Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
З давніх часів перші люди визнали необхідність обміну інформацією один з одним. Так придумали перший мову жестів, а пізніше і природний. З тих пір мова став грати величезну роль у суспільстві. Ми можемо уявити світ без комп’ютеризації, автомобілізації, електроніки. Але уявити наш світ без мови?
Для кожного індивідуальний світ. Мова займає одне з ключових місць в пізнанні людини. Ми беремо участь в тій чи іншій ситуації, вирішуємо проблеми, робимо відкриття — все це потрібно вміло охарактеризувати словами. Будь-яка проблема виражається мовою, і в залежності як ми викладемо її, залежить її вирішення. Мистецтво, бездоганно висловлювати свої думки та ідеї – важка праця, але необхідний. Завдяки мові людина використовує самосвідомість.
Мова – це не просто набір слів, сполучень, пропозицій. Мова — це неосяжний компонент культури. Історія людства і самої мови відображає всі етапи культурного розвитку. Нація, яка володіє всіма скарбами мови – об’єктивний показник духовного розвиток. Уміння точно, лаконічно, осмислено, прозоро і ясно висловлювати свої думки сприяє ступеня розвитку суспільства.
Мова – символ Батьківщини, патріотизму, предків. Це та фортеця, яка скріплює стіни нашого спільного народного дому. Якщо мова втрачається, люди перестають цікавитися ним – нація зникне, разом з нею все, що їх об’єднувало до цього. Здавалося, чому так? Спільну мову означає близькість, без неї важко уявити, ким ти будеш, якщо його відберуть.
Сумно дивитися як ми все рідше і рідше приділяємо уваги своєї рідної мови. Вірю, що він особливий! Російською мовою написано безліч творінь. Він не має аналогів серед усіх мов світу, входить до складу робочих мов Організації Об’єднаних Націй. На різних міжнародних форумах, конференціях, виступах використовують російську мову. Мова живе, розвивається – країна процвітає як з політичної точки зору, так і з духовної. Значимість російської мови як нації не має меж. Я пишаюся тим, що російська мова — рідна для мене.
Мова — гордість, душа народу. Мова – минуле, сьогодення і майбутнє всіх народів!
В житті ми постійно робимо вибір. Ми обираємо до якої школи йти, ким стати, чим займатись в житті, з ким дружити, а кого залишити обабіч своєї життєвої дороги. Одна є речі, котрі вибрати нам не дано. Ми не обираємо свою родину, Батьківщину, мову.
Часто можна почути від людей слова: «А нащо цю мову українську вивчати? Вона мені не потрібна, для чого вона?». Для мене це рівнозначно запитанню: «І чому мені дісталась саме ця мама? Хочу ту, гарнішу і добрішу». Ми не обираємо рідну мову, вона дається нам долею, так як батьки і ця земля, на якій зростаємо. Отже нашим святим обов’язком є збереження та повага до цих святинь. Я вважаю, ми повинні любити свою мову, плекати її, розуміти, що це державна мова нашого народу, котра пройшла до нас нелегких шлях. і це стосується не лише української мови. В Росії подібне ставлення має бути до російською, в Польщі – до польської. Кожній людина дана своя рідна, єдина неповторна мова.
Я гадаю, що навіть ті люди, котрі в силу певних обставин спілкуються в повсякденному житті російською, повинні прийти до усвідомлення необхідності прививати вже наступним поколінням українську мову. Адже зараз Україна знаходиться в на шляху відродження, становлення своєї національної ідентичності, в якій відродження і популяризація мови займають чільне місце.
Не запитуйте, навіщо вам дана ця мова. Нам так само небом дані наші батьки. Любіть їх, всім серцем, безкорисливо і віддано та бережіть цю любов у своєму серці.
< Предыдущая
Следующая >
Найбільший неоціненний скарб кожного народу – це його мова. З давніх-давен наші пращури наші пращури створювали скарбницю народної мудрості. Це і приказки, і прислів’я, і казки, і легенди, і байки, і пісні. Все це можна назвати одним словом – фольклор, тобто усна народна творчість. Відповідь на будь-яке запитання і пораду на будь-який випадок життя людина може знайти у фольклорі – треба лише зазирнути до цієї скарбниці.
Без мови не буде й самого народу. Бо тоді обірветься спадковість між поколіннями. Кожне наступне покоління буде змушене самотужки відкривати для себе елементарні знання замість того, щоб примножувати та збагачувати ті, що вже існую у народній пам’яті.
Українська мова пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж стала такою, якою вона є зараз і якою ми користуємося щодня. У нашій мові чується шелест гаїв та зелених дібров, плюскіт дніпрових хвиль і шепіт колосся стиглої пшениці в полі. У нашій мові – мудрість київських князів та відвага запорозьких козаків. Українська мова – це мова творів Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, Максима Рильського та Ліни Костенко.
Ми, сучасні українці, повинні вивчати та шанувати рідну мову. Без цього фундаменту нам важко буде жити, адже мова виконує дуже важливі функції в житті людини. За допомогою слів ми навчаємось та пізнаємо світ. Засобами мови ми спілкуємося одне з одним, передаємо чи сприймаємо важливу, цікаву й корисну інформацію. Але найважливіше те, що за допомогою української мови ми усвідомлюємо себе українцями, частиною великого народу. Не дарма нашу мову називають калиновою, барвінковою, солов’їною, квіточою, , адже вона дуже гарна й співуча. Серед світових мов українська стоїть на другому місці після французької за мелодійністю. Ми повинні пишатися тим, що ми – українці – володіємо таким багатством – нашою чарівною мовою!
< Предыдущая
Следующая >
Категория: Твори 7 клас
Мовою ми називаємо систему знаків, яка служить людям для взаємного обміну інформацією. Для кожної такої системи існує словниковий запас, тобто сукупність всіх знаків (виразів) даної мови, а також граматика – звід правил, за якими ці знаки можуть поєднуватися між собою в усній або письмовій мові. У всіх мовах присутні голосні і приголосні звуки, які виражаються літерами або іншими графічними знаками і з’єднуються в склади, слова, словосполучення, цілі пропозиції.
Всі мови, які виникли і розвивалися протягом сотень і тисяч років у тих чи інших людських спільнотах, називаються природними.
Однією з головних рис таких мов може вважатися їх умовність — в тому сенсі, що між назвами предметів і цими самими предметами немає жодного логічного зв’язку. Скажімо, слово «дерево» не є однозначним позначенням дерева як явища об’єктивної реальності: в інших мовах цей термін з успіхом замінюється іншими поєднаннями букв і звуків. В кінці XIX ст.було розроблено штучну мову есперанто -передбачалося, що він стане засобом міжнаціонального спілкування. Такого, однак, не сталося, хоча в різних країнах сьогодні живуть мільйони любителів есперанто. До штучним, або синтетичним, належать і так звані машинні мови – системи знаків, якими користуються програмісти всього світу при створенні комп’ютерних програм.
На думку вчених, перший зв’язна мова виник приблизно 250 000 років тому. За цей час він змінювався багато разів і вже давним-давно розпався на сім’ї і групи мов. Вчені-лінгвісти виділяють декілька сотень мовних сімей. Сьогодні на земній кулі нараховується близько 3 000 мов; деякі з них об’єднані спільним походженням і тому багато в чому схожі, а інші протягом тисяч років розвивалися ізольовано (наприклад, у віддалених гірських долинах) і майже не мають ознак, які зближували їх з іншими мовами. Крім того, потрібно пам’ятати, що мова — явище пластична, змінюється від покоління до покоління. Наприклад, українська мова початку ХХІ ст. Правописом і навіть почасти фонетичної відрізняється від мови XIX ст., а якщо мова йде про літописних пам’ятках XVI-ХVII ст., то неспеціалісту буває навіть важко розібратися, про що взагалі йде мова.
Мова – це те, що відрізняє людину від тварин. У ньому зібрані кращі думки людей. Мова – це свого роду одяг людини. Його візитна картка. За однією сказаної фрази відразу можна дізнатися багато чого про людину. Не тільки національність, але культурний рівень. Красиво і модно одягнена людина, а виражається, як останній биндюжник. Хіба захочеться спілкуватися з такою людиною, у якого, що ні слово, то мат? Ні. Є люди одягнені в немодно, але чистий одяг. Але як вони грамотно говорять, ерудовані, начитані. Хочеться слухати таку людину ще і ще.
Життя не стоїть на місці, вона змінюється. Змінюється одяг – змінюється і мова. Думки «одягаються» в слова, як людина в одяг. Мова можна легко забруднити нецензурними словами. Але якщо одяг можна відіпрати, то мова почистити дуже складно. Слова-паразити чіпляються, як липучки.
Як одяг може приховувати похибки фігури, виділяти красиві частини тіла. Так і словом можна приховати ниці риси характеру, і взагалі душевну порожнечу. Неохайна одяг – це не тільки неповага до себе, а й ще неповагу до оточуючих людей. Недбалість у промові, вживання нецензурних слів – це теж неповага до оточуючих людей. Це прояв невихованості, невпевненості в собі. Людина за допомогою цих слів хоче самоствердитися.
Кожна людина хоче красиво одягатися. Але при цьому деякі люди забувають, що і говорити треба красиво, грамотно. Оболонка повинна відповідати внутрішнім змістом. Щоб мати гарний багатий словниковий запас, треба читати класичні твори. Вчити вірші і прозу, намагатися самому що-небудь писати. Слухати, як правильно звучать слова, і запам’ятовувати їх вимову. Для цього треба частіше ходити в театр.
Щоб навчити дитину правильно і красиво говорити, з ним треба спілкуватися, а не просто відкуповуватися від нього сучасними речами. Кого з дітей виховували бабусі і дідусі, ті починають говорити раніше своїх однолітків. Чому? Тому що, бабусі і дідусі спілкуються з дітьми, їм нікуди поспішати, у них є час. Ось і співають онукам і онукам пісні, розповідають казки. Та ще й з примовками.
Цікавий факт. У жінок словниковий запас більше, ніж у чоловіків. І пов’язано це з фізіологічними особливостями головного мозку. Але при цьому письменників і поетів чоловіків нітрохи не менше, ніж жінок.
Мова – це потужна зброя. Як сказав Вадим Шефнер: «Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна полки за собою повести». Варіант 2
Кажуть, що по одягу зустрінуть, але проводять щось все одно по уму.
З іншого боку, людина виявляється в усьому: в одязі, словах, жестах … По одязі можна судити, але вона може і обдурити. Деякі люди витрачають гроші, час і сили, щоб виглядати так-то. Наприклад, як написано кимось в якомусь журналі. І тут же все стають однаковими! Те все бігають за оксамитом, то за шифоном. Це мода … Досить дивно, по-моєму. Загалом, людина намагається справити враження одягом. Сказати, наприклад, що у нього все добре, що він «свій» в якійсь середовищі. Погано, якщо це обман.
Зрозуміло, що існують певні правила. Не потрібно в міні-спідниці в школу приходити або на дачу. Невідповідність!
З іншого боку, мільйонери зазвичай вже навіть не дбають про своє «цибулі» (дивне слово). Ось Джобса все знали по водолазці чорної і джинсам. Багаті, знамениті, просто вільні духом люди можуть вже стати над правилами – носити всюди футболки, не боятися, що їх за це засудять. Вони закликають дивитися не на одяг, судити не по ній.
Дівчата більше на всьому цьому зациклені. Я ось можу оцінити вид людини – підібрано чи все гармонійно, чи акуратно, модно (в деякій мірі) … Але я не стану судити про людину по костюму. Може бути хороший костюм і погана людина або навпаки.
Не можна надавати занадто великого значення одязі. Але і вранці надягати перше, що попалося – мите і брудне, невідповідний під події дня … Так теж не можна.
У цій мові одягу потрібно знайти свою інтонацію. Підкреслювати індивідуальність, а не ставати таким, як і всі.
Ще у одягу раніше було більше обрядових значень. Тобто візерунки на сорочці захищали або говорили про приналежність до класу, про добробут. Або пояс – в давнину теж мав обрядове значення, а ще захисне.
Одяг, тобто форма може сказати про професії. Ще на різних роботах різні вимоги до одягу. У шоу-бізнесі важливо, щоб костюм був яскравим, в бізнесі – дорогим, в школі – строгим … Кожен придумує свої тонкощі. Також я чув, що краватка символічно піднімає голову над тілом. Це означає, що коли людина в краватці мови ведуться дуже серйозні – інтелектуальні. Зустріч без краваток, зрозуміло, неофіційна.
Все-таки еволюція. До речі, а святі або чарівники часто з’являлися в одязі бідняків і відчували людей, як ті до них поставляться.
Загалом, раніше одяг і була як мову, їй передавали повідомлення. Але тепер людство, думаю, від цього відійшло.
Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
З давніх часів перші люди визнали необхідність обміну інформацією один з одним. Так придумали перший мову жестів, а пізніше і природний. З тих пір мова став грати величезну роль у суспільстві. Ми можемо уявити світ без комп’ютеризації, автомобілізації, електроніки. Але уявити наш світ без мови?
Для кожного індивідуальний світ. Мова займає одне з ключових місць в пізнанні людини. Ми беремо участь в тій чи іншій ситуації, вирішуємо проблеми, робимо відкриття — все це потрібно вміло охарактеризувати словами. Будь-яка проблема виражається мовою, і в залежності як ми викладемо її, залежить її вирішення. Мистецтво, бездоганно висловлювати свої думки та ідеї – важка праця, але необхідний. Завдяки мові людина використовує самосвідомість.
Мова – це не просто набір слів, сполучень, пропозицій. Мова — це неосяжний компонент культури. Історія людства і самої мови відображає всі етапи культурного розвитку. Нація, яка володіє всіма скарбами мови – об’єктивний показник духовного розвиток. Уміння точно, лаконічно, осмислено, прозоро і ясно висловлювати свої думки сприяє ступеня розвитку суспільства.
Мова – символ Батьківщини, патріотизму, предків. Це та фортеця, яка скріплює стіни нашого спільного народного дому. Якщо мова втрачається, люди перестають цікавитися ним – нація зникне, разом з нею все, що їх об’єднувало до цього. Здавалося, чому так? Спільну мову означає близькість, без неї важко уявити, ким ти будеш, якщо його відберуть.
Сумно дивитися як ми все рідше і рідше приділяємо уваги своєї рідної мови. Вірю, що він особливий! Російською мовою написано безліч творінь. Він не має аналогів серед усіх мов світу, входить до складу робочих мов Організації Об’єднаних Націй. На різних міжнародних форумах, конференціях, виступах використовують російську мову. Мова живе, розвивається – країна процвітає як з політичної точки зору, так і з духовної. Значимість російської мови як нації не має меж. Я пишаюся тим, що російська мова — рідна для мене.
Мова — гордість, душа народу. Мова – минуле, сьогодення і майбутнє всіх народів!
В житті ми постійно робимо вибір. Ми обираємо до якої школи йти, ким стати, чим займатись в житті, з ким дружити, а кого залишити обабіч своєї життєвої дороги. Одна є речі, котрі вибрати нам не дано. Ми не обираємо свою родину, Батьківщину, мову.
Часто можна почути від людей слова: «А нащо цю мову українську вивчати? Вона мені не потрібна, для чого вона?». Для мене це рівнозначно запитанню: «І чому мені дісталась саме ця мама? Хочу ту, гарнішу і добрішу». Ми не обираємо рідну мову, вона дається нам долею, так як батьки і ця земля, на якій зростаємо. Отже нашим святим обов’язком є збереження та повага до цих святинь. Я вважаю, ми повинні любити свою мову, плекати її, розуміти, що це державна мова нашого народу, котра пройшла до нас нелегких шлях. і це стосується не лише української мови. В Росії подібне ставлення має бути до російською, в Польщі – до польської. Кожній людина дана своя рідна, єдина неповторна мова.
Я гадаю, що навіть ті люди, котрі в силу певних обставин спілкуються в повсякденному житті російською, повинні прийти до усвідомлення необхідності прививати вже наступним поколінням українську мову. Адже зараз Україна знаходиться в на шляху відродження, становлення своєї національної ідентичності, в якій відродження і популяризація мови займають чільне місце.
Не запитуйте, навіщо вам дана ця мова. Нам так само небом дані наші батьки. Любіть їх, всім серцем, безкорисливо і віддано та бережіть цю любов у своєму серці.
< Предыдущая Следующая >
Найбільший неоціненний скарб кожного народу – це його мова. З давніх-давен наші пращури наші пращури створювали скарбницю народної мудрості. Це і приказки, і прислів’я, і казки, і легенди, і байки, і пісні. Все це можна назвати одним словом – фольклор, тобто усна народна творчість. Відповідь на будь-яке запитання і пораду на будь-який випадок життя людина може знайти у фольклорі – треба лише зазирнути до цієї скарбниці.
Без мови не буде й самого народу. Бо тоді обірветься спадковість між поколіннями. Кожне наступне покоління буде змушене самотужки відкривати для себе елементарні знання замість того, щоб примножувати та збагачувати ті, що вже існую у народній пам’яті.
Українська мова пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж стала такою, якою вона є зараз і якою ми користуємося щодня. У нашій мові чується шелест гаїв та зелених дібров, плюскіт дніпрових хвиль і шепіт колосся стиглої пшениці в полі. У нашій мові – мудрість київських князів та відвага запорозьких козаків. Українська мова – це мова творів Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, Максима Рильського та Ліни Костенко.
Ми, сучасні українці, повинні вивчати та шанувати рідну мову. Без цього фундаменту нам важко буде жити, адже мова виконує дуже важливі функції в житті людини. За допомогою слів ми навчаємось та пізнаємо світ. Засобами мови ми спілкуємося одне з одним, передаємо чи сприймаємо важливу, цікаву й корисну інформацію. Але найважливіше те, що за допомогою української мови ми усвідомлюємо себе українцями, частиною великого народу. Не дарма нашу мову називають калиновою, барвінковою, солов’їною, квіточою, , адже вона дуже гарна й співуча. Серед світових мов українська стоїть на другому місці після французької за мелодійністю. Ми повинні пишатися тим, що ми – українці – володіємо таким багатством – нашою чарівною мовою!
< Предыдущая Следующая >
Категория: Твори 7 клас
Мовою ми називаємо систему знаків, яка служить людям для взаємного обміну інформацією. Для кожної такої системи існує словниковий запас, тобто сукупність всіх знаків (виразів) даної мови, а також граматика – звід правил, за якими ці знаки можуть поєднуватися між собою в усній або письмовій мові. У всіх мовах присутні голосні і приголосні звуки, які виражаються літерами або іншими графічними знаками і з’єднуються в склади, слова, словосполучення, цілі пропозиції.
Всі мови, які виникли і розвивалися протягом сотень і тисяч років у тих чи інших людських спільнотах, називаються природними.
Однією з головних рис таких мов може вважатися їх умовність — в тому сенсі, що між назвами предметів і цими самими предметами немає жодного логічного зв’язку. Скажімо, слово «дерево» не є однозначним позначенням дерева як явища об’єктивної реальності: в інших мовах цей термін з успіхом замінюється іншими поєднаннями букв і звуків. В кінці XIX ст.було розроблено штучну мову есперанто -передбачалося, що він стане засобом міжнаціонального спілкування. Такого, однак, не сталося, хоча в різних країнах сьогодні живуть мільйони любителів есперанто. До штучним, або синтетичним, належать і так звані машинні мови – системи знаків, якими користуються програмісти всього світу при створенні комп’ютерних програм.
На думку вчених, перший зв’язна мова виник приблизно 250 000 років тому. За цей час він змінювався багато разів і вже давним-давно розпався на сім’ї і групи мов. Вчені-лінгвісти виділяють декілька сотень мовних сімей. Сьогодні на земній кулі нараховується близько 3 000 мов; деякі з них об’єднані спільним походженням і тому багато в чому схожі, а інші протягом тисяч років розвивалися ізольовано (наприклад, у віддалених гірських долинах) і майже не мають ознак, які зближували їх з іншими мовами. Крім того, потрібно пам’ятати, що мова — явище пластична, змінюється від покоління до покоління. Наприклад, українська мова початку ХХІ ст. Правописом і навіть почасти фонетичної відрізняється від мови XIX ст., а якщо мова йде про літописних пам’ятках XVI-ХVII ст., то неспеціалісту буває навіть важко розібратися, про що взагалі йде мова.
Мова – це те, що відрізняє людину від тварин. У ньому зібрані кращі думки людей. Мова – це свого роду одяг людини. Його візитна картка. За однією сказаної фрази відразу можна дізнатися багато чого про людину. Не тільки національність, але культурний рівень. Красиво і модно одягнена людина, а виражається, як останній биндюжник. Хіба захочеться спілкуватися з такою людиною, у якого, що ні слово, то мат? Ні. Є люди одягнені в немодно, але чистий одяг. Але як вони грамотно говорять, ерудовані, начитані. Хочеться слухати таку людину ще і ще.
Життя не стоїть на місці, вона змінюється. Змінюється одяг – змінюється і мова. Думки «одягаються» в слова, як людина в одяг. Мова можна легко забруднити нецензурними словами. Але якщо одяг можна відіпрати, то мова почистити дуже складно. Слова-паразити чіпляються, як липучки.
Як одяг може приховувати похибки фігури, виділяти красиві частини тіла. Так і словом можна приховати ниці риси характеру, і взагалі душевну порожнечу. Неохайна одяг – це не тільки неповага до себе, а й ще неповагу до оточуючих людей. Недбалість у промові, вживання нецензурних слів – це теж неповага до оточуючих людей. Це прояв невихованості, невпевненості в собі. Людина за допомогою цих слів хоче самоствердитися.
Кожна людина хоче красиво одягатися. Але при цьому деякі люди забувають, що і говорити треба красиво, грамотно. Оболонка повинна відповідати внутрішнім змістом. Щоб мати гарний багатий словниковий запас, треба читати класичні твори. Вчити вірші і прозу, намагатися самому що-небудь писати. Слухати, як правильно звучать слова, і запам’ятовувати їх вимову. Для цього треба частіше ходити в театр.
Щоб навчити дитину правильно і красиво говорити, з ним треба спілкуватися, а не просто відкуповуватися від нього сучасними речами. Кого з дітей виховували бабусі і дідусі, ті починають говорити раніше своїх однолітків. Чому? Тому що, бабусі і дідусі спілкуються з дітьми, їм нікуди поспішати, у них є час. Ось і співають онукам і онукам пісні, розповідають казки. Та ще й з примовками.
Цікавий факт. У жінок словниковий запас більше, ніж у чоловіків. І пов’язано це з фізіологічними особливостями головного мозку. Але при цьому письменників і поетів чоловіків нітрохи не менше, ніж жінок.
Мова – це потужна зброя. Як сказав Вадим Шефнер: «Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна полки за собою повести».
Варіант 2
Кажуть, що по одягу зустрінуть, але проводять щось все одно по уму.
З іншого боку, людина виявляється в усьому: в одязі, словах, жестах … По одязі можна судити, але вона може і обдурити. Деякі люди витрачають гроші, час і сили, щоб виглядати так-то. Наприклад, як написано кимось в якомусь журналі. І тут же все стають однаковими! Те все бігають за оксамитом, то за шифоном. Це мода … Досить дивно, по-моєму. Загалом, людина намагається справити враження одягом. Сказати, наприклад, що у нього все добре, що він «свій» в якійсь середовищі. Погано, якщо це обман.
Зрозуміло, що існують певні правила. Не потрібно в міні-спідниці в школу приходити або на дачу. Невідповідність!
З іншого боку, мільйонери зазвичай вже навіть не дбають про своє «цибулі» (дивне слово). Ось Джобса все знали по водолазці чорної і джинсам. Багаті, знамениті, просто вільні духом люди можуть вже стати над правилами – носити всюди футболки, не боятися, що їх за це засудять. Вони закликають дивитися не на одяг, судити не по ній.
Дівчата більше на всьому цьому зациклені. Я ось можу оцінити вид людини – підібрано чи все гармонійно, чи акуратно, модно (в деякій мірі) … Але я не стану судити про людину по костюму. Може бути хороший костюм і погана людина або навпаки.
Не можна надавати занадто великого значення одязі. Але і вранці надягати перше, що попалося – мите і брудне, невідповідний під події дня … Так теж не можна.
У цій мові одягу потрібно знайти свою інтонацію. Підкреслювати індивідуальність, а не ставати таким, як і всі.
Ще у одягу раніше було більше обрядових значень. Тобто візерунки на сорочці захищали або говорили про приналежність до класу, про добробут. Або пояс – в давнину теж мав обрядове значення, а ще захисне.
Одяг, тобто форма може сказати про професії. Ще на різних роботах різні вимоги до одягу. У шоу-бізнесі важливо, щоб костюм був яскравим, в бізнесі – дорогим, в школі – строгим … Кожен придумує свої тонкощі. Також я чув, що краватка символічно піднімає голову над тілом. Це означає, що коли людина в краватці мови ведуться дуже серйозні – інтелектуальні. Зустріч без краваток, зрозуміло, неофіційна.
Все-таки еволюція. До речі, а святі або чарівники часто з’являлися в одязі бідняків і відчували людей, як ті до них поставляться.
Загалом, раніше одяг і була як мову, їй передавали повідомлення. Але тепер людство, думаю, від цього відійшло.