Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Українська мова
Українська мова вважається однією з найкрасивіших мов світу. Я думаю, що це цілковита правда, адже милозвучність та гармонія нашої мови примітна неозброєним оком.
Варто віддати належне всім нашим героям минулого, які відважно боролися за право розмовляти українською. Люди крадькома говорили між собою на рідній мові, тому що раніше багато хто хотів нав’язати нам чужорідну мову. Українці 18-20 століття мужньо боронили свою мову, історію та культуру. Завдяки їм ми знаємо своє коріння. Українська мова – це мова мільйонів, це мова добрих і вільних людей, мова справжніх героїв та люблячих матерів.
Можна тільки собі уявити, скільки треба було вистраждати, щоб мати можливість просто розмовляти на тій мові, яка тобі рідна. Ми живемо в 21 столітті, але зазіхання на нашу мовну культуру до сих пір продовжуються. Але наш народ – це народ сильний духом і витримкою. Українці мають свою думку, слово та свободу.
Українська мова вивчається не тільки в нашій країні, але і за рубежем. Багато різноманітних національностей прїздять до нас, почувши нашу мову, вони хочуть навчитися нею розмовляти.
Про українську мову говорять, що вона солов’їна. Я вважаю, що це твердження цілком правильне. Краса нашої природи, душевна доброта та простота, чуйність та милосердя, мабуть, створили цей національний шедевр ще в прадавні віки.
Наша мова розвивалася, але її краса залишається незмінною. Українці повинні вивчати її досконало, щоб майбутні покоління мали право на вільне користування нашою ріднесенькою українською. Від малого до велика, від молодого до старого – всі розуміють важливість збереження нашої солов’їної. Мова, яка такими силами збереглась до сьогодення, повинна бути нашою гордістю. Народ, який пишається своєю мовою і історією, стає могутнім та непереможним!
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. “Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа”, — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
За період навчання у школі чи в інших закладах нам буде потрібно написати чимало творів з української мови чи літератури на різні тематики, а також різної складності. Твори в українській мови бувають різні, а саме описові, розділові, наукові і інші. Також тематики бувають різноманітні, перечисляти тут всі не буду, але саме головні перечислю. Одними з найпопулярніших тематик будуть, твори про батьків, твори про батьківщину, твори про добро і зло, про мову, друзів і інші. Головним при напианні будь-якого твору є те, що він повинен бути грамотно написаним і зрозумілим, щоб правельно було розставлені розділові знаки. Кожен твір повинен бути грамотно побудований, а саме починатись з вступної частити, містити у собі описову у середині твору, а на прикінці вирішальну заключну частину. Щоб читаючи такий твір, нам було все зрозуміло про що йдеться у ньому. Якщо ж Вам на уроках мови у школі Вам задали таке завдання, по написання твору на будь яку тематику, тоді на нашому сайті можна знайти твори на різноманітні тематики, з правельністю написання і розставленням розділових знаків за який Ви без проблем зможете отримати хороші оцінку. І головним є те, що у нас безліч прикладів, котрі є унікальними.
В чем красота и богатство украинского языка?
Первое слово “мама” человек говорит на родном языке, изучает украинские буквы, составляет из них слова, пополняет свой словарик. Украинский язык — мелодичных и красочные в мире! Это язык нашего народа, это язык, которым я общаюсь. Невозможно передать словами все краски родного языка — ее надо слышать, изучать, знать. К сожалению, некоторая часть украинского народа не знает родного языка и общается на русском, но в этом нет никакого преступления. Если удобно, то пусть говорит, это лучше, чем слышать суржик. От смешения русского и украинского страдают оба языка.
В языке одухотворяется весь народ и вся его Родина, народный дух … Все природные явления: бури и грозы, дожди и снега — отражаются в родной песне, в родных мелодиях. Красота украинского языка живет в произведениях писателей. Именно они смогли передать нам ее красоту, именно это и является основой для украинского литературного языка. Но в произведениях отражается не только красоты природы и природных явлений, но и вся история духовной жизни народа. Каждое поколение передает следующему свои достижения, добытые в течение жизни. В эту казну родного языка составляют плоды сердечных движений и “мелодию души”, плоды исторических событий, следы пережитого горя и пережитой радости — все это народ сохраняет в родном языке. Язык есть важнейший, самый богатый и самый прочный средство, соединяющее прошлые, настоящие и будущие поколения.
В жизни есть много плохого, иногда зло побеждает добро. Но язык, несомненно, относим к добру! Поэтому уважает украинский язык! Используй в разговоре только добрые слова, не ругайся и не ссорься! И тогда еще одной хорошей человеком в мире станет больше!
Найбільший неоціненний скарб кожного народу – це його мова. З давніх-давен наші пращури наші пращури створювали скарбницю народної мудрості. Це і приказки, і прислів’я, і казки, і легенди, і байки, і пісні. Все це можна назвати одним словом – фольклор, тобто усна народна творчість. Відповідь на будь-яке запитання і пораду на будь-який випадок життя людина може знайти у фольклорі – треба лише зазирнути до цієї скарбниці.
Без мови не буде й самого народу. Бо тоді обірветься спадковість між поколіннями. Кожне наступне покоління буде змушене самотужки відкривати для себе елементарні знання замість того, щоб примножувати та збагачувати ті, що вже існую у народній пам’яті.
Українська мова пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж стала такою, якою вона є зараз і якою ми користуємося щодня. У нашій мові чується шелест гаїв та зелених дібров, плюскіт дніпрових хвиль і шепіт колосся стиглої пшениці в полі. У нашій мові – мудрість київських князів та відвага запорозьких козаків. Українська мова – це мова творів Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, Максима Рильського та Ліни Костенко.
Ми, сучасні українці, повинні вивчати та шанувати рідну мову. Без цього фундаменту нам важко буде жити, адже мова виконує дуже важливі функції в житті людини. За допомогою слів ми навчаємось та пізнаємо світ. Засобами мови ми спілкуємося одне з одним, передаємо чи сприймаємо важливу, цікаву й корисну інформацію. Але найважливіше те, що за допомогою української мови ми усвідомлюємо себе українцями, частиною великого народу. Не дарма нашу мову називають калиновою, барвінковою, солов’їною, квіточою, , адже вона дуже гарна й співуча. Серед світових мов українська стоїть на другому місці після французької за мелодійністю. Ми повинні пишатися тим, що ми – українці – володіємо таким багатством – нашою чарівною мовою!
Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Українська мова
Українська мова вважається однією з найкрасивіших мов світу. Я думаю, що це цілковита правда, адже милозвучність та гармонія нашої мови примітна неозброєним оком.
Варто віддати належне всім нашим героям минулого, які відважно боролися за право розмовляти українською. Люди крадькома говорили між собою на рідній мові, тому що раніше багато хто хотів нав’язати нам чужорідну мову. Українці 18-20 століття мужньо боронили свою мову, історію та культуру. Завдяки їм ми знаємо своє коріння. Українська мова – це мова мільйонів, це мова добрих і вільних людей, мова справжніх героїв та люблячих матерів.
Можна тільки собі уявити, скільки треба було вистраждати, щоб мати можливість просто розмовляти на тій мові, яка тобі рідна. Ми живемо в 21 столітті, але зазіхання на нашу мовну культуру до сих пір продовжуються. Але наш народ – це народ сильний духом і витримкою. Українці мають свою думку, слово та свободу.
Українська мова вивчається не тільки в нашій країні, але і за рубежем. Багато різноманітних національностей прїздять до нас, почувши нашу мову, вони хочуть навчитися нею розмовляти.
Про українську мову говорять, що вона солов’їна. Я вважаю, що це твердження цілком правильне. Краса нашої природи, душевна доброта та простота, чуйність та милосердя, мабуть, створили цей національний шедевр ще в прадавні віки.
Наша мова розвивалася, але її краса залишається незмінною. Українці повинні вивчати її досконало, щоб майбутні покоління мали право на вільне користування нашою ріднесенькою українською. Від малого до велика, від молодого до старого – всі розуміють важливість збереження нашої солов’їної. Мова, яка такими силами збереглась до сьогодення, повинна бути нашою гордістю. Народ, який пишається своєю мовою і історією, стає могутнім та непереможним!
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. “Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа”, — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
За період навчання у школі чи в інших закладах нам буде потрібно написати чимало творів з української мови чи літератури на різні тематики, а також різної складності. Твори в українській мови бувають різні, а саме описові, розділові, наукові і інші. Також тематики бувають різноманітні, перечисляти тут всі не буду, але саме головні перечислю. Одними з найпопулярніших тематик будуть, твори про батьків, твори про батьківщину, твори про добро і зло, про мову, друзів і інші. Головним при напианні будь-якого твору є те, що він повинен бути грамотно написаним і зрозумілим, щоб правельно було розставлені розділові знаки. Кожен твір повинен бути грамотно побудований, а саме починатись з вступної частити, містити у собі описову у середині твору, а на прикінці вирішальну заключну частину. Щоб читаючи такий твір, нам було все зрозуміло про що йдеться у ньому. Якщо ж Вам на уроках мови у школі Вам задали таке завдання, по написання твору на будь яку тематику, тоді на нашому сайті можна знайти твори на різноманітні тематики, з правельністю написання і розставленням розділових знаків за який Ви без проблем зможете отримати хороші оцінку. І головним є те, що у нас безліч прикладів, котрі є унікальними.
В чем красота и богатство украинского языка?
Первое слово “мама” человек говорит на родном языке, изучает украинские буквы, составляет из них слова, пополняет свой словарик. Украинский язык — мелодичных и красочные в мире! Это язык нашего народа, это язык, которым я общаюсь. Невозможно передать словами все краски родного языка — ее надо слышать, изучать, знать. К сожалению, некоторая часть украинского народа не знает родного языка и общается на русском, но в этом нет никакого преступления. Если удобно, то пусть говорит, это лучше, чем слышать суржик. От смешения русского и украинского страдают оба языка.
В языке одухотворяется весь народ и вся его Родина, народный дух … Все природные явления: бури и грозы, дожди и снега — отражаются в родной песне, в родных мелодиях. Красота украинского языка живет в произведениях писателей. Именно они смогли передать нам ее красоту, именно это и является основой для украинского литературного языка. Но в произведениях отражается не только красоты природы и природных явлений, но и вся история духовной жизни народа. Каждое поколение передает следующему свои достижения, добытые в течение жизни. В эту казну родного языка составляют плоды сердечных движений и “мелодию души”, плоды исторических событий, следы пережитого горя и пережитой радости — все это народ сохраняет в родном языке. Язык есть важнейший, самый богатый и самый прочный средство, соединяющее прошлые, настоящие и будущие поколения.
В жизни есть много плохого, иногда зло побеждает добро. Но язык, несомненно, относим к добру! Поэтому уважает украинский язык! Используй в разговоре только добрые слова, не ругайся и не ссорься! И тогда еще одной хорошей человеком в мире станет больше!
Найбільший неоціненний скарб кожного народу – це його мова. З давніх-давен наші пращури наші пращури створювали скарбницю народної мудрості. Це і приказки, і прислів’я, і казки, і легенди, і байки, і пісні. Все це можна назвати одним словом – фольклор, тобто усна народна творчість. Відповідь на будь-яке запитання і пораду на будь-який випадок життя людина може знайти у фольклорі – треба лише зазирнути до цієї скарбниці.
Без мови не буде й самого народу. Бо тоді обірветься спадковість між поколіннями. Кожне наступне покоління буде змушене самотужки відкривати для себе елементарні знання замість того, щоб примножувати та збагачувати ті, що вже існую у народній пам’яті.
Українська мова пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж стала такою, якою вона є зараз і якою ми користуємося щодня. У нашій мові чується шелест гаїв та зелених дібров, плюскіт дніпрових хвиль і шепіт колосся стиглої пшениці в полі. У нашій мові – мудрість київських князів та відвага запорозьких козаків. Українська мова – це мова творів Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, Максима Рильського та Ліни Костенко.
Ми, сучасні українці, повинні вивчати та шанувати рідну мову. Без цього фундаменту нам важко буде жити, адже мова виконує дуже важливі функції в житті людини. За допомогою слів ми навчаємось та пізнаємо світ. Засобами мови ми спілкуємося одне з одним, передаємо чи сприймаємо важливу, цікаву й корисну інформацію. Але найважливіше те, що за допомогою української мови ми усвідомлюємо себе українцями, частиною великого народу. Не дарма нашу мову називають калиновою, барвінковою, солов’їною, квіточою, , адже вона дуже гарна й співуча. Серед світових мов українська стоїть на другому місці після французької за мелодійністю. Ми повинні пишатися тим, що ми – українці – володіємо таким багатством – нашою чарівною мовою!