Сочинение на тему наша дума наша пісня не вмре не загине

14 вариантов

  1. Давно кимось було сказано: “Якщо хочеш зрозуміти поета, іди в його країну”. Якщо хочеш зрозуміти душу народу, її потаємні глибини, неповторну індивідуальність — вивчай народні пісні. Пісня, це чудове поєднання слова й музики, є духовним обличчям нації, її своєрідною візитною карткою.
    Відомо, що українських пісень записано понад 200 тисяч і цим далеко не вичерпується пісенне багатство нашого народу. Фахівці стверджують, що жодна інша нація в світі не може похвалитися такою кількістю пісень. Високу оцінку українській народній пісні в різні часи давали визначні зарубіжні і вітчизняні діячі культури:
    “У жодній іншій землі дерево народної поезії не дало таких величних плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво й правдиво, як в українців… Справді, народ, який міг співати такі пісні і милуватися ними, не міг стояти на низькому рівні освіти”.
    (Ф. Боденштедт, німецький поет)
    “Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі. Вона відзначається великими мистецькими вартостями і поетичним натхненням, влучністю вислову та має в собі щось зворушливе, величаве, щось чутливо-чуле, сумовите й живописне”.
    (А. Люкшич, югославський учений)
    “Українські простори — столиця ліричної поезії. Звідси пісні невідомих авторів часто поширювалися по всій Слов’янщині”.
    (А. Міцкевич, польський поет)
    “Українські пісні будуть покладені в основу літератури майбутнього”.
    (Ю. Словацький, польський поет)
    “Здається, кожна гілка дерева на Україні має свого поета і кожна стеблина трави на цих безмежних квітучих рівнинах відлунюється піснею”.
    (Тальві, американська письменниця)
    “Українці дуже багаті, може, найбагатші поміж усіма слов’янами, різнобарвними народними піснями.
    Вони не мудрують, не потіють, складаючи свої пісні; у них пісні виростають самі, як квіти на полях зелених, і їх така кількість, якою не може похвалитися жоден народ у світі”.
    (П.-Й. Шафарик, чеський учений, відомий славіст)
    “Українська пісня має так багато мистецьких вартостей, що їх неможливо перелічити.
    Це мистецтво глибоко народне тому, що з нього безпосередньо промовляє до нас своєрідна чиста душа українського народу. Гарна ця душа. Таке саме і її мистецтво”.
    (3. Неєдли, чеський учений і громадський діяч)
    “Моя радість, життя моє! Пісні! Як я вас люблю! Чого варті всі холодні літописи, в котрих я тепер копаюсь, перед цими дзвінкими, живими літописами!
    Пісні для Малоросії — все: і поезія, і історія, і батьківська могила.
    Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями”.
    (М,. Гоголь)
    “Що за милозвучність та краса, не кажучи вже про класичну простоту та безпосередність натхнення. Се — джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки.
    Влучність вислову надзвичайна, а стислість підчас просто непередатна!”.
    (ТІ. Грабовський)
    “Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава”.
    (О. Довженко)
    “Українська пісня зустрічала завжди не тільки здивування, захоплення, а й буквально якесь релігійне схиляння з боку найвибагливіших і найсуворіших критиків усього світу”.
    (О. Кошиць)
    У середині минулого століття відомий російський письменник, перекладач українських пісень та творів Тараса Шевченка російською мовою Микола Берг уклав антологію пісень багатьох народів світу. На першому місці він поставив ліричні українські пісні. Ось як він писав про них у передмові: “Чарівна, граціозна й ніжна українська пісня. Скажу більше: в ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне. Як слушно пригодилися тут ці численні пестливі слова, які неможливо перекласти ніякою іншою мовою… Але не на самих лише пестливих словах створюється чарівливість української пісні. Ця чарівливість розлита в усьому, в словах і в порівняннях, а іноді й просто не знаєш, у чому: мило та й годі!”.
    У розмові зі студентами-українцями геніальний Лев Толстой сказав:
    “Щасливі ви, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі й чудово виливати свої думки, свої мри, свої почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їхню музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого почуття сили”.
    1911 р. в Парижі, у день п’ятдесятиріччя смерті Шевченка, А. В. Луначарський виголосив перед еміграцією доповідь, у якій сказав натхненні слова про українську пісню:
    “Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості. Мінорна за змістом, смутна навіть у своєму веселому пориві, українська пісня ставиться усіма знавцями на перше місце в музиці всіх народів. Українські думи, що через століття передавалися Гомерами України — кобзарями, світять своїми барвами, почуваннями, лицарством у любові й ворожнечі, розмахом козацької одваги та філософською вдумливістю”.
    Композитор П. І. Чайковський відзначав:
    “Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант, — це українці”.
    Багато українських пісень відомо далеко за межами України. Одна з таких пісень — “їхав козак за Дунай”. Про цю пісню і її автора розповідає Костянтин Родик:
    “Коли ім’я Семена Климовського нині нічим не відлунює в нашій пам’яті, то один із його творів відомий по всьому світі Це пісня “їхав козак за Дунай”. Написана у херсонських степах у самому кінці XVIII століття, вона вже на самому початку віку XIX з’являється у німецькому перекладі. Під час війни з Наполеоном німецькі солдати розносять її по всій Європі. А 1815 року у Філадельфії виходять друком ноти й англійський переклад. Популярність пісні набуває такого розмаху, що її в кожному краї починають сприймати за свою, народну. Людвіг ван Бетховен пише на цю “народну” мелодію свою знамениту варіацію.”
    Цю історію дослідив і оприлюднив у своїй книжці “Слово і пісня” літературознавець Григорій Нудьга.
    Про вплив, який справляє на слухача українська пісня, написав чудовий вірш київський поет Л. Кисельов, що рано пішов із життя:
    Я позабуду все обиды,
    И вдруг напомнят песню мне.
    На милом и полузабытом.
    На украинском языке.
    И в комнате где, как батоны,
    Чужие лица без конца,
    Взорвутся черные бутони —
    Окаменевшие сердца.
    Я постою у края бездны
    И вдруг пойму, сломясь в тоске,
    Что все на свете — только песня
    На украинском языке.
    Український літературознавець Федір Погребенник багато років досліджує історію створення і поширення українських патріотичних пісень:
    “Патріотичні пісні, пісні-гімни, що їх стільки десятиліть заборонено співати, все ж не вмирали: жили глибоко в душі вірних синів і дочок народу, зігрівали віру у кращі часи, допомагали переносити політичні переслідування, вселяли надію, що “встане мати-Україна, щаслива і вільна”.
    Коли тріснула крига імперського абсолютизму, “розвалилася руїна”, патріотичні пісні і пісні-гімни воскресли, мов Фенікс із попелу, окрилили усіх, хто вийшов на майдани і вулиці, щоб заманіфестувати свою волю жити в незалежній, суверенній Україні. Над містами і селами рідної землі задзвеніли старі козацькі пісні, гімни “Ще не вмерла Україна”, “Не пора, не пора, не пора”, пісні, що виникли на початку 1900-х років і пов’язані з розвитком патріотичного спортивно-протипожежного січового руху, пісні українських січових стрільців — військових загонів у складі австро-угорської армії, які були передтечею пізніших національних сил України. Зрештою, почали набирати прав громадянства і пісні Української повстанської армії.
    Ніхто вже не зможе змусити їх замовкнути! Це частка нелегкої історії, в якій крізь призму народної душі відбилася велич і духовна краса народу, його волелюбні прагнення, його біль і трагедія.
    Приходять нові часи, коли утверджується ідея суверенності нашого народу, за яку стільки століть точилася священна боротьба. По-новому звучать сьогодні ці стільки літ не співані і переслідувані пісні, але й зараз, як ніколи, зігрівають-наші серця святою любов’ю до України”.
    Серед найвідоміших патріотичних пісень — “Ще не вмерла Україна” П. Чубинського, “За Україну!” М. Вороного, “Ой у лузі червона калина” С. Чарнецького, “Молитва за Україну” О. Кониського, “Не пора, не пора, не пора” І. Франка, “Гей, там на горі Січ іде”, “Там на горі, на Маківці”, “Повіяв вітер степовий” та ін.
    Сл. О. КОНИСЬКОГО Муз. М. ЛИСЕНКА
    Молитва за Україну
    Боже Великий, Єдиний,
    Нам Україну храни,
    Волі і світла промінням
    Ти її осіни.
    Світлом науки і знання
    Нас, дітей, просвіти,
    В чистій любові до краю
    Ти нас, Боже, зрости.
    Молимось, Боже Єдиний,
    Нам Україну храни.
    Всі твої ласки, щедроти
    Ти на люд наш зверни,
    Дай йому волю,
    Дай йому долю,
    Дай доброго світа
    . Щастя дай. Боже, народу
    І многая, многая літа!
    Про ці прекрасні пісні можна сказати словами з поезії М. Рильського:
    Благословенна ти в віках.
    Як сонце наше благовісне.
    Як віщий білокрилий птах.
    Печаль і радість наша, пісне,
    Що мужність будиш у серцях,
    Коли над краєм хмара висне.
    У піснях, народжених новою епохою, — віра в Україну, в духовну силу народу, заклик здобувати волю без крові і насильства.
    ДМИТРО ПАВЛИЧКО
    Пісня
    Вставай, Україно, вставай.
    Єднай Чорне море й Карпати,
    І свій переболений край
    Не дай ворогам розламати.
    Вставай та здіймай знамено
    Вселюдської згоди й любові,
    Щоб волі святої вино
    Спожити без помсти і крові!

  2. Народний фольклор є відображенням душі нації. Він складався протягом віків та показує весь шлях розвитку українського народу. Одне з головних та важливих місць в народній творчості займає пісня. Вона дозволяє вилити всі переживання та доносить радість.
    Люди співають при народженні дитини, за роботою, святкуючи чи плачучи. Пісня завжди допомагає та зціляє серця. Тіло може бути заковано, але душа залишиться вільною завдяки пісні.
    Т.Г.Шевченко надавав велике значення пісні, багато його віршів покладено на музику. Саме він порівняв пісню з думами та наділив її безсмертям. Це символічне зрівняння відображує долю українського народу. Українці пройшли тяжкий шлях до своєї незалежності, але пісня дозволяла відчути себе вільною людиною і висловити свої думки.
    Поет з надією передрікає безсмертя нації, отримання незалежності та волі. Волі не тільки для держави, а також свободу душі, свободу висловлювання своїх думок. Для поета ця свобода була найцінніша, бо значний час йому заборонялося писати та малювати, а для творчої людини та патріота ця кара була нестерпна.
    Українська мова відрізняється своєю мелодійністю. Українські пісні звучать дуже гармонійно та зачіпають найпотаємніші струни душі. Українці вважаються в світі одними з найбільш співочих людей. Пісні яскраві та мелодійні, відображують душевні переживання, почуття та побутові події. Багато вчених літературознавців вважають Україну столицею лірики.
    В українських піснях багато ліричних мотивів. Дуже довго українці мріяли про незалежність та в піснях вони були завжди вільні та індивідуальні. Ніяка влада не змогла змусити замовкнути націю, що існувала за межами державних кордонів та кольору прапора. Пісні не тільки дзеркало душі, але й частка історії, перелік реальних фактів, перенесених крізь призму розуміння звичайного українця.
    Сьогодні питання самостійності України стоїть гостро, як і сторіччя тому. Народні пісні не втратили своєї актуальності та звучать і в наш час актуально, тільки по-іншому. Дуже цікаво, що змінюється час, а народна лірика продовжує своє існування та живе. Безсмертя пісням надає частка душі, що владували при їх створюванні.

  3. У житті українського народу пісня відіграла таку значну роль, як, мабуть, у жодній іншій країні. Не дивно, що наші пісні при­їздять вивчати музикознавці з усіх куточків земної кулі. Є що ви­вчати іноземцям: українська народна пісня вважається мелодійні­шою навіть за італійську.
    Кожна з українських пісень звернена перш за все до людського серця. І серце миттю відповідає на цей мелодійний заклик солодким дрижанням. Жива душа народу співає про споконвічне, про те, без чого взагалі не можна уявити собі життя. Дружба, материнська любов, кохання, звитяга — ось теми українських народних пісень.
    Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залиша­ється, через усі поневіряння проносить вона свої чари. Протягом багатьох століть народ створював свої пісні, думи — скарби народ­ної творчості, а скарбничими нашого епосу були кобзарі, самобутні гомери України. З їх пісень постає перед нами славна й героїчна Україна.
    Багато пісень переслідувалися, їх забороняли. Однак ці пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відро­дження. Справдилися слова нашого національного пророка Тараса Шевченка:
    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    Здається, ніхто з українських поетів не обминув пісенного жан­ру, кожен віддав данину цій прекрасній традиції. Прекрасні лірич­ні пісні-романси співаємо ми на слова
    І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка. Усі ці поети творили високе мистецтво пісні.
    Серед нашого покоління також уже ростуть нові поети-пісняри, яким з молоком матері передалася найсвятіша наша традиція — розкривати душу свою в пісні.

  4. На життєвому шляху сучасного українця досить часто виникають проблеми, які змушують майже щодня ставати перед вимушеним, іноді дуже важким вибором. Що ж казати про Україну в цілому, якщо кожен її громадянин стоїть на роздоріжжі? А потім ще й політики з газет і екранів телевізорів журять співвітчизників за те, що ті залишають рідну землю у пошуках кращого життя і їдуть за кордон. Звісно, їм, добре забезпеченим матеріально, не зрозуміти пересічних українців, бо кажуть же, що «cитий голодному не товариш».
    Подробнее…

    Твір на тему: «Чи сучасно бути вихованим?»

    У сучасному світі ми все частіше зустрічаємося з людьми, чия поведінка змушує нас задуматися над тим, що вихованість стає рідкісною рисою.
    На жаль, все частіше, їдучи в громадському транспорті, помічаємо, що більшість літніх людей і вагітних жінок змушені стояти, в той час як молодь сидить і робить вигляд, що не бачить цього. Все менше чоловіків подають руку жінкам, все рідше допомагають донести їм важкі сумки додому.
    Подробнее…

    Твір на тему: «Чи кохав Жульєн Сорель Луїзу де Реналь по-справжньому?»

    Жульєн Сорель – головний герой роману «Червоне і чорне». Він здібний, розумний, але мрійливий та тендітний хлопчик. З раннього свого дитинства у сім’ї теслі він був тягарем для батьків. Розуміючи, що фізична праця не для нього, він почав вивчати латинь у місцевого священика, сподіваючись на духовенську кар’єру. Хоч він і не був набожним хлопчиком, але для того, щоб потрапити у семінарію, дуже рано звик зображати побожність. Жульєн абсолютно свідомо лицемірив, вважаючи, що це є його єдина зброя в боротьбі за існування.
    Подробнее…

    Андрій Самійлович Малишко біографічні дані

    Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.
    Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно.
    Подробнее…

    Твір на тему: «Що краще: фах престижний чи за покликанням?»

    Вибір майбутньої професії — це напрочуд складе і серйозне питання, адже від нього повністю залежить ритм і рівень життя кожного з нас. Та чи задумувались ви хоч колись про те, що краще: фах престижний чи за покликанням?
    Не секрет, що ми живемо у той час, коли усі женуться за величезними статками, за неймовірним багатством. І це нікого не дивує, бо без грошей існувати в цьому світі просто неможливо. Тому зараз більшість представників молодого покоління обирають майбутній фах з огляду на те, скільки грошей він здатен принести.
    Подробнее…

    Твір у форматі ЗНО: «Сміливість — це успадкована риса чи її можна виховати?»

    Український народ завжди вважали напрочуд сміливим. Скільки змін, перетворень, деформацій зазнала наша земля, а головними рушіями й реформаторами майже завжди виступали самі жителі. А чи мало це говорить про наші характерні якості? Тож я вважаю, що сміливість в українців — риса успадкована, але ніщо не може завадити кожному виховати її самостійно.
    По-перше, той факт, що українці справді сміливі, неможливо заперечувати, адже, здається, що ми вже народжуємось з цією рисою.
    Подробнее…

  5. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… Як багато важить пісня в історичному, громадському, інтимно-побутовому житті українця протягом віків. У ній — його минуле, сучасне, його погляди, його світобачення й психоло­гія. У ній найповніше виявилась душа народу.
    Українська пісня з давніх часів була різножанровою, про що свідчать хоча б літописи. Так, у “Повісті врем’яних літ” неодноразово згадується про народні обрядові ігри, пісні і танці. У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у про­цесі праці, зокрема, під час польових робіт; родинні звичаєві, веснянки, жниварські пісні, колядки і щедрівки. У XVI— XVII ст. — час розквіту українського героїчного епосу — зву­чать історичні пісні, в яких оспівується героїзм козацтва, його сміливі походи, лицарська честь, життя і побут.
    Народна пісня! Кого тільки ти не чарувала своєю непо­вторною красою. Минають віки, змінюються покоління, а на­родна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. Протягом багатьох століть народ створював свої пісні, думи — скарби народної творчості, а скарбівничими нашого епосу були кобзарі, само­бутні Гомери України. З їх пісень постає перед нами славна і героїчна Україна. Про боротьбу з турецько-татарськими на­падниками, тяжку турецьку неволю та втечу в неї, смерть козака на полі бою співали народні кобзарі під супровід бан­дури або ліри. Це з їх розповідей ми дізналися про козака Голоту, що “не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота”, про гетьмана Дорошенка, який веде своє військо, військо За­порізьке, про славного козака Морозенка, за яким “вся Вкраї­на плаче”, про стійкого Самійла Кішку, який п’ятдесят чоти­ри роки пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові.
    Дивною легендою постає перед нами горда полтавчанка Маруся Чурай — народна поетеса, з уст якої підхоплювали козацькі полки невмирущу пісню, яка вела їх у бій за неза­лежність України:
    Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.
    Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах
    Коли я думаю про українську пісню, то згадую матір Шев­ченка, яка співала своєму синові Тарасу і про кота-воркота, і про зіроньку вечірнюю. Звеличення її голубиної мови і пісні, дум діда Івана — на сторінках “Кобзаря” Тараса Шевченка.
    Для Великого Кобзаря народна пісня була школою муд­рості і правди, живою історією України, незрадливою порадни­цею в житті і творчості.
    Шевченкова муза надихнула багатьох митців — і зазвуча­ли його вірші в різних тональностях, від грізної чи сумної до веселої, ніжно-ліричної, — “Реве та стогне Дніпр широкий», “Заповіт”, “Думи мої”, “Садок вишневий” та інші, Прекрасні ліричні пісні-романси співаємо ми на слова І. Франка (“Ой ги> дівчино, з горіха зерня”, “Безмежнеє поле”, “Гімн”), Лесі Ук­раїнки (“Стояла я і слухала весну”), М, Старицького (“Ніч яка, господи, місячна, зоряна”), В. Симоненка (“Тихесенький вечір на землю спадає…”). Скільки в них краси: чарівна при­рода, душа людська з її почуваннями, Здається, ніхто з ук­раїнських поетів не обминув пісенного жанру, кожен віддав данину цій прекрасній традиції. В, Сосюра, А. Малишко,
    В.   Симоненко, О, Олесь, Д. Павличко — усі вони творили високе мистецтво пісні, І якщо ми сьогодні почуваємо себе людьми, віримо у високі моральні засади, мріємо і кохаємо, то це тому, що є в нас “Пісня про рушник”, “Стежина”, “Два кольори”, “Чати ночі” і інші перлини духовності.
    Доля багатьох пісень подібна до долі людей. Вони пере­слідувалися, їх забороняли. Однак ці пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”. Власті суворо забороняли цей гімн, але вбити його не змогли. Сьогодні гімн “Ще не вмерла Україна” став дер­жавним гімном незалежної України. Справдилися слова на­шого національного пророка Тараса Шевченка:
    Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…
    Пісня з нами і сьогодні, коли ми будуємо незалежну Украї­ну. Адже це те, “що вберегли ми, що надбали, щоб дітям у спа­док передать” (Ліна Костенко). У вільного народу будуть інші пісні. У них буде менше смутку й болю, а більше світлої ра­дості й надії. Серед нашого покоління вже ростуть нові поети- піснярі, яким із генами, з молоком матері передалася й найсвятіша наша традиція — розкривати душу свою в пісні.

    читать похожие:

    Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (за українськими народними піснями)
    Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (провідні мотиви українських народних пісень)
    Наша пісня, наша мова не вмре, не загине
    Наша пісня, наша дума

  6. Пісня – душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома, яка не потребує доведення. Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чужого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. Душа – це менталітет, народна свідомість. Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні – і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пишаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого українського роду. Народна приказка говорить: “Казка – брехня, а пісня – правда”. Сумніватися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послухаємо, про що розкажуть нам народні пісні. Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:Витоптала орда кіньмиМаленькії діти, Котрі молодії, У полон забрано. Як зайняли, то й погналиДо пана, до хана. Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати волелюбний народ так і не змогли:Ой, козак та до зброї, Бурлака до дрюка:Оце ж тобі, вражий турчин, З душею розлука! Як говорять: “Святе місце пустим не буває”. Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть – поляки. Начебто європейці – виховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову “чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася”. Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:Гей, поїхав ХмельницькийК Золотому Броду, – Гей, не один лях лежитьГоловою в воду. А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Максима Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю. Вся ти єси, Україно, Славою покрита, Тяжким горем, та сльозами, Та кров’ю полита! Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла соні. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залуналиПісні, славлячи своїх захисників:Отак Максим ЗалізнякІз панами бився,І за те він славиГарної зажився. А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші. Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домівкою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей. Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові. Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не посідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм. Отож пісня – це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою історію, свою душу. А народ без душі – мертвий народ. А для того, щоб подарувати нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відображене в народних піснях.

  7. Селянська маса, яку показує Борис Грінченко, аморфна, нерішуча у відстоюванні власних прав. «П’яніючи, галасуючи, точачись і лаючись, вона забувала про те, що сама себе віддавала в попихачі кожному, хто хотів нею попихати…», – болісно узагальнює автор. Одверто говорить письменник про затурканість селянства, невміння розібратися в причинах свого бідування, зрештою, небажання постояти за себе, врахувати ті гіркі уроки, які повсякчас давала йому доля.
    Подробнее…

    Ткач Дмитро Васильович біографія

    Дмитро Васильович Ткач народився 11 вересня 1912 року в місті Орлику Полтавської області. Батько був столяром, людиною працьовитою і чесною, але революція, голод у двадцятих роках і розруха прирекли його сім’ю на поневіряння.
    Дванадцятилітнім хлопчиком після нестерпно тяжких літ у колі безпритульних, Дмитрик розшукав у селі Мачухи поблизу Полтави свого дядька — вчителя Якова. Тут почав ходити до школи, всією душею потягнувся до книжок, бо Яків Панасович мав гарну бібліотеку і заохочував племінника до літературних знань.
    Подробнее…

    Твір на тему: «Шлях знаходить той, хто його шукає»

    Дуже складно знайти себе в нашому шаленому світі. Як же це зробити? Про це ми замислюємося ще в дитинстві. І ми, як чесні й сумлінні люди, несемо відповідальність за своє майбутнє, причому байдужість до навколишнього життя нас калічить. Нам потрібно будувати власне майбутнє, рідної країни, сприяти її розвитку та процвітанню. Ми молоді, енергійні, активні люди. Перед сучасною молоддю, тобто перед нами, відчинені всі двері.
    Ми люди XXI століття — талановиті, цілеспрямовані, спортивні, суспільно активні і повною мірою усвідомлюємо свою відповідальність за власне життя.
    Подробнее…

    Біографія Л. Бетховена

    Людвіг Ван Бетховен народився 16 грудня 1770 року у місті Бонні в родині потомствених придворних музикантів. Батько Бетховена був придворним тенором, він викладав спів, музичну теорію і гру на клавесині. Коли він виявив феноменальний талант свого сина, то будучи натурою досить легковажною і корисливою, не тільки не допоміг Людвігу в художньому розвитку, але і прирік хлопчика на нестерпні технічні тренування, мріючи зробити з нього вундеркінда. Але його надії і очікування розтанули, як дим, після перших же публічних виступів (в Кельні в 1778 році і в Роттердамі в 1781році).
    Подробнее…

    Характеристика Гая Юлія Цезаря

    Гай Юлій Цезар народився 13 липня 100 року до н. е. Це відомий політичний і державний діяч, видатний полководець і письменник. Діяльність цієї видатної особистості докорінно змінила політичний і культурний вигляд Європи і Середземнор’я того часу та залишила найвизначніший слід у житті багатьох наступних поколінь європейців..
    Прийшов, побачив, переміг – ця фраза стала символом життєвого кредо найвидатнішою людини стародавнього риму, яка залишила настільки важливий слід у історії, що зараз видно, яку роль відіграла діяльність Гая Юлія Цезаря у формуванні Європи того часу та протягом багатьох наступних століть.
    Подробнее…

    Твір на тему: «Мистецтво в моєму житті»

    Мистецтво — це одна з найважливіших ступенів в еволюції людини. Мистецтво допомагає людині дивитися на світ з різних точок зору. Багато людей присвячують себе повністю одному із загадкових явищ у світі, а деякі вважають його священною релігією. Історія мистецтва, як такого, починається з давніх часів, коли люди спілкувалися між собою за допомогою настінного живопису. Незабаром чоловік відкрив писемність, але він навіть не здогадувався, яким сильним поштовхом це стало для розвитку мистецтва.
    Подробнее…

  8. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. Пісня — душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома. яка не потребує доведення.
    Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один нареї з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чужого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та смії у щасливі дні. Душа — це менталітет, народна свідомість.
    Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пишаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого українського роду
    Народна приказка говорить: «Казка — брехня, а пісня — правда». Сумніватися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послух ємо, про що розкажуть нам народні пісні.
    Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:
    Витоптала орда кіньми
    Маленькії діти,
    Котрі молодії,
    У полон забрано.
    Як зайняли, то й погнали
    До пана, до хана.
    Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати волелюбний народ так і не змогли:
    Ой, козак та до зброї,
    Бурлака до дрюка:
    Оце ж тобі, вражий турчин,
    З душею розлука!
    Як говорять: «Святе місце пустим не буває». Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. Начебто європейці — виховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову «чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася».
    Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:
    Гей, поїхав Хмельницький
    К Золотому Броду, —
    Гей, не один лях лежить
    Головою в воду.
    А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Максима Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.
    Вся ти єси, Україно,
    Славою покрита,
    Тяжким горем, та сльозами,
    Та кров’ю полита!
    Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла собі. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залунали пісні, славлячи своїх захисників:
    Отак Максим Залізняк
    Із панами бився,
    І за те він слави
    Гарної зажився.
    А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші.
    Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домівкою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.
    Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозді-леного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.
    Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не посідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм.
    Отож пісня — це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою історію, свою душу. А народ без душі — мертвий народ. А для того, щоб подарувати нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відображене в народних піснях.

    читать похожие:

    Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (за українськими народними піснями)
    Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… твір
    Наша пісня, наша мова не вмре, не загине
    Через пісню — у світ духовності (місце і роль ліричних українських народних пісень)

  9. Пісня — душа народу. Більш влучного визначення годі й шукати. Це аксіома, яка не потребує доведення.Кожен народ, як і кожна людина, має душу. Саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. Лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чу­жого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. Душа — це менталітет, народна свідомість.Усі ці переживання виливалися у народних піснях. Слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. Ближче пізнаєш своїх пращурів, пи­шаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого україн­ського роду.Народна приказка говорить: «Казка — брехня, а пісня — правда». Сумніва­тися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послуха­ємо, про що розкажуть нам народні пісні.Найдавніші з народних пісень розповідають про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги:Витоптала орда кіньмиМаленькії діти,Котрі молодії,У полон забрано.Як зайняли, то й погналиДо пана, до хана.Але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати воле­любний народ так і не змогли:Ой, козак та до зброї,Бурлака до дрюка:Оце ж тобі, вражий турчин,З душею розлука!Як говорять: «Святе місце пустим не буває». Отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. Начебто європейці — ви­ховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. І знову «чогось наша славна Україна, гей, гей, за­смутилася».Отож треба було визволяти Україну-матір. Полишили козаки мирні справи та взялися до зброї:Гей, поїхав ХмельницькийК Золотому Броду, —Гей, не один лях лежитьГоловою в воду.А разом з Хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях Макси­ма Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Байду Вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.Вся ти єси, Україно,Славою покрита,Тяжким горем, та сльозами,Та кров’ю полита!Але воля лише на короткий час завітала до України, завітала та й пішла со­ні. Знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. І ось залуналиПісні, славлячи своїх захисників:Отак Максим ЗалізнякІз панами бився,І за те він славиГарної зажився.А разом із ними билися Устим Кармалюк, Олекса Довбуш та інші.Окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. Кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. Чумаки в піснях виливали смуток за рідною домів­кою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.Але яке життя без кохання? Пісні про кохання ніби линуть із людської душі. Вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. Але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.Та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не по­сідали жартівливі пісні? Вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм.Отож пісня — це наша історія. Позбувшись пісні, народ втратить свою істо­рію, свою душу. А народ без душі — мертвий народ. А для того, щоб подарува­ти нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відо­бражене в народних піснях.

  10. У житті українського народу пісня відіграла таку значну роль, як, мабуть, у жодній іншій країні. Не дивно, що наші пісні при­їздять вивчати музикознавці з усіх куточків земної кулі. Є що ви­вчати іноземцям: українська народна пісня вважається мелодійні­шою навіть за італійську. Кожна з українських пісень звернена перш за все до людського серця. І серце миттю відповідає на цей мелодійний заклик солодким дрижанням. Жива душа народу співає про споконвічне, про те, без чого взагалі не можна уявити собі життя. Дружба, материнська любов, кохання, звитяга — ось теми українських народних пісень. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залиша­ється, через усі поневіряння проносить вона свої чари. Протягом багатьох століть народ створював свої пісні, думи — скарби народ­ної творчості, а скарбничими нашого епосу були кобзарі, самобутні гомери України. З їх пісень постає перед нами славна й героїчна Україна. Багато пісень переслідувалися, їх забороняли. Однак ці пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відро­дження. Справдилися слова нашого національного пророка Тараса Шевченка:
    Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине…
    Здається, ніхто з українських поетів не обминув пісенного жан­ру, кожен віддав данину цій прекрасній традиції. Прекрасні лірич­ні пісні-романси співаємо ми на слова І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка. Усі ці поети творили високе мистецтво пісні. Серед нашого покоління також уже ростуть нові поети-пісняри, яким з молоком матері передалася найсвятіша наша традиція — розкривати душу свою в пісні.
    Збережи – » Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине . З’явився готовий твір.

  11. У житті українського народу пісня відіграла таку значну роль, як, мабуть, у жодній іншій країні. Не дивно, що наші пісні при­їздять вивчати музикознавці з усіх куточків земної кулі. Є що ви­вчати іноземцям: українська народна пісня вважається мелодійні­шою навіть за італійську.
    Кожна з українських пісень звернена перш за все до людського серця. І серце миттю відповідає на цей мелодійний заклик солодким дрижанням. Жива душа народу співає про споконвічне, про те, без чого взагалі не можна уявити собі життя. Дружба, материнська любов, кохання, звитяга — ось теми українських народних пісень.
    Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залиша­ється, через усі поневіряння проносить вона свої чари. Протягом багатьох століть народ створював свої пісні, думи — скарби народ­ної творчості, а скарбничими нашого епосу були кобзарі, самобутні гомери України. З їх пісень постає перед нами славна й героїчна Україна.
    Багато пісень переслідувалися, їх забороняли. Однак ці пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відро­дження. Справдилися слова нашого національного пророка Тараса Шевченка:
    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    Здається, ніхто з українських поетів не обминув пісенного жан­ру, кожен віддав данину цій прекрасній традиції. Прекрасні лірич­ні пісні-романси співаємо ми на слова
    І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка. Усі ці поети творили високе мистецтво пісні.
    Серед нашого покоління також уже ростуть нові поети-пісняри, яким з молоком матері передалася найсвятіша наша традиція — розкривати душу свою в пісні.
    Подібний матеріал
    «Де козак, там і слава»
    «Ой яка чудова українська мова!»
    З чого починається Батьківщина

  12. Тема: Наша пісня, наша дума не вмре не загине
    Мета: – познайомити учнів з різновидами українських народних пісень
    сприяти вихованню любові та поваги до народної пісні
    удосконалювати навички виразного читання
    сприяти розвитку навичків сценічного виконання, мовленнєвої культури шляхом рольової ігри
    Святково прибрана сцена світлиця на столику хліб-сіль, кетяг калини, портрет Т. Шевченка на стіні, рушники. Вислови про народну пісню.
    Звучить музика Голос із-за сцени:
    Народна пісня зоряно, незгасно
    Горить в моєму серці повсякчас
    Не пломенистим закликом, не гаслом,
    А променем, що будить сівача,
    Вона мене виводить на дорогу,
    Вона мені просвітлює віки,
    Де радість і печаль мого народу
    Врослися в древа вічного гілки
    І я готовий крізь огнисті брами
    Пройти й душу випалить дотла,
    Лише б народна пісня не вмирала,
    Щоб в молодих серцях вона жила.
    Далі звучить музичний твір
    «Не цурайтесь пісні» (співаки йдуть зі сцени, виходять ведучі)
    Хлопець Українська Пісня! Це райдужна душа народу. Це сміх і сльози, це туга і надія, це символ краси. Чи знаєте ви, як високо цінували укр. нар. пісню у всі часи не тільки прості люди, а й великі світочі культури: Тарас Шевченко, Максим Горький, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Стельмах та інші. Ось Послухайте, як вони відгукувалися про нашу пісню.
    Дівчина Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине …
    От де, люде, наша слава,
    Слава України
    Тарас Шевченко
    Хлопець Відомо, що в пісні вилилась вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народну святиню, краще добро укр. життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів (Микола Добролюбов)
    Дівчина Укр. народ проніс через століття рабства і неволі дорогоцінне багатство свого генія. Гляньте, який ласкавий і співучий світ розкривається в його безсмертних піснях (Максим Горький)
    Хлопець Наша пісня – людська порадниця і повірниця, народна совість і мораль
    (Михайло Стельмах)
    Дівчина Немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалось чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати національним скарбом і перлиною світової творчості. (Михайло Стельмах)
    Хлопець З давніх-давен українці жили піснею. Співали навіть тоді, коли не було крихти хліба в господі. Бо пісня – це ще й духовний хліб. Давайте заглянемо в українську хату бодай крайком ока.
    (На лаві сидять дві куми. Починають співати «Ой зелене жито, зелене.)
    ? к. Гай-гай, скільки тих пісень знає наш народ
    ?? к. Кажуть люди, що їх понад 200 тисяч. Чи, може, вигадують?
    ? к. Та ні, правда
    ?? к. Ось поміркуй кумцю, скільки ж це разом виходить: календарно-обрядові, колядки, щедрівки, веснянки, русальні та петрівочні пісні, купальські, жниварські. А родинно-обрядові! Це ж і весільні …
    ? к. О, згадала баба, як дівкою буда …
    ?? к. І голосіння
    ? к. Свят-свят кумцю, ми ж не нажилися іще на білому світі. А який же він гарний!
    ?? к. Ганно, а чула ти думи про козака Голоту чи Хмельницького, історичні пісні «За річкою вогні горять», «Ой на горі та женці жнуть».
    ? к. Чула, Насте, чула – і ці й інші.
    ?? к. А балади! Скільки в них туги і болю, і краси! … Згадай-но, Ганно, ось цю: «Летіла зозуля, та й стала кувати»… або «Ой чи є ж то жито, чиї ж то покоси» (співає)
    ?? кума Ой кумонько, аж душа роз’ятрилась та сльозами обкипіла. Ох и силу ж мають наші пісні. Не стане нас – а вони житимуть, бо в них безсмертна душа всього нашого народу.
    ? кума Дивись, Насте, он наші чоловіки, йдемо сховаймось.
    ?? кума Так. Сховаймось.
    ( йдуть. З другого боку сцени з’являються куми Назар і Гнат, співають пісню «Несе Галя воду» ( 1 куплет)
    ? кум Ой, куме, та цих пісень не переспіваєш. Ви й уявляєте, скільки наш народ їх знає і про кохання …
    ?? кум Ет, дурниця …
    ? кум І про родинне життя …
    ?? кум Ох, і не згадуйте, куме!
    ? кум І колискові …
    ?? кум Ох-ох-ох … Колись і я був маленьким, колись і мене мамця голубила … , а тепер … хіба що макогоном потішать …
    ? кум А жартівливих пісень – ціле море!
    ?? кум А я плавати не вмію. Оце як вип’ю, то і в калюжі зав’язну …
    ? кум Давайте, куме, заспіваймо … Хай їм грець нашим бідам .
    ?? кум А якої ?! Мене, коли був парубком, ніхто переспівати не зміг … та й зараз! Ось тільки слова пісень порозгублював, як чумак сіль… Куме, а вам ніколи чумакувати не доводилось?
    ? кум Чувати гукав і пісні знаю про це, але мандрувати по світу не доводилось. Далі свого села і не був ніде.
    ?? кум А я ,куме, Крим і Рим пройшов. Був і в Турції, і в Німеції, і в Хранції. Всього зазнав. Тому й знаю і рекрутські, бурлацькі, і наймитські, заробітчанські пісні. Та й кріпацькі доводилось чути. Дід мій співав. А прадід чумацькі , ой, гарно виводив! Особливо ось цю « Ой ходив чумак сім літ по Дону»…(співає один куплет)
    1 кум. А мій прапрадід – той славним козаком був. Пісня, шабля, люлька, кінь вороний- то і вся його родина була.
    2 кум. А ми що, куме, не козаки хіба? Ану ж бо спробуємо заспівати!
    Звучить пісня козацька
    ( виконують хлопці 7В класу)
    1 кум. Мені вже, куме, пора додому, бо моя стара спитає, де це мене так довго чорти носили. Бувай здоровий, Назаре,…
    2 кум. Ходи здоров, Гнате…( виходять)
    На лаві сидить дід Назар. Сюди ж зявляються його внучата – Андрійко і Катруся.
    Андрійко Дідусю, добрий вечір!
    Дід Ой здорові були, дітки ! А ви звідкіля взялися?
    Катруся Ми прийшли пісні послухати. Сьогодні у нашої тітки Маряни дівчата й хлопці збиратимуться на вечорниці . То ми хоч хвилинку біля вікна постоїмо,побачимо й побіжимо додому.
    Андрійко Цікаво ж як!
    Дід Ой бісенята ! І не боїтесь !
    Андрійко Ні! Ми ж з Катрусею скоро вже дорослими будемо. Правда, Катрусю?
    Катруся Авжеж!
    Андрійко То ми побігли дідусю!
    Дід Ідіть з Богом, дітки, та не баріться
    Світлиця… У ній сидять дівчата, вишивають і співають ( лине пісня» Вишиванка»)
    1 дівчина Чогось сумно, дівчатоньки…
    2 дівчина Давайте заспіваємо веселішої!
    3 дівчина Давайте ось цю « Посіяла конопель від Києва до Лубен»
    (За дверима гамір. Лунає стук у двері З’являються парубки.)
    1 парубок Здорові будьте, дівчата!
    1 дівчина Здорові й ви будьте!
    2 парубок Дозвольте пройти в господу !
    2 дівчина Проходьте, якщо не жартуєте !
    3 парубок Ти що, ми без жартів не козаки.
    1 парубок Гей, музико, грай!
    Баяніст награє веселу народну мелодію
    2 парубок Чуєте, який у нас музика! А що ви нам заспіваєте?
    3 дівчина Будемо раді, коли вам сподобається. (звучить пісня « Ой Явтуше…» )
    3 парубок Гарно, дівчата, гарно! А тепер допоможіть утнути нашої улюбленої!
    Усі співають пісню « Ти ж мене підманула». Сцена пустіє. Входять Андрійко, Катруся
    та їхня мати
    Андрійко Уявляєш, Катрусю, який мудрий наш народ! Усе він вміє: і пісню заспівати, і казку розповісти, і прислів’я дотепне, жаринку, підкинути
    Катруся Мамо, а коли ми усе це будемо знати?
    Мати Ой дітки, ростіть і вбирайте, як сонечко крапельки роси, всю красу, на яку так багатий наш народ. Хай стелиться життєва дорога ваша під світлими зорями, під рушниковими вітрилами щастя. Любіть, дітки, свою землю, свій народ, рідну мову і рідну пісню !
    (Всі учасники виходять на сцену)
    Ведуча 1 Пісня – наш паспорт вічний,
    Пропуск у білий світ.
    Ми не ховали обличчя,
    Гордо йшли сотні літ.
    Ведуча 2 Завжди ми накривали
    Дружби ясні столи.
    Нас по піснях пізнавали,
    Де б ми таки не були!
    Ведуча 1 Райдуга в небі висне,
    Граючи в плесах вод.
    Доки живе наша пісня-
    Доти живе і народ!
    Мати Любі діти! Живіть єдиною родиною, шануйте свою Батьківщину, бо іншої України у нас нема!
    Звучить пісня « Одна калина…»Сл. В. Куровського Муз. Р. Кінта

  13. У житті українського народу пісня відіграла таку значну роль, як, мабуть, у жодній іншій країні. Не дивно, що наші пісні при­їздять вивчати музикознавці з усіх куточків земної кулі. Є що ви­вчати іноземцям: українська народна пісня вважається мелодійні­шою навіть за італійську.
    Кожна з українських пісень звернена перш за все до людського серця. І серце миттю відповідає на цей мелодійний заклик солодким дрижанням. Жива душа народу співає про споконвічне, про те, без чого взагалі не можна уявити собі життя. Дружба, материнська любов, кохання, звитяга — ось теми українських народних пісень.Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залиша­ється, через усі поневіряння проносить вона свої чари. Протягом багатьох століть народ створював свої пісні, думи — скарби народ­ної творчості, а скарбничими нашого епосу були кобзарі, самобутні гомери України. З їх пісень постає перед нами славна й героїчна Україна.Багато пісень переслідувалися, їх забороняли. Однак ці пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відро­дження. Справдилися слова нашого національного пророка Тараса Шевченка:


    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    Здається, ніхто з українських поетів не обминув пісенного жан­ру, кожен віддав данину цій прекрасній традиції. Прекрасні лірич­ні пісні-романси співаємо ми на слова
    І. Франка, Лесі Українки, В. Сосюри, В. Симоненка, Д. Павличка. Усі ці поети творили високе мистецтво пісні.
    Серед нашого покоління також уже ростуть нові поети-пісняри, яким з молоком матері передалася найсвятіша наша традиція — розкривати душу свою в пісні.

  14. Яке ж це диво дивне — народна пісня та дума! Вони полонять людські серця, підносять настрій, надихають у праці, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі. Коли я думаю про українську пісню, то бачу обличчя кріпачки Катерини Шевченко, яка співала своєму синові Тарасу про кота-воркога і про зіроньку вечірню.
    Саме з піснею і козацькою думою великий Кобзар пов’язує безсмертя народного генія і славу рідної землі. Митець висловлює впевненість, що українська література розвиватиметься, що їй належить велике майбутнє:
    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    От де, люде, наша слава,
    Слава Украіни!
    Для Т. Шевченка народна пісня була школою мудрості і правдивою історією України, незрадливою порадницею в житті і творчості.
    У піснях та думах — висока народна мораль. Вони оспівують працьовитість, доброту, щедрість, вірність. Були пісні у кривавих січах, у походах. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, розповідали вони про народних героїв. Мандрувала пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами.
    Моя улюблена пісня «Чуєш, брате мій…». Вона була на устах січових стрільців у дні жалоби і туги, її співали українські сини і дочки, покидаючи назавжди українську землю. А нині, коли Україна стала вільною, вони, українські журавлі, повертаються з вирію і спраглими устами припадають до батьківської землі, бо чують:
    Щоби Україна наша не зів’яла,
    Щоби наша слава,
    Козацькая слава
    Повік не пропала.
    Ні, не вмерла, не загинула наша пісня.
    Всі поети, письменники і драматурги України від прадавніх часів і до наших днів живилися народною піснею, брали з неї теми, сюжети та образи. Я завжди з насолодою слухаю чарівну українську мелодію. Вона дзвенить, переливається срібними тремтливими звуками цим бал, пробуджує в серці солодкий сум ніжним голосом сопілки… Я не уявляю життя без пісні. Вона завжди зі мною. Та де б я не була, що б не робила, завжди у моєму серці — пісня, І віриться мені, що житиме завжди мій народ, моя Україна, народна пісня і дума.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *