнь по принципу: «мой дом с краю», мысли только о себе, а о других безразлично. Отстаивая это принципы, они готовые глаза повыбивать одно одному. Читая повесть, мы смеемся. Но смех этот горький. Писатель с таким художественным мастерством срисовал мелкособственнический быт украинского села, чтобы мы от души посмеялись и вместе с тем вздрогнули от ужаса. Мы же знаем, что украинке – народ добрый, щедрый, радушный, гостеприимный. Но мне кажется, что постоянную бедность, недостаток делали их мелочными, воспитывали жестокость, злость, бездушность, зависть. Повесть учит нас, что человек, несмотря на социальные условия, должна быть великодушной, должна понимать окружающих, чтобы никакие причины, препятствия, трудности не смогли бы сделать из нее эгоиста и владельца. Итак, давайте ценить родственные отношения. Кто же виновный в том, что люди с прекрасными чертами гибнут морально? Виновный в этом существующий порядок. В обстоятельствах эксплуататорского порядка эти черты и замечательные способности героев не могут развиваться, они гибнут под влиянием социального зла – частной собственности. Эти черты характера и способности тратятся не на пользу обществу, а на борьбу за «твое» и «мое». Всю свою энергию, свежие силы совсем молодые люди отдают ссорам, бранным словам и потасовкам. Жаль становится этих людей. Но же или нет таких и в наши времена «Кайдашевых семей»? Конечно, есть. И сейчас встречаются люди, которых не беспокоит жизни общества. Главное их задача – приобрести побольше вещей. Но в нашем обществе человек ценится не за богатством, а за умом, за ее способностями. И люди, которые вся своя жизнь отдают корыстному делу, – это морально убогие, ограниченные люди. Им не место в нашем обществе. Итак, тема произведения, которая была раскрыта И. С. Нечуем-Левицким больше ста лет тому, актуальная и ныне. Мне очень понравилась эта повесть. Так как автор показал, к чему может привести ненависть и злость родных людей. Так, становится смешно, но и вместе с тем страшно. Так как когда это такое было, чтобы сын поднимал руку на родителей? Но такие люди самые нашли себе наказание. Эта повесть учит быть чутким, добрым, уважать интересы других людей, прислушаться к своему сердцу. Не быть скупым, жадным, мелочным, так как ни к чему, кроме насмешек от людей и ссор в семье, это не приведет. Ключевое слово: Нечуй-Левицкий
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Сочинение на тему – Будни Кайдашей по повести «Кайдашева семья» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Сочинение по драме К.Симонова “Русские люди”
Чехов смеется…
Трагическая судьба народа во второй мировой войне. Сочинение по рассказу К. Воробьева “Это мы, Господи”
Что такое счастье? (сочинение-рассуждение)
Детское восприятие мира в сказке А. де Сент-Экзюпери
Підростаюче покоління іноді зневажливо ставиться до своїх батьків, як Карпо чи Лаврін. А все тому, що не можна затівати сварки в присутності дітей, принижувати чоловіка чи дружину. Лаврін і Карпо глузують з батька, не знаходячи пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить у святу п’ятницю — і постійно заглядає до корчми. Карпо поводиться з батьком жахливо: кидається на нього, штовхає кулаками. Не краще ставлення сина й до матері: женеться за матір’ю з дрючком через усе село. Навіть така вродлива, поетична, приваблива, ніжна людина, як Лаврін, розгублює свої чудові риси характеру, коли справа доходить до сутичок за «моє» і «твоє».
А чи мало зараз таких, як Мотря, котрі можуть кричати на рідну матір, підняти руку на свекруху? Якщо на таких прикладах росте підростаюче покоління, то як воно буде ставитися з повагою до бабусі? А коли виростуть діти, то де впевненість, що не дозволятимуть собі тих вчинків, які роблять мати з батьком зараз.
Нинішнє покоління пішло далі, і вже не здивуєш суспільство багатьма прикладами, про які й згадувати не хочеться.
Звичайно, в кожній сім’ї має бути людина, яка змогла б вчасно зупинити сварку, допомогти вирішити проблему. Це мала б бути мати сімейства — Кайдашиха. Вона ж працьовита і дбайлива господиня, любляча мати, але дуже деспотична, сварлива. Через ворожнечу з усіма вона не може зупинити жодного конфлікту, а ще більше розпалює вогонь неприязні. І тому стає посміховиськом для всього села.
Люди, основними інтересами яких є тільки те, хто в кого і скільки забрав, уже не здатні любити, прощати, сподіватися й вірити. Це, звичайно, егоїсти. Слід пам’ятати, що мірилом цінності людини є її порядність, культура, вихованість, працелюбність. Дуже часто ми не можемо поділити спадок, що дістався нам уже давно. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі. Тож давайте будемо поважати старших, прислухатися до їх думки. Добре слово і розуміння може і робити набагато більше, ніж лайка, крик і бійка.
Как вам уже известно, повесть «Кайдашева семья» в 1879 году была опубликована в львовском журнале «Правда».
Вторично автор издал повесть в 1887 году в Киеве, немного изменив начало и сделав развязку счастливой: груша засохла, братья помирились и, в конце концов, в семье воцарилось согласие.
Но каждый читатель сознавал искусственность такого примирения, ведь по характерам члены одиозной семьи были отнюдь не пригодными для бесконфликтного сосуществования. Причиной изменений в произведении стало то, что художник не старался показать украинцев мелочными, сварливыми, за что его справедливо упрекали отдельные современники.
Внимательный читатель понимал, что семья Кайдашей – не типичная модель крестьянской семьи и она вызывает закономерное осуждение односельчан. Тем не менее, в таких явлениях, как мизерность человеческой души, консерватизм и отсталость крестьянства, писатель видел угрозу для украинской нации морального и духовного убожества.
Автор поднял эту проблему в социально-бытовой повести «Кайдашева семья», стремясь направить на читателей морализаторское излияние. Написана повесть в русле поэтики реализма. Эти приметы реализма нашли свое воплощение в произведениях Нечуя-Левицкого.
Современный литературовед Ростислав Мищук подчеркивал: «Писатель в своих повестях 70-80-х годов детально показал мизерность личности, доминирование Кайдашей, старосветских батюшек и матушек преимущественно эгоистических характеров, отсутствие глубоких жизненных инициатив, которые бы давали широкое пространство мыслям и чувствам. Это поглощение человека бытом воспринято было Нечуем-Левицким как большая угроза человеческой индивидуальности».
В «Кайдашевой семье» писатель заговорил не только об упадке изначально высокой роли отца в украинском обществе, не только показал зло, которое поселилось в человеческом сердце и дало страшные плоды, он обратился к изображению контрастных пар литературных героев, чтобы сделать более выразительными типичные образы украинских крестьян, и вопреки сатиричности художественного текста, показал, по словам литературоведа Владимира Панченко, «людей, которые не смеются», ведь искреннего смеха, казацкого, ментального, в повести практически нет: «Произведение «населено» очень серьезными, даже пасмурными людьми.
Лишь иногда пробует шутить Лаврин, а Мотря и Кайдашиха если и смеются, то разве что со злостью. Им не до смеха, поскольку они – участники большой семейно-бытовой войны, которой не видно конца». Конечно, Нечуй-Левицкий вместе с художественными персонажами смеется сквозь слезы, ведь показывает разрушение традиционных основ жизни украинского крестьянства, моральный упадок и духовную деградацию порабощенного народа. В произведении четко очерчено место событий.
Семигоры – не плод творческого воображения, а хорошо знакомый писателю населенный пункт, ведь в детстве Ивась часто гостил у родственников из этого села, знал многих местных теток и дядек, не раз встречался с членами семьи Мазуров, которые проживали на Соленом возле церкви и прославились неспокойным характером, постоянными передрягами в семье.
Семья Мазуров, которых по-уличному звали Кайдашами, и стала прототипом семьи литературных персонажей в сатирично-бытовой повести.
Позаимствовал из реальной жизни писатель и злосчастный холм, на котором часто ломались телеги. Даже фамилию сватов Мазуров – зажиточных Довбышей – сохранил, а их языкастую дочь тоже перенес в повесть, изобразив Мотрю, да еще и для усиления капризного характера наделил ее «сердцем с перцем».
Повесть «Кайдашева семья» не только социально-бытовая, а и сатирическая. Как заметил литературовед Нина Крутикова, «комические действия Кайдашей, изображенные Нечуем-Левицким с теплой, сочувственной улыбкой, будто «изнутри», с самой хорошо знакомой и близкой крестьянской среды…
Главное же для писателя не «смех ради смеха», а верность жизненной правде. Из серии смешных событий вырастает реальная и трагическая по своей сути картина жизни крестьянства, которое попало из крепостнического ярма в безысходность новых пореформенных отношений».
Художник оказался незаурядным знатоком отношений в патриархальной крестьянской семье, тонко заметил последствия барщины в характерах Омельки Кайдаша и его жены Маруси, сделав их под старость ущербными людьми: кабак для главы семейства в силу его все большей водочной зависимости стал единственным местом, где он чувствовал себя комфортно, а попытки его жены «стать госпожой» пусть в собственной семье и превратить невесток в бесправных наймичек привели к позору на все село.
Яркая цитата подтверждает жестокость Кайдашихи и ее стремление к власти: «Она стояла над душой у Мотри, будто есаул на барщине, а сама не бралась и за холодную воду». Еще в молодости переняла Маруся от господ лицемерие и льстивость, показную манерность и чванливость.
Называя сначала Мотрю «медовыми словами» – сердечком, золотцем, дитятею, свекровь быстро снимает обманную маску, зло ругается, «пламенем дышит», обзывает невестку кобылой, занозой и т.п. Мотря искалечила старую мать. Со временем морально деградировали когда-то поэтические натуры Лаврина и Мелашки, что послужило причиной ущербного воспитания внуков.
Изображение украинского быта и обычаев в повести
И.с.нечуя-Левицкого “Кайдашева семья”
Целая эпоха отделяет нас от того времени, когда жил
и творил писатель. С древности лихолетья, из царства супостатов берет начало
его творческий путь, а заканчивается как раз на пороге нашей новой эпохи. И уже на
полстолетия произведения пережили своего автора, рассказывая новым поколениям о
быт и обычаи украинского народа в ту далекую древность.
Повесть “Кайдашева семья И.с.нечуя-Левицкого
знакомит нас с яркими картинами жизни и быта, обрядов и обычаев
украинского села после отмены крепостного права.
В произведении писатель показал ограниченных людей, которые
ничего
не видят в жизни, кроме своих семейных споров. Круг
интересов этих людей сходится на клочке земли, на хозяйстве. В повести
Нечуй-Левицкий изобразил картины будничной жизни крестьян, показал, как в процессе борьбы
за “мое” и “твое” меняются характеры людей, стираются их
лучшие качества.
Омелько Кайдаш через свой безвольный характер
превратился в посміщище в семье. Но он был добрым и трудолюбивым человеком.
Именно бытовые, семейные неурядицы убили в нем веру в лучшую жизнь и довели до
трагической смерти.
Маруся Кайдашиха. Сварливая, лицемерная, льстивое
и жестокая. Раскрывается ее характер через бытовые сцены: лайки с невестками,
ссора за мотовило, путешествие Кайдашихи в село Бієвці, стычка возле двора бабы
Пелагеи.
Молодое поколение.
В бесконечных распрях черствеет Карп, грубеет все
больше и больше. Жажда собственности заглушила в Карпу родственные чувства и
доводит до того, что он на глазах всего села гонится за родной матерью.
В непрерывных семейных стычках Лаврин черствеет
душой, грубеет в него язык.
Оба брата стали эгоистами, упрямыми людьми.
Подобные изменения произошли и в характерах невесток
– Мотри и Мелашки.
Печальную картину крестьянского быта в повести
дополняют образы баб Пелагеи и Прасковьи.
Описывая реалистичные сцены быта, автор
показывает глубокое знание народных обычаев, обрядов, традиций, верований, образа
жизни. Прекрасно поданы в повести описания картин сватовства, смотрин, гадания,
знахарства, богомолья в Киеве.
Повесть “Кайдашева семья” вошла в
сокровищницу украинской литературы как ценное художественное достояние. Герои произведения живут
в воображении читателей и еще долго будут жить. Учат и будут учить народных традиций,
обычаев, обрядов, поведения в быту.
Именно поэтому и чтим мы И.с.нечуя-Левицкого.
ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЙ МАТЕРИАЛ
Возможен вариант вступления:
Повесть “Кайдашева семья” была
написанная в 1878 году. Темой произведения является реалистичное изображение жизни и быта украинского
крестьянства в эпоху после отмены крепостного права. В произведении Нечуй-Левицкий показал
ограниченных людей, которые ничего не видят в жизни, кроме своих семейных споров…
УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ ОБЫЧАИ И ОБРЯДЫ, О КОТОРЫХ
ВСПОМИНАЕТ АВТОР В ПОВЕСТИ “КАЙДАШЕВА СЕМЬЯ”
Когда идешь по деревне и видишь, что во дворе или на
огороде работают люди, нужно поздороваться и пожелать:”День добрый! Боже
помоги!”
В субботу песен не поют – грех.
Если парень пошел гулять второй раз село, то
должен поставить магарыч для всех ребят того села.
Как восходят звезды на небе, дают девушки матерям
ужин и идут гулять.
Зайдя в дом, гость должен сесть – это
означает, что он уважает хозяев.
Кто пойдет в Иерусалим или ежегодно в Киеве в Лавре
кушать пасху, или умрет на Пасху, тот спасется, того душу ангелы
понесут просто к Богу.
Всегда перед храмом женщины мажут дома.
На помолвке девушка должна подавать старостам
полотенца, которые сама вышивала.
После сватовства сваты идут на смотрины в дом
молодой. Родители парня, встретившись с родителями обрученной, должны поцеловаться.
За девушкой дают приданое.
Девушка переезжает жить в дом жениха.
Выходя замуж, девушка должна уметь все
делать по дому ( зажечь в печи, испечь хлеб, сварить борщ, прясть, шить).
После того, как девушка вышла замуж, что бы не
было, она должна оставаться с мужем:”Завязала головушку, не
решишь вовек”.
Свадьбы гуляют четыре дня.
На том месте, где будет строиться дом,
засевают пшеницу. Если пшеница взошла, то можно начинать строительство.
Построенную хату освящает поп.
Кто постится двенадцать пятниц, тот не умрет
издох и не утонет в воде.
По старому обычаю все отцовское добро
приходилось меньшему сыну.
До Рождества мазали стены, мыли лавки, мисник,
полки. Перед самым праздником кололи кабана.
Есть вся семья собиралась вместе.
В субботу ездили на ярмарку.
Перед церковью и в церкви мужчины снимали
шапки.
В дом, особенно первый раз, приходили с
хлебом.
В будние дни девушки надевали только красные
кибалки.
Дома в селах ставили окнами и дверью на
юг.
Нечуй-Левицький Іван
“Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” – так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: “Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?” – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…” це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: “не лізь, бо задушу, іродова душа” – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: “Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: “Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!” – кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило.
Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: “… Вона одразу почастувала її полином.” Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м’якшою: “Вертайся, дочко додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.” Після цього у кайдашевій хаті стала “мирнота”, але на дворі між двома господарями почався нелад.
Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:”… ви сьогодні господар, а я завтра.” З того часу усе господарство було у руках Лавріна: ”…загнали діти батька на піч на одпочинок.” Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він ”маленьким Кайдашицем”
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: ”Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, “ …Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.”
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: ”Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.”
Мелашка, яка була “… поетичною душею, з ласкавим серцем”, довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Проблема отцов и детей принадлежит к вечных проблем человечества. Правда, трактовалась за разных времен она по-разному, и это понятно: новые люди, новые социальные условия жизни – то и разные проблемы. И.. Нечуй-Левицкий в своей повести «Кайдашева семья» поднимает проблему родителей на зламному этапе нашей истории – крепостничества и феодализма. Только отменили крепостное право, все получили свободу, и не всегда, на мой взгляд, умели и знали, как жить по-новому. Да и нового и свободы хотелось во всем. Семья Кайдашей с одноименной повести И. Нечуя-Левицкого – это типичная крестьянская семья, которая пыталась жить в новых условиях, условиях пореформенной деревни начале второй половины XIX века. Писатель создал реалистичные образы двух поколений Кайдашей, наделив их типичными чертами характера мелких собственников. Старые Кайдаши – люди трудолюбивые, но времена барщины, когда вынуждены были во всем повиноваться господину и родителям. Своих детей они тоже воспитали трудолюбивыми, но те уже не хотят повиноваться отцовской власти – и в этом одна из проблем родителей и детей Кайдашей.
Хотят ли дети быть и самостоятельными от родителей, которые, по моему мнению, через свой и мировоззрение не сумели дать детям независимо жить и работать в семье. Вообще эти бытовые недоразумения и сейчас есть в каждой семье, и нужно к ним относиться с пониманием. А Емеля Кайдаш и его жена Маруся весь век делали то, что сыновьям и невесткам предписывали, что и привело к ненависти в семье. Это очень важная проблема между детьми и родителями.
Я считаю, что ни старым, ни молодым не хватило мудрости, культуры поведения, чтобы жить по закону взаимоуважения. Потому что в сварливій семье вырастут и сварливые дети. В семье, в которой родители детей не уважают, дети тоже подрастут и будут поступать так же. Видимо, поэтому и живут среди нас, к сожалению, некоторые «кайдашсві привычки».
Кто из нас не мечтает о счастливой любви, крепкую семью, тихое семейное счастье? И это не только желание, но и необходимость для человека. Счастье – в любви. Это всегда волновало и волнует многих писателей. Проблему любви и семейного счастья в повести «Кайдашева семья» И. Нечуй-Невицкий обрисовал очень ярко. Стоит лишь сравнить влюбленные пары: Уголовно – Мотря и Лаврентий – Мелашка.
Хотя Карно и Лаврин выросли в одной семье, но еще в юности у братьев были разные характеры и вкусы, в том числе и в понимании любви. Братья по-разному и мечтают о женитьбе. «Я люблю, – сказал Карп, – чтобы девушка была немного крикливая, чтобы имела сердце с перцем». Именно с такой дочерью богача Довбыша он и женится. Да и сам Иванов был грубоватым, черствым человеком. Карно и Мотря любят друг друга. Но счастье для них прежде всего заключается в накоплении богатства: иметь собственный дом, немалое поле, можно больше скота. Им обоим свойственно желание разбогатеть любой ценой, причем как можно быстрее. Любовь их удаляет романтизма, поэтичности, ибо на первый план выступают материальные расчеты. А ежедневная грызня в доме Кайдашей еще больше подавляет в них родственные чувства. Уголовно – хороший муж и хороший отец. Он защищает свою женщину от придирчивых родителей, любит своих детей. В характере его переплетается грубость и нежность, душевная доброта и черствость. В пару ему и его жена Матрена. Но своей сварливостью, эгоизмом и пренебрежением к другим людям она намного превзошла даже своего мужа.
Карп и Мотря и детей своих воспитывают в ненависти к бабушки и дедушки, дяди Лаврина и тети Мелашки, двоюродных братьев и сестер. Матрена даже запретила своим детям общаться с бабой – Марусей Кайдашихою, еще и учит их дразнить ее.
Карп и Мотря конце концов достигли определенного достатка. Карпа выбрали десятником, но настоящего семейного счастья они не испытали, потому что стремление богатства и эгоизм их натур не позволили им по-настоящему почувствовать себя счастливыми.
А вот другая влюбленная пара – Лаврентий и Мелашка. Лаврентий – веселый, шутливый парень. И мечты о женитьбе у него совсем другие, чем у брата. «Когда я буду выбирать себе девушку, то возьму хорошую, как цветочек, волшебную, как калина в лугу, а тихую, как тихое лето», – сказал веселый Лаврентий. Такой и была его будущая жена Мелашка. В Лаврина и Мелашки очень много общего: их влечет все нежное, хорошее. Они восхищаются красотой природы, нежные и поэтические натуры. Искренне любят друг друга. Нежностью и поэтичностью отмечается их любовь.
«И где ты, краса, родилась с твоими шелковыми бровями, когда бы ты была кукушка в роще, то я тебя и там упіймаю», – говорит восторженно Лаврентий. Ни бедность Мелашки, ни недовольства матери невесткой не смогли затмить чистоты и нежности Лаврінового любви к Мелашки. Женившись, Лаврин и Мелашка сумели так построить свои семейные взаимоотношения, им можно только позавидовать: они искренне любят и во всем поддерживают друг друга и словом, и делом. Лаврентий при всех (чего бы не сделал ни один другой человек в то время) не стесняется маленькой ростом Мелашці подставить стульчик под ноги, когда она вымешивали тесто в квашне, вытереть со лба пот. Лаврин и Мелашка любят своих детей, но, в отличие от Карпа и Мотри, они не забывают и старую мать.
Крепкой и счастливой можно было бы назвать семью Лаврина и Мелашки, когда бы их семейного счастья не портили ежедневные ссоры и распри, происходившие в семье Кайдашей, которые затрагивали их интересы. Почему так произошло? Почему эта семья, не смотря на то, что мужчины и женщины любят друг друга, создают семью по любви, не имеют все же семейного счастья? Потому что все они эгоисты, которые никак не могут поладить между собой, живут только своими интересами, не способны прощать друг другу, поэтому и не могут прийти к согласию, которая является обязательным залогом семейного счастья.
Сохрани – » Проблема отцов и детей в произведении И. Нечуя-Левицкого «Кайдашева семья» . Появился готов произведение.
Жанр: повесть (социально-бытовая) с элементами сатиры и юмора.
Год написания: 1878р.
Тема: автор поднимает тему семейных отношений; проблемы, ссоры между сім’янинами; трагедия тогдашнего села вообще.
Идея: автор повести хочет научить читателей “не растерять себя”, то есть не потерять свои хорошие черты характера, такие как: отзывчивость, человечность, искренность, уважение, сдержанность.
В разных условиях жизни, в разных ситуациях, с разными людьми оставаться самим собой, оставаться человеком.
Главные герои: Омелько Кайдаш, Маруся Кайдашиха, Карп, Лаврентий, Мотря, Мелашка. Образ Омелька Кайдаша
Омелько Кайдаш – обычный крестьянин. Тяжкий труд, барщина подорвали его здоровье и силы. У него «здоровые жилистые руки, широкое лицо было худощавое и бледное, словно лицо у монаха».Омелько очень трудолюбив, никогда не сидел без дела, всегда что-то мастерил, чинил. От своих сыновей он также требовал трудолюбия. Но Кайдаш любил выпить – это, пожалуй, было его самым большим недостатком. Тяжелая жизнь сделало его нервным и суеверным.
После женитьбы сыновей, он постепенно теряет родительскую власть над ними, а Карп даже поднимает на старика руку.
Кайдаш спился до безумия и утонул, хотя всю жизнь боялся именно такой смерти. Образ Маруси Кайдашихи
Маруся Кайдашиха – жена Емелю, имела двух сыновей. Она сварливая, бездушная женщина. Маруся хорошо готовила и в молодости служила у господ горничной, от них и сама «набралась немного панства». Кайдашиха с пренебрежением относится к более бедных от себя, любит хвастаться. Положительные черты ее характера – это то, что она трудолюбивая, заботливая хозяйка, любящая мать и бабушка. Но частная собственность, жадность к земле сделала ее жестокой, жадной. Это приводило к частым ссорам и разладам в семье, и даже драк. Образ Карпа
Карп – старший сын О.Кайдаша и М.Кайдашихи. Карп был груб, неласкавий, сердитый, молчаливый.
“Его насупленное, желтоватое лицо не видно даже тогда, как губы осміхались.”На селе его избрали десятським. Образ Лаврина
Лаврентий – младший сын в семье Кайдашів.У него привлекательная внешность: «Лаврінове молодое продолговатое лицо было румяным, веселые, синие, как небо, глаза светились приветливо и добро». Парень шутливый, остроумный, веселый. Он во всем видит хорошее, доброе, уважает людей, восхищается красотой природы, имеет лирическую душу и играет на свирели. Но, к сожалению, в конечном итоге и Лаврин становится эгоистом. Образ Матрены
Образ Мотри – один из самых совершенных образов повести. Матрена – жена Карпа. Девушка была из зажиточной семьи, но добрая и не хвасталась на селе. Взяв брак, погрузилась в тяжелые будни. Злая свекровь свалила на нее всю домашнюю работу. Ежедневная грызня сделала Мотрю злой, сварливой женщиной. А ярость его не имела границ. Виколола свекрови глаз и не переживала, а радовалась этому. Образ Мелашки
Мелашка – искренняя, тихая, спокойная, ласковая, чувствительная. Она тяжело переживала беспорядок в семье. И постепенно и Мелашка втягивается в ссоры и драки.
В общем, Кайдаши и их жены – индивидуалисты, которые живут своими эгоистическими интересами. Они потеряли чувство достоинства и уважения.
Повесть «Кайдашева семья» заканчивается примирением двух семей. Проблематика произведения:
– проблема родителей и детей;
– проблема воспитания;
– проблема любви и семейного счастья;
– проблема богатства;
– проблема веры в Бога и соблюдение заповедей;
– проблема народной морали;
– авторитет в общине и самореализация.
Как раскрывается проблема отцов и детей и воспитание в семье в повести «Кайдашева семья»?
Емеля и Маруся Кайдаши – трудолюбивые, своих детей они тоже воспитали трудолюбивыми, но те уже не хотят повиноваться родителям – и в этом одна из проблем родителей и детей в этой семье.
Дети хотели быть самостоятельными, независимыми, поскольку имели характер мелких собственников. Но старшие Кайдаши все время учили и наказывали, что не могло нравиться их детям.
Я считаю, что в этой семье ни старшим, ни молодым не хватило мудрости, культуры, взаимопонимания.
В сварливій семье вырастут и сварливые дети. Например, Карп и Мотря своих детишек воспитывают в ненависти к бабушки и дедушки, дяди Лаврина и тети Мелашки, двоюродных сестер и братьев. Дти должны расти в дружной семье, где царит мир, согласие и любовь, тогда и они вырастут не сварливые и не эгоистичны.
Дети должны уважать старших, а взрослые, в свою очередь – детей.
Как раскрывается проблема любви и семейного счастья?
Чтобы проследить за раскрытием этой проблемы следует сравнить пары: Карп и Мотря, Ларин и Мелашка.
Карпо и Лаврин очень разные, поэтому и жен выбрали по характеру совсем разные.
Пара 1.
Карп и Мотря любят друг друга, парень заступается за кохан, но счастье для них прежде всего состоит в накоплении богатства. Любовь их не романтическое, без поэтичности.
Пара 2.
Ларин и Мелашка безгранично влюбленные, они очень похожи, нежные, поэтические натуры. Для Лаврина было неважное материальное положение любимой девушки. Пара сумела построить свои семейные отношения так, что они счастливы, всегда поддерживают друг друга.
Голова сім’ї — Омелько Кайдаш — добрий майстер-стельмах, працьовита й набожна людина — спивається. Мати — Маруся Кайдашиха, яка навчилася погорди у панів, знущається зі своїх невісток, а ті, у свою чергу, зневажають її, а Мотря — старша невістка — навіть виколює свекрусі око. Сини Кайдашів — Карпо й Лаврін теж зневажають батьків, а Карпо дозволяє собі кричати на батька, женеться за матір’ю з дрючком селом. А причиною усьому, як завжди, стає брак грошей. Але їх, здається, ніколи і ні в кого не буває забагато. Та річ в іншому: люди, основним інтересом яких стало тільки те, хто у кого скільки забрав землі, не здатні на високі помисли. Не вміють вони по-справжньому ні любити, ні прощати, не спроможні вони сподіватися й вірити.
А що, коли ми уважніше придивимося до себе, до сучасних людей, які оточують нас? Чи не побачимо ми в деяких з них теперішніх Кайдашів? І, на жаль, можемо констатувати: так, вони є. Не одного чоловіка в наш час згубила пристрасть до горілки — на що “хворів” старий Кайдаш. Скільки внаслідок цього розпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані? Скільки прекрасних фахівців, майстрів своєї справи назавжди втратили можливість реалізувати себе, стати корисними для суспільства?
А грубість, черствість, неповага до батьків теж дуже поширена “хвороба” і часто трапляється у нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть батьків на совісті сучасних молодих Кайдашенків. А щодо лайки, грубості, обмеженості, безкультур’я, то таких випадків у наш час і не перелічити.
Але ніде правди діти: не завжди є ідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, не рахуються з їхньою думкою, не можуть зрозуміти, що діти вже виросли і прагнуть самостійності та поваги, як і будь-яка особистість. Через це і виникають сварки і непорозуміння у сучасних родинах. Інколи конфлікти на побутовому ґрунті спричиняють злочини.
Отже, повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” має непересічне значення: вона примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очистити наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім’ї — це мир, злагода і спокій.
Зобpаження укpаїнського
побуту і звичаїв у повісті І.С.Hечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Ціла
епоха відділяє нас від того часу, коли жив і твоpив письменник. З давнини
лихоліття, з цаpства супостатів беpе початок його твоpчий шлях, а закінчується
якpаз на поpозі нашої нової доби. І вже на ціле півстоpіччя твоpи пеpежили
свого автоpа, оповідаючи новим поколінням пpо побут і звичаї укpаїнського
наpоду в ту далеку давнину.
Повість
“Кайдашева сім’я І.С.Hечуя-Левицького знайомить нас з яскpавими каpтинами
життя і побуту, обpядів і звичаїв укpаїнського села після скасування кpіпацтва.
У
твоpі письменник показав обмежених людей, які нічого
не
бачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок. Коло інтеpесів цих людей сходиться
на клаптику землі, на господаpстві. У повісті Hечуй-Левицький змалював каpтини
буденного життя селян, показав, як у пpоцесі боpотьби за “моє” і
“твоє” змінюються хаpактеpи людей, стиpаються їх найкpащі якості.
Омелько
Кайдаш чеpез свій безвольний хаpактеp пеpетвоpився на посміщище в сім’ї. Але ж
був він добpою і пpацьовитою людиною. Саме побутові, сімейні негаpазди вбили в ньому
віpу в кpаще життя і довели до тpагічної смеpті.
Маpуся
Кайдашиха. Сваpлива, лицеміpна, улеслива і жоpстока. Розкpивається її хаpактеp
чеpез побутові сцени: лайки з невістками, сваpка за мотовило, подоpож Кайдашихи
в село Бієвці, сутичка біля двоpу баби Палажки.
Молоде
покоління.
У
нескінчених чваpах чеpствіє Каpпо, гpубіє все більше і більше. Жадоба власності
заглушила в Каpпові pодинні почуття і доводить до того, що він на очах усього
села женеться за pідною матіp’ю.
У
безпеpеpвних pодинних сутичках Лавpін чеpствіє душею, гpубіє в нього мова.
Обидва
бpати стали егоїстами, впеpтими людьми.
Подібні
зміни відбулися і в хаpактеpах невісток – Мотpі і Мелашки.
Сумну
каpтину селянського побуту в повісті доповнюють обpази бабів Палажки та
Паpаски.
Змальовуючи
pеалістичні сцени побуту, автоp показує глибоке знання наpодних звичаїв, обpядів,
тpадицій, віpувань, способу життя. Чудово подані у повісті описи каpтин
сватання, оглядин, воpожіння, знахаpства, пpощі в Києві.
Повість
“Кайдашева сім’я” увійшла до скаpбниці укpаїнської літеpатуpи як цінне
художнє надбання. Геpої твоpу живуть в уяві читачів і ще довго житимуть. Вчать і
будуть вчити наpодних тpадицій, звичаїв, обpядів, пpавильної поведінки у
побуті.
Саме
тому й шануємо ми І.С.Hечуя-Левицького.
Додатковий
матеріал
Можливий
ваpіант вступу:
Повість
“Кайдашева сім’я” була написана в 1878 pоці. Темою твоpу є
pеалістичне змалювання життя і побуту укpаїнського селянства за доби після скасування
кpіпосного пpава. У твоpі Hечуй-Левицький показав обмежених людей, які нічого
не бачать у житті, кpім своїх pодинних супеpечок…
Україhські hародhі звичаї та обряди, про які згадує
автор в повісті “кайдашева сім’я”
Коли
йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно
пpивітатись і побажати:”День добpий! Боже поможи!”
У
субботу пісень не співають – гpіх.
Якщо
хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців
того села.
Як
сходять зоpі на небі, дають дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять.
Зайшовши
в хату, гість повинен сісти – це означає, що він поважає хазяїв.
Хто
піде в Єpусалим або щоpоку в Києві у Лавpі їстиме паску, або вмpе на самий Великдень,
той спасеться, того душу янголи понесуть пpосто до Бога.
Завжди
пеpед хpамом жінки мажуть хати.
Hа
заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала.
Після
сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. Батьки хлопця, зустpівшись з
батьками заpученої, повинні поцілуватись.
За
дівчиною дають пpидане.
Дівчина
пеpеїжджає жити в хату наpеченого.
Виходячи
заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб,
зваpити боpщ, пpясти, шити).
Після
того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з
чоловіком:”Зав’язала голівоньку, не pозв’яжеш довіку”.
Весілля
гуляють чотиpи дні.
Hа
тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. Якщо пшениця зійшла, то
можна починати будівництво. Побудовану хату освячує піп.
Хто
поститься дванадцять п’ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді.
За
стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові.
До
Різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. Пеpед самим святом кололи
кабана.
Їсти
вся сім’я сідала pазом.
У
суботу їздили на яpмаpок.
Пеpед
цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки.
В
хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом.
У
будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні кибалки.
Хати
в селах ставили вікнами і двеpима на південь.
Список литературы
Для
подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://www.ukrlib.com.ua
“Кайдашева сім’я” – це гумористично-сатирична повість на соціально-побутову тему, що зберігає свою актуальність і по сьогоднішній день завдяки важливим для кожного питанням, які вона порушує: сімейні відносини, любов, виховання, норми моралі та стосунки між батьками і дітьми.
Персонажі повісті навмисно зображені однобоко та карикатурно, що надає їм колоритності та комічності. Іван Нечуй-Левицький, який не з чуток знав, що таке сільське життя, змалював його максимально реалістично: сірим, одноманітним та буденним, що не є притаманно для української літератури, в якій село завжди зображувалось яскравим та затишним осередком високо моральності, набожності, поваги до батьків та народних традицій.
Гумор та комедія тут застосовується як один із способів змалювання етичних та моральних пороків головних героїв, які доведені до розпачу. Абсурдність ситуацій підсилюється тим, що в основі постійних сімейних чвар стоять по суті нікчемні конфлікти, які в міцній, дружній та згуртованій родині залишились би без уваги. Але в крихкій та надламаній сім’ї Кайдашів кожне необережне слово чи дія переростає в серйозні сутички та навіть бійки, що нагромаджуючись одна на одну призводять до морально-етичного падіння членів родини та незворотної катастрофи.
Коренем зла та основною причиною розрухи в родині Кайдашів автор вбачає відсутність опори сильного та вольового чоловіка – голови (найстарший Кайдаш лінивий та байдужий, він сторониться проблем та відповідальності, спихуючи її на свою дружину), поваги до батьків та зневажливе ставлення до чужих потреб та інтересів.
Читати «Кайдашеву сім’ю» неможливо без сміху, однак це сміх крізь сльози, оскільки за веселими діалогами, абсурдними ситуаціями та колоритною мовою стоїть гостра соціальна драма, що намагається розібратись в одвічних проблемах взаємостосунків між близькими людьми.
Приводи до сварок у Кайдашевій сім’ї мають суто побутове забарвлення, але за ними стоїть набагато серйозніша проблема — духовна роз’єднаність членів родини. Конфлікти перемежовуються своєрідними перемир’ями, але це тимчасове явище. Автор вдало зауважує: “Лихо в хаті тільки затихло й притаїлося, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці, і гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір’я”. Ні, не через мотовило посварилися Мотря та стара Кайдашиха: просто атмосфера в хаті стала нестерпною. Тут можна багато говорити про повну несумісність характерів жінок, але у випадку з Кайдатами причиною сварок виступають зміни глобальні, передусім соціальні зміни в пореформованому селі.
У хаті Кайдашів з’явилася друга невістка — Мелашка, і ця тендітна молода жінка стала об’єктом глузувань і знущань з боку старої Кайдашихи: “Вона нападала на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь”. І не дивно, що Мелашка вирішила залишитися в Києві, куди вона ходила на прощу. Мелашку вдалося повернути, але інше нещастя звалилося на сім’ю: старий Кайдаш почав пиячити і одного разу, напившись, потонув. Тепер на сімейній сцені з’являються Карпо і Лаврін, які ділять батьківське добро. Стався ще один епізод: виміряючи город, сім’я не змогла знайти компромісу. ї надалі сварка йшла за сваркою, жінки знову не могли порозумітися: “Вони разом верещали, ґвалтували, лаялися. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати”, Дійшло і до справжньої бійки. Ще довго ділилися, межувалися Кайдаші, перегороджували двір, “одривали” одну хату від іншої тощо. Нечуй-Левицький вдало описує своєрідний “пік” конфлікту, який нагадував початок справжніх бойових дій: “Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближалися одна до другої, сумно й понуро”. Автор описує своїх героїв, які досить помітно змінилися за останні кілька років. Чоловіки змужніли, жінки погарнішали, поруч діти. Та ладу між близькими родичами так і не настало. Останнім конфліктом у повісті є сварка навколо груші. А потім “груша всохла, і дві сім’ї помирилися”. Однак чомусь здається, що груша — не останній привід для сімейної війни, яка точиться вже багато часу і точитиметься ще довше.
“Кайдашева сім’я” — один з найпопулярніших творів української класичної літератури. Ще за радянських часів було зроблено кілька дуже вдалих радіоп’єс за цією повістю. Івану Нечую-Левицькому вдалося створити яскраві характери, вхопити найхарактерніші риси селянської мови тощо. А головне, автору вдалося відтворити складне й трагічне явище — повільний, але невідворотний занепад української сім’ї. Твір сповнений гумору, але загальне враження від “Кайдашевої сім’ї” важке. Чомусь здається, що повість розповідає й про нашу сучасність. Швидше за все, чимало сучасних українських сімей впізнають себе в Кайдашах.
Чи є перспективи в сім’ї Кайдашів, якщо припуститися думки, що дві сім’ї й надалі продовжуватимуть жити поруч? Є дві можливості. Перша — Кайдаші старішатимуть на тлі періодичних сварок, а молоде покоління з часом прийде їм на зміну. Друга — Кайдаші роз’їдуться по різних кінцях села або навіть по різних селах. На жаль, третьої можливості для Кайдашевої сім’ї не існує. Давайте ще раз замислимося над цим.
Автором повісті «Кайдашева сім’я» є Іван Нечуй-Левицький. Це відомий український письменник, який відзначився свої талантом до написання прекрасних творів, які стали класикою української літератури. Основним творами, які прославити письменника на літературному п’єдесталі стали повісті «Микола Джеря» та «Кайдашева сім’я». Проте найвизначнішим здобутком митця є повість «Кайдашева сім’я», яка стала відомою історією про життя та побут українських сімей.
Іван Нечуй Левицький – неперевершений майстер описів рідної природи, яка оточує героїв його повісті. Письменник відрізнявся вмінням майстерно зображати описи природи, людей та побут. Яскравим колоритом автор насичував текст, наприклад: «Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева». Також митця можна ще назвати майстром у мовному викладі. Мова його герої надзвичайно насичена та незвичайна. Автор використовує дуже багато різноманітних стилістичних фігур, які збагачують та посилюють.
Повість «Кайдашева сім’я» – це розповідь про відносини членів сім’ї, про стосунки між батьком та синами, між свекрухою та невістками, між матерями та дітьми. Це дуже складний вузол відносин, який починається позитивною нотою. Спочатку все дуже добре: сини роботящі, невістка гарна, вся сім’я працьовита та забезпечена, але згодом все докорінно змінюється. В родині починаються сварки між усіма її членами. З одного боку, це повість комічного стилю, але під цими смішними історіями захована трагічна доля людей. Їхнє життя зіпсоване і сім’ю вже не можна відновити, вона повністю розпалась. І причиною руйнації стосунків стало майно, яке вони не могли розділити між собою. У відносинах між старшим та молодим поколінням відсутні будь-які моральні цінності. Молода невістка зневажливо ставиться до свекрухи і дозволяє собі звертатись до неї грубими словами та ображати її. Після цього видно, що сім’ю вже не можна зберегти, вона зруйнована. А родина – це найближчі в світі люди. Не маючи їх, ти не маєш свого місця в житті, не маєш підтримки та опори. З перших сторінок читачу цікаво спостерігати над сварками героїв, але в кінці ти відчуваєш жаль до них. Тому що це бідні люди, які самостійно розбили свою сім’ю.
Повість «Кайдашева сім’я» навчає нас оберігати та цінити свою родину. Незважаючи на різноманітні фінансові та побутові проблеми, ми повинні з трепетом ставитись до своїх рідних і тримати їх вкупі. Сім’я – це головна ланка суспільства, яку ми будуємо самостійно. Якість та сила стосунків у родині залежить тільки від нас, тому вся відповідальність покладена на наші плечі.
Следующая >
Найкраща десятка
Інформаційно-освітній портал для школярів, батьків и вчителів. – 264 717 переглядів
Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго» – 175 409 переглядів
Твір-опис пам’ятки історії та культури України. Києво-Печерська лавра – 147 006 переглядів
Гроші в житті людини (за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч») – 145 726 переглядів
Моя майбутня професія – 130 219 переглядів
Твір “Пісня – душа народу” – 129 631 переглядів
Поезія й проза професій (Стислий переказ із творчим завданням) – 123 974 переглядів
Твір на тему: «Характеристика Яви з твору В. Нестайко «Тореадори з Васюківки» – 122 925 переглядів
Твір на тему: «У піснях – історія мого народу» – 105 432 переглядів
Твір на тему: «Невмирущість слова Кобзаря» – 103 622 переглядів
Твір-роздум на тему: «Чи потрібні Дон Кіхоти сьогодні?» за романом М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» – 102 154 переглядів
Твір на тему: «Характеристика персонажів повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 100 811 переглядів
Павлусь – відважний лицар і герой (за повість А.Чайковського “За сестрою”) – 97 354 переглядів
Твір на тему: «Шанобливе ставлення до природи в повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 96 821 переглядів
Яким має бути справжній друг – 95 682 переглядів
Твір на тему: «Як я уявляю подальше життя Нори Хельмер» за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок» – 94 398 переглядів
“Мій улюблений герой – Полліанна” – 92 501 переглядів
Мої літні канікули – 88 477 переглядів
Суспільство. Досить часто цим словом ми об’єднуємо трохи не ввесь світ. А якщо придивитися поближче?.. Хіба всі однакові? В кожного свій розум, свої думки, бажання, можливості. Візьмемо для прикладу двох людей, чоловіка та жінку, що об’єднали свої серця і долі у шлюбі. Кожен з них вніс щось нове у світ іншого, та ось народилася їх дитина – і вона зовсім інша. Згодом вона створить власну родину, і схема повториться. Так було, є і буде, доки існує людство.
Ось так одного дня в мальовничому містечку Стеблеві народився хлопець, якого назвали Іваном. Минув час, хлопчик виріс, став чоловіком і перед ним постав вибір: ким бути? Він вивчився на священика, та чомусь не став ним. Можливо тому, що ніколи до кінця не вірив у дієвість церковних служінь, хоча й твердо розумів: бог – це любов, яку треба нести світом. Іван обрав вчителювання, а згодом став одним з найвідоміших українських письменників-реалістів. І сьогодні ми знаємо його як Івана Нечуй-Левицького, автора багатьох дивовижних творів, сповнених безмежної любові та співчуття до людства, що межує з розумінням людської психології, пороків, слабкостей.
Одним з яскравих прикладів надзвичайного бачення світу людей у творчості автора є повість «Кайдашева сім’я», прототипами героїв якої були знайомі самого Нечуй-Левицького. Цей твір є справжньою трагікомедією, адже сварки в сім’ї Кайдашів ніби й смішні, бо виникають з нічого, та водночас трагічні, адже призводять до тяжких наслідків. Винуватцями подій є, звичайно, самі члени родини, зокрема її голова – Омелько Кайдаш. Це дуже суперечлива натура: набожний, але схильний до пияцтва та бійок; найстарший, але у сімейних справах грає трохи не останню роль. Його дружина Маруся – натура деспотична та егоїстична, хоча й назвати її зовсім черствою не можна, адже вона дуже любить своїх синів та онуків.
Вони, до речі, теж дуже різні, як зовні, так і в середині. Лаврін – це добрий, ніжний, хлопець, тендітний та спокійний. Карпо ж – злий та черствий, грубий, хоча й красивий чоловік. Не дивно, що й жінок вони собі знайшли відповідних. Карпова Мотря – дуже сварлива, криклива жінка, а Лаврінова Мелашка – ніжна, спокійна та любляча, хоча сумісне життя з сім’єю чоловіка згодом її змінило.
Усі герої повісті люди напрочуд нещасні, головною проблемою яких, на мою думку, є дріб’язковість та непоступливість. Не соромлячись людей, вони сваряться у всіх на очах, не виказуючи жодної вірності моралі та вихованню. Чи бачу я актуальність цього твору сьогодні? Безперечно, адже людство докорінно не змінюється вже багато століть; в нас все ті самі базові інстинкти, ті ж бажання, ті ж емоції. «Кайдашева сім’я» наче дзеркало, до якого треба час від часу заглядати, щоб не втрачати розуміння головних цінностей: сім’я, любов, взаєморозуміння, прощення. Почути та полюбити ближнього, незважаючи на його вади, – велике мистецтво, вчитися якому нас неодмінно спонукає біда, якщо ми не випередимо її.
(1879)
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-побутова повість.
Тема: зображення життя українського села в пореформену добу (друга половина XIX ст.) з усіма його складнощами й суперечностями на прикладі однієї родини.
Головна ідея: засудження індивідуалізму егоїстичних натур і норм народної моралі, що є головними причинами духовної роз’єднаності в родині.
Головні герої: Маруся й Омелько Кайдаші, їхні сини Карпо (старший) і Лаврін (молодший), Мотря (дружина Карпа), Мелашка (дружина Лавріна); баба Палажка.
Композиція твору: повість складається з дев’яти частин, сюжет у яких розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен. Саме діалоги «рухають» сюжет твору, у них розкриваються характери героїв.
Сюжет твору: розмова братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) — сватання й одруження Карпа (зав’язка) — поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) — сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) — усихання груші (розв’язка).
Літературознавці про твір.
Це чи не найпопулярніший твір І. Нечуя-Левицького, про що свідчить велика кількість його перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати. Або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті: домашнього затишку; порозуміння між ближніми; почуття гідності; ладу як основи родини. Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, яка живе в цих нібито непоганих, роботящих людях.
Характери персонажів у «Кайдашевій сім’ї», як правило, статичні. Письменник робить акцент на домінантах, виокремлюючи одну-дві риси в їхніх вдачах. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюб-ство. У Кайдашихи — чваньковитість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.
Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кай-дашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. їм не до сміху, оскільки всі вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. Іван Франко вважав, що «І. Нечуй-Левицький малює в “Кайдашевій сім’ї” гірку картину розпаду українського патріархального устрою під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, роль батька в Кайдашів зведено нанівець. Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає фіаско.
Катастрофа в Семигорах починається із занепаду батьківського начала в родині. У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм-Левицьким, — це наслідок певних соціальних умов. З того робився соціологічно-політичний висновок: «так було до революції». Однак автор «Кайдашевої сім’ї» на соціальних чинниках «війни» якраз і не наголошує! У творі йдеться швидше про недосконалість людської природи, про одвічні людські пороки — нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм. Письменник показує не тільки якийсь абстрактно-універсальний світ, а світ український, селянський, з цілком конкретними історичними, етнографічними і географічними ознаками. Він навіть назви села, у якому живуть Кайдаші, не став вигадувати: Семигори легко відшукати на карті недалеко від містечка Стеблів.
А водночас Кайдашева сім’я — це модель усієї України. І справа не в прив’язках до певного історичного часу і до «соціальних умов». Іван Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі «небажані» риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині XIX ст. У цьому сенсі «Кайдашеву сім’ю» можна читати як твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики.
Змальовуючи «війну» в родині Кайдашів, прозаїк раз у раз вдається до гумору ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто-таки разючі (див. сцену бійки Кайдашихи й Мотрі за мотовило). Комічні ефекти також забезпечуються в повісті іронією, великою кількістю зниженої лексики, змішуванням стилів (наприклад: високий епічний стиль — у сцені побутової бійки). Але в тім-то й річ, що коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури, — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький. Печально сміявся й українець Микола Гоголь. Про «Кайдашеву сім’ю» можна сказати так само: це повість, у якій крізь сміх пробиваються сльози (В. Панченко).
«Кайдашева сім’я» — один із тих творів, які запам’ятовуються назавжди. Можу це стверджувати, спираючись на досвід моїх бабусі й матері. Обидві й досі згадують Мотрю і Кайдащиху, навіть цитують окремі рядки. Я зацікавилася, що ж це за твір такий, якщо його вивчають ось уже кілька поколінь?
Майже з перших сторінок зрозуміла, що «Кайдашева сім’я» — повість комічна. Діалог Карпа й Лавріна, в якому йшлося про сільських дівчат, надзвичайно, смішний. Хіба можна не посміхатися, читаючи Карпові характеристики. Весело було читати і про перші дні перебування Мотрі в хаті чоловіка. І про піст Омелька, який він «зволожував» горілкою.
Але по мірі розвитку сюжету мій настрій змінювався. Чомусь уже не було смішно. Що ж трапилося? Постійні сварки, а потім і бійки в родині Кайдашів майже повністю змінили персонажів. Так, Мотря, горда, працьовита, розумна, поступово перетворюється на злу, бездушну, навіть жорстоку особу. Карпо доходить до того, що піднімає руку на батька, а пізніше кидається на матір, трясе її, як грушу, і біжить за нею з ломакою, збираючись побити.
Найбільше вразили зміни в поведінці і вчинках Лавріна і Мелашки. Яким красивим було їхнє кохання! Як ніжно, поетично вони говорили — наче пісню співали! Але з часом і вони «гідно» відбивають словесні атаки Мотрі, навіть беруть участь у «бойових діях», захищаючи свої горщики, кухлики, кабанчика, грушу…
Повість поступово з комічної стає трагічною, бо дуже сумно спостерігати за тим, як деградує, занепадає людина. Саме у такому напрямку змінюються персонажі «Кайдашевої сім’ї». Наслідки цих змін можна пояснити двома причинами. По-перше, впливом суспільства, характер якого змінився після скасування кріпацтва. Нові відносини базуються на приватній власності, а звідси — нова психологія людини: найголовніше — це «моє», його треба збільшувати й захищати. От і б’ються між собою брати й невістки за землю, за батьківську спадщину, за майно і худобу.
Але нові суспільні відносини все-таки не повинні руйнувати сім’ї, перекреслювати елементарні норми народної моралі. Ось, на мою думку, друга причина деградації дійових осіб — відсутність поваги й вірності народним традиціям, які регулювали стосунки між батьками й дітьми, між братами, іншими родичами.
Члени Кайдашевої сім’ї втратили здатність любити й поважати близьких людей. Головним для кожного з них стало прагнення утвердити свою зверхність, захистити свій інтерес, матеріальний і моральний. Для мене всі вони — і старші, і молодші — схожі між собою. Важко звинуватити когось одного. Хіба тільки Кайдашиха винна у тій «домашній війні»? Я впевнена, що якби Мотрі більше терплячості і делікатності, то й багатьох сварок можна було б уникнути.
«Кайдашева сім’я» справді є особливим твором, який і смішить, і засмучує, і запам’ятовується. Він є своєрідною пересторогою: дивіться, якими можуть бути люди, і не повторюйте їхнього «досвіду».
И. Нечуй-Левицкий – выдающийся украинский писатель. Его любимая тема – украинский народ с его красотой и богатством души. И. Франко называл Нечуя-Левицкого талантливым мастером слова, подчеркивал его умение наблюдать жизнь, передавать увиденное средствами слова. Вот почему произведения писателя всегда интересные, захватывающие и, главное, правдивые. В них очень ярко и живописно изображенная жизнь людей, с их праздниками и несогласиями, любовью и ненавистью. Красивым примером этому есть повесть «Кайдашева семья». Главой семьи был Омелько Кайдаш. В господские времена ему пришлось познать тяжелой, изнурительной работы, о чем свидетельствует его внешность. «Широкие рукава закачались к локтям, из-под рукавов было видно здоровые загорелые жилистые руки. Широкое лицо было худощавое и бледное, будто лицо у монаха. На сухом высоком лбу набегали густые мелкие морщины. Кудрявый посеченный волос торчал на голове, как пух, и блестел сединой. Но Омелько не пугался работы. И в каждое свободное от барщины время он не сидел без дела, а работал на себя. Все в его семье были трудолюбивыми: и женщина, и сыны Карп и Лавр, и невестки Мотря и Мелашка. До свадьбы сынов Кайдаши жили относительно спокойно и мирно. Лишь иногда возникали небольшие споры между отцом и Карпом, так как Карп не мог держать языка за зубами и каждого раза оспаривал у отца.
Герои повести – старый Кайдаш из Кайдашихою – бывшие крепостные. Жизнь была более или менее мирным, пока Карп и Лавр не оженились. После бракосочетания сынов начинается беспощадная борьба за «твое» и «мое». Каждый из сынов считает себя настоящим хозяином. Ссоры между ними ведутся за раздел родительского хозяйства. Молодицы и себе готовы повыдирать глаза за какие-то мотовила или кружки. В этих постоянных ссорах проявляется мелочность героев. Сын бьет отца, невестка выкалывает свекрови глаз. И за что? За то, что при ссоре Мотрин ребенок разбил кружки Кайдашихи. И вот уже в обеих домах полно гвалта: летят горшки и миски, кричат дети. А Кайдашиха умышленно размазала кровь по всему лицу и побежала через все село с окровавленным лицом. Мотрю посадили в холодную. Но или это помогает? Ссоры между Мотрей и свекровью, Мотрей и Мелашкою не прекращаются. Молодеж калечит скот, выбивают окна, крадут яйца. Бранные слова и потасовки между двумя семьями иногда затихают. Но не надолго. В скором времени они снова начинаются. Эти люди совсем загрубели, они постепенно теряют свои наилучшие черты. Автор изображает две семьи, как две вражеские силы, которые готовы броситься одна на одну: «Две семьи, как две черные тучи приближались одна к второй грустно и понуро».
Первые большие ссоры возникли между Мотрей и Кайдашихою. Сначала они возникали от нахальства свекрови. Она относилась к Мотре, как к наймичке, принуждала выполнять всю домашнюю работу. А чтобы Мотря делала все сама, свекровь прибегала к разным ухищрениям: то у нее спина болит, то ноги. После смерти отца началось распределение имущества. Мотря с Кайдашихою были такими жадными, скупыми и мелочными, что за лишний метр земли подняли шум на все село. Когда Карп с женой стали жить отдельно, ссоры не прекратились, а, наоборот, возросли. Два дома стали двумя вражескими лагерями. Женщины подключили к ссорам и мужей, и детей. Стоя с обеих сторон плетня, они обливали друг друга грязью, забыв о человечности и стыде. Чем глубже погружаешься в текст, тем неприятнее становится на души. Но почему же? И потому, что родные люди превращаются во врагов. Неужели так можно ненавидеть? И из-за чего? Разве здесь виновная лишь собственность? А где поделились человеческая совесть, уважение, милосердие, душевная щедрость? Какими же принципами руководствуются герои произведения? Постоянные ссоры за «мое» и «твое», жизнь по принципу: «мой дом с краю», мысли только о себе, а о других безразлично. Отстаивая это принципы, они готовые глаза повыбивать одно одному. Читая повесть, мы смеемся. Но смех этот горький. Писатель с таким художественным мастерством срисовал мелкособственнический быт украинского села, чтобы мы от души посмеялись и вместе с тем вздрогнули от ужаса. Мы же знаем, что украинке – народ добрый, щедрый, радушный, гостеприимный. Но мне кажется, что постоянную бедность, недостаток делали их мелочными, воспитывали жестокость, злость, бездушность, зависть. Повесть учит нас, что человек, несмотря на социальные условия, должна быть великодушной, должна понимать окружающих, чтобы никакие причины, препятствия, трудности не смогли бы сделать из нее эгоиста и владельца. Итак, давайте ценить родственные отношения.
Кто же виновный в том, что люди с прекрасными чертами гибнут морально? Виновный в этом существующий порядок. В обстоятельствах эксплуататорского порядка эти черты и замечательные способности героев не могут развиваться, они гибнут под влиянием социального зла – частной собственности. Эти черты характера и способности тратятся не на пользу обществу, а на борьбу за «твое» и «мое». Всю свою энергию, свежие силы совсем молодые люди отдают ссорам, бранным словам и потасовкам. Жаль становится этих людей. Но же или нет таких и в наши времена «Кайдашевых семей»? Конечно, есть. И сейчас встречаются люди, которых не беспокоит жизни общества. Главное их задача – приобрести побольше вещей. Но в нашем обществе человек ценится не за богатством, а за умом, за ее способностями. И люди, которые вся своя жизнь отдают корыстному делу, – это морально убогие, ограниченные люди. Им не место в нашем обществе. Итак, тема произведения, которая была раскрыта И. С. Нечуем-Левицким больше ста лет тому, актуальная и ныне.
Мне очень понравилась эта повесть. Так как автор показал, к чему может привести ненависть и злость родных людей. Так, становится смешно, но и вместе с тем страшно. Так как когда это такое было, чтобы сын поднимал руку на родителей? Но такие люди самые нашли себе наказание. Эта повесть учит быть чутким, добрым, уважать интересы других людей, прислушаться к своему сердцу. Не быть скупым, жадным, мелочным, так как ни к чему, кроме насмешек от людей и ссор в семье, это не приведет.
Ключевое слово: Нечуй-Левицкий
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Сочинение на тему – Будни Кайдашей по повести «Кайдашева семья» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Сочинение по драме К.Симонова “Русские люди”
Чехов смеется…
Трагическая судьба народа во второй мировой войне. Сочинение по рассказу К. Воробьева “Это мы, Господи”
Что такое счастье? (сочинение-рассуждение)
Детское восприятие мира в сказке А. де Сент-Экзюпери
Підростаюче покоління іноді зневажливо ставиться до своїх батьків, як Карпо чи Лаврін. А все тому, що не можна затівати сварки в присутності дітей, принижувати чоловіка чи дружину. Лаврін і Карпо глузують з батька, не знаходячи пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить у святу п’ятницю — і постійно заглядає до корчми. Карпо поводиться з батьком жахливо: кидається на нього, штовхає кулаками. Не краще ставлення сина й до матері: женеться за матір’ю з дрючком через усе село. Навіть така вродлива, поетична, приваблива, ніжна людина, як Лаврін, розгублює свої чудові риси характеру, коли справа доходить до сутичок за «моє» і «твоє».
А чи мало зараз таких, як Мотря, котрі можуть кричати на рідну матір, підняти руку на свекруху? Якщо на таких прикладах росте підростаюче покоління, то як воно буде ставитися з повагою до бабусі? А коли виростуть діти, то де впевненість, що не дозволятимуть собі тих вчинків, які роблять мати з батьком зараз.
Нинішнє покоління пішло далі, і вже не здивуєш суспільство багатьма прикладами, про які й згадувати не хочеться.
Звичайно, в кожній сім’ї має бути людина, яка змогла б вчасно зупинити сварку, допомогти вирішити проблему. Це мала б бути мати сімейства — Кайдашиха. Вона ж працьовита і дбайлива господиня, любляча мати, але дуже деспотична, сварлива. Через ворожнечу з усіма вона не може зупинити жодного конфлікту, а ще більше розпалює вогонь неприязні. І тому стає посміховиськом для всього села.
Люди, основними інтересами яких є тільки те, хто в кого і скільки забрав, уже не здатні любити, прощати, сподіватися й вірити. Це, звичайно, егоїсти. Слід пам’ятати, що мірилом цінності людини є її порядність, культура, вихованість, працелюбність. Дуже часто ми не можемо поділити спадок, що дістався нам уже давно. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі. Тож давайте будемо поважати старших, прислухатися до їх думки. Добре слово і розуміння може і робити набагато більше, ніж лайка, крик і бійка.
Как вам уже известно, повесть «Кайдашева семья» в 1879 году была опубликована в львовском журнале «Правда».
Вторично автор издал повесть в 1887 году в Киеве, немного изменив начало и сделав развязку счастливой: груша засохла, братья помирились и, в конце концов, в семье воцарилось согласие.
Но каждый читатель сознавал искусственность такого примирения, ведь по характерам члены одиозной семьи были отнюдь не пригодными для бесконфликтного сосуществования. Причиной изменений в произведении стало то, что художник не старался показать украинцев мелочными, сварливыми, за что его справедливо упрекали отдельные современники.
Внимательный читатель понимал, что семья Кайдашей – не типичная модель крестьянской семьи и она вызывает закономерное осуждение односельчан. Тем не менее, в таких явлениях, как мизерность человеческой души, консерватизм и отсталость крестьянства, писатель видел угрозу для украинской нации морального и духовного убожества.
Автор поднял эту проблему в социально-бытовой повести «Кайдашева семья», стремясь направить на читателей морализаторское излияние. Написана повесть в русле поэтики реализма. Эти приметы реализма нашли свое воплощение в произведениях Нечуя-Левицкого.
Современный литературовед Ростислав Мищук подчеркивал: «Писатель в своих повестях 70-80-х годов детально показал мизерность личности, доминирование Кайдашей, старосветских батюшек и матушек преимущественно эгоистических характеров, отсутствие глубоких жизненных инициатив, которые бы давали широкое пространство мыслям и чувствам. Это поглощение человека бытом воспринято было Нечуем-Левицким как большая угроза человеческой индивидуальности».
В «Кайдашевой семье» писатель заговорил не только об упадке изначально высокой роли отца в украинском обществе, не только показал зло, которое поселилось в человеческом сердце и дало страшные плоды, он обратился к изображению контрастных пар литературных героев, чтобы сделать более выразительными типичные образы украинских крестьян, и вопреки сатиричности художественного текста, показал, по словам литературоведа Владимира Панченко, «людей, которые не смеются», ведь искреннего смеха, казацкого, ментального, в повести практически нет: «Произведение «населено» очень серьезными, даже пасмурными людьми.
Лишь иногда пробует шутить Лаврин, а Мотря и Кайдашиха если и смеются, то разве что со злостью. Им не до смеха, поскольку они – участники большой семейно-бытовой войны, которой не видно конца». Конечно, Нечуй-Левицкий вместе с художественными персонажами смеется сквозь слезы, ведь показывает разрушение традиционных основ жизни украинского крестьянства, моральный упадок и духовную деградацию порабощенного народа. В произведении четко очерчено место событий.
Семигоры – не плод творческого воображения, а хорошо знакомый писателю населенный пункт, ведь в детстве Ивась часто гостил у родственников из этого села, знал многих местных теток и дядек, не раз встречался с членами семьи Мазуров, которые проживали на Соленом возле церкви и прославились неспокойным характером, постоянными передрягами в семье.
Семья Мазуров, которых по-уличному звали Кайдашами, и стала прототипом семьи литературных персонажей в сатирично-бытовой повести.
Позаимствовал из реальной жизни писатель и злосчастный холм, на котором часто ломались телеги. Даже фамилию сватов Мазуров – зажиточных Довбышей – сохранил, а их языкастую дочь тоже перенес в повесть, изобразив Мотрю, да еще и для усиления капризного характера наделил ее «сердцем с перцем».
Повесть «Кайдашева семья» не только социально-бытовая, а и сатирическая. Как заметил литературовед Нина Крутикова, «комические действия Кайдашей, изображенные Нечуем-Левицким с теплой, сочувственной улыбкой, будто «изнутри», с самой хорошо знакомой и близкой крестьянской среды…
Главное же для писателя не «смех ради смеха», а верность жизненной правде. Из серии смешных событий вырастает реальная и трагическая по своей сути картина жизни крестьянства, которое попало из крепостнического ярма в безысходность новых пореформенных отношений».
Художник оказался незаурядным знатоком отношений в патриархальной крестьянской семье, тонко заметил последствия барщины в характерах Омельки Кайдаша и его жены Маруси, сделав их под старость ущербными людьми: кабак для главы семейства в силу его все большей водочной зависимости стал единственным местом, где он чувствовал себя комфортно, а попытки его жены «стать госпожой» пусть в собственной семье и превратить невесток в бесправных наймичек привели к позору на все село.
Яркая цитата подтверждает жестокость Кайдашихи и ее стремление к власти: «Она стояла над душой у Мотри, будто есаул на барщине, а сама не бралась и за холодную воду». Еще в молодости переняла Маруся от господ лицемерие и льстивость, показную манерность и чванливость.
Называя сначала Мотрю «медовыми словами» – сердечком, золотцем, дитятею, свекровь быстро снимает обманную маску, зло ругается, «пламенем дышит», обзывает невестку кобылой, занозой и т.п. Мотря искалечила старую мать. Со временем морально деградировали когда-то поэтические натуры Лаврина и Мелашки, что послужило причиной ущербного воспитания внуков.
Изображение украинского быта и обычаев в повести
И.с.нечуя-Левицкого “Кайдашева семья”
Целая эпоха отделяет нас от того времени, когда жил
и творил писатель. С древности лихолетья, из царства супостатов берет начало
его творческий путь, а заканчивается как раз на пороге нашей новой эпохи. И уже на
полстолетия произведения пережили своего автора, рассказывая новым поколениям о
быт и обычаи украинского народа в ту далекую древность.
Повесть “Кайдашева семья И.с.нечуя-Левицкого
знакомит нас с яркими картинами жизни и быта, обрядов и обычаев
украинского села после отмены крепостного права.
В произведении писатель показал ограниченных людей, которые
ничего
не видят в жизни, кроме своих семейных споров. Круг
интересов этих людей сходится на клочке земли, на хозяйстве. В повести
Нечуй-Левицкий изобразил картины будничной жизни крестьян, показал, как в процессе борьбы
за “мое” и “твое” меняются характеры людей, стираются их
лучшие качества.
Омелько Кайдаш через свой безвольный характер
превратился в посміщище в семье. Но он был добрым и трудолюбивым человеком.
Именно бытовые, семейные неурядицы убили в нем веру в лучшую жизнь и довели до
трагической смерти.
Маруся Кайдашиха. Сварливая, лицемерная, льстивое
и жестокая. Раскрывается ее характер через бытовые сцены: лайки с невестками,
ссора за мотовило, путешествие Кайдашихи в село Бієвці, стычка возле двора бабы
Пелагеи.
Молодое поколение.
В бесконечных распрях черствеет Карп, грубеет все
больше и больше. Жажда собственности заглушила в Карпу родственные чувства и
доводит до того, что он на глазах всего села гонится за родной матерью.
В непрерывных семейных стычках Лаврин черствеет
душой, грубеет в него язык.
Оба брата стали эгоистами, упрямыми людьми.
Подобные изменения произошли и в характерах невесток
– Мотри и Мелашки.
Печальную картину крестьянского быта в повести
дополняют образы баб Пелагеи и Прасковьи.
Описывая реалистичные сцены быта, автор
показывает глубокое знание народных обычаев, обрядов, традиций, верований, образа
жизни. Прекрасно поданы в повести описания картин сватовства, смотрин, гадания,
знахарства, богомолья в Киеве.
Повесть “Кайдашева семья” вошла в
сокровищницу украинской литературы как ценное художественное достояние. Герои произведения живут
в воображении читателей и еще долго будут жить. Учат и будут учить народных традиций,
обычаев, обрядов, поведения в быту.
Именно поэтому и чтим мы И.с.нечуя-Левицкого.
ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЙ МАТЕРИАЛ
Возможен вариант вступления:
Повесть “Кайдашева семья” была
написанная в 1878 году. Темой произведения является реалистичное изображение жизни и быта украинского
крестьянства в эпоху после отмены крепостного права. В произведении Нечуй-Левицкий показал
ограниченных людей, которые ничего не видят в жизни, кроме своих семейных споров…
УКРАИНСКИЕ НАРОДНЫЕ ОБЫЧАИ И ОБРЯДЫ, О КОТОРЫХ
ВСПОМИНАЕТ АВТОР В ПОВЕСТИ “КАЙДАШЕВА СЕМЬЯ”
Когда идешь по деревне и видишь, что во дворе или на
огороде работают люди, нужно поздороваться и пожелать:”День добрый! Боже
помоги!”
В субботу песен не поют – грех.
Если парень пошел гулять второй раз село, то
должен поставить магарыч для всех ребят того села.
Как восходят звезды на небе, дают девушки матерям
ужин и идут гулять.
Зайдя в дом, гость должен сесть – это
означает, что он уважает хозяев.
Кто пойдет в Иерусалим или ежегодно в Киеве в Лавре
кушать пасху, или умрет на Пасху, тот спасется, того душу ангелы
понесут просто к Богу.
Всегда перед храмом женщины мажут дома.
На помолвке девушка должна подавать старостам
полотенца, которые сама вышивала.
После сватовства сваты идут на смотрины в дом
молодой. Родители парня, встретившись с родителями обрученной, должны поцеловаться.
За девушкой дают приданое.
Девушка переезжает жить в дом жениха.
Выходя замуж, девушка должна уметь все
делать по дому ( зажечь в печи, испечь хлеб, сварить борщ, прясть, шить).
После того, как девушка вышла замуж, что бы не
было, она должна оставаться с мужем:”Завязала головушку, не
решишь вовек”.
Свадьбы гуляют четыре дня.
На том месте, где будет строиться дом,
засевают пшеницу. Если пшеница взошла, то можно начинать строительство.
Построенную хату освящает поп.
Кто постится двенадцать пятниц, тот не умрет
издох и не утонет в воде.
По старому обычаю все отцовское добро
приходилось меньшему сыну.
До Рождества мазали стены, мыли лавки, мисник,
полки. Перед самым праздником кололи кабана.
Есть вся семья собиралась вместе.
В субботу ездили на ярмарку.
Перед церковью и в церкви мужчины снимали
шапки.
В дом, особенно первый раз, приходили с
хлебом.
В будние дни девушки надевали только красные
кибалки.
Дома в селах ставили окнами и дверью на
юг.
Нечуй-Левицький Іван
“Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” – так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: “Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?” – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…” це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з’являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв’язків, у цих обставинах: “не лізь, бо задушу, іродова душа” – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: “Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: “Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!” – кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило.
Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: “… Вона одразу почастувала її полином.” Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м’якшою: “Вертайся, дочко додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже.” Після цього у кайдашевій хаті стала “мирнота”, але на дворі між двома господарями почався нелад.
Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:”… ви сьогодні господар, а я завтра.” З того часу усе господарство було у руках Лавріна: ”…загнали діти батька на піч на одпочинок.” Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він ”маленьким Кайдашицем”
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: ”Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, “ …Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.”
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: ”Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.”
Мелашка, яка була “… поетичною душею, з ласкавим серцем”, довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Проблема отцов и детей принадлежит к вечных проблем человечества. Правда, трактовалась за разных времен она по-разному, и это понятно: новые люди, новые социальные условия жизни – то и разные проблемы. И.. Нечуй-Левицкий в своей повести «Кайдашева семья» поднимает проблему родителей на зламному этапе нашей истории – крепостничества и феодализма. Только отменили крепостное право, все получили свободу, и не всегда, на мой взгляд, умели и знали, как жить по-новому. Да и нового и свободы хотелось во всем. Семья Кайдашей с одноименной повести И. Нечуя-Левицкого – это типичная крестьянская семья, которая пыталась жить в новых условиях, условиях пореформенной деревни начале второй половины XIX века. Писатель создал реалистичные образы двух поколений Кайдашей, наделив их типичными чертами характера мелких собственников. Старые Кайдаши – люди трудолюбивые, но времена барщины, когда вынуждены были во всем повиноваться господину и родителям. Своих детей они тоже воспитали трудолюбивыми, но те уже не хотят повиноваться отцовской власти – и в этом одна из проблем родителей и детей Кайдашей.
Хотят ли дети быть и самостоятельными от родителей, которые, по моему мнению, через свой и мировоззрение не сумели дать детям независимо жить и работать в семье. Вообще эти бытовые недоразумения и сейчас есть в каждой семье, и нужно к ним относиться с пониманием. А Емеля Кайдаш и его жена Маруся весь век делали то, что сыновьям и невесткам предписывали, что и привело к ненависти в семье. Это очень важная проблема между детьми и родителями.
Я считаю, что ни старым, ни молодым не хватило мудрости, культуры поведения, чтобы жить по закону взаимоуважения. Потому что в сварливій семье вырастут и сварливые дети. В семье, в которой родители детей не уважают, дети тоже подрастут и будут поступать так же. Видимо, поэтому и живут среди нас, к сожалению, некоторые «кайдашсві привычки».
Кто из нас не мечтает о счастливой любви, крепкую семью, тихое семейное счастье? И это не только желание, но и необходимость для человека. Счастье – в любви. Это всегда волновало и волнует многих писателей. Проблему любви и семейного счастья в повести «Кайдашева семья» И. Нечуй-Невицкий обрисовал очень ярко. Стоит лишь сравнить влюбленные пары: Уголовно – Мотря и Лаврентий – Мелашка.
Хотя Карно и Лаврин выросли в одной семье, но еще в юности у братьев были разные характеры и вкусы, в том числе и в понимании любви. Братья по-разному и мечтают о женитьбе. «Я люблю, – сказал Карп, – чтобы девушка была немного крикливая, чтобы имела сердце с перцем». Именно с такой дочерью богача Довбыша он и женится. Да и сам Иванов был грубоватым, черствым человеком. Карно и Мотря любят друг друга. Но счастье для них прежде всего заключается в накоплении богатства: иметь собственный дом, немалое поле, можно больше скота. Им обоим свойственно желание разбогатеть любой ценой, причем как можно быстрее. Любовь их удаляет романтизма, поэтичности, ибо на первый план выступают материальные расчеты. А ежедневная грызня в доме Кайдашей еще больше подавляет в них родственные чувства. Уголовно – хороший муж и хороший отец. Он защищает свою женщину от придирчивых родителей, любит своих детей. В характере его переплетается грубость и нежность, душевная доброта и черствость. В пару ему и его жена Матрена. Но своей сварливостью, эгоизмом и пренебрежением к другим людям она намного превзошла даже своего мужа.
Карп и Мотря и детей своих воспитывают в ненависти к бабушки и дедушки, дяди Лаврина и тети Мелашки, двоюродных братьев и сестер. Матрена даже запретила своим детям общаться с бабой – Марусей Кайдашихою, еще и учит их дразнить ее.
Карп и Мотря конце концов достигли определенного достатка. Карпа выбрали десятником, но настоящего семейного счастья они не испытали, потому что стремление богатства и эгоизм их натур не позволили им по-настоящему почувствовать себя счастливыми.
А вот другая влюбленная пара – Лаврентий и Мелашка. Лаврентий – веселый, шутливый парень. И мечты о женитьбе у него совсем другие, чем у брата. «Когда я буду выбирать себе девушку, то возьму хорошую, как цветочек, волшебную, как калина в лугу, а тихую, как тихое лето», – сказал веселый Лаврентий. Такой и была его будущая жена Мелашка. В Лаврина и Мелашки очень много общего: их влечет все нежное, хорошее. Они восхищаются красотой природы, нежные и поэтические натуры. Искренне любят друг друга. Нежностью и поэтичностью отмечается их любовь.
«И где ты, краса, родилась с твоими шелковыми бровями, когда бы ты была кукушка в роще, то я тебя и там упіймаю», – говорит восторженно Лаврентий. Ни бедность Мелашки, ни недовольства матери невесткой не смогли затмить чистоты и нежности Лаврінового любви к Мелашки. Женившись, Лаврин и Мелашка сумели так построить свои семейные взаимоотношения, им можно только позавидовать: они искренне любят и во всем поддерживают друг друга и словом, и делом. Лаврентий при всех (чего бы не сделал ни один другой человек в то время) не стесняется маленькой ростом Мелашці подставить стульчик под ноги, когда она вымешивали тесто в квашне, вытереть со лба пот. Лаврин и Мелашка любят своих детей, но, в отличие от Карпа и Мотри, они не забывают и старую мать.
Крепкой и счастливой можно было бы назвать семью Лаврина и Мелашки, когда бы их семейного счастья не портили ежедневные ссоры и распри, происходившие в семье Кайдашей, которые затрагивали их интересы. Почему так произошло? Почему эта семья, не смотря на то, что мужчины и женщины любят друг друга, создают семью по любви, не имеют все же семейного счастья? Потому что все они эгоисты, которые никак не могут поладить между собой, живут только своими интересами, не способны прощать друг другу, поэтому и не могут прийти к согласию, которая является обязательным залогом семейного счастья.
Сохрани – » Проблема отцов и детей в произведении И. Нечуя-Левицкого «Кайдашева семья» . Появился готов произведение.
Жанр: повесть (социально-бытовая) с элементами сатиры и юмора.
Год написания: 1878р.
Тема: автор поднимает тему семейных отношений; проблемы, ссоры между сім’янинами; трагедия тогдашнего села вообще.
Идея: автор повести хочет научить читателей “не растерять себя”, то есть не потерять свои хорошие черты характера, такие как: отзывчивость, человечность, искренность, уважение, сдержанность.
В разных условиях жизни, в разных ситуациях, с разными людьми оставаться самим собой, оставаться человеком.
Главные герои: Омелько Кайдаш, Маруся Кайдашиха, Карп, Лаврентий, Мотря, Мелашка.
Образ Омелька Кайдаша
Омелько Кайдаш – обычный крестьянин. Тяжкий труд, барщина подорвали его здоровье и силы. У него «здоровые жилистые руки, широкое лицо было худощавое и бледное, словно лицо у монаха».Омелько очень трудолюбив, никогда не сидел без дела, всегда что-то мастерил, чинил. От своих сыновей он также требовал трудолюбия. Но Кайдаш любил выпить – это, пожалуй, было его самым большим недостатком. Тяжелая жизнь сделало его нервным и суеверным.
После женитьбы сыновей, он постепенно теряет родительскую власть над ними, а Карп даже поднимает на старика руку.
Кайдаш спился до безумия и утонул, хотя всю жизнь боялся именно такой смерти.
Образ Маруси Кайдашихи
Маруся Кайдашиха – жена Емелю, имела двух сыновей. Она сварливая, бездушная женщина. Маруся хорошо готовила и в молодости служила у господ горничной, от них и сама «набралась немного панства». Кайдашиха с пренебрежением относится к более бедных от себя, любит хвастаться. Положительные черты ее характера – это то, что она трудолюбивая, заботливая хозяйка, любящая мать и бабушка. Но частная собственность, жадность к земле сделала ее жестокой, жадной. Это приводило к частым ссорам и разладам в семье, и даже драк.
Образ Карпа
Карп – старший сын О.Кайдаша и М.Кайдашихи. Карп был груб, неласкавий, сердитый, молчаливый.
“Его насупленное, желтоватое лицо не видно даже тогда, как губы осміхались.”На селе его избрали десятським.
Образ Лаврина
Лаврентий – младший сын в семье Кайдашів.У него привлекательная внешность: «Лаврінове молодое продолговатое лицо было румяным, веселые, синие, как небо, глаза светились приветливо и добро». Парень шутливый, остроумный, веселый. Он во всем видит хорошее, доброе, уважает людей, восхищается красотой природы, имеет лирическую душу и играет на свирели. Но, к сожалению, в конечном итоге и Лаврин становится эгоистом.
Образ Матрены
Образ Мотри – один из самых совершенных образов повести. Матрена – жена Карпа. Девушка была из зажиточной семьи, но добрая и не хвасталась на селе. Взяв брак, погрузилась в тяжелые будни. Злая свекровь свалила на нее всю домашнюю работу. Ежедневная грызня сделала Мотрю злой, сварливой женщиной. А ярость его не имела границ. Виколола свекрови глаз и не переживала, а радовалась этому.
Образ Мелашки
Мелашка – искренняя, тихая, спокойная, ласковая, чувствительная. Она тяжело переживала беспорядок в семье. И постепенно и Мелашка втягивается в ссоры и драки.
В общем, Кайдаши и их жены – индивидуалисты, которые живут своими эгоистическими интересами. Они потеряли чувство достоинства и уважения.
Повесть «Кайдашева семья» заканчивается примирением двух семей.
Проблематика произведения:
– проблема родителей и детей;
– проблема воспитания;
– проблема любви и семейного счастья;
– проблема богатства;
– проблема веры в Бога и соблюдение заповедей;
– проблема народной морали;
– авторитет в общине и самореализация.
Как раскрывается проблема отцов и детей и воспитание в семье в повести «Кайдашева семья»?
Емеля и Маруся Кайдаши – трудолюбивые, своих детей они тоже воспитали трудолюбивыми, но те уже не хотят повиноваться родителям – и в этом одна из проблем родителей и детей в этой семье.
Дети хотели быть самостоятельными, независимыми, поскольку имели характер мелких собственников. Но старшие Кайдаши все время учили и наказывали, что не могло нравиться их детям.
Я считаю, что в этой семье ни старшим, ни молодым не хватило мудрости, культуры, взаимопонимания.
В сварливій семье вырастут и сварливые дети. Например, Карп и Мотря своих детишек воспитывают в ненависти к бабушки и дедушки, дяди Лаврина и тети Мелашки, двоюродных сестер и братьев. Дти должны расти в дружной семье, где царит мир, согласие и любовь, тогда и они вырастут не сварливые и не эгоистичны.
Дети должны уважать старших, а взрослые, в свою очередь – детей.
Как раскрывается проблема любви и семейного счастья?
Чтобы проследить за раскрытием этой проблемы следует сравнить пары: Карп и Мотря, Ларин и Мелашка.
Карпо и Лаврин очень разные, поэтому и жен выбрали по характеру совсем разные.
Пара 1.
Карп и Мотря любят друг друга, парень заступается за кохан, но счастье для них прежде всего состоит в накоплении богатства. Любовь их не романтическое, без поэтичности.
Пара 2.
Ларин и Мелашка безгранично влюбленные, они очень похожи, нежные, поэтические натуры. Для Лаврина было неважное материальное положение любимой девушки. Пара сумела построить свои семейные отношения так, что они счастливы, всегда поддерживают друг друга.