Сочинение на тему наталка полтавка на украинском языке
12 вариантов
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
Старая украинская литература общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. Да, у Сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не исторически, не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной “природой” человека. Этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. Исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, Котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. В пьесе “Наталка Полтавка” Тетерваковский заявляет: “Я – возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал”. Эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. Выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. Наоборот, социальна роль Тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с Натальей, угрожая при этом старой Терпилихе штрафом и даже заключением … Вместе с выборным он добивается, чтобы Петр отступился от Натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. “А когда волей не падешь, – поддерживает его выборный, – то туда закинем, где козам рога правят”. Общество, основанное на неправде и насилии над личностью, способствует, следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. “Ишь, возный – так и хорохорится что помазывал господином, – говорит о Тетерваковском Николай. – Юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет!” Возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что Всяк, кто не мажет, то очень скрипений Кто не лукавит, то сзади сидит… Общественное уродство особенных качеств Тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. В ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других “от бога грех, а от людей стыд”, возный заявляет “О, простота, простота! Кто теперь это-то как его – не брешет и кто не обманывает?” Лгун и барский блюдолиз Финтик (“Москаль-волшебник”) , который “в нынешнее просвещенное время” стесняется родной матери “за мужичие наряды”, тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. Этот представитель крючкотворного “Крапивного семени”, в котором “совесть купоросом подправлена”, не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. Такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: “Надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать”.
Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду.
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII—XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини.
Однак покірна в одних ситуаціях Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона твердо виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: “І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду”. Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. “У пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою”, — говорить вона виборному. У цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин.
В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові. А мова головної героїні милозвучна, сповнена народними прислів’ями й приказками. Кожна народна пісня, яку виконує дівчина, — це голос народної душі, справжньої, української.
Мені здається, що в образі Наталки Полтавки І. Котляревський хотів показати всю красу українського народу з його неповторними традиціями, культурою, мовою; розкрити думки і почуття, якими жив наш народ у певних умовах суспільного життя, на фоні життєвих суперечностей і боротьби. Образ жінки допомагав письменникові розкрити особливості поведінки представника народу яскравіше, оскільки саме жінка часто потрапляла у пригноблене становище, але саме українська жінка завжди знаходила сили боротися за своє кохання, своє щастя й свободу.
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Социальная направленность, реализм и народность песен И.П. Котляревского в пьесе «Наталка Полтавка»
Всемирно известный русский композитор П. Чайковский отмечал: «Бывают счастливо одаренные натуры и так же бывают одаренные народы. Такой народ-музыкант — это украинский ».
Листая страницы истории, видим, что именно в поэтических строках песен украинский народ сохранился как нация с законченной культурой, благозвучным языке, богатыми традициями и обычаями. А собрать воедино, осветить богатство души народной, заклеймить постыдное, что есть в обществе, призваны были «одаренные натуры», мастера пера. Именно таким человеком, который пытался раскрыть своеобразие, напевность народа и был выдающийся украинский писатель, автор знаменитой «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Иван Петрович Котляревский, гений которого вырос на глубоком знании народных традиций.
В сюжетную ткань пьесы автор ввел двадцать две песенные номера — преимущественно арии, несколько дуэтов, трио, финальный хор — и сделал это так искусно, что песни стали не только наружной отделкой, но и сделали произведение высокохудожественным, национально самобытным, народным, реалистичным .
Создавая пьесу, писатель использовал сюжеты лучших образцов народного творчества, так правдиво и ярко передавала трагедию несчастной девушке, которую заставляли обстоятельства выйти замуж за нелюбимого.
Наталья исполняет песни «Віють ветры, веют буйные», «Видно пути полтавськп», «Ой мама, мама! Сердце не считает », выливая печаль и тоску, что окутывают любящее сердце.
А может понять чувства простой крестьянской девушки богатый возный Тетерваковский, принципы которого в словах:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет, —
Сильный безсильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга!
Наверное нет, потому что не способен он постичь глубину души дев чины. Этот персонаж исповедует свою «философию», оправдывая социальное неравенство, несправедливость, ложь и хищничество в переработанном стихи Г.С. Сковороды «Всякому городу нрав и права».
Наталья вынуждена была подать полотенца нелюбимому ради спокойствия матери, которая болела за судьбу дочери, желала счастливой обеспеченной жизни. С глубоким взволнованным чувством Терпилиха исполняет песню «Разве я тебе, дочка, не добра желаю».
И.П. Котляревский с особой симпатией нарисовал образы бурлаков-батраков Петра и Николая. Оба они были сиротами, но не подчинялись лихой судьбы, сохранили жизнерадостность. Именно эти герои произведения исполняют песни патриотического звучания: «Шум, гул, шум по дубраве», «Ворсклу, река небольшая», «Да шел казак с Дона домой», подчеркивающие их любовь к родному краю.
Итак, народность произведения заключается прежде всего в показе авторомпесен в пьесе И.П. Котляревского «Наталка Полтавка» неоценима, поскольку они передают чувства и настроения, жизненные позиции их исполнителей, раскрывают истинную, свободолюбивую душу украинского. их красота и мелодичность очаровывают читателей пьесы, еще раз доказывая известную истину, что песня народа — это его душа, а душа является вечной.
Песенный вернисаж пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка»
Котляревский … Наша красота, наша гордость! Он «открыватель Украины, то есть ее духовных богатств — слова, песни, национального духа» — так выразился писатель Григор Тютюник. Думается, что тот, кто прикоснулся к источнику поэтического творчества Котляревского, обогатится духовно на всю жизнь! Иван Котляревский не архаическим поэт, не просто почетный классик, а «важнейшее литературное принадлежности», потому что его творчество не утратила художественной свежести и привлекательности и сегодня, она имеет эстетическую ценность, несет в себе идеи гуманизма, справедливости.
Бессмертная, вечно юная песня Наталки! Вышла ты с земной, белостенный Полтавы более века назад, но до сих пор ходишь от дома к дому. Тебе всегда открыта дверь. Везде тебя встречают то ласковым улыбкой, то влюбленным взглядом, то чистыми слезами. Давние, но вечно молодые песни знают в Украине.
Пьеса Ивана Котляревского «Наталка Полтавка» возникла в эпоху, когда на территории нашей истории решалась судьба украинской культуры, ее появление было тем мощным весенним громом, что пробудил самосознание нашего народа.
Известно, что национальный характер является составляющей естественного развития человека и общества, не мыслится без диалектических связей с самыми разными сферами народного бытия. Генотип украинского сформирован на народной основе, он выражает его внутреннее содержание, духовный и интеллектуальный потенциал.
Народнопесенные мировосприятия является проявлением талантливости нашего народа, своеобразия характера украинского человека, наделенного большой духовной красотой и силой слова.
Если проследим функционирования песен в пьесе «Наталка Полтавка», то придем к выводу, что в них раскрывается национальный характер персонажей. Так, главная героиня пьесы Наталья не только словами, но и песнями раскрывает свой характер, красоту, судьбу. Песня «Ой я девушка Полтавка» — это лирический автопортрет героини. Дополняет портрет песня «Видно пути полтавськп и славную Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталья «небогата, простой», но честного рода, не стесняется «прясть, шить и носить воду».
Сердце девушки наполнено грустью и тревогой за любимого. Именно это состояние души героини ярко передает песня «Віють ветры, веют буйные». У героини «болит сердце, а слезы не льются», поскольку «кто счастлив был часочок, по смерти не забудет». Решительность девушки в борьбе за счастье звучит в песне «Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
«Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
Іван Котляреський написав відразу кілька видатних творів, які стали справжніми перлинами української літературної творчості. Мені вдалося прочитати відразу два його найвідоміші твори – «Наталка-Полтавка», а також «Енеїда». Можу з упевненістю сказати, що обидва твори мені дуже сподобалися, тому що у них цікавий і привабливий сюжет, який не дає відірватися від читання ні на секунду. Цілком зрозуміло, що такі твори просто не можуть залишити будь-якого читача повністю байдужим.
Однак якщо потрібно вибрати більш цікавий і такий, що справив на мене більш сильне враження твір, то я зроблю вибір на користь його п’єси «Наталка Полтавка». Говорячи про цю п’єсу, я можу сказати, що вона має дуже цікавий сюжет, який не дає відволікатися від читання і постійно тримає в напрузі, змушуючи задаватися питанням про те, а що ж там попереду. Крім того, події, описані в п’єсі, є абсолютно нормальними і природними для звичайного українського життя. Вони цікаві з усіх точок зору і можуть зацікавити навіть звичайних людей. Одночасно унікальні і такі звичні для простого українського життя образи Наталки, Петра, інших головних дійових осіб п’єси дозволяють читачеві з головою зануритися в читання і знаходити так відображення деяких проблем власного життя.
Окремо я би хотів сказати про культурне значення цієї п’єси, адже я сприйняв її як сильне культурне явище. Варто відзначити, що Котляревський зміг зобразити насправді гарні образи народних характерів у цьому творі. Крім цього, він показав надзвичайну красу їх власної мови. Читання п’єси дещо розширило мої знання рідної мови, я вивчив багато нового і буду використовувати це у своєму повсякденному житті. Крім того, автор зміг створити напрочуд цікаві персонажі і показати всі їхні психологічні особливості та характеристики, що зробило твір набагато більш цікавим.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона “буде гірше наймички, буде кріпачкою”. Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: “Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…”. Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.
І. Котляревський жанрову приналежність своєї п’єси «Наталка Полтавка» визначив як «українська опера на дві дії». Можна з впевненістю стверджувати, що цей твір для української літератури має не менш значення, ніж «Енеїда» того ж І. Котляревського і навіть «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Завдяки п’єсі тема «вічної жіночості» з часом стала найбільш значущою і однією з провідних в українській літературі.
Головна героїня п’єси І. Котляревського Наталка Полтавка – вродлива і співуча українська дівчина, яка вміє бути не тільки роботящою, слухняною і поважною до батьків та старших за віком, але й вірною своєму коханню і наполегливої у прагненні до щастя.
Кохання Наталки до Петра можна назвати взірцем незмінного високого почуття. Але на життєвому шляху дівчини з’являється по-своєму непоганий і кумедний возний, який пропонує Наталці вийти за нього заміж. Наталка не губиться і відповідає возному народним прислів’ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом; шукайте собі, добродію, у городі панночки». Та возний усе одно спрямовує усі свої зусилля на те, щоб вмовити дівчину і схилити її до шлюбу. Допомагає возному виборний Макогоненко, завдяки якому їм вдається вмовити Терпелиху – матір Наталки, яка й примусила дівчину погодитися на пропозицію возного. На щастя, вчасно повертається Петро і весілля все ж таки грається для закоханих.
Можна сказати, що сюжет п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» є класичним і загально відомим, а сама Наталка являє собою ідеал української жінки: «Окрім того, що красива, розумна, моторна й до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою». І це лише невеличка частина переліку, бо чудових якостей у дівчини набагато більше. Одна з важливих рис характеру Наталки – її жертовність, адже заради рідної матері вона готова навіть піти заміж за нелюбого возного, та не менш важлива і наполегливість дівчини, завдяки якій вона все ж таки досягає своїх цілей.
Крім того, Наталка Полтавка впевнена у собі і добре знає собі ціну, що й допомагає перемагати їй обставини, що склалися у житті. При цьому Наталка завжди залишається у межах делікатності. Розмовляє вона хоча і сором’язливо, але в ній відчувається гідність. Коли доля зводить її з Петром і вона закохується у хлопця, Наталка бореться за своє щастя і її не лякає навіть осуд людей. Мабуть, саме тому дівчині і вдається залишитися з коханою людиною та подолати усі перешкоди. Можна навіть припустити, що у шлюбі з Петром Наталка буде щасливою, як і будь-яка вольова жінка.
Якщо першим твором нової української літератури була «Енеїда» І. Котляревського, то його «Наталка Полтавка» увійшла до української літератури як перший драматичний твір письменника. П’єса одразу ж після виходу була високо оцінена діячами театру , серед яких були відомий російський актор М. С. Щепкін і дуже близький до театру великий український композитор М. Лисенко, який і написав до п’єси музику. Майже два століття «Наталка Полтавка» не сходить з театральних підмостків і сьогодні користується таким же успіхом, як і сто років тому, як і в 1819 році, коли її уперше побачили вітчизняні глядачі. В чому ж покладається секрет такого успіху?
Сюжет п’єси «Наталка Полтавка» створений на звичайній життєвій ситуації, що висвітлює реальні взаємини, які у той час існували між селянами. Він достатньо простий і розповідає про возного, який, користуючись своїм високим становищем у селі, намагається примусити дівчину з бідної родини Наталку вийти за нього заміж. Але вона любить зовсім іншого – сироту і колишнього наймита її батька Петра, який пішов бурлакувати. Незважаючи на усі перешкоди, Наталка знаходить в собі сили подолати усі труднощі на шляху до одруження з Петром.
Схожі сюжети можна було знайти і в інших творах І. Котляревського, і в творах інших українських і зарубіжних письменників. Але порівняно з ними п’єса «Наталка Полтавка» стала великим кроком уперед, бо і її мова, і розвиток дії, і повноцінність персонажів, і узагальнення ідей твору свідчать про велику майстерність І. Котляревського не тільки як письменника, а ще і як драматурга. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавка» праматір’ю народного українського театру і відзначив її великий емоційний вплив на глядачів: «радість, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радістю всієї зали». Це твердження заслуговує особливої уваги, бо образ Наталки Полтавки викликає співчуття у кожного глядача, та і твір не випадково названий її ім’ям.
Головна героїня п’єси зворушлива і приваблива своїми чеснотами і замальовується письменником як ідеал селянської дівчини. Ця дівчина втілила в собі кращі жіночі риси – чесність, скромність, сердечність, доброту і душевну силу. «Золото – не дівка!… – розповідає про неї виборний. – Окрім того, що красива, розумна, моторна i до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе i матір свою на світі держить».
Письменник підкреслює й інші, не менш важливі риси характеру дівчини: енергійність, хоробрість, усвідомлення власної гідності i наполегливість у боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчать слова ii пісні:
«Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду».
З першої дії п’єси становиться помітно, що ця, досить проста на вигляд дівчина, «є розумнішою за хитрого юристу». Розмови з возним і матір’ю переконують нас, що Наталка Полтавка здатна глибоко розуміти людей, а її власна поведінка доводить, що її вчинки і слова є ні якоюсь відстороненою від життя теорією. Дівчина діє так, як і мислить, рішуче і в той же час помірковано. Причому це зовсім не заважає Наталці мати гарне почуття гумору. Протягом п’єси вона не один раз використовує дотепні та влучні слова. Мова дівчини багата, красива і співуча, вона сповнена народною мудрістю і приваблює надзвичайною силою.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться. Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер. «Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею. Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга. Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края. И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас. С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей. В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду. Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям. В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь. Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
Старая украинская литература общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. Да, у Сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не исторически, не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной “природой” человека. Этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. Исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, Котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. В пьесе “Наталка Полтавка” Тетерваковский заявляет: “Я – возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал”. Эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. Выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. Наоборот, социальна роль Тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с Натальей, угрожая при этом старой Терпилихе штрафом и даже заключением … Вместе с выборным он добивается, чтобы Петр отступился от Натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. “А когда волей не падешь, – поддерживает его выборный, – то туда закинем, где козам рога правят”. Общество, основанное на неправде и насилии над личностью, способствует, следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. “Ишь, возный – так и хорохорится что помазывал господином, – говорит о Тетерваковском Николай. – Юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет!” Возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что Всяк, кто не мажет, то очень скрипений Кто не лукавит, то сзади сидит… Общественное уродство особенных качеств Тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. В ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других “от бога грех, а от людей стыд”, возный заявляет “О, простота, простота! Кто теперь это-то как его – не брешет и кто не обманывает?” Лгун и барский блюдолиз Финтик (“Москаль-волшебник”) , который “в нынешнее просвещенное время” стесняется родной матери “за мужичие наряды”, тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. Этот представитель крючкотворного “Крапивного семени”, в котором “совесть купоросом подправлена”, не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. Такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: “Надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать”.
Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду.
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII—XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини.
Однак покірна в одних ситуаціях Наталка здатна і до сміливих, рішучих дій. Коли повернувся Петро, вона твердо виступає проти звичаїв, не відступає перед погрозами возного і заявляє: “І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду”. Так в образі Наталки Котляревський змалював типові риси простого українського народу: енергійність, здатність до боротьби, усвідомлення своєї гідності, волелюбність. Наталка, протестуючи проти одруження з возним, оцінює це одруження для себе, бідної дівчини, як кріпацтво. “У пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою”, — говорить вона виборному. У цих словах чути негативне ставлення до кріпосницьких відносин.
В образі Наталки Котляревський живо й реалістично підносить високі розумові і моральні якості низів тогочасного суспільства. Якщо образи возного й виборного показані в сатиричному плані, то Наталка — образ цілком позитивний. Це відчувається не тільки в її поведінці, але й у мові. А мова головної героїні милозвучна, сповнена народними прислів’ями й приказками. Кожна народна пісня, яку виконує дівчина, — це голос народної душі, справжньої, української.
Мені здається, що в образі Наталки Полтавки І. Котляревський хотів показати всю красу українського народу з його неповторними традиціями, культурою, мовою; розкрити думки і почуття, якими жив наш народ у певних умовах суспільного життя, на фоні життєвих суперечностей і боротьби. Образ жінки допомагав письменникові розкрити особливості поведінки представника народу яскравіше, оскільки саме жінка часто потрапляла у пригноблене становище, але саме українська жінка завжди знаходила сили боротися за своє кохання, своє щастя й свободу.
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Социальная направленность, реализм и народность песен И.П. Котляревского в пьесе «Наталка Полтавка»
Всемирно известный русский композитор П. Чайковский отмечал: «Бывают счастливо одаренные натуры и так же бывают одаренные народы. Такой народ-музыкант — это украинский ».
Листая страницы истории, видим, что именно в поэтических строках песен украинский народ сохранился как нация с законченной культурой, благозвучным языке, богатыми традициями и обычаями. А собрать воедино, осветить богатство души народной, заклеймить постыдное, что есть в обществе, призваны были «одаренные натуры», мастера пера. Именно таким человеком, который пытался раскрыть своеобразие, напевность народа и был выдающийся украинский писатель, автор знаменитой «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Иван Петрович Котляревский, гений которого вырос на глубоком знании народных традиций.
В сюжетную ткань пьесы автор ввел двадцать две песенные номера — преимущественно арии, несколько дуэтов, трио, финальный хор — и сделал это так искусно, что песни стали не только наружной отделкой, но и сделали произведение высокохудожественным, национально самобытным, народным, реалистичным .
Создавая пьесу, писатель использовал сюжеты лучших образцов народного творчества, так правдиво и ярко передавала трагедию несчастной девушке, которую заставляли обстоятельства выйти замуж за нелюбимого.
Наталья исполняет песни «Віють ветры, веют буйные», «Видно пути полтавськп», «Ой мама, мама! Сердце не считает », выливая печаль и тоску, что окутывают любящее сердце.
А может понять чувства простой крестьянской девушки богатый возный Тетерваковский, принципы которого в словах:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет, —
Сильный безсильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга!
Наверное нет, потому что не способен он постичь глубину души дев чины. Этот персонаж исповедует свою «философию», оправдывая социальное неравенство, несправедливость, ложь и хищничество в переработанном стихи Г.С. Сковороды «Всякому городу нрав и права».
Наталья вынуждена была подать полотенца нелюбимому ради спокойствия матери, которая болела за судьбу дочери, желала счастливой обеспеченной жизни. С глубоким взволнованным чувством Терпилиха исполняет песню «Разве я тебе, дочка, не добра желаю».
И.П. Котляревский с особой симпатией нарисовал образы бурлаков-батраков Петра и Николая. Оба они были сиротами, но не подчинялись лихой судьбы, сохранили жизнерадостность. Именно эти герои произведения исполняют песни патриотического звучания: «Шум, гул, шум по дубраве», «Ворсклу, река небольшая», «Да шел казак с Дона домой», подчеркивающие их любовь к родному краю.
Итак, народность произведения заключается прежде всего в показе авторомпесен в пьесе И.П. Котляревского «Наталка Полтавка» неоценима, поскольку они передают чувства и настроения, жизненные позиции их исполнителей, раскрывают истинную, свободолюбивую душу украинского. их красота и мелодичность очаровывают читателей пьесы, еще раз доказывая известную истину, что песня народа — это его душа, а душа является вечной.
Песенный вернисаж пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка»
Котляревский … Наша красота, наша гордость! Он «открыватель Украины, то есть ее духовных богатств — слова, песни, национального духа» — так выразился писатель Григор Тютюник. Думается, что тот, кто прикоснулся к источнику поэтического творчества Котляревского, обогатится духовно на всю жизнь! Иван Котляревский не архаическим поэт, не просто почетный классик, а «важнейшее литературное принадлежности», потому что его творчество не утратила художественной свежести и привлекательности и сегодня, она имеет эстетическую ценность, несет в себе идеи гуманизма, справедливости.
Бессмертная, вечно юная песня Наталки! Вышла ты с земной, белостенный Полтавы более века назад, но до сих пор ходишь от дома к дому. Тебе всегда открыта дверь. Везде тебя встречают то ласковым улыбкой, то влюбленным взглядом, то чистыми слезами. Давние, но вечно молодые песни знают в Украине.
Пьеса Ивана Котляревского «Наталка Полтавка» возникла в эпоху, когда на территории нашей истории решалась судьба украинской культуры, ее появление было тем мощным весенним громом, что пробудил самосознание нашего народа.
Известно, что национальный характер является составляющей естественного развития человека и общества, не мыслится без диалектических связей с самыми разными сферами народного бытия. Генотип украинского сформирован на народной основе, он выражает его внутреннее содержание, духовный и интеллектуальный потенциал.
Народнопесенные мировосприятия является проявлением талантливости нашего народа, своеобразия характера украинского человека, наделенного большой духовной красотой и силой слова.
Если проследим функционирования песен в пьесе «Наталка Полтавка», то придем к выводу, что в них раскрывается национальный характер персонажей. Так, главная героиня пьесы Наталья не только словами, но и песнями раскрывает свой характер, красоту, судьбу. Песня «Ой я девушка Полтавка» — это лирический автопортрет героини. Дополняет портрет песня «Видно пути полтавськп и славную Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталья «небогата, простой», но честного рода, не стесняется «прясть, шить и носить воду».
Сердце девушки наполнено грустью и тревогой за любимого. Именно это состояние души героини ярко передает песня «Віють ветры, веют буйные». У героини «болит сердце, а слезы не льются», поскольку «кто счастлив был часочок, по смерти не забудет». Решительность девушки в борьбе за счастье звучит в песне «Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
«Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
Іван Котляреський написав відразу кілька видатних творів, які стали справжніми перлинами української літературної творчості. Мені вдалося прочитати відразу два його найвідоміші твори – «Наталка-Полтавка», а також «Енеїда». Можу з упевненістю сказати, що обидва твори мені дуже сподобалися, тому що у них цікавий і привабливий сюжет, який не дає відірватися від читання ні на секунду. Цілком зрозуміло, що такі твори просто не можуть залишити будь-якого читача повністю байдужим.
Однак якщо потрібно вибрати більш цікавий і такий, що справив на мене більш сильне враження твір, то я зроблю вибір на користь його п’єси «Наталка Полтавка». Говорячи про цю п’єсу, я можу сказати, що вона має дуже цікавий сюжет, який не дає відволікатися від читання і постійно тримає в напрузі, змушуючи задаватися питанням про те, а що ж там попереду. Крім того, події, описані в п’єсі, є абсолютно нормальними і природними для звичайного українського життя. Вони цікаві з усіх точок зору і можуть зацікавити навіть звичайних людей. Одночасно унікальні і такі звичні для простого українського життя образи Наталки, Петра, інших головних дійових осіб п’єси дозволяють читачеві з головою зануритися в читання і знаходити так відображення деяких проблем власного життя.
Окремо я би хотів сказати про культурне значення цієї п’єси, адже я сприйняв її як сильне культурне явище. Варто відзначити, що Котляревський зміг зобразити насправді гарні образи народних характерів у цьому творі. Крім цього, він показав надзвичайну красу їх власної мови. Читання п’єси дещо розширило мої знання рідної мови, я вивчив багато нового і буду використовувати це у своєму повсякденному житті. Крім того, автор зміг створити напрочуд цікаві персонажі і показати всі їхні психологічні особливості та характеристики, що зробило твір набагато більш цікавим.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона “буде гірше наймички, буде кріпачкою”. Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: “Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…”. Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.
І. Котляревський жанрову приналежність своєї п’єси «Наталка Полтавка» визначив як «українська опера на дві дії». Можна з впевненістю стверджувати, що цей твір для української літератури має не менш значення, ніж «Енеїда» того ж І. Котляревського і навіть «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Завдяки п’єсі тема «вічної жіночості» з часом стала найбільш значущою і однією з провідних в українській літературі.
Головна героїня п’єси І. Котляревського Наталка Полтавка – вродлива і співуча українська дівчина, яка вміє бути не тільки роботящою, слухняною і поважною до батьків та старших за віком, але й вірною своєму коханню і наполегливої у прагненні до щастя.
Кохання Наталки до Петра можна назвати взірцем незмінного високого почуття. Але на життєвому шляху дівчини з’являється по-своєму непоганий і кумедний возний, який пропонує Наталці вийти за нього заміж. Наталка не губиться і відповідає возному народним прислів’ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом; шукайте собі, добродію, у городі панночки». Та возний усе одно спрямовує усі свої зусилля на те, щоб вмовити дівчину і схилити її до шлюбу. Допомагає возному виборний Макогоненко, завдяки якому їм вдається вмовити Терпелиху – матір Наталки, яка й примусила дівчину погодитися на пропозицію возного. На щастя, вчасно повертається Петро і весілля все ж таки грається для закоханих.
Можна сказати, що сюжет п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» є класичним і загально відомим, а сама Наталка являє собою ідеал української жінки: «Окрім того, що красива, розумна, моторна й до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою». І це лише невеличка частина переліку, бо чудових якостей у дівчини набагато більше. Одна з важливих рис характеру Наталки – її жертовність, адже заради рідної матері вона готова навіть піти заміж за нелюбого возного, та не менш важлива і наполегливість дівчини, завдяки якій вона все ж таки досягає своїх цілей.
Крім того, Наталка Полтавка впевнена у собі і добре знає собі ціну, що й допомагає перемагати їй обставини, що склалися у житті. При цьому Наталка завжди залишається у межах делікатності. Розмовляє вона хоча і сором’язливо, але в ній відчувається гідність. Коли доля зводить її з Петром і вона закохується у хлопця, Наталка бореться за своє щастя і її не лякає навіть осуд людей. Мабуть, саме тому дівчині і вдається залишитися з коханою людиною та подолати усі перешкоди. Можна навіть припустити, що у шлюбі з Петром Наталка буде щасливою, як і будь-яка вольова жінка.
Якщо першим твором нової української літератури була «Енеїда» І. Котляревського, то його «Наталка Полтавка» увійшла до української літератури як перший драматичний твір письменника. П’єса одразу ж після виходу була високо оцінена діячами театру , серед яких були відомий російський актор М. С. Щепкін і дуже близький до театру великий український композитор М. Лисенко, який і написав до п’єси музику. Майже два століття «Наталка Полтавка» не сходить з театральних підмостків і сьогодні користується таким же успіхом, як і сто років тому, як і в 1819 році, коли її уперше побачили вітчизняні глядачі. В чому ж покладається секрет такого успіху?
Сюжет п’єси «Наталка Полтавка» створений на звичайній життєвій ситуації, що висвітлює реальні взаємини, які у той час існували між селянами. Він достатньо простий і розповідає про возного, який, користуючись своїм високим становищем у селі, намагається примусити дівчину з бідної родини Наталку вийти за нього заміж. Але вона любить зовсім іншого – сироту і колишнього наймита її батька Петра, який пішов бурлакувати. Незважаючи на усі перешкоди, Наталка знаходить в собі сили подолати усі труднощі на шляху до одруження з Петром.
Схожі сюжети можна було знайти і в інших творах І. Котляревського, і в творах інших українських і зарубіжних письменників. Але порівняно з ними п’єса «Наталка Полтавка» стала великим кроком уперед, бо і її мова, і розвиток дії, і повноцінність персонажів, і узагальнення ідей твору свідчать про велику майстерність І. Котляревського не тільки як письменника, а ще і як драматурга. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавка» праматір’ю народного українського театру і відзначив її великий емоційний вплив на глядачів: «радість, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радістю всієї зали». Це твердження заслуговує особливої уваги, бо образ Наталки Полтавки викликає співчуття у кожного глядача, та і твір не випадково названий її ім’ям.
Головна героїня п’єси зворушлива і приваблива своїми чеснотами і замальовується письменником як ідеал селянської дівчини. Ця дівчина втілила в собі кращі жіночі риси – чесність, скромність, сердечність, доброту і душевну силу. «Золото – не дівка!… – розповідає про неї виборний. – Окрім того, що красива, розумна, моторна i до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе i матір свою на світі держить».
Письменник підкреслює й інші, не менш важливі риси характеру дівчини: енергійність, хоробрість, усвідомлення власної гідності i наполегливість у боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчать слова ii пісні:
«Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду».
З першої дії п’єси становиться помітно, що ця, досить проста на вигляд дівчина, «є розумнішою за хитрого юристу». Розмови з возним і матір’ю переконують нас, що Наталка Полтавка здатна глибоко розуміти людей, а її власна поведінка доводить, що її вчинки і слова є ні якоюсь відстороненою від життя теорією. Дівчина діє так, як і мислить, рішуче і в той же час помірковано. Причому це зовсім не заважає Наталці мати гарне почуття гумору. Протягом п’єси вона не один раз використовує дотепні та влучні слова. Мова дівчини багата, красива і співуча, вона сповнена народною мудрістю і приваблює надзвичайною силою.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться.
Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер.
«Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею.
Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга.
Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края.
И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас.
С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей.
В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду.
Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям.
В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь.
Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»