Наталку показано як добру, ввічливу та чесну дівчину. Недарма про неї по селу кажуть: «Золото – не дівчина!». Вона погоджується на шлюб з нелюбом лише тому, що не хоче завдавати прикрощів матері. Та кохання своє дівчина забути не може, хоча мати й каже, що Петро не повернеться. Адже Наталка вірить, що хлопець таки прийде, заробивши грошей на весілля. І лише те, що пройшло вже чотири роки та ще постійні нарікання матері змушують дівчину погодитися на нерівний шлюб. Але як тільки коханий повертається, Наталка розриває заручини з нелюбом. Делікатно, але наодріз проста бідна селянка відмовляє пану возному, пояснивши, чому вони не пара. Це характеризує її як сильну особистість, яку не лякають ні людський осуд, ні непорозуміння з матір`ю – заради кохання вона ладна подолати все.
Наталці також властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. ЇЇ поважають у селі, вважають порядною дівчиною та гарною донькою. Багато чому можна повчитися сучасній молоді у цієї дівчини. І перше – ставленню до матері. Наталка намагається полегшити їй життя, допомагає у всьому, ставиться до матері з великою любов`ю. Вшанування традицій та поважне ставлення до батьків – це те, на чому базувалося сімейне життя у давні часи. І це те, чого так не вистачає сьогодні! Саме через це Наталка і погодилася вийти заміж за того, кого їй вибрала мати. Але ніжна і сором`язлива Наталка впевнена у собі, це не тільки допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті, але й відстояти своє право на щастя. Мати врешті-решт розуміє доньку, не може протистояти коханню і возний – він відмовляється від неї і благословляє шлюб Наталки з Петром. Так дівчина виборює своє право на щастя.
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає:
Гріх вам над бідною дівкою глумитися!
Моє багатство єсть моє добре ім’я.
Наталка хоче жити за велінням серця: “Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає”.
Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: “Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести”. Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то “така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою”.
Для Наталки сім’я — це єднання двох сердець: “жити люб’язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному”.
Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: “Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші… І моїй жизні конець недалеко…”
Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: “Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною”. З’єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя.
Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: “Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей…” Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
Якщо “Енеїда” I. Котляревського була першим твором нової україн-ської лiтератури взагалi, то “Наталка Полтавка” ввiйшла у лiтературу як перший драматичний твiр i була одразу ж оцiнена театральними дiячами, у тому числi вiдомим росiйським актором М. С. Щепкiним i близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досi користується успiхом. То в чому ж секрет успiху?
Сюжет п’єси, створений на життєвiй ситуацiї, що вiдбиває реальнi взаємини мiж селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бiдну селянську дiвчину вийти за нього замiж. Але Наталка любить Петра – сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пiшов бурлакувати, – i знаходить у собi сили подолати всi перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожi сюжети можна зустрiти у багатьох народних пiснях i у драматургiї, що iснувала до I. Коляревського, – в iнтермедiях та вертепних драмах. Але порiвняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед – i розвиток дiї, i мова, i повноцiннiсть зображуваних образiв, i iдейне узагальнення свiдчать про яскраву майстернiсть Котляревського-драматурга.
Видатний український актор i драматург I. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматiр’ю українського народного театру” та вiдзначав великий емоцiйний вплив її на глядачiв: “радiсть, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радiстю всiєї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги – спiвчуття глядачiв викликає насамперед образ Наталки Полтавки, iм’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїнi – Наталки – зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi кращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу.
“Золото – не дiвка!… – розповiдає про неї виборний. – Окрiм того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших вiд себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить”.
Котляревський пiдкреслює й iншi дуже важливi риси характеру Наталки: хоробрiсть, енергiйнiсь i наполегливiсть у боротьбi за своє щастя, її усвiдомлення власної гiдностi.
Про це свiдчать також слова її пiснi:
Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду.
Ще в першiй дiї п’єси пiсля розмови Наталки з возним помiтно, що ця проста дiвчина насправдi є розумнiшою за хитрого “юристу”. Розмова з матiр’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки доводять, що її слова не якась вiдсторо нена вiд життя теорiя – Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору – протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки красива, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв’ями.
Тiльки материни сльози змушують її погодитися вийти замiж за першого, хто посватається – але це не зрада власних принципiв, Наталка має вагому причину пiти на самопожертву. “Добра дитина”, – каже про неї Терпилиха. Матерi ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитiсть дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п’єси ми не бачимо її без дiла: вона то шиє, то iде по воду.
Вона не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка “буде гiрше наймички, буде крiпачкою” – хiба багато дiвчат розумiє цю нiби просту iстину? Треба бути непересiч ною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цiнностей i захищати свої.
Здатнiсть Наталки наполягати на своєму найвиразнiше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова вiдкинути не лише якiсь практичнi мiркування, а навiть усi традицiйнi звичаї, й виступити проти волi старших – адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю”, – заявляє Наталка при всiх i твердо стоїть на своєму. Незламна воля i сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбi за своє щастя.
Але риси її характеру – не просто риси певної окремої особи, чи то просто iдеальної жiнки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на пiдкреслену iндивiдуалiзованiсть, живо та реалiстично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспiвати високi моральнi та розумовi якостi низiв тогочасного суспiльства. Цим видатний поет i драматург висловив свою вiру в народ i оптимiзм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки пiдкреслив вiру в перемогу загальнолюдських гуманiстичних принципiв. Саме через це образ Наталки не старiє, а продовжує зачаровувати новi поколiння читачiв та глядачiв.
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
мої роздуми над п’єсою і. котляревського “наталка полтавка”
серед жіночих імен наталок, оксанок, марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в україні. мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. поширенню імені наталка сприяла і п’єса івана петровича котляревського “наталка полтавка”.
я впевнена, що всі, хто читав п’єсу і. п. котляревського, не залишилися байдужими до образу наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. став крилатим і вислів возного: “золото — не дівка! ” чим же полонили цей образ і вся п’єса і. п. котляревського читачів уже не одного покоління українців? у чому популярність п’єси й сьогодні?
на мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. і тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. нам завжди хочеться, щоб було так. і звичайно — велика сила кохання. світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. образи наталки й петра, створені і. п. котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
коли я читала вперше п’єсу котляревського, вона дуже мені тим, що в ній багато пісень, танців. письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
у п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору і. п. котляревського.
вражає в п’єсі й мова. зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. п’єса написана 1819 року, але й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає.
отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу наталки полтавки п’єса і. котляревського не залишає байдужим читачів. майже двісті років живе улюблена в народі героїня наталка. причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі “освічених верств”, які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів’їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет “Наталки Полтавки” взято з реального життя…
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п’єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями…
Дія 1
Село над річкою Ворсклою (дія відбувається біля Полтави). На сцені вулиця, що йде до річки. Між великою кількістю хат стоїть і хата Терпилихи.
Ява 1
Наталка Полтавка виходить з хати з відрами на коромислі. Вона йде до ріки, ставить відра на березі, ходить задумавшись, потім співає пісню “Віють вітри, віють буйні…”. Дівчина шукає Петра (свого коханого), вона хоче ще раз його побачити, бо скучила.
Ява 2
Наталка і возний (чиновник).
Возний вітається з Наталкою (він завжди говорить суржиком і повторює “теє-то як його” – ці особливості його мовлення часто згадуються в тестах). Вона йому кланяється, а він у відповідь каже, що не хотів би, щоб Наталка йому кланялась, бо возний любить її. Дівчина каже, що він зійшов з розуму. А возний у свою чергу каже, що хоче на ній оженитися. Наталка не розгубилася і мовила: “Знайся кінь з конем, а віл з волом”. Мовляв хай шукає собі якусь панянку, а не звичайну дівчину. Та й не вірить вона, що можна так швидко закохатися. Возний каже, що полюбив її вже давно, ще тоді, коли сім’я Наталки лише приїхала сюди.
Дівчина співає пісню “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву…” про те, щоб багатий чоловік не “вводив в славу” простої дівчини.
Возний і Наталка задумуються.
Ява 3
Наталка і возний. Потім виборний з’являється на вулиці, йде і співає.
Наталка взяла свої відра і пішла додому. Виборний підійшов до возного і поклонився; розповідає, що йде з дому, бо випроводжав гостя, пана Щипавку. Цей пан жалівся, що тепер те, що раніше дурницею діставалося, то тепер треба це випрошувати або купляти. Возний підтверджує, що трудно стає жить на світі і додає, що ось, зупинився, щоб з Наталкою побалакать. Виборний каже, що “вона золото – не дівка! Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старше себе; себе і матір свою на світі держить”. Виборний розповідає возному про те, що до Наталки багато хто залицявся, проте вона нікому не дає згоди (усім піднесла “печеного кабака” – своєрідний знак відмови) і возному вже би час думати про одруження. Далі він співає пісню “Ой під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як із ягодою…”. Возний каже, що закохався в дівчину всією душею. Виборний радить не сидіти на місці, а посилати старостів, щоб свататись. Мовляв, стара Терпелиха (мама Наталки) ще не така дурна, щоб відмовити Возному. Возний каже, що стара йому не страшна, та йому вже молода відмовила, мовляв вони не рівня одне одному, на що Возний відповів, що любов усе рівняє, але все-одно Наталка була неприступна. Виборний вказав на причину: дівчина любить іншого, Петра (коли сім’я Наталки ще жила в Полтаві, дівчина закохалась у парубка), що був гарним, добрим, проворним і роботящим; був старшим від Наталки на три-чотири роки. І все було б добре, але Терпило (батько Наталки) втратив всі гроші і залишив жінку і дочку без шматка хліба. Возний поцікавився де Петро. Виборний відповів, що як хлопець одного разу пішов з села, то й чутки про нього нема, а Наталка неблагорозумна: любить того чоловіка, якого може вже й кістки прогнили. Возний просить виборного допомогти йому в “сердечному ділі”. Той погоджується.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться. Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер. «Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею. Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга. Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края. И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас. С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей. В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду. Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям. В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь. Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»
Наталка – ідеал сучасної дівчини
Чи можна назвати Наталку Полтавку з однойменного твору Івана Котляревського ідеалом для сучасних дівчат? Мабуть, можна. Докази цього будуть приведени нижче. По-перше, головна якість Наталки – це вірність. Вірність проявлялася по відношенню до ії нареченого Петра, зв’язок з яким було втрачено. Але Наталка чекала його, не дивлячись ні на що. Чи кохала вона возного, на якому через його багатство змусили одружитися дівчину батьки? Ні, бо до нього вона відхиляла усіх чоловіків, що сваталися до неї.
Тільки через волю своєї матери, Терпилихи, яка попрекала Наталку за те, що вона засиділася в дівках, вона зважилася на такий рішучий крок. Ні, матір не була проти того, що донька кохає Петра, але вона, досвідчена жінка, розуміла, що шанс його повернення дуже мінімальним, бо він не обіцяв зробити цього. Але яка радість відвідала Наталку, коли та побачила Петра? Це було справжнє щастя для дівчини, справжня воля від постійних нав’язливих женихів. Терпилиха спочатку була вражена появленням Петра, навіть думала, що це просто мара, але, коли зрозуміла, що це справжній Петро, спочатку назвала його зайвим між них, бо поряд стояли возний та виборний. Але потім Наталка висунула ультиматум, що не піде під вінець з возним.
Реакція возного та виборного на це бул дуже негативна, на їх бік стала і Терпилиха. Але після зворушливих слів Петра, серце Терпилихи розтануло, і вона стала на їх з Наталкою бік. Навіть возного вдалося переконати добровільно відказатися від дівчини та віддати ії Петру. Після батьківського благословіння щасливі Наталка і Петро обіцяють одне одному ніколи більше не розлучатися.
Наталку можна назвати ідеалом сучасної дівчини, тому що, окрім того, що вона дуже вірна, вона роботяща, розумна, добра, поважає старших, не цурається ніякої робот. Це підмітив навіть Виборни у персональній розмові з Возним.
Лише материнські сльози примушують Наталку вийти заміж не за кохану людину, а за першого, хто до неї посватається. Але такий вчинок був для Наталки не зрадою її принципів, а підтвердження того, що вона здатна на самопожертву заради щастя своїх близьких. «Добра дитина», – так каже про неї Терпилиха. Матері з усього села ставлять Наталку в приклад своїм дочкам. На протязі п’єси ми не бачимо Наталку без діла – вона то їздить по воду, то шиє, то робить іще щось по господарству, що доводить її працьовитість. Але Наталка не шукає матеріального достатку і навіть навпаки вважає, що бідна жінка у заможного чоловіка «буде гірше наймички, буде кріпачкою». І хіба багато дівчат – сучасниць Наталки – розуміють цю досить просту істину? Адже треба бути непересічною особистістю для того, щоб наважитися виступити проти віками складених традицій і жити за власними поглядами. А здатність Наталки діяти саме так виразно проявляється, коли до села повертається її коханий Петро. Ось ту вона готова відкинути не тільки міркування з практичної крапки зору, а навіть традиції і звичаї, виступивши проти волі старших. Адже тепер йдеться про її кохання. «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію», – заявляє Наталка при всіх i твердо стоїть на своєму. Сильний характер і незламна воля дозволяють iй тримати перемогу у боротьбі за своє щастя.
Риси характеру Наталки Полтавки є не просто рисами окремої селянської дівчини чи то просто ідеалу тогочасної жінки. Мова у п’єсі йде не лише про неї. Незважаючи на те, що І. Котляревський підкреслює індивідуальність Наталки, живо та реалістично змальовує її образ, він робить його узагальненим образом української жінки, якому притаманні кращі риси нашого народу. І. Котляревському вдалося оспівати в Наталці високі розумові і моральні якості представників простого народу. Цим видатний український поет і драматург висловив свій оптимізм щодо майбутнього свого народу і віру в його силу. А зобразивши перемогу Наталки у своїх прагненнях автор підкреслив, що загальнолюдські гуманістичні принципи обов’язково переможуть у будь якому разі. Мабуть саме через це образ Наталки Полтавки є актуальним і сьогодні, саме тому дівчиною продовжують захоплюватися все нові і нові покоління глядачів і читачів.
Литература чрезвычайно богатая на прекрасные женские образы. В них писатели старались изобразить идеал украинской девушки, хотя при этом все образы оставались оригинальными и неповторимыми. Часто в нашей литературе встречается мотив тяжелой судьбы женщины, несчастий, которые выпадают на судьбу украинских девушек. И какое увлечение и уважение вызывает то, что эти хрупкие девушки борются с судьбой за свою жизнь и счастье. Одною из жемчужин украинской литературы есть образ Наталки Полтавки, которая вызывает искреннюю симпатию у читателей. Интересно то, что Наталка – простая крестьянская девушка, которая ничем существенным образом не отличается от тысяч подобных девушек XIX столетия. Но насколько красива духовно, насколько яркой личностью возникает перед нами Наталка! Составляется впечатление, которое почти все украинские девушки имеют. Наталка трудолюбивая, веселая, она уважает свою мать. Своей вежливостью и красотой Наталка приобрела благосклонность и уважение соседей. Наталка скромная, но вместе с тем очень веселая и сообразительная, способна бороться за свою судьбу. Но вот этот образ ни в коем случае не тускнеет. Наоборот – Наталка возникает еще более яркой личностью. Мне очень понравились энергичность и оптимизм Наталки, так как именно это помогало ей в жизни. Образ Наталки имеет и фольклорную основу: об этом свидетельствуют черты внешности Наталки, ее характер и талант к пению, которое присуще украинскому народа в целом. Душевная красота девушки раскрывается перед читателем и в ее отношении к брачным отношениям. Брак по расчету, на котором настаивает мать Наталки, кажется ей ужасным. Девушка не может себе вообразить жизнь с немилым, она понимает, что оно не даст ей счастье. Но, уважая мать, Наталка соглашается на такой шаг. Девушка преданно и верно любит Петра, она ждет его несколько лет. Определенной мерой Наталка является олицетворением не только идеального образа украинской девушки, которая будто пришла к нам из народных песен. Она еще олицетворяет народную мораль, моральные ценности украинцев. Она говорит, что ни с кем кроме Петра, счастливой не будет. По моему мнению, этот эпизод очень интересный и в чем-то даже поучительный. Он говорит нам в том, что, кроме постоянных традиций и обычаев, существует реальная жизнь, в которой случаются разные ситуации. Я с увлечением читала пьесу, так как в неи утверждается мудрость народа, моральная чистота и красота людей.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » «Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Рубрики сочинений
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
“Наталка Полтавка” – це драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Серед позитивних персонажів п’єси – образи Петра й Миколи.
Петро – коханий Наталки, сирота без роду, покохав Наталку й пішов у заробітчани, щоб заробити грошей і посвататися до Наталки як рівний з нею. Однак чотири роки заробітчанства змінили життя і Миколи, і Наталки.
І. П. Котляревський наділив Петра своєрідним характером. Петро – чуйний і вразливий, але не спроможний боротися за своє щастя тому, що боїться завдати коханій людині ще більших неприємностей. Петро – релігійна людина, і це також накладає відбиток на його характер і поведінку. Вихований на кращих традиціях патріархальної сім’ї, він не хоче, щоб дівчина йшла за нього проти волі матері. Це образ людини покірної долі. Петро – це образ, що оповитий мінорною гамою почуття кохання у різноманітних його виявах – вірності, стражданні та самопожертві. У його характері домінують доброта, християнське смирення та всепрощення.
Неординарним персонажем є і Микола. Він, як Петро, “сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту”. Має незалежний, безкорисливий характер. Він добре розуміється на людях, розсудливий, розумний, дотепний, веселий, здатний і на гостре слово, і на жарт. Познайомившись із Петром, дізнавшись про його кохання до Наталки, Микола відразу береться допомогти Петрові. Микола – активний герой, він заохочує закоханих боротися за своє щастя, і коли Наталка виявляє рішучість у цій боротьбі, він щиро радіє за них. Микола подобається мені й тим, що він сповнений національної гордості за славних предків-козаків, які охороняли рідну землю від ворогів, тим, що він вірний товариш.
І хоч в образах Петра й Миколи є певні відмінності (Микола – активніший, він більш веселий і дотепний, менш релігійний, ніж Петро) , обидва персонажі вносять у п’єсу свіжий струмінь.
Роль песни в пьесе Котляревского
“Наталка Полтавка”
Прочитав, а потом просмотрев пьесу
И. п. котляревского ” Наталка Полтавка”, я поняла, почему она такая
“живучая”, почему уже второе столетие не сходит со сцены. Читатель и зритель
любят всех: от моторной Натальи и к господину приставу, который “без примісу
ухищренія” завладевает сердцем публики. Пьеса пробуждает у зрителя
“пожизненную правду духовной красоты”, ее сила в простоте, правде и
самое главное, – в любви автора к своему народу”. Больше всего эта любовь оказалась
в песнях пьесы, которые и сути произведения, формой его существования. Народная песня,
музыка были неотъемлемой частью духовной жизни народа.
Песня в пьесе. Что это за песня? Перенесенные из
фольклора, а есть и написанные самим автором в народном духе. Песни здесь не просто
музыкальные номера, как в тогдашних комических операх, не только
“орнамент”, а один из самых главных средств раскрытия нрава, характера
образов. В песнях персонажи изливают свои чувства, выражают свои взгляды, самохарактеризуються.
Знаменательно, что собственные песни Котляревского, в частности, первый песенный монолог
Наташи “Веют ветры, веют буйные”, “Солнце низенько” еще до
печати пьесы стали популярными и с того времени считаются народными, а это свидетельствует
о глубокое знание души народа автором.
Песня в пьесе является органической частью текста
произведения. Автор смело использует их, опуская некоторые части, а иногда и
дописывая свои. “Котляревский занумерував 19 песен, однако в пьесе их –
22.” По своему содержанию, мотивам и жанровыми особенностями, среди этих песен
есть лирические, исторические, бурлацькі, шуточные, сатирические… Эти песни не случайно
введены в ткань пьесы. Они являются элементом его композиции, каждая из них несет определенную
сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образы произведения, показать мечты,
настроения и стремления действующих лиц.
Шутливо-юмористическая песня “Ой, под
вишней…” очень подходит к сложившейся ситуации: ухаживания престарелого
господина возного к молодой, красивой Наташи. Метко и остроумно песня высмеивает
этого неудачника-ухажера.
Сатирическая песня “Всякому городу нрав и права”
– это художественно-образное обнаружение “философии” возного-плута,
взяточника, г; философии, что оправдывает социальное неравенство: подчиненность
бедного богатому, оправдывает несправедливость, круговую поруку, хищничество и
ложь.
Прочитав песню “я тебе, дочка, не
добра желаю”, можно легко прийти к выводу, что этой песней передаются
глубокие чувства волнения любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу
дочери, желание осчастливить Наташу, стремление “любезного зятя
достать”.
А вот песня Петра “Сонце низенько, вечер
близенько” метко передает искреннее и верное любви молодого парня к девушке;
песня соответствует не только насторою Петра, но и его стремлению – скорее
увидеться с Наташей, с которой вот уже четыре года как он развелся.
Относительно песен Наталка Полтавка, то они дают
богатый материал для характеристики девушки. Ее песни – лирические, искренние, чистые.
Они звучат в момент особого психологического напряжения и знакомят
читателя,зрителя с героиней: красивой, работящей девушкой, энергичной, умной,
остроумной, доброй, которая уважает мать, уважает всех старших.
Как видим, каждый герой в пьесе имеет свою песню,
которая помогает нам глубже познать этот образ.
Конечно, Котляревский мог и не использовать
столько песен в своей пьесе. Мог бы и не уделять такого значения песенном репертуара
в произведении, ограничиваясь несколькими песнями. Но тогда и не были бы раскрыты так
глубоко и ярко характеры персонажей, тогда не чувствовалась бы так тонко
народность пьесы.
“Наталка Полтавка” напоенная живлющими
соками народной песни и народного полнокровной жизни. И это, по моему мнению,
сделало первую пьесу Котляревского, первое драматическое произведение новой украинской
литературы величайшим произведением мира, что живет и будет жить еще не одно столетие.
Наталку показано як добру, ввічливу та чесну дівчину. Недарма про неї по селу кажуть: «Золото – не дівчина!». Вона погоджується на шлюб з нелюбом лише тому, що не хоче завдавати прикрощів матері. Та кохання своє дівчина забути не може, хоча мати й каже, що Петро не повернеться. Адже Наталка вірить, що хлопець таки прийде, заробивши грошей на весілля. І лише те, що пройшло вже чотири роки та ще постійні нарікання матері змушують дівчину погодитися на нерівний шлюб. Але як тільки коханий повертається, Наталка розриває заручини з нелюбом. Делікатно, але наодріз проста бідна селянка відмовляє пану возному, пояснивши, чому вони не пара. Це характеризує її як сильну особистість, яку не лякають ні людський осуд, ні непорозуміння з матір`ю – заради кохання вона ладна подолати все.
Наталці також властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. ЇЇ поважають у селі, вважають порядною дівчиною та гарною донькою. Багато чому можна повчитися сучасній молоді у цієї дівчини. І перше – ставленню до матері. Наталка намагається полегшити їй життя, допомагає у всьому, ставиться до матері з великою любов`ю. Вшанування традицій та поважне ставлення до батьків – це те, на чому базувалося сімейне життя у давні часи. І це те, чого так не вистачає сьогодні! Саме через це Наталка і погодилася вийти заміж за того, кого їй вибрала мати. Але ніжна і сором`язлива Наталка впевнена у собі, це не тільки допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті, але й відстояти своє право на щастя. Мати врешті-решт розуміє доньку, не може протистояти коханню і возний – він відмовляється від неї і благословляє шлюб Наталки з Петром. Так дівчина виборює своє право на щастя.
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Сватався до Наталки і багатий возний. Розумна, з почуттям власної гідності, Наталка відповідає:
Гріх вам над бідною дівкою глумитися!
Моє багатство єсть моє добре ім’я.
Наталка хоче жити за велінням серця: “Серце не вважає, — співає вона, — кого раз полюбить, з тим і помирає”.
Мати постійно плаче, дорікає Наталці. І Наталка задля спокою матері вирішила подати возному рушники. Вона і досі любить Петра, але каже ненці: “Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести”. Як треба було шанувати свою матір, щоб піти на таке. Це драма серця Полтавки. Наталка розуміє, що це не принесе їй щастя, тому що коли бідна дівчина стане дружиною багатого, то “така жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою”.
Для Наталки сім’я — це єднання двох сердець: “жити люб’язно і дружно, бути вірними до смерті і помагати один одному”.
Наталку Полтавку покохав чесний, працьовитий, безкорисливий, здатний на самопожертву заради іншої людини Петро. Смілива, рішуча дівчина каже: “Не треба лиш грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші… І моїй жизні конець недалеко…”
Возний зрозумів, яке сильне, палке почуття у Петра з Наталкою і він відступився: “Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною”. З’єдналися два люблячих серця. Терпилиха благословила молодят на подружнє життя.
Одна з виконавиць ролі Наталки сказала: “Наталка Котляревського — це гімн великому коханню, цей образ буде приваблювати ше не одне покоління людей…” Я згодна з цим висловом. Наталка приваблює нас духовною красою, щирістю, пісенністю, вмінням любити, бути вірною своїм почуттям.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
Якщо “Енеїда” I. Котляревського була першим твором нової україн-ської лiтератури взагалi, то “Наталка Полтавка” ввiйшла у лiтературу як перший драматичний твiр i була одразу ж оцiнена театральними дiячами, у тому числi вiдомим росiйським актором М. С. Щепкiним i близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досi користується успiхом. То в чому ж секрет успiху?
Сюжет п’єси, створений на життєвiй ситуацiї, що вiдбиває реальнi взаємини мiж селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бiдну селянську дiвчину вийти за нього замiж. Але Наталка любить Петра – сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пiшов бурлакувати, – i знаходить у собi сили подолати всi перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожi сюжети можна зустрiти у багатьох народних пiснях i у драматургiї, що iснувала до I. Коляревського, – в iнтермедiях та вертепних драмах. Але порiвняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед – i розвиток дiї, i мова, i повноцiннiсть зображуваних образiв, i iдейне узагальнення свiдчать про яскраву майстернiсть Котляревського-драматурга.
Видатний український актор i драматург I. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматiр’ю українського народного театру” та вiдзначав великий емоцiйний вплив її на глядачiв: “радiсть, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радiстю всiєї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги – спiвчуття глядачiв викликає насамперед образ Наталки Полтавки, iм’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїнi – Наталки – зворушує i приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як iдеал селянської дiвчини. Наталка увiбрала в себе усi кращi риси жiнки: скромнiсть, чеснiсть, доброту, сердечнiсть та душевну силу.
“Золото – не дiвка!… – розповiдає про неї виборний. – Окрiм того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших вiд себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить”.
Котляревський пiдкреслює й iншi дуже важливi риси характеру Наталки: хоробрiсть, енергiйнiсь i наполегливiсть у боротьбi за своє щастя, її усвiдомлення власної гiдностi.
Про це свiдчать також слова її пiснi:
Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду.
Ще в першiй дiї п’єси пiсля розмови Наталки з возним помiтно, що ця проста дiвчина насправдi є розумнiшою за хитрого “юристу”. Розмова з матiр’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцiнки людей, а власнi вчинки доводять, що її слова не якась вiдсторо нена вiд життя теорiя – Наталка i дiє так, як мислить: помiрковано, але рiшуче. Хоча це зовсiм не заважає їй мати почуття гумору – протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучнi та дотепнi слова. Загалом мова Наталки красива, багата i спiвуча, сповнена мудрими народними прислiв’ями.
Тiльки материни сльози змушують її погодитися вийти замiж за першого, хто посватається – але це не зрада власних принципiв, Наталка має вагому причину пiти на самопожертву. “Добра дитина”, – каже про неї Терпилиха. Матерi ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитiсть дiвчини пiдкреслюється тим, що протягом усiєї п’єси ми не бачимо її без дiла: вона то шиє, то iде по воду.
Вона не шукає матерiального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловiка бiдна жiнка “буде гiрше наймички, буде крiпачкою” – хiба багато дiвчат розумiє цю нiби просту iстину? Треба бути непересiч ною особистiстю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цiнностей i захищати свої.
Здатнiсть Наталки наполягати на своєму найвиразнiше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова вiдкинути не лише якiсь практичнi мiркування, а навiть усi традицiйнi звичаї, й виступити проти волi старших – адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю”, – заявляє Наталка при всiх i твердо стоїть на своєму. Незламна воля i сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбi за своє щастя.
Але риси її характеру – не просто риси певної окремої особи, чи то просто iдеальної жiнки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на пiдкреслену iндивiдуалiзованiсть, живо та реалiстично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспiвати високi моральнi та розумовi якостi низiв тогочасного суспiльства. Цим видатний поет i драматург висловив свою вiру в народ i оптимiзм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки пiдкреслив вiру в перемогу загальнолюдських гуманiстичних принципiв. Саме через це образ Наталки не старiє, а продовжує зачаровувати новi поколiння читачiв та глядачiв.
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
мої роздуми над п’єсою і. котляревського “наталка полтавка”
серед жіночих імен наталок, оксанок, марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в україні. мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. поширенню імені наталка сприяла і п’єса івана петровича котляревського “наталка полтавка”.
я впевнена, що всі, хто читав п’єсу і. п. котляревського, не залишилися байдужими до образу наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. став крилатим і вислів возного: “золото — не дівка! ” чим же полонили цей образ і вся п’єса і. п. котляревського читачів уже не одного покоління українців? у чому популярність п’єси й сьогодні?
на мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. і тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. нам завжди хочеться, щоб було так. і звичайно — велика сила кохання. світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. образи наталки й петра, створені і. п. котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
коли я читала вперше п’єсу котляревського, вона дуже мені тим, що в ній багато пісень, танців. письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
у п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору і. п. котляревського.
вражає в п’єсі й мова. зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. п’єса написана 1819 року, але й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає.
отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу наталки полтавки п’єса і. котляревського не залишає байдужим читачів. майже двісті років живе улюблена в народі героїня наталка. причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі “освічених верств”, які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів’їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет “Наталки Полтавки” взято з реального життя…
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п’єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями…
Дія 1
Село над річкою Ворсклою (дія відбувається біля Полтави). На сцені вулиця, що йде до річки. Між великою кількістю хат стоїть і хата Терпилихи.
Ява 1
Наталка Полтавка виходить з хати з відрами на коромислі. Вона йде до ріки, ставить відра на березі, ходить задумавшись, потім співає пісню “Віють вітри, віють буйні…”. Дівчина шукає Петра (свого коханого), вона хоче ще раз його побачити, бо скучила.
Ява 2
Наталка і возний (чиновник).
Возний вітається з Наталкою (він завжди говорить суржиком і повторює “теє-то як його” – ці особливості його мовлення часто згадуються в тестах). Вона йому кланяється, а він у відповідь каже, що не хотів би, щоб Наталка йому кланялась, бо возний любить її. Дівчина каже, що він зійшов з розуму. А возний у свою чергу каже, що хоче на ній оженитися. Наталка не розгубилася і мовила: “Знайся кінь з конем, а віл з волом”. Мовляв хай шукає собі якусь панянку, а не звичайну дівчину. Та й не вірить вона, що можна так швидко закохатися. Возний каже, що полюбив її вже давно, ще тоді, коли сім’я Наталки лише приїхала сюди.
Дівчина співає пісню “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву…” про те, щоб багатий чоловік не “вводив в славу” простої дівчини.
Возний і Наталка задумуються.
Ява 3
Наталка і возний. Потім виборний з’являється на вулиці, йде і співає.
Наталка взяла свої відра і пішла додому. Виборний підійшов до возного і поклонився; розповідає, що йде з дому, бо випроводжав гостя, пана Щипавку. Цей пан жалівся, що тепер те, що раніше дурницею діставалося, то тепер треба це випрошувати або купляти. Возний підтверджує, що трудно стає жить на світі і додає, що ось, зупинився, щоб з Наталкою побалакать. Виборний каже, що “вона золото – не дівка! Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старше себе; себе і матір свою на світі держить”. Виборний розповідає возному про те, що до Наталки багато хто залицявся, проте вона нікому не дає згоди (усім піднесла “печеного кабака” – своєрідний знак відмови) і возному вже би час думати про одруження. Далі він співає пісню “Ой під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як із ягодою…”. Возний каже, що закохався в дівчину всією душею. Виборний радить не сидіти на місці, а посилати старостів, щоб свататись. Мовляв, стара Терпелиха (мама Наталки) ще не така дурна, щоб відмовити Возному. Возний каже, що стара йому не страшна, та йому вже молода відмовила, мовляв вони не рівня одне одному, на що Возний відповів, що любов усе рівняє, але все-одно Наталка була неприступна. Виборний вказав на причину: дівчина любить іншого, Петра (коли сім’я Наталки ще жила в Полтаві, дівчина закохалась у парубка), що був гарним, добрим, проворним і роботящим; був старшим від Наталки на три-чотири роки. І все було б добре, але Терпило (батько Наталки) втратив всі гроші і залишив жінку і дочку без шматка хліба. Возний поцікавився де Петро. Виборний відповів, що як хлопець одного разу пішов з села, то й чутки про нього нема, а Наталка неблагорозумна: любить того чоловіка, якого може вже й кістки прогнили. Возний просить виборного допомогти йому в “сердечному ділі”. Той погоджується.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться.
Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер.
«Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею.
Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга.
Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края.
И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас.
С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей.
В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду.
Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям.
В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь.
Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»
Наталка – ідеал сучасної дівчини
Чи можна назвати Наталку Полтавку з однойменного твору Івана Котляревського ідеалом для сучасних дівчат? Мабуть, можна. Докази цього будуть приведени нижче. По-перше, головна якість Наталки – це вірність. Вірність проявлялася по відношенню до ії нареченого Петра, зв’язок з яким було втрачено. Але Наталка чекала його, не дивлячись ні на що. Чи кохала вона возного, на якому через його багатство змусили одружитися дівчину батьки? Ні, бо до нього вона відхиляла усіх чоловіків, що сваталися до неї.
Тільки через волю своєї матери, Терпилихи, яка попрекала Наталку за те, що вона засиділася в дівках, вона зважилася на такий рішучий крок. Ні, матір не була проти того, що донька кохає Петра, але вона, досвідчена жінка, розуміла, що шанс його повернення дуже мінімальним, бо він не обіцяв зробити цього. Але яка радість відвідала Наталку, коли та побачила Петра? Це було справжнє щастя для дівчини, справжня воля від постійних нав’язливих женихів. Терпилиха спочатку була вражена появленням Петра, навіть думала, що це просто мара, але, коли зрозуміла, що це справжній Петро, спочатку назвала його зайвим між них, бо поряд стояли возний та виборний. Але потім Наталка висунула ультиматум, що не піде під вінець з возним.
Реакція возного та виборного на це бул дуже негативна, на їх бік стала і Терпилиха. Але після зворушливих слів Петра, серце Терпилихи розтануло, і вона стала на їх з Наталкою бік. Навіть возного вдалося переконати добровільно відказатися від дівчини та віддати ії Петру. Після батьківського благословіння щасливі Наталка і Петро обіцяють одне одному ніколи більше не розлучатися.
Наталку можна назвати ідеалом сучасної дівчини, тому що, окрім того, що вона дуже вірна, вона роботяща, розумна, добра, поважає старших, не цурається ніякої робот. Це підмітив навіть Виборни у персональній розмові з Возним.
Лише материнські сльози примушують Наталку вийти заміж не за кохану людину, а за першого, хто до неї посватається. Але такий вчинок був для Наталки не зрадою її принципів, а підтвердження того, що вона здатна на самопожертву заради щастя своїх близьких. «Добра дитина», – так каже про неї Терпилиха. Матері з усього села ставлять Наталку в приклад своїм дочкам. На протязі п’єси ми не бачимо Наталку без діла – вона то їздить по воду, то шиє, то робить іще щось по господарству, що доводить її працьовитість. Але Наталка не шукає матеріального достатку і навіть навпаки вважає, що бідна жінка у заможного чоловіка «буде гірше наймички, буде кріпачкою». І хіба багато дівчат – сучасниць Наталки – розуміють цю досить просту істину? Адже треба бути непересічною особистістю для того, щоб наважитися виступити проти віками складених традицій і жити за власними поглядами. А здатність Наталки діяти саме так виразно проявляється, коли до села повертається її коханий Петро. Ось ту вона готова відкинути не тільки міркування з практичної крапки зору, а навіть традиції і звичаї, виступивши проти волі старших. Адже тепер йдеться про її кохання. «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію», – заявляє Наталка при всіх i твердо стоїть на своєму. Сильний характер і незламна воля дозволяють iй тримати перемогу у боротьбі за своє щастя.
Риси характеру Наталки Полтавки є не просто рисами окремої селянської дівчини чи то просто ідеалу тогочасної жінки. Мова у п’єсі йде не лише про неї. Незважаючи на те, що І. Котляревський підкреслює індивідуальність Наталки, живо та реалістично змальовує її образ, він робить його узагальненим образом української жінки, якому притаманні кращі риси нашого народу. І. Котляревському вдалося оспівати в Наталці високі розумові і моральні якості представників простого народу. Цим видатний український поет і драматург висловив свій оптимізм щодо майбутнього свого народу і віру в його силу. А зобразивши перемогу Наталки у своїх прагненнях автор підкреслив, що загальнолюдські гуманістичні принципи обов’язково переможуть у будь якому разі. Мабуть саме через це образ Наталки Полтавки є актуальним і сьогодні, саме тому дівчиною продовжують захоплюватися все нові і нові покоління глядачів і читачів.
Литература чрезвычайно богатая на прекрасные женские образы. В них писатели старались изобразить идеал украинской девушки, хотя при этом все образы оставались оригинальными и неповторимыми. Часто в нашей литературе встречается мотив тяжелой судьбы женщины, несчастий, которые выпадают на судьбу украинских девушек. И какое увлечение и уважение вызывает то, что эти хрупкие девушки борются с судьбой за свою жизнь и счастье. Одною из жемчужин украинской литературы есть образ Наталки Полтавки, которая вызывает искреннюю симпатию у читателей. Интересно то, что Наталка – простая крестьянская девушка, которая ничем существенным образом не отличается от тысяч подобных девушек XIX столетия. Но насколько красива духовно, насколько яркой личностью возникает перед нами Наталка! Составляется впечатление, которое почти все украинские девушки имеют.
Наталка трудолюбивая, веселая, она уважает свою мать. Своей вежливостью и красотой Наталка приобрела благосклонность и уважение соседей. Наталка скромная, но вместе с тем очень веселая и сообразительная, способна бороться за свою судьбу. Но вот этот образ ни в коем случае не тускнеет. Наоборот – Наталка возникает еще более яркой личностью. Мне очень понравились энергичность и оптимизм Наталки, так как именно это помогало ей в жизни. Образ Наталки имеет и фольклорную основу: об этом свидетельствуют черты внешности Наталки, ее характер и талант к пению, которое присуще украинскому народа в целом. Душевная красота девушки раскрывается перед читателем и в ее отношении к брачным отношениям. Брак по расчету, на котором настаивает мать Наталки, кажется ей ужасным. Девушка не может себе вообразить жизнь с немилым, она понимает, что оно не даст ей счастье. Но, уважая мать, Наталка соглашается на такой шаг. Девушка преданно и верно любит Петра, она ждет его несколько лет.
Определенной мерой Наталка является олицетворением не только идеального образа украинской девушки, которая будто пришла к нам из народных песен. Она еще олицетворяет народную мораль, моральные ценности украинцев. Она говорит, что ни с кем кроме Петра, счастливой не будет. По моему мнению, этот эпизод очень интересный и в чем-то даже поучительный. Он говорит нам в том, что, кроме постоянных традиций и обычаев, существует реальная жизнь, в которой случаются разные ситуации. Я с увлечением читала пьесу, так как в неи утверждается мудрость народа, моральная чистота и красота людей.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » «Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Рубрики сочинений
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
“Наталка Полтавка” – це драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Серед позитивних персонажів п’єси – образи Петра й Миколи.
Петро – коханий Наталки, сирота без роду, покохав Наталку й пішов у заробітчани, щоб заробити грошей і посвататися до Наталки як рівний з нею. Однак чотири роки заробітчанства змінили життя і Миколи, і Наталки.
І. П. Котляревський наділив Петра своєрідним характером. Петро – чуйний і вразливий, але не спроможний боротися за своє щастя тому, що боїться завдати коханій людині ще більших неприємностей. Петро – релігійна людина, і це також накладає відбиток на його характер і поведінку. Вихований на кращих традиціях патріархальної сім’ї, він не хоче, щоб дівчина йшла за нього проти волі матері. Це образ людини покірної долі. Петро – це образ, що оповитий мінорною гамою почуття кохання у різноманітних його виявах – вірності, стражданні та самопожертві. У його характері домінують доброта, християнське смирення та всепрощення.
Неординарним персонажем є і Микола. Він, як Петро, “сирота – без роду, без племені, без талану і без приюту”. Має незалежний, безкорисливий характер. Він добре розуміється на людях, розсудливий, розумний, дотепний, веселий, здатний і на гостре слово, і на жарт. Познайомившись із Петром, дізнавшись про його кохання до Наталки, Микола відразу береться допомогти Петрові. Микола – активний герой, він заохочує закоханих боротися за своє щастя, і коли Наталка виявляє рішучість у цій боротьбі, він щиро радіє за них. Микола подобається мені й тим, що він сповнений національної гордості за славних предків-козаків, які охороняли рідну землю від ворогів, тим, що він вірний товариш.
І хоч в образах Петра й Миколи є певні відмінності (Микола – активніший, він більш веселий і дотепний, менш релігійний, ніж Петро) , обидва персонажі вносять у п’єсу свіжий струмінь.
Роль песни в пьесе Котляревского
“Наталка Полтавка”
Прочитав, а потом просмотрев пьесу
И. п. котляревского ” Наталка Полтавка”, я поняла, почему она такая
“живучая”, почему уже второе столетие не сходит со сцены. Читатель и зритель
любят всех: от моторной Натальи и к господину приставу, который “без примісу
ухищренія” завладевает сердцем публики. Пьеса пробуждает у зрителя
“пожизненную правду духовной красоты”, ее сила в простоте, правде и
самое главное, – в любви автора к своему народу”. Больше всего эта любовь оказалась
в песнях пьесы, которые и сути произведения, формой его существования. Народная песня,
музыка были неотъемлемой частью духовной жизни народа.
Песня в пьесе. Что это за песня? Перенесенные из
фольклора, а есть и написанные самим автором в народном духе. Песни здесь не просто
музыкальные номера, как в тогдашних комических операх, не только
“орнамент”, а один из самых главных средств раскрытия нрава, характера
образов. В песнях персонажи изливают свои чувства, выражают свои взгляды, самохарактеризуються.
Знаменательно, что собственные песни Котляревского, в частности, первый песенный монолог
Наташи “Веют ветры, веют буйные”, “Солнце низенько” еще до
печати пьесы стали популярными и с того времени считаются народными, а это свидетельствует
о глубокое знание души народа автором.
Песня в пьесе является органической частью текста
произведения. Автор смело использует их, опуская некоторые части, а иногда и
дописывая свои. “Котляревский занумерував 19 песен, однако в пьесе их –
22.” По своему содержанию, мотивам и жанровыми особенностями, среди этих песен
есть лирические, исторические, бурлацькі, шуточные, сатирические… Эти песни не случайно
введены в ткань пьесы. Они являются элементом его композиции, каждая из них несет определенную
сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образы произведения, показать мечты,
настроения и стремления действующих лиц.
Шутливо-юмористическая песня “Ой, под
вишней…” очень подходит к сложившейся ситуации: ухаживания престарелого
господина возного к молодой, красивой Наташи. Метко и остроумно песня высмеивает
этого неудачника-ухажера.
Сатирическая песня “Всякому городу нрав и права”
– это художественно-образное обнаружение “философии” возного-плута,
взяточника, г; философии, что оправдывает социальное неравенство: подчиненность
бедного богатому, оправдывает несправедливость, круговую поруку, хищничество и
ложь.
Прочитав песню “я тебе, дочка, не
добра желаю”, можно легко прийти к выводу, что этой песней передаются
глубокие чувства волнения любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу
дочери, желание осчастливить Наташу, стремление “любезного зятя
достать”.
А вот песня Петра “Сонце низенько, вечер
близенько” метко передает искреннее и верное любви молодого парня к девушке;
песня соответствует не только насторою Петра, но и его стремлению – скорее
увидеться с Наташей, с которой вот уже четыре года как он развелся.
Относительно песен Наталка Полтавка, то они дают
богатый материал для характеристики девушки. Ее песни – лирические, искренние, чистые.
Они звучат в момент особого психологического напряжения и знакомят
читателя,зрителя с героиней: красивой, работящей девушкой, энергичной, умной,
остроумной, доброй, которая уважает мать, уважает всех старших.
Как видим, каждый герой в пьесе имеет свою песню,
которая помогает нам глубже познать этот образ.
Конечно, Котляревский мог и не использовать
столько песен в своей пьесе. Мог бы и не уделять такого значения песенном репертуара
в произведении, ограничиваясь несколькими песнями. Но тогда и не были бы раскрыты так
глубоко и ярко характеры персонажей, тогда не чувствовалась бы так тонко
народность пьесы.
“Наталка Полтавка” напоенная живлющими
соками народной песни и народного полнокровной жизни. И это, по моему мнению,
сделало первую пьесу Котляревского, первое драматическое произведение новой украинской
литературы величайшим произведением мира, что живет и будет жить еще не одно столетие.