Сочинение на тему образ наталки полтавки на украинском языке
10 вариантов
Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори — поема “Енеїда” і п’єса “Наталка Полтавка” здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори.
Центральною фігурою п’єси “Наталка Полтавка” є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. “Золото, а не дівка!” — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра.
Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого “юристи” возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім’я.
Ось як каже про себе сама героїня: “Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду”. Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.
Образ Наталки — це образ простої і чесної, роботящої і розумної української дівчини. Словами виборного у першій дії автор відкриває завісу над минулим Наталки. Колись вона з батьками жила в Полтаві, а її дитинство минало у товаристві «якогось сироти Петра», що його Терпили прийняли «за годованця». Та невдовзі їх спіткало горе: старий Терпйло пропив гроші та прогайнував свое добро. Коли ж він дізнався, що Петро хоче одружитися з Наталкою, не дав свого благословення і навіть вигнав Петра а двору. Невдовзі старий Терпйло помер, а сирота Наталка залишилася з матір’ю-вдовою у великій бідності і була змушена переїхати у село. Тут вони купили собі хатку та стали скромно жити. Словами пісні Наталка про себе каже:
Не багата я і проста, нечесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Для Наталки — «бєзпомощної сироти», найбільшим багатством є «добре ім’я», що свідчить про її скромність, самоповагу.
Однією з важливих рис характеру Наталки є працьовитість. І це зрожуміло не лише з її слів, що вона не соромиться буденної селянської роботи — прясти, шити, носити воду, — а й з того, що вперше перед глядачем Наталка виступає саме в праці — вона вийшла не гуляти, а з коромислом і відрами, щоб принести з річки води. Праця для Наталки — органічна потреба, звичка, і вона не обтяжлива для неї.
Працьовитість Наталки, як і інші риси її характеру, ще глибше розкривається словами виборного: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Крім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе, яка трудяща, яка рукодільниця, Що й себе, і матір свою на світі держить». А згодом, у розмові з матір’ю і Наталкою, виборний доповнює цю характеристику: «Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити, всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Кохання Наталки до Петра чисте, глибоке і самовіддане. За словами виборного, вона Петра «без душі любить, через його всім женихам одказує». А сваталися до Наталки і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другії», та вона всім відмовляє, хоча мати і не схвалює цього. На материні докори Наталка відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женехів. Нехай вони будуть розумні, багаті, письменниші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» Наталка прагне жити за велінням серця: «Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає».
Проте дорікання та сльози старої, убитої недолею матері змушують Наталку піти на самопожертву заради неї. «Добрадитина» — так Терпилиха характеризує Наталку. І саме доброта серця допомогла їй знайти вихід із складного становища, коли кохання до Петра в її душі поєдналося з повагою до рідної матері — найдорожчої у світі людини. У її свідомості і в серці відбувається боротьба цих почуттів, і Наталка вирішує вшанувати матір і подати рушники возному, а потім кинутись у Ворсклу. Драма Наталчиного серця розкривається у пісні « Чого вода каламутна»:
Мене ж мати та ве била — самі сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються.
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.
Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість, рішучість і наполегливість у боротьбі за своє щастя — риси характеру, властиві Наталці. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову: просту, проте лексично багату, лірично-пісенну.
Наталка Полтавка — перший у новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки.
Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердної української дівчини, яка втілює в собі найідеальніші для народу моральні риси: розум, доброту і щирість серця, красу і відчуття власної гідності, шанобливість і працьовитість, чесність, слухняність тощо. Образ Наталки став класичним в українській літературі.
Наталку показано як добру, ввічливу та чесну дівчину. Недарма про неї по селу кажуть: «Золото – не дівчина!». Вона погоджується на шлюб з нелюбом лише тому, що не хоче завдавати прикрощів матері. Та кохання своє дівчина забути не може, хоча мати й каже, що Петро не повернеться. Адже Наталка вірить, що хлопець таки прийде, заробивши грошей на весілля. І лише те, що пройшло вже чотири роки та ще постійні нарікання матері змушують дівчину погодитися на нерівний шлюб. Але як тільки коханий повертається, Наталка розриває заручини з нелюбом. Делікатно, але наодріз проста бідна селянка відмовляє пану возному, пояснивши, чому вони не пара. Це характеризує її як сильну особистість, яку не лякають ні людський осуд, ні непорозуміння з матір`ю – заради кохання вона ладна подолати все.
Наталці також властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. ЇЇ поважають у селі, вважають порядною дівчиною та гарною донькою. Багато чому можна повчитися сучасній молоді у цієї дівчини. І перше – ставленню до матері. Наталка намагається полегшити їй життя, допомагає у всьому, ставиться до матері з великою любов`ю. Вшанування традицій та поважне ставлення до батьків – це те, на чому базувалося сімейне життя у давні часи. І це те, чого так не вистачає сьогодні! Саме через це Наталка і погодилася вийти заміж за того, кого їй вибрала мати. Але ніжна і сором`язлива Наталка впевнена у собі, це не тільки допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті, але й відстояти своє право на щастя. Мати врешті-решт розуміє доньку, не може протистояти коханню і возний – він відмовляється від неї і благословляє шлюб Наталки з Петром. Так дівчина виборює своє право на щастя.
На сценах багатьох театрів ще й сьогодні живе ця улюблена народна героїня. Краса її образу не старіє і сьогодні залишається актуальною. Причина безсмертя образу Наталки полягає, скоріше за все, у тому, що в ньому І. Котляревський блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси.
Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори – поема “Ене-їда” і п’єса “Наталка Полтавка” здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори. Центральною фігурою п’єси “Наталка Полтавка” є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. “Золото, а не дівка!” – так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така^гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але вс.їм вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого Петра. Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним – яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого “юристи” возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Ось як каже про себе сама героїня: “Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду”. Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії – їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного. Протягом усієї п’єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє… Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й. дотепні народні прислів’я та приказки. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка – ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
Протягом багатьох століть люди оспівували і уславлювали в піснях і віршах образ берегині – матері чи коханої жінки, благословляючи її ім’я. Деякі філософи вважали, що доля жінки – в домашньому господарюванні та материнстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почуттів. Але українки вже багато століть виявляють і велич почуттів, і талант материнства, і велич справ.
Життя і суспільна діяльність мудрої і справедливої княгині Ольги вивела язичницьку Русь на світову арену. Саме жінка змусила державних мужів рахуватися з інтересами її країни, поважати її. Весь світ знає про вродливу українську дівчину, яка полонила серце молодого султана Сулеймана і стала всемогутньою Роксоланою. Перебуваючи далеко за межами рідної України, вона сприяла розвитку національної культури, дбала про добробут народу.
Не минуло і сторіччя, як щедра на таланти українська земля подарувала людству чарівну і талановиту Чураївну. Марусині пісні про кохання і вроду і досі бентежать наші серця, наповнюючи їх то смутком, то радістю.
Можна навести чималий список жінок, які уславлювали рідну землю. Це поетеси Леся Українка та Ліна Костенко, художниця Катерина Білокур, співачка Раїса Кириченко, акторки Соломія Крушепницька і Наталія Ужвій тощо.
Багато діячів культури звертались у своїй творчості до образу жінки. Так, перлиною української літератури стала неповторна п’єса славнозвісного українського письменника і драматурга Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Його героїня наче узагальнила всі найкращі риси жінок, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ.
Наталка – добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото – не дівка! – кажуть про неї.- Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою,… яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Тільки заради любої матусі вона погоджується на шлюб з нелюбом. їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших. Але свого кохання зректися вона не може. Її душа і серце стогнали від болю, бо коханий вже чотири роки, як пішов заробляти гроші на весілля, а його й досі нема. Чекаючи на нього, Наталка благає Бога, щоб її наречений швидко повернувся.
«Петре! Петре!., я тебе любила і тепер люблю»,- сумує дівчина.
Наталці властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. Делікатно, але наодріз проста селянка відповідає пану возному, щиро розкриває перед ним своє серце, пояснює, чому вони не пара. Ніжна і сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті.
Коли доля знову зводить її з коханим Петром, дівчина бореться за своє щастя. Її не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе.
Майже сто вісімдесят років живе на сцені улюблена в народі героїня Наталка Полтавка, а краса її невмирущого образу не в’яне, не старіє. Причина безсмертя, очевидно, в тому, що в ній Іван Котляревський блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси.
Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Він не став анахронізмом і в наш час. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони – загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи.
Уліщенко А.Б., Уліщенко В.В. 333 нових учнівських твори. Українська мова та література. Зарубіжна література / На допомогу учням 5 – 11 кл., абітурієнтам. – Харків: Торсінг, 1999. – С. 110-111.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
У п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревський змальовує життя українського селянства повно і багатогранно. Проте зауважимо, що для-цього він обрав сюжет, у якому діє зовсім небагато персонажів. Але майстерне поєднання цікавого сюжету, актуальних проблем морально-етичного та психологічного характеру і прекрасних яскравих постатей головних дійових осіб роблять драму довершеним зразком української драматургії, однією з “перших ластівок” поступу українського театрального мистецтва.
Поруч із головним образом Наталки у творі діють мати Наталки Горпина Терпилиха, Петро, Микола, возний Тетерваковський та виборний Макогоненко. Якими ж постають перед нами ці дійові особи? Яким чином драматург досягає яскравості цих образів, робить їх живими та індивідуальними?
Петро постає перед нами людиною надзвичайно благородною. Він щиро покохав Наталку, він готовий до дій для подолання перешкод на шляху до їхнього щастя: він іде на заробітки, аби забезпечити майбутнє подружнє життя. Від’їжджаючи, він не сумнівається у вірності Наталки чи у своїх намірах, оскільки серцем відчуває всю силу того душевного зв’язку та кохання, яке загорілося між ними. Повернувшись і дізнавшись про те, що Наталка подала возному рушники (нехай і з примусу), він дає зрозуміти, що дане слово має для нього велике значення, а клятва має бути непорушною. Петро хоче віддати зароблені гроші Наталці, щоб возний не міг дорікнути їй грошима. Цим Петро однозначно підтверджує, що духовне для нього стоїть набагато вище за матеріальне. Друг Петра Микола постає перед нами дещо рішучішим та твердішим за Петра, але вони багато в чому схожі. Недаремно, напевно, вони потоваришували…
П’єса “Наталка Полтавка” написана Котляревським дуже реалістично, її герої — звичайні селяни, хлопці та дівчата, бідні, прості. Але почуття їх і характери багаті й глибокі. Автор тепло, з любов’ю та глибоким знанням народних характерів малює образи Наталки, Петра, Миколи.
Головна героїня п’єси — бідна селянська дівчина Наталка, дочка вдови Горпини Терпилихи. Поетична, світла, благородна постать цієї дівчини змальована з великим співчуттям до гіркої жіночої долі, яка повністю залежить від чоловіка.
Наталка — працьовита, вірна, розумна. З повагою ставиться вона до матері, до старших, та не поступається ні своїм коханням, ні своєю гідністю. Вона не може не виконати волі матері, що бажає доньці щастя, як сама його розуміє. Та зрадити свого кохання Наталка теж не може.
Мати — стара Горпина Терпилиха — мріє про те, щоб доньку не спіткала така лиха доля, як її. Але вона не бачить інших шляхів до щастя, ніж шлюб з багатим возним, хоч і нелюбом. Котляревський не засуджує свою героїню, він розуміє, що бідному нема чим відстоювати своє щастя.
Петро, котрого щиро кохає Наталка, теж виявляється покірним перед долею. Він чесний, добрий, щирий, роботящий. Та він не може боротися і Наталці радить “покоритися долі, послухати матері, полюбити пана возного”, а його забути. Побачивши, що коханій та її матері загрожує біда, він ладен пожертвувати своїм почуттям, віддати все, що заробив “кривавим потом”, щоб багатий чоловік не докоряв Наталці її бідністю.
Дуже привабливими рисами наділив автор ще одного героя — парубка Миколу, бідного сироту, в якого немає “ні талану, ні приюту”. Замість того в Миколи є розум, вірність, відвертість. Він вірний товариш, допомагає Петру. На відміну од Петра, Микола не кориться долі, а переборює її.
П’єса закінчується щасливо, правда перемагає. Селяни святкують заручини, Наталка співає пісню, що відображає її вдачу:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона “буде гірше наймички, буде кріпачкою”. Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: “Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…”. Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.
Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори — поема “Енеїда” і п’єса “Наталка Полтавка” здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори.
Центральною фігурою п’єси “Наталка Полтавка” є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. “Золото, а не дівка!” — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра.
Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого “юристи” возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім’я.
Ось як каже про себе сама героїня: “Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду”. Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.
Образ Наталки — це образ простої і чесної, роботящої і розумної української дівчини. Словами виборного у першій дії автор відкриває завісу над минулим Наталки. Колись вона з батьками жила в Полтаві, а її дитинство минало у товаристві «якогось сироти Петра», що його Терпили прийняли «за годованця». Та невдовзі їх спіткало горе: старий Терпйло пропив гроші та прогайнував свое добро. Коли ж він дізнався, що Петро хоче одружитися з Наталкою, не дав свого благословення і навіть вигнав Петра а двору. Невдовзі старий Терпйло помер, а сирота Наталка залишилася з матір’ю-вдовою у великій бідності і була змушена переїхати у село. Тут вони купили собі хатку та стали скромно жити. Словами пісні Наталка про себе каже:
Не багата я і проста, нечесного роду,
Не стиджуся прясти, шити і носити воду.
Для Наталки — «бєзпомощної сироти», найбільшим багатством є «добре ім’я», що свідчить про її скромність, самоповагу.
Однією з важливих рис характеру Наталки є працьовитість. І це зрожуміло не лише з її слів, що вона не соромиться буденної селянської роботи — прясти, шити, носити воду, — а й з того, що вперше перед глядачем Наталка виступає саме в праці — вона вийшла не гуляти, а з коромислом і відрами, щоб принести з річки води. Праця для Наталки — органічна потреба, звичка, і вона не обтяжлива для неї.
Працьовитість Наталки, як і інші риси її характеру, ще глибше розкривається словами виборного: «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Крім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе, яка трудяща, яка рукодільниця, Що й себе, і матір свою на світі держить». А згодом, у розмові з матір’ю і Наталкою, виборний доповнює цю характеристику: «Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити, всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Кохання Наталки до Петра чисте, глибоке і самовіддане. За словами виборного, вона Петра «без душі любить, через його всім женихам одказує». А сваталися до Наталки і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, і «многії другії», та вона всім відмовляє, хоча мати і не схвалює цього. На материні докори Наталка відповідає: «Лучче посивію дівкою, як піду за таких женехів. Нехай вони будуть розумні, багаті, письменниші од нашого возного, та коли серце не лежить до їх і коли вони мені осоружні!» Наталка прагне жити за велінням серця: «Серце не вважає, кого раз полюбить, з тим і помирає».
Проте дорікання та сльози старої, убитої недолею матері змушують Наталку піти на самопожертву заради неї. «Добрадитина» — так Терпилиха характеризує Наталку. І саме доброта серця допомогла їй знайти вихід із складного становища, коли кохання до Петра в її душі поєдналося з повагою до рідної матері — найдорожчої у світі людини. У її свідомості і в серці відбувається боротьба цих почуттів, і Наталка вирішує вшанувати матір і подати рушники возному, а потім кинутись у Ворсклу. Драма Наталчиного серця розкривається у пісні « Чого вода каламутна»:
Мене ж мати та ве била — самі сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються.
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.
Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.
Почуття людської гідності, самоповаги, розум і шанобливість, рішучість і наполегливість у боротьбі за своє щастя — риси характеру, властиві Наталці. Образ Наталки в цілому сприймається через її дії, вчинки, а також через мову: просту, проте лексично багату, лірично-пісенну.
Наталка Полтавка — перший у новій українській літературі позитивний, реалістично змальований образ жінки-селянки.
Народжена генієм Котляревського дівчина з Полтави стала типовим образом гарної і щиросердної української дівчини, яка втілює в собі найідеальніші для народу моральні риси: розум, доброту і щирість серця, красу і відчуття власної гідності, шанобливість і працьовитість, чесність, слухняність тощо. Образ Наталки став класичним в українській літературі.
Наталку показано як добру, ввічливу та чесну дівчину. Недарма про неї по селу кажуть: «Золото – не дівчина!». Вона погоджується на шлюб з нелюбом лише тому, що не хоче завдавати прикрощів матері. Та кохання своє дівчина забути не може, хоча мати й каже, що Петро не повернеться. Адже Наталка вірить, що хлопець таки прийде, заробивши грошей на весілля. І лише те, що пройшло вже чотири роки та ще постійні нарікання матері змушують дівчину погодитися на нерівний шлюб. Але як тільки коханий повертається, Наталка розриває заручини з нелюбом. Делікатно, але наодріз проста бідна селянка відмовляє пану возному, пояснивши, чому вони не пара. Це характеризує її як сильну особистість, яку не лякають ні людський осуд, ні непорозуміння з матір`ю – заради кохання вона ладна подолати все.
Наталці також властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. ЇЇ поважають у селі, вважають порядною дівчиною та гарною донькою. Багато чому можна повчитися сучасній молоді у цієї дівчини. І перше – ставленню до матері. Наталка намагається полегшити їй життя, допомагає у всьому, ставиться до матері з великою любов`ю. Вшанування традицій та поважне ставлення до батьків – це те, на чому базувалося сімейне життя у давні часи. І це те, чого так не вистачає сьогодні! Саме через це Наталка і погодилася вийти заміж за того, кого їй вибрала мати. Але ніжна і сором`язлива Наталка впевнена у собі, це не тільки допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті, але й відстояти своє право на щастя. Мати врешті-решт розуміє доньку, не може протистояти коханню і возний – він відмовляється від неї і благословляє шлюб Наталки з Петром. Так дівчина виборює своє право на щастя.
На сценах багатьох театрів ще й сьогодні живе ця улюблена народна героїня. Краса її образу не старіє і сьогодні залишається актуальною. Причина безсмертя образу Наталки полягає, скоріше за все, у тому, що в ньому І. Котляревський блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси.
Івана Петровича Котляревського вважають зачинателем нової української літератури. Два його найвідоміші твори – поема “Ене-їда” і п’єса “Наталка Полтавка” здобули визнання і народну любов саме завдяки тому, що були написані живою, розмовною мовою, зрозумілою всім, хто читає ці твори. Центральною фігурою п’єси “Наталка Полтавка” є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п’єси вона з матір’ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. “Золото, а не дівка!” – так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така^гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але вс.їм вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого Петра. Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним – яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого “юристи” возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Ось як каже про себе сама героїня: “Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду”. Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії – їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного. Протягом усієї п’єси ми жодного разу не бачимо, щоб Наталка байдикувала: вона ходить по воду, шиє… Мова дівчини багата, красива і співуча: Наталка раз у раз використовує влучні й. дотепні народні прислів’я та приказки. В образі Наталки Полтавки втілені найкращі риси української дівчини: щирість, скромність, доброта, чесність, вірність коханому, любов до рідних. А ще автор підкреслює її рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Можна стверджувати, що Наталка – ідеал селянської дівчини. Властиві їй загальнолюдські цінності роблять цю героїню улюбленицею не одного покоління читачів і глядачів.
Протягом багатьох століть люди оспівували і уславлювали в піснях і віршах образ берегині – матері чи коханої жінки, благословляючи її ім’я. Деякі філософи вважали, що доля жінки – в домашньому господарюванні та материнстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почуттів. Але українки вже багато століть виявляють і велич почуттів, і талант материнства, і велич справ.
Життя і суспільна діяльність мудрої і справедливої княгині Ольги вивела язичницьку Русь на світову арену. Саме жінка змусила державних мужів рахуватися з інтересами її країни, поважати її. Весь світ знає про вродливу українську дівчину, яка полонила серце молодого султана Сулеймана і стала всемогутньою Роксоланою. Перебуваючи далеко за межами рідної України, вона сприяла розвитку національної культури, дбала про добробут народу.
Не минуло і сторіччя, як щедра на таланти українська земля подарувала людству чарівну і талановиту Чураївну. Марусині пісні про кохання і вроду і досі бентежать наші серця, наповнюючи їх то смутком, то радістю.
Можна навести чималий список жінок, які уславлювали рідну землю. Це поетеси Леся Українка та Ліна Костенко, художниця Катерина Білокур, співачка Раїса Кириченко, акторки Соломія Крушепницька і Наталія Ужвій тощо.
Багато діячів культури звертались у своїй творчості до образу жінки. Так, перлиною української літератури стала неповторна п’єса славнозвісного українського письменника і драматурга Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Його героїня наче узагальнила всі найкращі риси жінок, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ.
Наталка – добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото – не дівка! – кажуть про неї.- Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою,… яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Тільки заради любої матусі вона погоджується на шлюб з нелюбом. їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших. Але свого кохання зректися вона не може. Її душа і серце стогнали від болю, бо коханий вже чотири роки, як пішов заробляти гроші на весілля, а його й досі нема. Чекаючи на нього, Наталка благає Бога, щоб її наречений швидко повернувся.
«Петре! Петре!., я тебе любила і тепер люблю»,- сумує дівчина.
Наталці властиве почуття людської гідності, вона розумна і кмітлива. Делікатно, але наодріз проста селянка відповідає пану возному, щиро розкриває перед ним своє серце, пояснює, чому вони не пара. Ніжна і сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті.
Коли доля знову зводить її з коханим Петром, дівчина бореться за своє щастя. Її не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе.
Майже сто вісімдесят років живе на сцені улюблена в народі героїня Наталка Полтавка, а краса її невмирущого образу не в’яне, не старіє. Причина безсмертя, очевидно, в тому, що в ній Іван Котляревський блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральної краси.
Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Він не став анахронізмом і в наш час. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони – загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи.
Уліщенко А.Б., Уліщенко В.В. 333 нових учнівських твори. Українська мова та література. Зарубіжна література / На допомогу учням 5 – 11 кл., абітурієнтам. – Харків: Торсінг, 1999. – С. 110-111.
Про Наталку Полтавку і не тільки про неї (за твором Івана Котляревського “Наталка Полтавка”)
Якщо “Енеїда” І. Котляревського була першим твором нової україн-ської літератури взагалі, то “Наталка Полтавка” ввійшла у літературу як перший драматичний твір і була одразу ж оцінена театральними діячами, у тому числі відомим російським актором М. С. Щепкіним і близьким до театру великим українським композитором М. Лисенком, що написав до неї музику. З 1819 року ця п’єса не сходить з театраль ної сцени й досі користується успіхом. То в чому ж секрет успіху?
Сюжет п’єси, створений на життєвій ситуації, що відбиває реальні взаємини між селянами, досить простий: пан возний, користуючись своїм становищем, намагається примусити бідну селянську дівчину вийти за нього заміж. Але Наталка любить Петра — сироту та ще й колишнього наймита її батька, що пішов бурлакувати, — і знаходить у собі сили подолати всі перешкоди на шляху до одруження з ним.
Схожі сюжети можна зустріти у багатьох народних піснях і у драматургії, що існувала до І. Коляревського, — в інтермедіях та вертепних драмах. Але порівняно з ними “Наталка Полтавка” зробила великий крок уперед — і розвиток дії, і мова, і повноцінність зображуваних образів, і ідейне узагальнення свідчать про яскраву майстерність Котляревського-драматурга.
Видатний український актор і драматург І. Карпенко-Карий називав п’єсу “праматір’ю українського народного театру” та відзначав великий емоційний вплив її на глядачів: “радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”.
Останнє твердження заслуговує особливої уваги — співчуття глядачів викликає насамперед образ Наталки Полтавки, ім’ям якої не випадково названо усю п’єсу.
Постать головної героїні — Наталки — зворушує і приваблює своїми чеснотами. Вона змальована як ідеал селянської дівчини. Наталка увібрала в себе усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність та душевну силу.
“Золото — не дівка!… — розповідає про неї виборний. — Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.
Котляревський підкреслює й інші дуже важливі риси характеру Наталки: хоробрість, енергійнісь і наполегливість у боротьбі за своє щастя, її усвідомлення власної гідності.
Про це свідчать також слова її пісні:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ще в першій дії п’єси після розмови Наталки з возним помітно, що ця проста дівчина насправді є розумнішою за хитрого “юристу”. Розмова з матір’ю переконує, що Наталка здатна до глибокої критичної оцінки людей, а власні вчинки доводять, що її слова не якась відсторо нена від життя теорія — Наталка і діє так, як мислить: помірковано, але рішуче. Хоча це зовсім не заважає їй мати почуття гумору — протягом п’єси вона неодноразово промовляє влучні та дотепні слова. Загалом мова Наталки красива, багата і співуча, сповнена мудрими народними прислів’ями.
Тільки материни сльози змушують її погодитися вийти заміж за першого, хто посватається — але це не зрада власних принципів, Наталка має вагому причину піти на самопожертву. “Добра дитина”, — каже про неї Терпилиха. Матері ставлять Наталку в приклад своїм дочкам.
Працьовитість дівчини підкреслюється тим, що протягом усієї п’єси ми не бачимо її без діла: вона то шиє, то іде по воду.
Вона не шукає матеріального достатку, навпаки, на її думку в заможного чоловіка бідна жінка “буде гірше наймички, буде кріпачкою” — хіба багато дівчат розуміє цю ніби просту істину? Треба бути непересіч ною особистістю, щоб наважуватися виступати проти розповсюджених цінностей і захищати свої.
Здатність Наталки наполягати на своєму найвиразніше проявляєть ся, коли повертається її коханий Петро. Тут вже вона готова відкинути не лише якісь практичні міркування, а навіть усі традиційні звичаї, й виступити проти волі старших — адже йдеться про її кохання.
“Коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію”, — заявляє Наталка при всіх і твердо стоїть на своєму. Незламна воля і сильний характер дозволяють їй перемогти у боротьбі за своє щастя.
Але риси її характеру — не просто риси певної окремої особи, чи то просто ідеальної жінки. Йдеться не лише про неї. Незважаючи на підкреслену індивідуалізованість, живо та реалістично змальований образ Наталки насамперед є узагальненим образом найкращих людських рис усього українського народу. Котляревський створив його, щоб оспівати високі моральні та розумові якості низів тогочасного суспільства. Цим видатний поет і драматург висловив свою віру в народ і оптимізм щодо його майбутнього, а зображуючи перемогу Наталки підкреслив віру в перемогу загальнолюдських гуманістичних принципів. Саме через це образ Наталки не старіє, а продовжує зачаровувати нові покоління читачів та глядачів.
У п’єсі “Наталка Полтавка” І. Котляревський змальовує життя українського селянства повно і багатогранно. Проте зауважимо, що для-цього він обрав сюжет, у якому діє зовсім небагато персонажів. Але майстерне поєднання цікавого сюжету, актуальних проблем морально-етичного та психологічного характеру і прекрасних яскравих постатей головних дійових осіб роблять драму довершеним зразком української драматургії, однією з “перших ластівок” поступу українського театрального мистецтва.
Поруч із головним образом Наталки у творі діють мати Наталки Горпина Терпилиха, Петро, Микола, возний Тетерваковський та виборний Макогоненко. Якими ж постають перед нами ці дійові особи? Яким чином драматург досягає яскравості цих образів, робить їх живими та індивідуальними?
Петро постає перед нами людиною надзвичайно благородною. Він щиро покохав Наталку, він готовий до дій для подолання перешкод на шляху до їхнього щастя: він іде на заробітки, аби забезпечити майбутнє подружнє життя. Від’їжджаючи, він не сумнівається у вірності Наталки чи у своїх намірах, оскільки серцем відчуває всю силу того душевного зв’язку та кохання, яке загорілося між ними. Повернувшись і дізнавшись про те, що Наталка подала возному рушники (нехай і з примусу), він дає зрозуміти, що дане слово має для нього велике значення, а клятва має бути непорушною. Петро хоче віддати зароблені гроші Наталці, щоб возний не міг дорікнути їй грошима. Цим Петро однозначно підтверджує, що духовне для нього стоїть набагато вище за матеріальне. Друг Петра Микола постає перед нами дещо рішучішим та твердішим за Петра, але вони багато в чому схожі. Недаремно, напевно, вони потоваришували…
П’єса “Наталка Полтавка” написана Котляревським дуже реалістично, її герої — звичайні селяни, хлопці та дівчата, бідні, прості. Але почуття їх і характери багаті й глибокі. Автор тепло, з любов’ю та глибоким знанням народних характерів малює образи Наталки, Петра, Миколи.
Головна героїня п’єси — бідна селянська дівчина Наталка, дочка вдови Горпини Терпилихи. Поетична, світла, благородна постать цієї дівчини змальована з великим співчуттям до гіркої жіночої долі, яка повністю залежить від чоловіка.
Наталка — працьовита, вірна, розумна. З повагою ставиться вона до матері, до старших, та не поступається ні своїм коханням, ні своєю гідністю. Вона не може не виконати волі матері, що бажає доньці щастя, як сама його розуміє. Та зрадити свого кохання Наталка теж не може.
Мати — стара Горпина Терпилиха — мріє про те, щоб доньку не спіткала така лиха доля, як її. Але вона не бачить інших шляхів до щастя, ніж шлюб з багатим возним, хоч і нелюбом. Котляревський не засуджує свою героїню, він розуміє, що бідному нема чим відстоювати своє щастя.
Петро, котрого щиро кохає Наталка, теж виявляється покірним перед долею. Він чесний, добрий, щирий, роботящий. Та він не може боротися і Наталці радить “покоритися долі, послухати матері, полюбити пана возного”, а його забути. Побачивши, що коханій та її матері загрожує біда, він ладен пожертвувати своїм почуттям, віддати все, що заробив “кривавим потом”, щоб багатий чоловік не докоряв Наталці її бідністю.
Дуже привабливими рисами наділив автор ще одного героя — парубка Миколу, бідного сироту, в якого немає “ні талану, ні приюту”. Замість того в Миколи є розум, вірність, відвертість. Він вірний товариш, допомагає Петру. На відміну од Петра, Микола не кориться долі, а переборює її.
П’єса закінчується щасливо, правда перемагає. Селяни святкують заручини, Наталка співає пісню, що відображає її вдачу:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Зворушливий образ Наталки – головної героїні твору Івана Котляревського «Наталка Полтавка» – вже понад сто років хвилює серця людей декількох поколінь. Чому образ Наталки такий близький кожному? Бо є втіленням найкращих рис української жінки, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і краса внутрішня: добре серце і багатий духовний світ. Наталка стала своєрідним ідеалом національного характеру, бо саме у цьому образі майстерно розкрита суть української душі.
Вона проста дівчина. Важке життя і убогість змусили її разом із матір’ю переїхати до села із Полтави. Проте вже за короткий час усі на селі знають Наталку як добру, роботящу і чесну дівчину. Слова виборного про те, що «золото – не дівка! …красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить», є тому підтвердженням. Змальовані риси, які властиві українським жінкам у ставленні до праці, до народних традицій, сімейних цінностей.
Якою є Наталка, ми довідуємося не тільки із відгуків про неї односельців, бачимо з її вчинків, а також – з її слів. Так, про себе вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Любов до пісні і чарівний голос – це особливість української жінки. Наталка постійно перебуває у полоні пісні, кожна з яких розкриває її настрій та внутрішній світ. ЇЇ роздуми про життя, враження і душевні переживання виливаються у цих ліричних та мелодійних піснях: «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії…», «Віють вітри…», «Ой мати, мати! Серце не вважає», «Чого вода каламутна» та багато інших. Їх співають і донині.
Наталка скромна і щира. Знає, що красива, проте зовсім не хизується цим, а навпаки про себе говорить, що «проста, некрасива, з щирим серцем, не спесива». Показово, що, за словами возного, «всі матері приміром ставлять її своїм дочкам».
Говорять, що мова – душа народу. Мова дівчини бере свої витоки із самобутніх народних джерел, а тому збагачена влучними народними прислів’ями та приказками. Наталка розумна і дотепна. Про своє життя говорить, що «живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне!..», а про свою бідність, що «хто живе чесно і гордується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої», про нерівні шлюби, що «знайся кінь з конем, а віл з волом», підкреслюючи, що все її багатство – це добре ім’я. Дівчина має почуття власної гідності і прекрасно розуміє, що « у пана така жінка буде гірше наймички… Буде кріпачкою».
Родина для Наталки найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому».
Бачимо, що Наталка є люблячою дочкою. Вона піклується про матір, поважає і шанобливо ставиться до неї. Ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…». Вона готова на самопожертву заради спокою матері. «Добра дитина», – каже про неї Терпилиха.
Важливим є те, що Наталка здатна на сміливі і рішучі дії. Так, коли, нарешті, повернувся Петро, їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою нелюба. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує». Впевненість і переконливість Наталки у своїй правоті змушують возного, врешті-решт, відмовитися від неї. Справжнє кохання перемагає.
Таким чином, в образі Наталки втілені найкращі риси української жінки: працьовитість, щирість, скромність, доброта, чесність, вірність, любов до рідних, а також рішучість і наполегливість у боротьбі за власне щастя. Тому цей образ і донині близький кожному.
Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона “буде гірше наймички, буде кріпачкою”. Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім’я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.
Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: “Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить…”. Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї дівчини.
В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім’ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.