Автор: Котляревський Іван .
(П’єса)
І дія
З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами: «Петре! Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз…»
До неї підходить возний Тетерваковський, гарно одягнений панок. Він починає освідчуватися Наталці: «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє—то як його — столько язиков, сколько артикулов в статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй!
Єй-єй, люблю тебе до безконечності». Наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, отже, по всьому видно, що вона йому не під пару. Возний продовжує умовляти дівчину: «Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село». Наталка співає йому пісню:
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами, Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.
Закінчивши співати, говорить: «Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть…»
Їхню розмову перериває виборний Макогоненко, який з’являється із піснею-нісенітницею «Дід рудий, баба руда». Наталка іде додому, а возний скаржиться Макогоненку на погані нові порядки, за яких стали переслідувати хабарників і крутіїв у земстві і судах. На це виборний .І радістю відзначає: «Зате нам, простому народові, добре, коли старшина… не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати…» Та возний не образився на ці слова, не нагримав на «крамольного» Макогоненка, бо він має намір просити виборного бути посередником по його «серденному ділу».
Возний наївно передає виборному свою розмову з Наталкою і навіть обіцяє: «Єжелі виіграеш — теє—то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє —то як його — нічого для тебе». Виборний погоджується, але розповідає правду про Наталку, про те, чому вона відмовила. «Уже не що, другого любить…» І повідав історію життя Терпилів. Жили вони раніше в Полтаві, мали гарний двір з рубленою хатою, льохом і садом. Терпило, понадіявшись на своє багатство, почав знайомитись не з рівнями, «заводити бенкети,— пив, гуляв і шахровав гроші», покинув свій промисел і помалу розточив усе своє добро.
Розпився, почав гримати на Наталку, лаяти Петра, якого узяв за годовання, а потім і зовсім вигнав його з дому. Помер Терпило в бідноті, залишивши дружину і дочку без шматка хліба. Після його смерті Терпилиха перейшла жити у село. А Наталка чотири роки чекає Петра, відякого нема ніяких звісток. «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує». Хоча возний і довідався про Наталчине, він вирішив не відступати. І виборного навчає: «… коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради», бо в житті всі один одного обдурюють. Свої слова підтверджує піснею «Всякому городу нрав і права»:
Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха — Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
В цей час Наталкау своїй хатині сидить з матір’ю і шиє. Дівчина сумна та невесела, а ще докоряє їй за те, що вона відказує усім женихам. «Убожество моє, старость силують мене швидше заміж тебе оддати». Наталка плаче, просить не примушувати її до заміжжя з нелюбим, а стара матір просить Наталку бути покірною, розповідає про мрію бачити дочку багатою та щасливою, нарікає на упертість Наталки, плаче, просить: «… викинь Петра з голови, і ти будеш щасливою».
Бідна дівчина не витримала материних сліз, докорів, прохань і погодилась вийти заміж за першого ж, хто посватається, тільки б матір заспокоїлася та спокійно прожила свою старість. Наталка надіялась, що женихи, яким вона відмо- | вила, вдруге не прийдуть, та й возний після розмови біля річки не наважиться слати старостів.
Та помилилась Наталка. Бо увечері в їхню хату прийшов виборний і сказав Терпилисі: «У мене єсть на приміті чолов’яга — і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав». Терпилиха дуже зраділа цій звістці, вона уже бачила цього письменного, розумного і поважного чоловіка своїм зятем. Вона разом із виборним починає умовляти дівчину вийти заміж за возного. Макогоненко картає Наталку, що вона не любить своєї матері; не хоче зласкавитися над нею, продовжити ЇЇ щасливі дні. Наталка обіцяє все стерпіти, все зробити заради спокою і благополуччя матері. Виборний загадує дівчині не ґедзатися, як старости прийдуть, і, задоволений виконаною місією, поспішив до Тетерваковського.
Наталка залишилася в хаті сама. З її уст вириваються слова: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати?.. Горе мені!» Всі їїдумки і помисли линуть до коханого, і в пісні вона звертається до Петра:
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку! Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.
Спіши, МИЛИЙ, спаси мене од лютой напасті! За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
II дія
Сільською вулицею іде парубок. Це Микола. Сирота, що живе на світі без роду, без племені, без талану і без приюту. Тому він і вирішує іти до чорноморців, яких любить за їхні козацькі звички: «Такі я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити». В цей час з’являється із піснею «Сонце низенько, вечір близенько» Петро, який повертається у Полтаву. Петро і Микола відразу заприятелювали, адже обидва були без кола, без двора, без родичів і сім’ї.
Недалеко від них, з хати Терпилихи виходить возний з шовковою хусткою на руці і виборний з рушником через плече. І парубки дізнаються, що возний заручився з найкращою дівчиною у селі. Петро, ще нічого не знаючи про Наталку, відчуває, як щось стискує його серце, яке віщує біду.
Петро намагається дізнатися, чи не його це кохану засватали. Він запитує: «Де ж вони перше жили?.. Чи давно тут живуть?.. Як вони прозиваються?» Почувши від Миколи відповідь, він закриває руками обличчя, опускає голову і стоїть нерухомо. Побачивши, у якому стані Петро, Микола здогадався, хто перед ним стоїть. І вирішує допомогти йому зустрітися з Наталкою. Із словами «Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут»,— Микола іде до Терпилихи.
Петро залишився сам. Він вражений несподіваною звісткою, що «вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі». Він сумує і тужить, що запізнився на один день, і через це буде горювати все життя. В цей час підходить до нього виборний, і вони розмовляють про театр, у якому Макогоненко ніколи не був. Він навіть запитує: «А що се таке театр, город чи містечко?» І Петро терпляче пояснює, що це великий будинок, куди ввечері з’їжджаються пани дивитися комедію.
«Се таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться», — ділиться Петро своїми враженнями від театру. До їхньої розмови прилучається возний, який виявляє неабияку обізнаність з історичними подіями, певними літературними явищами своєї доби, критично висловлюється про спотворення фактів з історії України у театральній виставі «Казак—стихотворец»: «Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту».
Миколі вдалося визвати Наталку, яка дуже сумна і невесела і говорить, що краще кинутись у Ворсклу, ніж вийти заміж за возного. Микола запевняє дівчину, що може зробити так, що вона й у Ворсклі не буде, і журитися перестане. І сповіщає їй, що повернувся Петро: «Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного». Наталка ж у цьому не бачить ніякої перешкоди. «Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися»,— пояснює вона Петрові. Микола підтримує закоханих, хоче допомогти їм бути разом, а коли на вулиці з’явилися виборний, возний і Терпилиха, попереджає: «Наступає хмара, і буде великий грім».
Терпилиха, яка була дуже рада заручинам дочки з таким поважним паном, перелякалася, побачивши Петра. Ще більше налякали її слова Наталки: «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Не знає мати, що і говорити. І дочки жаль, і гріх закон ламати, і перед возним страшно, який починає лякати судом. А тут ще і виборний вихопився: «О, так! так! Зараз до волосного правління та і в колоду». Це вже остаточно переповнило чашу терпіння матері. І де взявся той «осоружний» Петро?
Схвилював, збурив спокійне, тихе лоно сімейного щастя, яке мало скоро посміхнутися Терпилисі. Вбита горем мати з острахом волає: «Батечки мої, умилосердіться! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте ідо вінця ведіте». І втому, що сталося, мати звинувачує Петра, бо раніше Наталка не була такою сміливою та упертою. Але Петро заперечив: «… щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї — нехай мене Бог накаже!
Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!» Мати слухає спокійну, лагідну мову Петра, і серце її добрішає. Про парубка, якого щойно проклинала, вже говорить: «Добрий І Іетро! Серце моє про-тив волі за нього вступається!» А Петро, щоб ніколи возний не дорікнув Наталці, що взяв бідну, віддає їй усі свої зароблені гроші. 1 тут обізвався возний, побачивши, що справа складається не на його користь, і якого вчинок Петра просто приголомшив. Він взяв Наталку та Петра за руки, підвів їх до матері: «Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям.
Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною». І тепер уже всі захоплені вчинком возного, а Микола виголошує: «От такові—то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються», а виборний додав: «Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії». Терпилиха благословляє Наталку та Петра.
Дія закінчується словами Петра: «Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужить про-звище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше любив». Наталка співає:
Ой я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дівка проста, не красива, Здобрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопці в’ються І за мене часто б’ються, Но я люблю Петра дуже, А до других мні байдуже.
Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива, І весела, і жартлива, Я Петра люблю душею, Він один владієть нею.
А потім уже всі разом співають пісню «Начинаймо веселиться, час нам сльози осушити».
Социальная направленность, реализм и народность песен И.П. Котляревского в пьесе «Наталка Полтавка»
Всемирно известный русский композитор П. Чайковский отмечал: «Бывают счастливо одаренные натуры и так же бывают одаренные народы. Такой народ-музыкант — это украинский ».
Листая страницы истории, видим, что именно в поэтических строках песен украинский народ сохранился как нация с законченной культурой, благозвучным языке, богатыми традициями и обычаями. А собрать воедино, осветить богатство души народной, заклеймить постыдное, что есть в обществе, призваны были «одаренные натуры», мастера пера. Именно таким человеком, который пытался раскрыть своеобразие, напевность народа и был выдающийся украинский писатель, автор знаменитой «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Иван Петрович Котляревский, гений которого вырос на глубоком знании народных традиций.
В сюжетную ткань пьесы автор ввел двадцать две песенные номера — преимущественно арии, несколько дуэтов, трио, финальный хор — и сделал это так искусно, что песни стали не только наружной отделкой, но и сделали произведение высокохудожественным, национально самобытным, народным, реалистичным .
Создавая пьесу, писатель использовал сюжеты лучших образцов народного творчества, так правдиво и ярко передавала трагедию несчастной девушке, которую заставляли обстоятельства выйти замуж за нелюбимого.
Наталья исполняет песни «Віють ветры, веют буйные», «Видно пути полтавськп», «Ой мама, мама! Сердце не считает », выливая печаль и тоску, что окутывают любящее сердце.
А может понять чувства простой крестьянской девушки богатый возный Тетерваковский, принципы которого в словах:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет, —
Сильный безсильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга!
Наверное нет, потому что не способен он постичь глубину души дев чины. Этот персонаж исповедует свою «философию», оправдывая социальное неравенство, несправедливость, ложь и хищничество в переработанном стихи Г.С. Сковороды «Всякому городу нрав и права».
Наталья вынуждена была подать полотенца нелюбимому ради спокойствия матери, которая болела за судьбу дочери, желала счастливой обеспеченной жизни. С глубоким взволнованным чувством Терпилиха исполняет песню «Разве я тебе, дочка, не добра желаю».
И.П. Котляревский с особой симпатией нарисовал образы бурлаков-батраков Петра и Николая. Оба они были сиротами, но не подчинялись лихой судьбы, сохранили жизнерадостность. Именно эти герои произведения исполняют песни патриотического звучания: «Шум, гул, шум по дубраве», «Ворсклу, река небольшая», «Да шел казак с Дона домой», подчеркивающие их любовь к родному краю.
Итак, народность произведения заключается прежде всего в показе авторомпесен в пьесе И.П. Котляревского «Наталка Полтавка» неоценима, поскольку они передают чувства и настроения, жизненные позиции их исполнителей, раскрывают истинную, свободолюбивую душу украинского. их красота и мелодичность очаровывают читателей пьесы, еще раз доказывая известную истину, что песня народа — это его душа, а душа является вечной.
Песенный вернисаж пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка»
Котляревский … Наша красота, наша гордость! Он «открыватель Украины, то есть ее духовных богатств — слова, песни, национального духа» — так выразился писатель Григор Тютюник. Думается, что тот, кто прикоснулся к источнику поэтического творчества Котляревского, обогатится духовно на всю жизнь! Иван Котляревский не архаическим поэт, не просто почетный классик, а «важнейшее литературное принадлежности», потому что его творчество не утратила художественной свежести и привлекательности и сегодня, она имеет эстетическую ценность, несет в себе идеи гуманизма, справедливости.
Бессмертная, вечно юная песня Наталки! Вышла ты с земной, белостенный Полтавы более века назад, но до сих пор ходишь от дома к дому. Тебе всегда открыта дверь. Везде тебя встречают то ласковым улыбкой, то влюбленным взглядом, то чистыми слезами. Давние, но вечно молодые песни знают в Украине.
Пьеса Ивана Котляревского «Наталка Полтавка» возникла в эпоху, когда на территории нашей истории решалась судьба украинской культуры, ее появление было тем мощным весенним громом, что пробудил самосознание нашего народа.
Известно, что национальный характер является составляющей естественного развития человека и общества, не мыслится без диалектических связей с самыми разными сферами народного бытия. Генотип украинского сформирован на народной основе, он выражает его внутреннее содержание, духовный и интеллектуальный потенциал.
Народнопесенные мировосприятия является проявлением талантливости нашего народа, своеобразия характера украинского человека, наделенного большой духовной красотой и силой слова.
Если проследим функционирования песен в пьесе «Наталка Полтавка», то придем к выводу, что в них раскрывается национальный характер персонажей. Так, главная героиня пьесы Наталья не только словами, но и песнями раскрывает свой характер, красоту, судьбу. Песня «Ой я девушка Полтавка» — это лирический автопортрет героини. Дополняет портрет песня «Видно пути полтавськп и славную Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталья «небогата, простой», но честного рода, не стесняется «прясть, шить и носить воду».
Сердце девушки наполнено грустью и тревогой за любимого. Именно это состояние души героини ярко передает песня «Віють ветры, веют буйные». У героини «болит сердце, а слезы не льются», поскольку «кто счастлив был часочок, по смерти не забудет». Решительность девушки в борьбе за счастье звучит в песне «Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
«Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно красивий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із захопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує негативні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.
Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, знайомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.
Одним із головних образів п’єси є Наталка — проста селянська дівчина. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх українських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми також дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».
З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємося, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчини: «…Розумна, моторна.., яка трудяща, яка рукодільниця…»
Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.
Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.
Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити», — промовляє виборний.
Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возному: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.
Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з надією чекає його повернення із заробітків:
Де ж ти милий, чорнобривий,
Де ти, озовися.
Як я бідна тут горюю,
Прийди подивися.
Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй натякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.
Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.
У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполегливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».
Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене…» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:
Дівка проста, некрасива,
З щирим серцем, не спесива,—
так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.
Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «А ніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного багатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, русизмами, недоречним «теє-то, як його».
Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.
Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!
Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими засватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!
Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.
До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.
Как вы думаете, почему эти песни введены в ткань пьесы? Наверное, не потому, что Котляревский знал много песен и решил поделиться своим знанием с читателями и зрителями. Нет, они являются органическим элементом композиции пьесы, каждая из них несет сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образ произведения, показать мечты, настроения и стремления действующих лиц. Например, шутливо-юмористическая песня «Ой, под вишней, под черешней» очень подходит к ситуации, что сложилась: ухаживания престарелого господина возного к молодой, красивой Натальи. Метко и остроумно песня высмеивает этого неудачника-поклонника. А песни «Веют ветры, веют буйные», «Видно шляхи полтавськии и славную Полтаву», «Ой мать, мать! Сердце не считает »передают печаль и тоску девушки, разведенного с любимым. Отметьте в сочинении, что украинский народ — песенный народ, и песня с самого детства сопровождает украинского, помогает в минуты трудностей и веселит в часы радости. Обратите также внимание, что И. Котляревский сам написал несколько песен для своей пьесы, поэтому они так органично сочетаются с содержанием произведения. Есть песни, которые поются то в минуты печали, то радости, то подтверждают какие черты характера персонажей. В заключении, выскажите свои мнения о украинскую песню вообще и о песнях, использованные Котляревскому. Вообще не бойтесь показать собственные чувства — это только пойдет вам на пользу! Итак, пишем. Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Песня, украинская песня … Ты всегда волновала меня своей очаровательной мелодичностью, своей любовью ко всему живому. Песни является органическим элементом пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка». Ведь что еще может так верно передать настроение, чувства, рассмешить или внушить уныние, как песня? Благодаря песне я лучше понимаю чувства Натальи и Петра, благодаря песне оказывается «философия» приставу; вообще песня производит совсем другое впечатление, чем обычный монолог. Так, пьесу «Наталка-Полтавка» невозможно представить без песни. Это будто ее душа, которая рвется наружу, чтобы рассказать всему миру о страданиях и издевательства, о любви и стремления. Вспомним знаменитую песню «Веют ветры, веют буйные» или «Чего вода мутная …» Слова этих песен говорят к нам, рисуют нам печаль, тоску девушки, разведенный с любимым. Наталья страдает, и песня вроде «страдает» вместе с ней, передавая и нам частичку большого печали: Приди, милый, посмотри, какую терплю муку! Ты хоть в сердце, но от тебя берут мою руку. Спеши, милый, спаси меня от яростно напасти! С нелюбимым когда буду, то должен пропасть. Но не только боль от разлуки передает эта песня. Она рассказывает и о большой, безграничную верность, для которой невозможно изменить любимому — ведь это значит предать самой себе. Любимый Наташи — Петр — поет коацьку песню. Да, он и есть казак, который долго странствовал, ибо «в поле», то есть на свободе, хотя не имел судьбы. Ведь Петра за то, что он, будучи бедным, полюбил тогда еще богатую Наталью, был выброшен из дому. И теперь он без денег, зато свободный. Сам писатель часто любил употреблять пословицы: «Когда казак в поле, тогда он на свободе». И не случайно в уста бурлаки-батрака Петра он вкладывает народную песню «Да шел казак с Дона, и с Дона домой», окончание которого создал по своему: Не спасибо судьбе, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе. Ой, если бы ты, доля, вышла ко МНИ в поле Тогда бы ты вспомнила, кого обижала. Песней ли я тебе, дочка, не хорошая желаю »передаются глубокие, взволнованные чувства любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу дочери, желание осчастливить Наталью, стремление любезного зятя достать». Это мечты каждого из матерей, но ничто их не может передать лучше, чем песня. В пьесе «Наталка-Полтавка» является сатирические песни. Например, «Всякому городу нрав и права». Это переработанный стихотворение Г. Сковороды, в котором пристав вы-правдовуе такие уродливые явления общественной жизни, как мошенничество, ложь, хищничество. В этой песне воспевается насилие «высшего» над «ниже», взяточничество и подхалимаж. Утверждается, что все это вполне естественно и в окружающей жизни: Всякий, кто выше, то низшего гнет, — Сильный бессильного давит и Бедный богатого определенный слуга, корчится, гнется пред ним, как дуга. В песне метко перефразировано народные пословицы: «сухая ложка рот дерет», «немазаный виз очень скрипит» — и использовано их для оправдания общественного зла — надувательство и взяточничества:
Всякий, кто не мажет, то очень скрипит, Кто не лукавит, то сзади сидит … В пьесе есть группа песен, вполне самостоятельно написанных автором: «Веют ветры, веют буйные», «Видно шляхи полтавськии и славную Полтаву», «Ой я девушка Полтавка» и другие. Понятно, что и эти оригинальные песни мало отличаются от народных своим мироощущением, лиризмом, стилевыми средствами. Поэтому все песни лирического жанра в пьесе, независимо от их происхождения, представляют между собой определенную общность, целостность. Они все были или стали народными. Невозможно спокойно читать пьесу И. Котляревского «Наталка Полтавка»! Дарит она и любовь, и радость и печаль, очаровывает своими неповторимыми песнями, и заходится сердце от наплыва чувств. Много воды утекло в море забвения, много забылось пьес, а «Наталка» живет и звучит со сцены, украшая нашу жизнь, и будет звучать еще долго …
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Старая украинская литература общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. Да, у Сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не исторически, не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной “природой” человека. Этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. Исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, Котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. В пьесе “Наталка Полтавка” Тетерваковский заявляет: “Я – возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал”. Эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. Выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. Наоборот, социальна роль Тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с Натальей, угрожая при этом старой Терпилихе штрафом и даже заключением … Вместе с выборным он добивается, чтобы Петр отступился от Натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. “А когда волей не падешь, – поддерживает его выборный, – то туда закинем, где козам рога правят”. Общество, основанное на неправде и насилии над личностью, способствует, следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. “Ишь, возный – так и хорохорится что помазывал господином, – говорит о Тетерваковском Николай. – Юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет!” Возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что Всяк, кто не мажет, то очень скрипений Кто не лукавит, то сзади сидит… Общественное уродство особенных качеств Тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. В ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других “от бога грех, а от людей стыд”, возный заявляет “О, простота, простота! Кто теперь это-то как его – не брешет и кто не обманывает?” Лгун и барский блюдолиз Финтик (“Москаль-волшебник”) , который “в нынешнее просвещенное время” стесняется родной матери “за мужичие наряды”, тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. Этот представитель крючкотворного “Крапивного семени”, в котором “совесть купоросом подправлена”, не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. Такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: “Надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать”.
Литература чрезвычайно богатая на прекрасные женские образы. В них писатели старались изобразить идеал украинской девушки, хотя при этом все образы оставались оригинальными и неповторимыми. Часто в нашей литературе встречается мотив тяжелой судьбы женщины, несчастий, которые выпадают на судьбу украинских девушек. И какое увлечение и уважение вызывает то, что эти хрупкие девушки борются с судьбой за свою жизнь и счастье. Одною из жемчужин украинской литературы есть образ Наталки Полтавки, которая вызывает искреннюю симпатию у читателей. Интересно то, что Наталка – простая крестьянская девушка, которая ничем существенным образом не отличается от тысяч подобных девушек XIX столетия. Но насколько красива духовно, насколько яркой личностью возникает перед нами Наталка! Составляется впечатление, которое почти все украинские девушки имеют. Наталка трудолюбивая, веселая, она уважает свою мать. Своей вежливостью и красотой Наталка приобрела благосклонность и уважение соседей. Наталка скромная, но вместе с тем очень веселая и сообразительная, способна бороться за свою судьбу. Но вот этот образ ни в коем случае не тускнеет. Наоборот – Наталка возникает еще более яркой личностью. Мне очень понравились энергичность и оптимизм Наталки, так как именно это помогало ей в жизни. Образ Наталки имеет и фольклорную основу: об этом свидетельствуют черты внешности Наталки, ее характер и талант к пению, которое присуще украинскому народа в целом. Душевная красота девушки раскрывается перед читателем и в ее отношении к брачным отношениям. Брак по расчету, на котором настаивает мать Наталки, кажется ей ужасным. Девушка не может себе вообразить жизнь с немилым, она понимает, что оно не даст ей счастье. Но, уважая мать, Наталка соглашается на такой шаг. Девушка преданно и верно любит Петра, она ждет его несколько лет. Определенной мерой Наталка является олицетворением не только идеального образа украинской девушки, которая будто пришла к нам из народных песен. Она еще олицетворяет народную мораль, моральные ценности украинцев. Она говорит, что ни с кем кроме Петра, счастливой не будет. По моему мнению, этот эпизод очень интересный и в чем-то даже поучительный. Он говорит нам в том, что, кроме постоянных традиций и обычаев, существует реальная жизнь, в которой случаются разные ситуации. Я с увлечением читала пьесу, так как в неи утверждается мудрость народа, моральная чистота и красота людей.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » «Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Рубрики сочинений
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Духовна краса української дівчини-трудівниці
(за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)
Є в українській літературі герої, познайомившись з якими, вже ніколи їх не забудеш. І навіть не має значення, чи красиві вони зовні, які життєві труднощі долають. Головне, шо вражає і що вже ніколи не зможеш забути, – це краса їхної душі, щирість серця, високі почуття. Тоді хочеться ще раз звернутися до твору, перечитати його, закарбувати в пам’яті кращі сторінки, які стосуються героя.
Такою, на мою думку, є Наталка Полтавка з однойменної п’єси І. Котляревського, написаної у 1819 році. Головною ідеєю, яку проголосив письменник у цьому творі, стало твердження: душевна стійкість, моральна краса та доброчесність є запорукою щастя. Вони спроможні допомогти дійти згоди між людьми з різними, інколи протилежними, характерами та поглядами. Тому зрозумілою є й кінцівка п’єси Котляревського, коли всі дійові особи після важких драматичних перипетій співають “пісню згоди”. (Чи не є це одним із дороговказів у нашому неспокійному сьогоденні?)
Перед нами – проста українська дівчина-трудівниця, яка жила на початку XIX століття. Але мені здається, що автор втілив у її образі саму Україну з її щирою духовною красою, порядністю, працелюбністю й незламністю. Може, ті випробування, які випали на долю дівчини, сьогодні комусь здадуться несуттєвими. Чи справді доброчесність полягає в тому, щоб коритися волі батьків, як цього вимагає мораль, і чи це великий гріх, – піддавшись чутливому серцю, виступити проти упереджень і родинного деспотизму, відстояти своє природне право на вибір?
От що гнітить трепетну душу Наталки: проблема вибору, коли мораль серця і мораль родинно-патріархальна вступають у конфлікт. Героїня весь час вагається між пориваннями серця й дочірнім обов’язком, який переступити їй зовсім непросто. Її душевна стійкість весь час ніби зазнає випробувань: “Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім Петра ні з ким не буду”. І тут же за наполяганням матері та з жалості до неї погоджується вийти “за першого жениха”, їй “угодного”. Душа сповнюється жалем до Наталки і розпачем, коли бачиш, як вона, вже ніби вирішивши покоритися матері задля її безжурної старості, “становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: “Боже! Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки…”
Та попри все, попри всі морально-психологічні муки, вона ніколи не перестає кохати єдиного обранця свого серця. Духовна і чуттєва краса героїні непохитна! І ми, захопившись нею, чекаємо лише на щасливу розв’язку конфлікту. Адже не може таку дівчину спіткати горе: вихована на ідеалі пошани до батька-матері та вірна своєму коханню, вона заслуговує на справжнє щастя.
Тому-то щаслива кінцівка сприймається нами, як вершина справедливості. Духовна краса, “життя серця” перемогли патріархальні норми і батьківський деспотизм, відстояли право йти за покликом власного серця. Ось чому я сприймаю п’єсу “Наталка Полтавка”, як гімн духовній красі та стійкості жіночого серця. І я впевнена, що Наталка ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непохитній відданості найвищим почуттям. Вона являє собою втілення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: добропорядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні Іван Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки-ще однією характеристикою народного ідеалу образу українки.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться. Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер. «Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею. Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга. Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края. И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас. С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей. В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду. Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям. В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь. Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»
Сочинение по пьесе КотляревскогоПерсонажи пьесы «Наталка Полтавка». С давних времен знали украинцев как людей певучих, так как на нашей земле не только каждое село или город имел свою песню, а и каждый человек, у которого была добрая и чистая душа. Говорили, сколько звезд в небе, сколько капель в море, столько и песен в Украине. Не было когда-то женщины или девушки, которая не умелая бы вышить себе полотенце или рубашку. И так же не было в Украине девушки, которая бы не пела. Мечты, стремление, ожидание – все это находило проявление в песне.Украинская песня предоставляет колоритности литературным произведениям, самобытности. Мастерски использовал народные песни Иван Котляревский в пьесе «Наталка Полтавка». И песни в этом произведении есть не только украшением или развлекательным дополнением, а активным средством творения характеров героев. Песни сыграют важную роль в характеристике героев, подчеркивают их расположения духа, раскрывают их душу, характер и внутренний мир. Песня «Ой я девушка Полтавка» рассказывает нам, что Наталка девушка простая, с добрым сердцем, которое за ней впадает много ребят, но к ним она равнодушная, так как любит только Петра, и только с ним она будет счастливая та веселая. Портрет главной героини дополняет песня «Видно пути полтавские и знаменитую Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталка – небогатая, но честного рода, не сторонится никакой работы, которая наибольшим богатством девушки есть ее доброе имя: «Почтите сиротину и не вводите в славу». Песня «Ой иметь, иметь! Сердце не считает» помогает увидеть в Наталке такие черты, как настойчивость и решительность в борьбе за счастье. Наталка считает, что «…лучше умереть, как с немилым жить, сохнут из печали, каждый день слезы лить». И все-таки материнские слезы и увещания заставили Наталку согласиться на неравный, несчастливый брак с возним. Когда девушка решилась пожертвовать своей любовью, молодостью, счастьем, с ее уст льется печальная, тоскливая песня «Почему вода мутная», которая поражает глубиной и человеческих переживаний, и горя, и тоски. Наталкины песни живут и поются и сейчас, согревают наши души своей искренностью и теплотой, очаровывают своей красотой и мелодичностью. Своеобразный песенный портрет имеет и Петр. Именно в песнях показана его свободолюбивая душа и казацкий характер. А в песне «Солнце низко» Петр сознается в своей искренней и верной любви к Наталке. Песня передает и расположение духа парня, и его стремление быстрее увидеться с любимой девушкой. Песни помогают раскрыть характер Николая – остроумного, веселого, способного и на острое слово, и на шутку. Николай преисполнен чувством национальной гордости за знаменитых прадедов-козаков, которые храбро защищали родную землю от врагов. Об этом Николай поет в песне «Ворскла река небольшая». А песня «Гул, гул по дубраве» является свидетельством его независимого бескорыстного характера. Характер Терпилихи раскрывается в песне «Или я тебе, дочь, не добра желаю». Она по-своему беспокоится за судьбу дочери, стремится видеть ее счастливой и богатой. Жизненные принципы и мировоззрение возного отражены в песни «Всякому огороду нрав и права». Он оправдывает насилие и считает естественным, что:
Всякий, кто выше, то низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Корчится, гнется перед ним, как дуга. А услышав песню «От юных лет не знал я любви», мне становится жаль возного, что его сердце не согревало большую, чистую человеческую любовь. В пьесе поют все. И эти песни раскрывают лучшие черты украинского народа: его искренность и свободолюбие, отчаянность и чуткость. Народная песня, думаю, будет жить вечно, так как в наше время она:
…звездой засеяла,
Птицей взлетела.
Своим пением соловьиным
Душу пленила.
План
I. Развитие украинской драматургии к И. Котляревского.
II. Объединение Котляревским традиций и новое видение роли театра, драматургии.
Положительные образы героев из народа.
Народная песня как средство раскрытия характера.
Напряженность и естественность развития сюжета.
Стройность композиции
Индивидуализированный язык персонажей.
Прием противопоставления.
Широкое использование народного юмора.
III. «Наталка Полтавка» И. Котляревского – новый шаг в развитии украинской драматургии и профессионального театра. Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Персонажи пьесы «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Сочинение О знаменитой девушке Наталке
Сочинение на тему: Мои Любимые герои народных песен
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
СТИХИ А. МАЛЫШКА, КОТОРЫЕ СТАЛИ ПЕСНЯМИ
Роль песни в пьесе Котляревского
“Наталка Полтавка”
Прочитав, а потом просмотрев пьесу
И. п. котляревского ” Наталка Полтавка”, я поняла, почему она такая
“живучая”, почему уже второе столетие не сходит со сцены. Читатель и зритель
любят всех: от моторной Натальи и к господину приставу, который “без примісу
ухищренія” завладевает сердцем публики. Пьеса пробуждает у зрителя
“пожизненную правду духовной красоты”, ее сила в простоте, правде и
самое главное, – в любви автора к своему народу”. Больше всего эта любовь оказалась
в песнях пьесы, которые и сути произведения, формой его существования. Народная песня,
музыка были неотъемлемой частью духовной жизни народа.
Песня в пьесе. Что это за песня? Перенесенные из
фольклора, а есть и написанные самим автором в народном духе. Песни здесь не просто
музыкальные номера, как в тогдашних комических операх, не только
“орнамент”, а один из самых главных средств раскрытия нрава, характера
образов. В песнях персонажи изливают свои чувства, выражают свои взгляды, самохарактеризуються.
Знаменательно, что собственные песни Котляревского, в частности, первый песенный монолог
Наташи “Веют ветры, веют буйные”, “Солнце низенько” еще до
печати пьесы стали популярными и с того времени считаются народными, а это свидетельствует
о глубокое знание души народа автором.
Песня в пьесе является органической частью текста
произведения. Автор смело использует их, опуская некоторые части, а иногда и
дописывая свои. “Котляревский занумерував 19 песен, однако в пьесе их –
22.” По своему содержанию, мотивам и жанровыми особенностями, среди этих песен
есть лирические, исторические, бурлацькі, шуточные, сатирические… Эти песни не случайно
введены в ткань пьесы. Они являются элементом его композиции, каждая из них несет определенную
сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образы произведения, показать мечты,
настроения и стремления действующих лиц.
Шутливо-юмористическая песня “Ой, под
вишней…” очень подходит к сложившейся ситуации: ухаживания престарелого
господина возного к молодой, красивой Наташи. Метко и остроумно песня высмеивает
этого неудачника-ухажера.
Сатирическая песня “Всякому городу нрав и права”
– это художественно-образное обнаружение “философии” возного-плута,
взяточника, г; философии, что оправдывает социальное неравенство: подчиненность
бедного богатому, оправдывает несправедливость, круговую поруку, хищничество и
ложь.
Прочитав песню “я тебе, дочка, не
добра желаю”, можно легко прийти к выводу, что этой песней передаются
глубокие чувства волнения любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу
дочери, желание осчастливить Наташу, стремление “любезного зятя
достать”.
А вот песня Петра “Сонце низенько, вечер
близенько” метко передает искреннее и верное любви молодого парня к девушке;
песня соответствует не только насторою Петра, но и его стремлению – скорее
увидеться с Наташей, с которой вот уже четыре года как он развелся.
Относительно песен Наталка Полтавка, то они дают
богатый материал для характеристики девушки. Ее песни – лирические, искренние, чистые.
Они звучат в момент особого психологического напряжения и знакомят
читателя,зрителя с героиней: красивой, работящей девушкой, энергичной, умной,
остроумной, доброй, которая уважает мать, уважает всех старших.
Как видим, каждый герой в пьесе имеет свою песню,
которая помогает нам глубже познать этот образ.
Конечно, Котляревский мог и не использовать
столько песен в своей пьесе. Мог бы и не уделять такого значения песенном репертуара
в произведении, ограничиваясь несколькими песнями. Но тогда и не были бы раскрыты так
глубоко и ярко характеры персонажей, тогда не чувствовалась бы так тонко
народность пьесы.
“Наталка Полтавка” напоенная живлющими
соками народной песни и народного полнокровной жизни. И это, по моему мнению,
сделало первую пьесу Котляревского, первое драматическое произведение новой украинской
литературы величайшим произведением мира, что живет и будет жить еще не одно столетие.
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов’язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям.
Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця…
Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п’єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів’їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших.
Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя…
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя.
Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п’єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями…
Найкраща десятка
Інформаційно-освітній портал для школярів, батьків и вчителів. – 264 464 переглядів
Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго» – 175 403 переглядів
Твір-опис пам’ятки історії та культури України. Києво-Печерська лавра – 146 972 переглядів
Гроші в житті людини (за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч») – 145 722 переглядів
Моя майбутня професія – 130 121 переглядів
Твір “Пісня – душа народу” – 129 590 переглядів
Твір на тему: «Характеристика Яви з твору В. Нестайко «Тореадори з Васюківки» – 122 924 переглядів
Поезія й проза професій (Стислий переказ із творчим завданням) – 122 852 переглядів
Твір на тему: «У піснях – історія мого народу» – 105 141 переглядів
Твір на тему: «Невмирущість слова Кобзаря» – 103 618 переглядів
Твір-роздум на тему: «Чи потрібні Дон Кіхоти сьогодні?» за романом М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» – 102 147 переглядів
Твір на тему: «Характеристика персонажів повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 100 807 переглядів
Павлусь – відважний лицар і герой (за повість А.Чайковського “За сестрою”) – 97 352 переглядів
Твір на тему: «Шанобливе ставлення до природи в повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 96 819 переглядів
Яким має бути справжній друг – 95 665 переглядів
Твір на тему: «Як я уявляю подальше життя Нори Хельмер» за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок» – 94 388 переглядів
“Мій улюблений герой – Полліанна” – 92 493 переглядів
Мої літні канікули – 88 472 переглядів
Про Наталку Полтавку, и не только о ней (по произведению Ивана Котляревского «Наталка Полтавка»)
Если «Энеида» И. Котляревского была первым произведением новой украинской литературы вообще, то «Наталка Полтавка» вошла в литературу как первый драматическое произведение и была сразу же оценена театральными деятелями, в том числе известным российским актером М. С. Щепкиным и близким к театру великим украинским композитором М. Лысенко, написал к ней музыку. С 1819 года эта пьеса не сходит с театральной сцены и до сих пор пользуется успехом. Так в чем же секрет успеха?
Сюжет пьесы, созданный на жизненной ситуации, что отражает реальные взаимоотношения между крестьянами, довольно прост: господин возный, пользуясь своим положением, пытается заставить бедную крестьянскую девушку выйти за него замуж. Но Наташа любит Петра – сироту, да еще и бывшего наемника ее отца, что ушел бурлачить, – и находит в себе силы преодолеть все препятствия на пути к браку с ним.
Похожие сюжеты можно встретить во многих народных песнях и в драматургии, которая существовала до И. Коляревського, – в інтермедіях и вертепных драмах. Но по сравнению с ними в «Наталке Полтавке» сделан большой шаг вперед – и развитие действия, и речь, и полноценность изображаемых образов и идейное обобщения свидетельствуют о яркой мастерство Котляревского – драматурга.
Выдающийся украинский актер и драматург И. Карпенко-Карый называл пьесу «праматерью украинского народного театра» и отмечал большое эмоциональное воздействие ее на зрителей: «радость, и горе, и слезы Наташи были горем, слезами и радостью всей залы».
Последнее утверждение заслуживает особого внимания – сочувствия зрителей вызывает прежде всего образ Наталки Полтавки, именем которой не случайно назван всю пьесу.
Фигура главной героини – Наташи – трогает и привлекает своими добродетелями. Она изображена как идеал крестьянской девушки. Наталья вобрала в себя все лучшие черты женщины: скромность, честность, доброту, сердечность и душевную силу.
«Золото – не девка!… – рассказывает о ней выборный. – Кроме того, что красивая, умная, проворная идо всякого дела остроумна, какое у нее доброе сердце, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; которая трудолюбивая, рукодельница; себя и свою мать на свете держит».
Котляревский подчеркивает и другие очень важные черты характера Наташи: храбрость, енергійнісь и настойчивость в борьбе за свое счастье, ее осознание собственного достоинства.
Об этом свидетельствуют также слова ее песни:
Небогатая я и простая, но честного рода, Не стижуся прясть, шить и носить воду.
Еще в первом действии пьесы после разговора Наташи с возним заметно, что эта простая девушка на самом деле есть умнее хитрого «юристу». Разговор с матерью убеждает, что Наташа способна к глубокой критической оценки людей, а собственные поступки доказывают, что ее слова не какая-то отстраненная от жизни теория – Наталья и действует так, как мыслит: умеренно, но решительно. Хотя это совсем не мешает ей иметь чувство юмора – на протяжении пьесы она неоднократно говорит меткие и остроумные слова. В общем, речь Наташи красивая, богатая и певучая, наполненная мудрыми народными пословицами.
Только материни слезы заставляют ее согласиться выйти замуж за первого, кто посватається – но это не предательство собственных принципов, Наталка имеет вескую причину пойти на самопожертвование. «Хороший ребенок», – говорит о ней Терпилиха. Матери ставят Наташу в пример своим дочерям.
Трудолюбие девушки подчеркивается тем, что на протяжении всей пьесы мы не видим ее без дела: она то шьет, то идет по воду.
Она не ищет материального достатка, наоборот, по ее мнению, в состоятельного мужчину бедная женщина «будет хуже наймички, будет крепостной» – разве много девушек будто понимает эту простую истину? Надо быть незаурядной личностью, чтобы решаться выступать против распространенных ценностей и защищать свои.
Способность Наташи настаивать на своем наиболее отчетливо проявляется, когда возвращается ее возлюбленный Петр. Здесь уже она готова отбросить не только какие-то практические соображения, а даже все традиционные обычаи, и выступить против воли старших – ведь речь идет о ее любви.
«Когда Петр мой возвратился, то я не ваша, сударь», – заявляет Наталья при всех и твердо стоит на своем. Несгибаемая воля и сильный характер позволяют ей победить в борьбе за свое счастье.
Но черты ее характера – не просто черты некой отдельной личности или то просто идеальной женщины. Речь идет не только о ней. Несмотря на подчеркнутую индивидуализированность, живо и реалистично прорисован образ Наталки прежде всего является обобщенным образом лучших человеческих черт всего украинского народа. Котляревский создал его, чтобы воспеть высокие моральные и умственные качества низов тогдашнего общества. Этим выдающийся поэт и драматург выразил свою веру в народ и оптимизм относительно его будущего, а изображая победу Наташи, подчеркнул веру в победу общечеловеческих гуманистических принципов. Именно через этот образ Наташи не стареет, а продолжает очаровывать новые поколения читателей и зрителей.
Якщо першим твором нової української літератури була «Енеїда» І. Котляревського, то його «Наталка Полтавка» увійшла до української літератури як перший драматичний твір письменника. П’єса одразу ж після виходу була високо оцінена діячами театру , серед яких були відомий російський актор М. С. Щепкін і дуже близький до театру великий український композитор М. Лисенко, який і написав до п’єси музику. Майже два століття «Наталка Полтавка» не сходить з театральних підмостків і сьогодні користується таким же успіхом, як і сто років тому, як і в 1819 році, коли її уперше побачили вітчизняні глядачі. В чому ж покладається секрет такого успіху?
Сюжет п’єси «Наталка Полтавка» створений на звичайній життєвій ситуації, що висвітлює реальні взаємини, які у той час існували між селянами. Він достатньо простий і розповідає про возного, який, користуючись своїм високим становищем у селі, намагається примусити дівчину з бідної родини Наталку вийти за нього заміж. Але вона любить зовсім іншого – сироту і колишнього наймита її батька Петра, який пішов бурлакувати. Незважаючи на усі перешкоди, Наталка знаходить в собі сили подолати усі труднощі на шляху до одруження з Петром.
Схожі сюжети можна було знайти і в інших творах І. Котляревського, і в творах інших українських і зарубіжних письменників. Але порівняно з ними п’єса «Наталка Полтавка» стала великим кроком уперед, бо і її мова, і розвиток дії, і повноцінність персонажів, і узагальнення ідей твору свідчать про велику майстерність І. Котляревського не тільки як письменника, а ще і як драматурга. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавка» праматір’ю народного українського театру і відзначив її великий емоційний вплив на глядачів: «радість, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радістю всієї зали». Це твердження заслуговує особливої уваги, бо образ Наталки Полтавки викликає співчуття у кожного глядача, та і твір не випадково названий її ім’ям.
Головна героїня п’єси зворушлива і приваблива своїми чеснотами і замальовується письменником як ідеал селянської дівчини. Ця дівчина втілила в собі кращі жіночі риси – чесність, скромність, сердечність, доброту і душевну силу. «Золото – не дівка!… – розповідає про неї виборний. – Окрім того, що красива, розумна, моторна i до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе i матір свою на світі держить».
Письменник підкреслює й інші, не менш важливі риси характеру дівчини: енергійність, хоробрість, усвідомлення власної гідності i наполегливість у боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчать слова ii пісні:
«Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду».
З першої дії п’єси становиться помітно, що ця, досить проста на вигляд дівчина, «є розумнішою за хитрого юристу». Розмови з возним і матір’ю переконують нас, що Наталка Полтавка здатна глибоко розуміти людей, а її власна поведінка доводить, що її вчинки і слова є ні якоюсь відстороненою від життя теорією. Дівчина діє так, як і мислить, рішуче і в той же час помірковано. Причому це зовсім не заважає Наталці мати гарне почуття гумору. Протягом п’єси вона не один раз використовує дотепні та влучні слова. Мова дівчини багата, красива і співуча, вона сповнена народною мудрістю і приваблює надзвичайною силою.
Автор: Котляревський Іван .
(П’єса)
І дія
З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами: «Петре! Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз…»
До неї підходить возний Тетерваковський, гарно одягнений панок. Він починає освідчуватися Наталці: «Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє—то як його — столько язиков, сколько артикулов в статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй!
Єй-єй, люблю тебе до безконечності». Наталка йому відмовляє, говорячи, що він пан, а вона сирота, він багатий, а вона бідна, він возний, а вона простого роду, отже, по всьому видно, що вона йому не під пару. Возний продовжує умовляти дівчину: «Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село». Наталка співає йому пісню:
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами, Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.
Закінчивши співати, говорить: «Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть…»
Їхню розмову перериває виборний Макогоненко, який з’являється із піснею-нісенітницею «Дід рудий, баба руда». Наталка іде додому, а возний скаржиться Макогоненку на погані нові порядки, за яких стали переслідувати хабарників і крутіїв у земстві і судах. На це виборний .І радістю відзначає: «Зате нам, простому народові, добре, коли старшина… не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати…» Та возний не образився на ці слова, не нагримав на «крамольного» Макогоненка, бо він має намір просити виборного бути посередником по його «серденному ділу».
Возний наївно передає виборному свою розмову з Наталкою і навіть обіцяє: «Єжелі виіграеш — теє—то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію — теє —то як його — нічого для тебе». Виборний погоджується, але розповідає правду про Наталку, про те, чому вона відмовила. «Уже не що, другого любить…» І повідав історію життя Терпилів. Жили вони раніше в Полтаві, мали гарний двір з рубленою хатою, льохом і садом. Терпило, понадіявшись на своє багатство, почав знайомитись не з рівнями, «заводити бенкети,— пив, гуляв і шахровав гроші», покинув свій промисел і помалу розточив усе своє добро.
Розпився, почав гримати на Наталку, лаяти Петра, якого узяв за годовання, а потім і зовсім вигнав його з дому. Помер Терпило в бідноті, залишивши дружину і дочку без шматка хліба. Після його смерті Терпилиха перейшла жити у село. А Наталка чотири роки чекає Петра, відякого нема ніяких звісток. «Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує». Хоча возний і довідався про Наталчине, він вирішив не відступати. І виборного навчає: «… коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради», бо в житті всі один одного обдурюють. Свої слова підтверджує піснею «Всякому городу нрав і права»:
Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха — Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
В цей час Наталкау своїй хатині сидить з матір’ю і шиє. Дівчина сумна та невесела, а ще докоряє їй за те, що вона відказує усім женихам. «Убожество моє, старость силують мене швидше заміж тебе оддати». Наталка плаче, просить не примушувати її до заміжжя з нелюбим, а стара матір просить Наталку бути покірною, розповідає про мрію бачити дочку багатою та щасливою, нарікає на упертість Наталки, плаче, просить: «… викинь Петра з голови, і ти будеш щасливою».
Бідна дівчина не витримала материних сліз, докорів, прохань і погодилась вийти заміж за першого ж, хто посватається, тільки б матір заспокоїлася та спокійно прожила свою старість. Наталка надіялась, що женихи, яким вона відмо- | вила, вдруге не прийдуть, та й возний після розмови біля річки не наважиться слати старостів.
Та помилилась Наталка. Бо увечері в їхню хату прийшов виборний і сказав Терпилисі: «У мене єсть на приміті чолов’яга — і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав». Терпилиха дуже зраділа цій звістці, вона уже бачила цього письменного, розумного і поважного чоловіка своїм зятем. Вона разом із виборним починає умовляти дівчину вийти заміж за возного. Макогоненко картає Наталку, що вона не любить своєї матері; не хоче зласкавитися над нею, продовжити ЇЇ щасливі дні. Наталка обіцяє все стерпіти, все зробити заради спокою і благополуччя матері. Виборний загадує дівчині не ґедзатися, як старости прийдуть, і, задоволений виконаною місією, поспішив до Тетерваковського.
Наталка залишилася в хаті сама. З її уст вириваються слова: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати?.. Горе мені!» Всі їїдумки і помисли линуть до коханого, і в пісні вона звертається до Петра:
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку! Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.
Спіши, МИЛИЙ, спаси мене од лютой напасті! За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
II дія
Сільською вулицею іде парубок. Це Микола. Сирота, що живе на світі без роду, без племені, без талану і без приюту. Тому він і вирішує іти до чорноморців, яких любить за їхні козацькі звички: «Такі я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити». В цей час з’являється із піснею «Сонце низенько, вечір близенько» Петро, який повертається у Полтаву. Петро і Микола відразу заприятелювали, адже обидва були без кола, без двора, без родичів і сім’ї.
Недалеко від них, з хати Терпилихи виходить возний з шовковою хусткою на руці і виборний з рушником через плече. І парубки дізнаються, що возний заручився з найкращою дівчиною у селі. Петро, ще нічого не знаючи про Наталку, відчуває, як щось стискує його серце, яке віщує біду.
Петро намагається дізнатися, чи не його це кохану засватали. Він запитує: «Де ж вони перше жили?.. Чи давно тут живуть?.. Як вони прозиваються?» Почувши від Миколи відповідь, він закриває руками обличчя, опускає голову і стоїть нерухомо. Побачивши, у якому стані Петро, Микола здогадався, хто перед ним стоїть. І вирішує допомогти йому зустрітися з Наталкою. Із словами «Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Підожди ж мене тут»,— Микола іде до Терпилихи.
Петро залишився сам. Він вражений несподіваною звісткою, що «вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі». Він сумує і тужить, що запізнився на один день, і через це буде горювати все життя. В цей час підходить до нього виборний, і вони розмовляють про театр, у якому Макогоненко ніколи не був. Він навіть запитує: «А що се таке театр, город чи містечко?» І Петро терпляче пояснює, що це великий будинок, куди ввечері з’їжджаються пани дивитися комедію.
«Се таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться», — ділиться Петро своїми враженнями від театру. До їхньої розмови прилучається возний, який виявляє неабияку обізнаність з історичними подіями, певними літературними явищами своєї доби, критично висловлюється про спотворення фактів з історії України у театральній виставі «Казак—стихотворец»: «Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту».
Миколі вдалося визвати Наталку, яка дуже сумна і невесела і говорить, що краще кинутись у Ворсклу, ніж вийти заміж за возного. Микола запевняє дівчину, що може зробити так, що вона й у Ворсклі не буде, і журитися перестане. І сповіщає їй, що повернувся Петро: «Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного». Наталка ж у цьому не бачить ніякої перешкоди. «Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися»,— пояснює вона Петрові. Микола підтримує закоханих, хоче допомогти їм бути разом, а коли на вулиці з’явилися виборний, возний і Терпилиха, попереджає: «Наступає хмара, і буде великий грім».
Терпилиха, яка була дуже рада заручинам дочки з таким поважним паном, перелякалася, побачивши Петра. Ще більше налякали її слова Наталки: «Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію». Не знає мати, що і говорити. І дочки жаль, і гріх закон ламати, і перед возним страшно, який починає лякати судом. А тут ще і виборний вихопився: «О, так! так! Зараз до волосного правління та і в колоду». Це вже остаточно переповнило чашу терпіння матері. І де взявся той «осоружний» Петро?
Схвилював, збурив спокійне, тихе лоно сімейного щастя, яке мало скоро посміхнутися Терпилисі. Вбита горем мати з острахом волає: «Батечки мої, умилосердіться! Я не одступаю од свого слова. Що хочете, робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте ідо вінця ведіте». І втому, що сталося, мати звинувачує Петра, бо раніше Наталка не була такою сміливою та упертою. Але Петро заперечив: «… щоб я Наталку одговорював іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї — нехай мене Бог накаже!
Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!» Мати слухає спокійну, лагідну мову Петра, і серце її добрішає. Про парубка, якого щойно проклинала, вже говорить: «Добрий І Іетро! Серце моє про-тив волі за нього вступається!» А Петро, щоб ніколи возний не дорікнув Наталці, що взяв бідну, віддає їй усі свої зароблені гроші. 1 тут обізвався возний, побачивши, що справа складається не на його користь, і якого вчинок Петра просто приголомшив. Він взяв Наталку та Петра за руки, підвів їх до матері: «Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям.
Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственное владініє з тим, щоб зробив її благополучною». І тепер уже всі захоплені вчинком возного, а Микола виголошує: «От такові—то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються», а виборний додав: «Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії». Терпилиха благословляє Наталку та Петра.
Дія закінчується словами Петра: «Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію бути приміром для других і заслужить про-звище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше любив». Наталка співає:
Ой я дівчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дівка проста, не красива, Здобрим серцем, не спесива.
Коло мене хлопці в’ються І за мене часто б’ються, Но я люблю Петра дуже, А до других мні байдуже.
Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю.
Я з Петром моїм щаслива, І весела, і жартлива, Я Петра люблю душею, Він один владієть нею.
А потім уже всі разом співають пісню «Начинаймо веселиться, час нам сльози осушити».
Социальная направленность, реализм и народность песен И.П. Котляревского в пьесе «Наталка Полтавка»
Всемирно известный русский композитор П. Чайковский отмечал: «Бывают счастливо одаренные натуры и так же бывают одаренные народы. Такой народ-музыкант — это украинский ».
Листая страницы истории, видим, что именно в поэтических строках песен украинский народ сохранился как нация с законченной культурой, благозвучным языке, богатыми традициями и обычаями. А собрать воедино, осветить богатство души народной, заклеймить постыдное, что есть в обществе, призваны были «одаренные натуры», мастера пера. Именно таким человеком, который пытался раскрыть своеобразие, напевность народа и был выдающийся украинский писатель, автор знаменитой «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Иван Петрович Котляревский, гений которого вырос на глубоком знании народных традиций.
В сюжетную ткань пьесы автор ввел двадцать две песенные номера — преимущественно арии, несколько дуэтов, трио, финальный хор — и сделал это так искусно, что песни стали не только наружной отделкой, но и сделали произведение высокохудожественным, национально самобытным, народным, реалистичным .
Создавая пьесу, писатель использовал сюжеты лучших образцов народного творчества, так правдиво и ярко передавала трагедию несчастной девушке, которую заставляли обстоятельства выйти замуж за нелюбимого.
Наталья исполняет песни «Віють ветры, веют буйные», «Видно пути полтавськп», «Ой мама, мама! Сердце не считает », выливая печаль и тоску, что окутывают любящее сердце.
А может понять чувства простой крестьянской девушки богатый возный Тетерваковский, принципы которого в словах:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет, —
Сильный безсильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга!
Наверное нет, потому что не способен он постичь глубину души дев чины. Этот персонаж исповедует свою «философию», оправдывая социальное неравенство, несправедливость, ложь и хищничество в переработанном стихи Г.С. Сковороды «Всякому городу нрав и права».
Наталья вынуждена была подать полотенца нелюбимому ради спокойствия матери, которая болела за судьбу дочери, желала счастливой обеспеченной жизни. С глубоким взволнованным чувством Терпилиха исполняет песню «Разве я тебе, дочка, не добра желаю».
И.П. Котляревский с особой симпатией нарисовал образы бурлаков-батраков Петра и Николая. Оба они были сиротами, но не подчинялись лихой судьбы, сохранили жизнерадостность. Именно эти герои произведения исполняют песни патриотического звучания: «Шум, гул, шум по дубраве», «Ворсклу, река небольшая», «Да шел казак с Дона домой», подчеркивающие их любовь к родному краю.
Итак, народность произведения заключается прежде всего в показе авторомпесен в пьесе И.П. Котляревского «Наталка Полтавка» неоценима, поскольку они передают чувства и настроения, жизненные позиции их исполнителей, раскрывают истинную, свободолюбивую душу украинского. их красота и мелодичность очаровывают читателей пьесы, еще раз доказывая известную истину, что песня народа — это его душа, а душа является вечной.
Песенный вернисаж пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка»
Котляревский … Наша красота, наша гордость! Он «открыватель Украины, то есть ее духовных богатств — слова, песни, национального духа» — так выразился писатель Григор Тютюник. Думается, что тот, кто прикоснулся к источнику поэтического творчества Котляревского, обогатится духовно на всю жизнь! Иван Котляревский не архаическим поэт, не просто почетный классик, а «важнейшее литературное принадлежности», потому что его творчество не утратила художественной свежести и привлекательности и сегодня, она имеет эстетическую ценность, несет в себе идеи гуманизма, справедливости.
Бессмертная, вечно юная песня Наталки! Вышла ты с земной, белостенный Полтавы более века назад, но до сих пор ходишь от дома к дому. Тебе всегда открыта дверь. Везде тебя встречают то ласковым улыбкой, то влюбленным взглядом, то чистыми слезами. Давние, но вечно молодые песни знают в Украине.
Пьеса Ивана Котляревского «Наталка Полтавка» возникла в эпоху, когда на территории нашей истории решалась судьба украинской культуры, ее появление было тем мощным весенним громом, что пробудил самосознание нашего народа.
Известно, что национальный характер является составляющей естественного развития человека и общества, не мыслится без диалектических связей с самыми разными сферами народного бытия. Генотип украинского сформирован на народной основе, он выражает его внутреннее содержание, духовный и интеллектуальный потенциал.
Народнопесенные мировосприятия является проявлением талантливости нашего народа, своеобразия характера украинского человека, наделенного большой духовной красотой и силой слова.
Если проследим функционирования песен в пьесе «Наталка Полтавка», то придем к выводу, что в них раскрывается национальный характер персонажей. Так, главная героиня пьесы Наталья не только словами, но и песнями раскрывает свой характер, красоту, судьбу. Песня «Ой я девушка Полтавка» — это лирический автопортрет героини. Дополняет портрет песня «Видно пути полтавськп и славную Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталья «небогата, простой», но честного рода, не стесняется «прясть, шить и носить воду».
Сердце девушки наполнено грустью и тревогой за любимого. Именно это состояние души героини ярко передает песня «Віють ветры, веют буйные». У героини «болит сердце, а слезы не льются», поскольку «кто счастлив был часочок, по смерти не забудет». Решительность девушки в борьбе за счастье звучит в песне «Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
«Ой, мать, мать! Сердце не считает ». Ею она обращается к матери, что «лучше умереть, как с немилым жить, сохнуть от печали, каждый день слезы лить».
С начала XIX в. долетают до нас Наташины песни, буйные и нежные, согревают трогательной верностью наши сердца.
Каким же предстает перед нами песенный портрет Петра? Сирота без роду, Петр грустит, что нет у него «нет домика, нет счастья, ни женщины». Бедный сирота богат душой — своей настойчивостью, добротой и верностью в любви к Наталье. Сетуя на свою несчастную судьбу, он словами песни «Да шел казак с Дона», говорит: «Не спасибо судьбы, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе». Широко, широко выливается в песне свободолюбивая душа героя, его казацкая нрав.
Образ Петра окутан минорной гаммой чувство любви в его самых разнообразных проявлениях — верности, страдании и самопожертвовании. В песне «Солнце низенько» парень всему миру признается в своем искреннем и верной любви. Песня передает не только настроение Петра, но и его стремление поскорее увидеться с Наташей.
Слова песни «Шум, гомон по дубраве», которую исполняет побратим Петра, Николай, тоже «без роду, без племени», свидетельствуют о странствующий, независимый и бескорыстный характер героя. Песни, исполненные чувства национальной гордости за славных прадедов великих, импонируют настроениям и чувством бурлаки Николая. Он собирается вместе с казаками-черноморцами «тетерю есть, водку пить, трубку курить и черкес бить».
Зеркалом души возного является сатирическая песня «Всякому городу нрав и права», в которой обнаружена «философия» возного — мошенника и взяточника, «философия», что оправдывает социальное неравенство ( «всякий, кто выше, тот низшего гнет»), подчиненность бедного богатому ( «бедный богатого определенный слуга»), взяточничество ( «всякий, кто не может, то очень скрипит») и т.д.
Феноменальный песенный вернисаж пьесы «Наталка Полтавка». В ней — 22 песни! Песни, которыми насыщена пьеса, раскрывающие духовную сокровищницу народа.
Бессмертная «Наталка Полтавка» и поныне, не забыт и ее автор, потому проявив глубокое знание жизни народа, сохранил к нему искреннюю любовь.
Іван Котляревський – відомий автор «Енеїди» – першого твору нової української літератури. Проте письменник ознаменувався не лише бурлескно-травестійною поемою, а й новаторством в іншому роді літератури – драмі. Твір Івана Котляревського «Наталка Полтавка» є першоджерелом у розвитку української драматургії. Після виходу в друк, народна п’єса змінила історію становлення драми в Україні.
«Наталка Полтавка» наповнена великою кількістю народних елементів. В ній яскраво виражений побут українців, їх звичаї та традиції. У драмі використовується багато українських пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Сонце низенько, вечір близенько», «Гомін, гомін по діброві», «Ой під вишнею, під черешнею». Усього у тексті налічується двадцять дві пісні. Не рідко у творі чують народні прислів’я та приказки: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює», «Краще умерти, як з немилим жити» та багато інших. За допомогою цього прийому автор зробив твір цікавим для читання та легким для перегляду. Іван Котляревський колоритно зображає образи героїв п’єси, їх зовнішній вигляд та мову. Головна дійова особа – Наталка на довгі роки увібралась в образ еталону української дівчини. Вона вирізняється з-поміж інших багатством своєї душі, красою, розумом та працьовитістю. Котляревський оспівує у творі духовну велич простої дівчини-селянки. Ось так автор описує Наталку: «Золото – не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір свою на світі держить» Це жінка, яка заради кохання готова йти на великі жертви, проте любов до матері перемагає і Наталка погоджується вийти заміж за Возного. Наприкінці велике почуття бере свій верх і Наталка з Петром зливаються в подружній парі. Образ такої унікальної дівчини в майбутньому використовували різні письменники. Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко та багато іншим митців користувались еталоном такої жінки тривалий час. До цього часу така красуня залишається великим скарбом і, на мою думку, сучасні дівчата повинні прагнути до того, щоб стати таким ідеалом.
Над музичним оформленням п’єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та інші. У тисяча вісімсот дев’яностому році Микола Лисенко поклав твір на музику і його п’єса сколихнула простір всієї світової драматургії.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно красивий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із захопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує негативні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.
Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, знайомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.
Одним із головних образів п’єси є Наталка — проста селянська дівчина. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх українських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми також дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».
З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємося, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчини: «…Розумна, моторна.., яка трудяща, яка рукодільниця…»
Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.
Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.
Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити», — промовляє виборний.
Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возному: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.
Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з надією чекає його повернення із заробітків:
Де ж ти милий, чорнобривий,
Де ти, озовися.
Як я бідна тут горюю,
Прийди подивися.
Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй натякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.
Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.
У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполегливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».
Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене…» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:
Дівка проста, некрасива,
З щирим серцем, не спесива,—
так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.
Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «А ніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного багатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, русизмами, недоречним «теє-то, як його».
Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.
Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!
Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими засватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!
Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.
До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.
Как вы думаете, почему эти песни введены в ткань пьесы? Наверное, не потому, что Котляревский знал много песен и решил поделиться своим знанием с читателями и зрителями. Нет, они являются органическим элементом композиции пьесы, каждая из них несет сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образ произведения, показать мечты, настроения и стремления действующих лиц. Например, шутливо-юмористическая песня «Ой, под вишней, под черешней» очень подходит к ситуации, что сложилась: ухаживания престарелого господина возного к молодой, красивой Натальи. Метко и остроумно песня высмеивает этого неудачника-поклонника. А песни «Веют ветры, веют буйные», «Видно шляхи полтавськии и славную Полтаву», «Ой мать, мать! Сердце не считает »передают печаль и тоску девушки, разведенного с любимым. Отметьте в сочинении, что украинский народ — песенный народ, и песня с самого детства сопровождает украинского, помогает в минуты трудностей и веселит в часы радости. Обратите также внимание, что И. Котляревский сам написал несколько песен для своей пьесы, поэтому они так органично сочетаются с содержанием произведения. Есть песни, которые поются то в минуты печали, то радости, то подтверждают какие черты характера персонажей. В заключении, выскажите свои мнения о украинскую песню вообще и о песнях, использованные Котляревскому. Вообще не бойтесь показать собственные чувства — это только пойдет вам на пользу!
Итак, пишем. Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Песня, украинская песня … Ты всегда волновала меня своей очаровательной мелодичностью, своей любовью ко всему живому. Песни является органическим элементом пьесы И. Котляревского «Наталка Полтавка». Ведь что еще может так верно передать настроение, чувства, рассмешить или внушить уныние, как песня? Благодаря песне я лучше понимаю чувства Натальи и Петра, благодаря песне оказывается «философия» приставу; вообще песня производит совсем другое впечатление, чем обычный монолог. Так, пьесу «Наталка-Полтавка» невозможно представить без песни. Это будто ее душа, которая рвется наружу, чтобы рассказать всему миру о страданиях и издевательства, о любви и стремления. Вспомним знаменитую песню «Веют ветры, веют буйные» или «Чего вода мутная …» Слова этих песен говорят к нам, рисуют нам печаль, тоску девушки, разведенный с любимым. Наталья страдает, и песня вроде «страдает» вместе с ней, передавая и нам частичку большого печали: Приди, милый, посмотри, какую терплю муку! Ты хоть в сердце, но от тебя берут мою руку. Спеши, милый, спаси меня от яростно напасти! С нелюбимым когда буду, то должен пропасть. Но не только боль от разлуки передает эта песня. Она рассказывает и о большой, безграничную верность, для которой невозможно изменить любимому — ведь это значит предать самой себе.
Любимый Наташи — Петр — поет коацьку песню. Да, он и есть казак, который долго странствовал, ибо «в поле», то есть на свободе, хотя не имел судьбы. Ведь Петра за то, что он, будучи бедным, полюбил тогда еще богатую Наталью, был выброшен из дому. И теперь он без денег, зато свободный. Сам писатель часто любил употреблять пословицы: «Когда казак в поле, тогда он на свободе». И не случайно в уста бурлаки-батрака Петра он вкладывает народную песню «Да шел казак с Дона, и с Дона домой», окончание которого создал по своему: Не спасибо судьбе, когда казак в поле, ибо если он в поле, тогда он на свободе. Ой, если бы ты, доля, вышла ко МНИ в поле Тогда бы ты вспомнила, кого обижала. Песней ли я тебе, дочка, не хорошая желаю »передаются глубокие, взволнованные чувства любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу дочери, желание осчастливить Наталью, стремление любезного зятя достать». Это мечты каждого из матерей, но ничто их не может передать лучше, чем песня. В пьесе «Наталка-Полтавка» является сатирические песни. Например, «Всякому городу нрав и права». Это переработанный стихотворение Г. Сковороды, в котором пристав вы-правдовуе такие уродливые явления общественной жизни, как мошенничество, ложь, хищничество. В этой песне воспевается насилие «высшего» над «ниже», взяточничество и подхалимаж. Утверждается, что все это вполне естественно и в окружающей жизни:
Всякий, кто выше, то низшего гнет, — Сильный бессильного давит и Бедный богатого определенный слуга, корчится, гнется пред ним, как дуга. В песне метко перефразировано народные пословицы: «сухая ложка рот дерет», «немазаный виз очень скрипит» — и использовано их для оправдания общественного зла — надувательство и взяточничества:
Всякий, кто не мажет, то очень скрипит, Кто не лукавит, то сзади сидит …
В пьесе есть группа песен, вполне самостоятельно написанных автором: «Веют ветры, веют буйные», «Видно шляхи полтавськии и славную Полтаву», «Ой я девушка Полтавка» и другие. Понятно, что и эти оригинальные песни мало отличаются от народных своим мироощущением, лиризмом, стилевыми средствами. Поэтому все песни лирического жанра в пьесе, независимо от их происхождения, представляют между собой определенную общность, целостность. Они все были или стали народными. Невозможно спокойно читать пьесу И. Котляревского «Наталка Полтавка»! Дарит она и любовь, и радость и печаль, очаровывает своими неповторимыми песнями, и заходится сердце от наплыва чувств. Много воды утекло в море забвения, много забылось пьес, а «Наталка» живет и звучит со сцены, украшая нашу жизнь, и будет звучать еще долго …
Мої роздуми над п’єсою І. Котляревського “Наталка Полтавка”
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п’єса Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”.
Я впевнена, що всі, хто читав п’єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: “Золото — не дівка!” Чим же полонили цей образ і вся п’єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п’єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п’єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п’єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п’єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п’єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п’єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Старая украинская литература общественную среду и человека показывала еще как параллельные и, в сущности, независимые одно от другого явления. Да, у Сковороды арсенал моральных понятий индивида возникает не исторически, не в результате общественной практики, а является неизменным, поскольку определяется той или другой врожденной “природой” человека. Этическая норма выступает автономной как форма личного поведения, которое может быть, на его взгляд, реализована независимо от состояния морального сознания общества. Исходя из просветительского представления о естественной доброте человека, Котляревский предпринимает шаг вперед и в своих произведениях показывает, что реальное поведение, те или другие черты личности зависят от среды, социальной роли, общественного положения и воспитания индивида. В пьесе “Наталка Полтавка” Тетерваковский заявляет: “Я – возный и признаюсь, что от рождения моего расположен к добрым делам; но, за немощностью по должности и за другими хлопотами, до сели ни одного не сделал”. Эти слова, в сущности, характеризуют антигуманный характер всего общественного организма. Выходит, что в обязанности возного как одного из мелких функционеров государственного аппарата не входит делать людям добро. Наоборот, социальна роль Тетерваковского именно и дает ему возможность пренебрегать интересами дургих, в частности добиваться понуждаемого брака с Натальей, угрожая при этом старой Терпилихе штрафом и даже заключением … Вместе с выборным он добивается, чтобы Петр отступился от Натальи (предал естественное чувство) и немедленно убирался из села. “А когда волей не падешь, – поддерживает его выборный, – то туда закинем, где козам рога правят”. Общество, основанное на неправде и насилии над личностью, способствует, следовательно, выработке эгоистичных, противоестественных черт. “Ишь, возный – так и хорохорится что помазывал господином, – говорит о Тетерваковском Николай. – Юрист рьяный и хапуга такой, что с родного отца стрясет!” Возный четко осознает, что в таком обществе можно чего-то добиться только подкупом и ложью, потому что Всяк, кто не мажет, то очень скрипений Кто не лукавит, то сзади сидит… Общественное уродство особенных качеств Тетерваковского, его жизненных принципов и поведения находит основу и моральное оправдание в общем противоприродном состоянии общества. В ответ на реплику выборного, что врать и обманывать других “от бога грех, а от людей стыд”, возный заявляет “О, простота, простота! Кто теперь это-то как его – не брешет и кто не обманывает?” Лгун и барский блюдолиз Финтик (“Москаль-волшебник”) , который “в нынешнее просвещенное время” стесняется родной матери “за мужичие наряды”, тоже теряет совесть и отрекается от своих естественных чувств под воздействием морали чиновнической среды. Этот представитель крючкотворного “Крапивного семени”, в котором “совесть купоросом подправлена”, не боится никакого осуждения за неуважение к своей матери. Такое отношение к ней выплывает из моральных норм общества, что и есть для него главным: “Надобно сообразоваться времени и по оному уступки и чувства свои располагать”.
Литература чрезвычайно богатая на прекрасные женские образы. В них писатели старались изобразить идеал украинской девушки, хотя при этом все образы оставались оригинальными и неповторимыми. Часто в нашей литературе встречается мотив тяжелой судьбы женщины, несчастий, которые выпадают на судьбу украинских девушек. И какое увлечение и уважение вызывает то, что эти хрупкие девушки борются с судьбой за свою жизнь и счастье. Одною из жемчужин украинской литературы есть образ Наталки Полтавки, которая вызывает искреннюю симпатию у читателей. Интересно то, что Наталка – простая крестьянская девушка, которая ничем существенным образом не отличается от тысяч подобных девушек XIX столетия. Но насколько красива духовно, насколько яркой личностью возникает перед нами Наталка! Составляется впечатление, которое почти все украинские девушки имеют.
Наталка трудолюбивая, веселая, она уважает свою мать. Своей вежливостью и красотой Наталка приобрела благосклонность и уважение соседей. Наталка скромная, но вместе с тем очень веселая и сообразительная, способна бороться за свою судьбу. Но вот этот образ ни в коем случае не тускнеет. Наоборот – Наталка возникает еще более яркой личностью. Мне очень понравились энергичность и оптимизм Наталки, так как именно это помогало ей в жизни. Образ Наталки имеет и фольклорную основу: об этом свидетельствуют черты внешности Наталки, ее характер и талант к пению, которое присуще украинскому народа в целом. Душевная красота девушки раскрывается перед читателем и в ее отношении к брачным отношениям. Брак по расчету, на котором настаивает мать Наталки, кажется ей ужасным. Девушка не может себе вообразить жизнь с немилым, она понимает, что оно не даст ей счастье. Но, уважая мать, Наталка соглашается на такой шаг. Девушка преданно и верно любит Петра, она ждет его несколько лет.
Определенной мерой Наталка является олицетворением не только идеального образа украинской девушки, которая будто пришла к нам из народных песен. Она еще олицетворяет народную мораль, моральные ценности украинцев. Она говорит, что ни с кем кроме Петра, счастливой не будет. По моему мнению, этот эпизод очень интересный и в чем-то даже поучительный. Он говорит нам в том, что, кроме постоянных традиций и обычаев, существует реальная жизнь, в которой случаются разные ситуации. Я с увлечением читала пьесу, так как в неи утверждается мудрость народа, моральная чистота и красота людей.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » «Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Рубрики сочинений
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Духовна краса української дівчини-трудівниці
(за п’єсою І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”)
Є в українській літературі герої, познайомившись з якими, вже ніколи їх не забудеш. І навіть не має значення, чи красиві вони зовні, які життєві труднощі долають. Головне, шо вражає і що вже ніколи не зможеш забути, – це краса їхної душі, щирість серця, високі почуття. Тоді хочеться ще раз звернутися до твору, перечитати його, закарбувати в пам’яті кращі сторінки, які стосуються героя.
Такою, на мою думку, є Наталка Полтавка з однойменної п’єси І. Котляревського, написаної у 1819 році. Головною ідеєю, яку проголосив письменник у цьому творі, стало твердження: душевна стійкість, моральна краса та доброчесність є запорукою щастя. Вони спроможні допомогти дійти згоди між людьми з різними, інколи протилежними, характерами та поглядами. Тому зрозумілою є й кінцівка п’єси Котляревського, коли всі дійові особи після важких драматичних перипетій співають “пісню згоди”. (Чи не є це одним із дороговказів у нашому неспокійному сьогоденні?)
Перед нами – проста українська дівчина-трудівниця, яка жила на початку XIX століття. Але мені здається, що автор втілив у її образі саму Україну з її щирою духовною красою, порядністю, працелюбністю й незламністю. Може, ті випробування, які випали на долю дівчини, сьогодні комусь здадуться несуттєвими. Чи справді доброчесність полягає в тому, щоб коритися волі батьків, як цього вимагає мораль, і чи це великий гріх, – піддавшись чутливому серцю, виступити проти упереджень і родинного деспотизму, відстояти своє природне право на вибір?
От що гнітить трепетну душу Наталки: проблема вибору, коли мораль серця і мораль родинно-патріархальна вступають у конфлікт. Героїня весь час вагається між пориваннями серця й дочірнім обов’язком, який переступити їй зовсім непросто. Її душевна стійкість весь час ніби зазнає випробувань: “Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім Петра ні з ким не буду”. І тут же за наполяганням матері та з жалості до неї погоджується вийти “за першого жениха”, їй “угодного”. Душа сповнюється жалем до Наталки і розпачем, коли бачиш, як вона, вже ніби вирішивши покоритися матері задля її безжурної старості, “становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит: “Боже! Коли вже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки…”
Та попри все, попри всі морально-психологічні муки, вона ніколи не перестає кохати єдиного обранця свого серця. Духовна і чуттєва краса героїні непохитна! І ми, захопившись нею, чекаємо лише на щасливу розв’язку конфлікту. Адже не може таку дівчину спіткати горе: вихована на ідеалі пошани до батька-матері та вірна своєму коханню, вона заслуговує на справжнє щастя.
Тому-то щаслива кінцівка сприймається нами, як вершина справедливості. Духовна краса, “життя серця” перемогли патріархальні норми і батьківський деспотизм, відстояли право йти за покликом власного серця. Ось чому я сприймаю п’єсу “Наталка Полтавка”, як гімн духовній красі та стійкості жіночого серця. І я впевнена, що Наталка ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непохитній відданості найвищим почуттям. Вона являє собою втілення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: добропорядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні Іван Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки-ще однією характеристикою народного ідеалу образу українки.
«Наталку Полтавку» И. Котляревського называют «праматерью украинского театра». В самом деле, именно из этого произведения начинается наша драматургия, именно эта полтавская девушка открыла галерею образов прекрасных украинок, которыми так захватывался целый мир. Тяжело найти произведение, которое имело бы такое длинная и счастливая жизни. Наверное, нет в Украине театра, где бы не обращались к этой пьесе. Все в ней привлекает: и замечательный язык, и выразительные диалоги, и трогательная история любви… И есть еще одна причина огромной популярности «Наталки Полтавки» – мелодичные песни, созданные выдающимся украинским композитором М. В. Лисенком. Благодаря волшебной музыке «Наталка Полтавка» стала любимой оперой, которую хочется не только смотреть, а еще и слушать и наслаждаться.
Роль песен в драме И. Котляревского чрезвычайно важна. Во-первых, они созданы на основе народных песен, что обеспечило пьесе неповторимую атмосферу, задушевную и торжественную, веселую и серьезную. Не могут не растрогать песня Наталки «Веют ветра» и песня Петра «Солнце низко». А как любят в народе остроумную песню выборного «Ой под вишней, под черешней»! И главное, что все песни тесно связанные с образами героев, помогают им выразить свои чувства, раскрыть свой характер.
«Веют ветра, веют буйные, деревья гнутся. В, как болит мое сердце, а слезы не льются», – поет Наталка, рассказывая свою печальную историю, делится своим горем и надеждой увидеть милого. А в конце пьесы, дождавшись Петра, Наталка сияет радостью, теперь ее песня бодрая и оптимистичная:
Я с Петром своим счастливая, и веселая, и шутница.
Я Петра люблю душой,
Он один владеет ею.
Песня стала своеобразным зеркалом характера возного. Послушать «Всякому огороду нрав и права», чтобы понять этот человека, ее жизненную философию:
Всякий, кто выше, тот низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет
Бедный богатого определенный слуга,
Повинуется, гнется пред ним, как дуга.
Нечестный, коварный возный оправдывает свои позорные поступки в отношении к другим людям якобы неизменяемым законом: «Кто же есть в мире, чтобы был без греха?..» И совсем другие идеалы у Петра и Николая. Они уважают правду, верность, ценят мужество и стойкость. Именно об этом песня Николая о Ворскле, в которой прославляется казацкая доблесть в борьбе с врагами родного края.
И. П. Котляревский недаром считается «отцом украинской литературы». Он все делал первым: обратился к живому народному языку, воссоздал украинский национальный быт, воспел душевную красоту простого человека-труженика, высмеял лицемерие, коварность и бессердечность панства. А в «Наталке Полтавке» писатель впервые так широко использовал народно-песенное богатство украинцев. Песни героев пьесы преисполненные красоты и нежности, мудрости и мелодичности. Именно эти черты присущие украинскому народу, чье бессмертие утверждал своими произведениями И. П. Котляревский. Наталка – типичный образ украинской девушки-крестьянки. Пьеса «Наталка Полтавка» И. Котляревского – один из первых драматических произведений новой украинской литературы, который реалистически срисовал жизнь украинского села XIX столетие. В основу сюжета автор положил типичные моменты действительности: выдача девушки замуж за богатого, немилого и развод с любимым парнем, бедняком. В народных песнях, думах того времени тоже очень часто встречается подобная жизненная ситуация. Поэтому главная героиня пьесы «Наталка Полтавка» – целиком типичный образ украинской девушки, представительницы народных масс, который благодаря удачному перу писателя объединил в себе наилучшие черты девушки-украинки: ум, любовь, доброе сердце. Ее духовная сила и волшебная красота приводят в удивление нас и сейчас.
С теплотой и искренностью изображает писатель образ Наталки. Это – образ честно работящей, способной крестьянской девушки, богатой душевной красотой. Довольно правдивую ее характеристику подает выборный: «Золото – не девка!… Кроме того, что красивая, умная, проворная и ко всякому делу остроумная, что у нее хорошее это, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; какая рукодельница; себя и мать свою на миру держит». Но не только этими чертами привлекает образ Наталки. Она мужественная, решительная, с трезвым взглядом на жизнь. Наталка хорошо сознает неровность между бедной крестьянкой и богатым возным. «Вы господин, – говорит Наталка возному, – а я сирота; вы богатый, а я бедная; вы возный, а я простого рода». Этот разговор показывает, что деревенская девушка умнее за хитрого «юриста». Наталка не только любит и страдает; она способная защитить свое достоинство, она борется за осуществление своих мечтаний, за свое счастье. Вот почему разговор ее с матерью о женихах показывает ее способность к глубокой критической оценке людей.
В поведении Наталки ярко оказывается осознание своего человеческого достоинства. Вот почему являются характерными слова ее песни:
Небогата я и простая, но честного рода,
Не стыжусь прясть, шить и носить воду.
Она все время беспокоится о своей матери, очень кроткая и нежная в разговоре с ней, что свидетельствует о большом уважении и любви к родной мамочке. Да и вообще со всеми людьми Наталка ведет себя доброжелательно, с открытой душой. «Добрый ребенок», – говорит о ней Терпилиха. О ее добром сердце говорит и выборный. Материнские слезы и укоры принуждают ее согласиться выйти замуж за возного. Она готовая на самопожертвование, чтобы успокоить в старенькую мать. Такая ситуация была очень типичной для украинского села XVIII-XIX столетие, когда бедную девушку принуждали родители или она самая жертвовала своей любовью, чтобы как-то обеспечить, улучшить судьбу, нищая жизнь семьи. Но Наталка способна и к смелым, решительным действиям. Когда возвратился Петр, она решительно выступает против обычаев, не отступает перед угрозами возного и заявляет: «І когда на то идет, так знайте, что я вечно одрікаюсь от Петра и за возным некогда не буду». Так в оскорблении Наталки Котляревский срисовал типичные черты простого украинского народа: энергичность, способность к борьбе, осознанию своего достоинства, свободолюбие. Наталка, протестуя против бракосочетания с возным, оценивает это бракосочетание для себя, бедной девушки, как крепостничество. «У господина такая женщина будет хуже наймички… будет крепостной», – говорит она выборному. В этих словах слышать отрицание к крепостническим отношениям.
В образе Наталки Котляревский живо и реалистически поднимает высокие умственные и моральные качества низов тогдашнего общества. Если образы возного и выборного показаны в сатирическом плане, то Наталка – образ целиком положительный. Это ощущается не только в ее поведении, но и в языке. А язык главной героини благозвучная, звонкая, преисполненная народными пословицами и присказками – речь.
Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
«Зовут меня Наталка». Сочинение по пьесе И. Котляровского «Наталка Полтавка»
Общее понятие «счастье» героями пьесы «Наталка Полтавка»
Персонажи пьесы «Наталка Полтавка»
Сочинение на тему – Любовь Возного настоящая или лжива?
Женские образы в романе «Герой нашего времени»
Сочинение по пьесе Котляревского Персонажи пьесы «Наталка Полтавка». С давних времен знали украинцев как людей певучих, так как на нашей земле не только каждое село или город имел свою песню, а и каждый человек, у которого была добрая и чистая душа. Говорили, сколько звезд в небе, сколько капель в море, столько и песен в Украине. Не было когда-то женщины или девушки, которая не умелая бы вышить себе полотенце или рубашку. И так же не было в Украине девушки, которая бы не пела. Мечты, стремление, ожидание – все это находило проявление в песне. Украинская песня предоставляет колоритности литературным произведениям, самобытности. Мастерски использовал народные песни Иван Котляревский в пьесе «Наталка Полтавка». И песни в этом произведении есть не только украшением или развлекательным дополнением, а активным средством творения характеров героев. Песни сыграют важную роль в характеристике героев, подчеркивают их расположения духа, раскрывают их душу, характер и внутренний мир.
Песня «Ой я девушка Полтавка» рассказывает нам, что Наталка девушка простая, с добрым сердцем, которое за ней впадает много ребят, но к ним она равнодушная, так как любит только Петра, и только с ним она будет счастливая та веселая. Портрет главной героини дополняет песня «Видно пути полтавские и знаменитую Полтаву», из которой мы узнаем, что Наталка – небогатая, но честного рода, не сторонится никакой работы, которая наибольшим богатством девушки есть ее доброе имя: «Почтите сиротину и не вводите в славу». Песня «Ой иметь, иметь! Сердце не считает» помогает увидеть в Наталке такие черты, как настойчивость и решительность в борьбе за счастье. Наталка считает, что «…лучше умереть, как с немилым жить, сохнут из печали, каждый день слезы лить». И все-таки материнские слезы и увещания заставили Наталку согласиться на неравный, несчастливый брак с возним. Когда девушка решилась пожертвовать своей любовью, молодостью, счастьем, с ее уст льется печальная, тоскливая песня «Почему вода мутная», которая поражает глубиной и человеческих переживаний, и горя, и тоски. Наталкины песни живут и поются и сейчас, согревают наши души своей искренностью и теплотой, очаровывают своей красотой и мелодичностью.
Своеобразный песенный портрет имеет и Петр. Именно в песнях показана его свободолюбивая душа и казацкий характер. А в песне «Солнце низко» Петр сознается в своей искренней и верной любви к Наталке. Песня передает и расположение духа парня, и его стремление быстрее увидеться с любимой девушкой. Песни помогают раскрыть характер Николая – остроумного, веселого, способного и на острое слово, и на шутку. Николай преисполнен чувством национальной гордости за знаменитых прадедов-козаков, которые храбро защищали родную землю от врагов. Об этом Николай поет в песне «Ворскла река небольшая». А песня «Гул, гул по дубраве» является свидетельством его независимого бескорыстного характера. Характер Терпилихи раскрывается в песне «Или я тебе, дочь, не добра желаю». Она по-своему беспокоится за судьбу дочери, стремится видеть ее счастливой и богатой. Жизненные принципы и мировоззрение возного отражены в песни «Всякому огороду нрав и права». Он оправдывает насилие и считает естественным, что:
Всякий, кто выше, то низшего гнет,
Сильный бессильного давит и жмет,
Бедный богатого определенный слуга,
Корчится, гнется перед ним, как дуга.
А услышав песню «От юных лет не знал я любви», мне становится жаль возного, что его сердце не согревало большую, чистую человеческую любовь. В пьесе поют все. И эти песни раскрывают лучшие черты украинского народа: его искренность и свободолюбие, отчаянность и чуткость. Народная песня, думаю, будет жить вечно, так как в наше время она:
…звездой засеяла,
Птицей взлетела.
Своим пением соловьиным
Душу пленила.
План
I. Развитие украинской драматургии к И. Котляревского.
II. Объединение Котляревским традиций и новое видение роли театра, драматургии.
Положительные образы героев из народа.
Народная песня как средство раскрытия характера.
Напряженность и естественность развития сюжета.
Стройность композиции
Индивидуализированный язык персонажей.
Прием противопоставления.
Широкое использование народного юмора.
III. «Наталка Полтавка» И. Котляревского – новый шаг в развитии украинской драматургии и профессионального театра.
Ключевое слово: Котляревский
Хорошее сочинение? Тогда в закладки – » Персонажи пьесы «Наталка Полтавка» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения:
Роль песни в пьесе И. Котляревского «Наталка-Полтавка»
Сочинение О знаменитой девушке Наталке
Сочинение на тему: Мои Любимые герои народных песен
Роль песни в пьесе И. Котляревського «Наталка Полтавка»
СТИХИ А. МАЛЫШКА, КОТОРЫЕ СТАЛИ ПЕСНЯМИ
Роль песни в пьесе Котляревского
“Наталка Полтавка”
Прочитав, а потом просмотрев пьесу
И. п. котляревского ” Наталка Полтавка”, я поняла, почему она такая
“живучая”, почему уже второе столетие не сходит со сцены. Читатель и зритель
любят всех: от моторной Натальи и к господину приставу, который “без примісу
ухищренія” завладевает сердцем публики. Пьеса пробуждает у зрителя
“пожизненную правду духовной красоты”, ее сила в простоте, правде и
самое главное, – в любви автора к своему народу”. Больше всего эта любовь оказалась
в песнях пьесы, которые и сути произведения, формой его существования. Народная песня,
музыка были неотъемлемой частью духовной жизни народа.
Песня в пьесе. Что это за песня? Перенесенные из
фольклора, а есть и написанные самим автором в народном духе. Песни здесь не просто
музыкальные номера, как в тогдашних комических операх, не только
“орнамент”, а один из самых главных средств раскрытия нрава, характера
образов. В песнях персонажи изливают свои чувства, выражают свои взгляды, самохарактеризуються.
Знаменательно, что собственные песни Котляревского, в частности, первый песенный монолог
Наташи “Веют ветры, веют буйные”, “Солнце низенько” еще до
печати пьесы стали популярными и с того времени считаются народными, а это свидетельствует
о глубокое знание души народа автором.
Песня в пьесе является органической частью текста
произведения. Автор смело использует их, опуская некоторые части, а иногда и
дописывая свои. “Котляревский занумерував 19 песен, однако в пьесе их –
22.” По своему содержанию, мотивам и жанровыми особенностями, среди этих песен
есть лирические, исторические, бурлацькі, шуточные, сатирические… Эти песни не случайно
введены в ткань пьесы. Они являются элементом его композиции, каждая из них несет определенную
сюжетное нагрузки, помогает глубже раскрыть образы произведения, показать мечты,
настроения и стремления действующих лиц.
Шутливо-юмористическая песня “Ой, под
вишней…” очень подходит к сложившейся ситуации: ухаживания престарелого
господина возного к молодой, красивой Наташи. Метко и остроумно песня высмеивает
этого неудачника-ухажера.
Сатирическая песня “Всякому городу нрав и права”
– это художественно-образное обнаружение “философии” возного-плута,
взяточника, г; философии, что оправдывает социальное неравенство: подчиненность
бедного богатому, оправдывает несправедливость, круговую поруку, хищничество и
ложь.
Прочитав песню “я тебе, дочка, не
добра желаю”, можно легко прийти к выводу, что этой песней передаются
глубокие чувства волнения любящей матери, ее переживания и переживания за судьбу
дочери, желание осчастливить Наташу, стремление “любезного зятя
достать”.
А вот песня Петра “Сонце низенько, вечер
близенько” метко передает искреннее и верное любви молодого парня к девушке;
песня соответствует не только насторою Петра, но и его стремлению – скорее
увидеться с Наташей, с которой вот уже четыре года как он развелся.
Относительно песен Наталка Полтавка, то они дают
богатый материал для характеристики девушки. Ее песни – лирические, искренние, чистые.
Они звучат в момент особого психологического напряжения и знакомят
читателя,зрителя с героиней: красивой, работящей девушкой, энергичной, умной,
остроумной, доброй, которая уважает мать, уважает всех старших.
Как видим, каждый герой в пьесе имеет свою песню,
которая помогает нам глубже познать этот образ.
Конечно, Котляревский мог и не использовать
столько песен в своей пьесе. Мог бы и не уделять такого значения песенном репертуара
в произведении, ограничиваясь несколькими песнями. Но тогда и не были бы раскрыты так
глубоко и ярко характеры персонажей, тогда не чувствовалась бы так тонко
народность пьесы.
“Наталка Полтавка” напоенная живлющими
соками народной песни и народного полнокровной жизни. И это, по моему мнению,
сделало первую пьесу Котляревского, первое драматическое произведение новой украинской
литературы величайшим произведением мира, что живет и будет жить еще не одно столетие.
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов’язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям.
Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця…
Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п’єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів’їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших.
Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя…
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя.
Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п’єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями…
Найкраща десятка
Інформаційно-освітній портал для школярів, батьків и вчителів. – 264 464 переглядів
Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго» – 175 403 переглядів
Твір-опис пам’ятки історії та культури України. Києво-Печерська лавра – 146 972 переглядів
Гроші в житті людини (за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч») – 145 722 переглядів
Моя майбутня професія – 130 121 переглядів
Твір “Пісня – душа народу” – 129 590 переглядів
Твір на тему: «Характеристика Яви з твору В. Нестайко «Тореадори з Васюківки» – 122 924 переглядів
Поезія й проза професій (Стислий переказ із творчим завданням) – 122 852 переглядів
Твір на тему: «У піснях – історія мого народу» – 105 141 переглядів
Твір на тему: «Невмирущість слова Кобзаря» – 103 618 переглядів
Твір-роздум на тему: «Чи потрібні Дон Кіхоти сьогодні?» за романом М. Д. Сервантеса «Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський» – 102 147 переглядів
Твір на тему: «Характеристика персонажів повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 100 807 переглядів
Павлусь – відважний лицар і герой (за повість А.Чайковського “За сестрою”) – 97 352 переглядів
Твір на тему: «Шанобливе ставлення до природи в повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – 96 819 переглядів
Яким має бути справжній друг – 95 665 переглядів
Твір на тему: «Як я уявляю подальше життя Нори Хельмер» за п’єсою Г. Ібсена «Ляльковий будинок» – 94 388 переглядів
“Мій улюблений герой – Полліанна” – 92 493 переглядів
Мої літні канікули – 88 472 переглядів
Про Наталку Полтавку, и не только о ней (по произведению Ивана Котляревского «Наталка Полтавка»)
Если «Энеида» И. Котляревского была первым произведением новой украинской литературы вообще, то «Наталка Полтавка» вошла в литературу как первый драматическое произведение и была сразу же оценена театральными деятелями, в том числе известным российским актером М. С. Щепкиным и близким к театру великим украинским композитором М. Лысенко, написал к ней музыку. С 1819 года эта пьеса не сходит с театральной сцены и до сих пор пользуется успехом. Так в чем же секрет успеха?
Сюжет пьесы, созданный на жизненной ситуации, что отражает реальные взаимоотношения между крестьянами, довольно прост: господин возный, пользуясь своим положением, пытается заставить бедную крестьянскую девушку выйти за него замуж. Но Наташа любит Петра – сироту, да еще и бывшего наемника ее отца, что ушел бурлачить, – и находит в себе силы преодолеть все препятствия на пути к браку с ним.
Похожие сюжеты можно встретить во многих народных песнях и в драматургии, которая существовала до И. Коляревського, – в інтермедіях и вертепных драмах. Но по сравнению с ними в «Наталке Полтавке» сделан большой шаг вперед – и развитие действия, и речь, и полноценность изображаемых образов и идейное обобщения свидетельствуют о яркой мастерство Котляревского – драматурга.
Выдающийся украинский актер и драматург И. Карпенко-Карый называл пьесу «праматерью украинского народного театра» и отмечал большое эмоциональное воздействие ее на зрителей: «радость, и горе, и слезы Наташи были горем, слезами и радостью всей залы».
Последнее утверждение заслуживает особого внимания – сочувствия зрителей вызывает прежде всего образ Наталки Полтавки, именем которой не случайно назван всю пьесу.
Фигура главной героини – Наташи – трогает и привлекает своими добродетелями. Она изображена как идеал крестьянской девушки. Наталья вобрала в себя все лучшие черты женщины: скромность, честность, доброту, сердечность и душевную силу.
«Золото – не девка!… – рассказывает о ней выборный. – Кроме того, что красивая, умная, проворная идо всякого дела остроумна, какое у нее доброе сердце, как она уважает мать свою; уважает всех старших себя; которая трудолюбивая, рукодельница; себя и свою мать на свете держит».
Котляревский подчеркивает и другие очень важные черты характера Наташи: храбрость, енергійнісь и настойчивость в борьбе за свое счастье, ее осознание собственного достоинства.
Об этом свидетельствуют также слова ее песни:
Небогатая я и простая, но честного рода, Не стижуся прясть, шить и носить воду.
Еще в первом действии пьесы после разговора Наташи с возним заметно, что эта простая девушка на самом деле есть умнее хитрого «юристу». Разговор с матерью убеждает, что Наташа способна к глубокой критической оценки людей, а собственные поступки доказывают, что ее слова не какая-то отстраненная от жизни теория – Наталья и действует так, как мыслит: умеренно, но решительно. Хотя это совсем не мешает ей иметь чувство юмора – на протяжении пьесы она неоднократно говорит меткие и остроумные слова. В общем, речь Наташи красивая, богатая и певучая, наполненная мудрыми народными пословицами.
Только материни слезы заставляют ее согласиться выйти замуж за первого, кто посватається – но это не предательство собственных принципов, Наталка имеет вескую причину пойти на самопожертвование. «Хороший ребенок», – говорит о ней Терпилиха. Матери ставят Наташу в пример своим дочерям.
Трудолюбие девушки подчеркивается тем, что на протяжении всей пьесы мы не видим ее без дела: она то шьет, то идет по воду.
Она не ищет материального достатка, наоборот, по ее мнению, в состоятельного мужчину бедная женщина «будет хуже наймички, будет крепостной» – разве много девушек будто понимает эту простую истину? Надо быть незаурядной личностью, чтобы решаться выступать против распространенных ценностей и защищать свои.
Способность Наташи настаивать на своем наиболее отчетливо проявляется, когда возвращается ее возлюбленный Петр. Здесь уже она готова отбросить не только какие-то практические соображения, а даже все традиционные обычаи, и выступить против воли старших – ведь речь идет о ее любви.
«Когда Петр мой возвратился, то я не ваша, сударь», – заявляет Наталья при всех и твердо стоит на своем. Несгибаемая воля и сильный характер позволяют ей победить в борьбе за свое счастье.
Но черты ее характера – не просто черты некой отдельной личности или то просто идеальной женщины. Речь идет не только о ней. Несмотря на подчеркнутую индивидуализированность, живо и реалистично прорисован образ Наталки прежде всего является обобщенным образом лучших человеческих черт всего украинского народа. Котляревский создал его, чтобы воспеть высокие моральные и умственные качества низов тогдашнего общества. Этим выдающийся поэт и драматург выразил свою веру в народ и оптимизм относительно его будущего, а изображая победу Наташи, подчеркнул веру в победу общечеловеческих гуманистических принципов. Именно через этот образ Наташи не стареет, а продолжает очаровывать новые поколения читателей и зрителей.
Якщо першим твором нової української літератури була «Енеїда» І. Котляревського, то його «Наталка Полтавка» увійшла до української літератури як перший драматичний твір письменника. П’єса одразу ж після виходу була високо оцінена діячами театру , серед яких були відомий російський актор М. С. Щепкін і дуже близький до театру великий український композитор М. Лисенко, який і написав до п’єси музику. Майже два століття «Наталка Полтавка» не сходить з театральних підмостків і сьогодні користується таким же успіхом, як і сто років тому, як і в 1819 році, коли її уперше побачили вітчизняні глядачі. В чому ж покладається секрет такого успіху?
Сюжет п’єси «Наталка Полтавка» створений на звичайній життєвій ситуації, що висвітлює реальні взаємини, які у той час існували між селянами. Він достатньо простий і розповідає про возного, який, користуючись своїм високим становищем у селі, намагається примусити дівчину з бідної родини Наталку вийти за нього заміж. Але вона любить зовсім іншого – сироту і колишнього наймита її батька Петра, який пішов бурлакувати. Незважаючи на усі перешкоди, Наталка знаходить в собі сили подолати усі труднощі на шляху до одруження з Петром.
Схожі сюжети можна було знайти і в інших творах І. Котляревського, і в творах інших українських і зарубіжних письменників. Але порівняно з ними п’єса «Наталка Полтавка» стала великим кроком уперед, бо і її мова, і розвиток дії, і повноцінність персонажів, і узагальнення ідей твору свідчать про велику майстерність І. Котляревського не тільки як письменника, а ще і як драматурга. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавка» праматір’ю народного українського театру і відзначив її великий емоційний вплив на глядачів: «радість, i горе, i сльози Наталки були горем, сльозами i радістю всієї зали». Це твердження заслуговує особливої уваги, бо образ Наталки Полтавки викликає співчуття у кожного глядача, та і твір не випадково названий її ім’ям.
Головна героїня п’єси зворушлива і приваблива своїми чеснотами і замальовується письменником як ідеал селянської дівчини. Ця дівчина втілила в собі кращі жіночі риси – чесність, скромність, сердечність, доброту і душевну силу. «Золото – не дівка!… – розповідає про неї виборний. – Окрім того, що красива, розумна, моторна i до всякого діла дотепна, – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе i матір свою на світі держить».
Письменник підкреслює й інші, не менш важливі риси характеру дівчини: енергійність, хоробрість, усвідомлення власної гідності i наполегливість у боротьбі за своє щастя. Про це яскраво свідчать слова ii пісні:
«Небагата я i проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити i носити воду».
З першої дії п’єси становиться помітно, що ця, досить проста на вигляд дівчина, «є розумнішою за хитрого юристу». Розмови з возним і матір’ю переконують нас, що Наталка Полтавка здатна глибоко розуміти людей, а її власна поведінка доводить, що її вчинки і слова є ні якоюсь відстороненою від життя теорією. Дівчина діє так, як і мислить, рішуче і в той же час помірковано. Причому це зовсім не заважає Наталці мати гарне почуття гумору. Протягом п’єси вона не один раз використовує дотепні та влучні слова. Мова дівчини багата, красива і співуча, вона сповнена народною мудрістю і приваблює надзвичайною силою.