Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
Моя рідна мова і мова моїх батьків — російська, тому у моїй родині завжди розмовляли й розмовляють російською.
Змалечку мені читали, а потім я читав сам російські казки, вірші російських поетів: Пушкіна, Маршака, Чуковського та оповідання для дітей російських письменників: Толстого, Носова, Драгунського. У мене ніколи не виникало питання, що зараз так часто обговорюється: рідна чи нерідна мова? Це є мова, за допомогою якої я спілкуюся з рідними та друзями. Російською мовою я висловлюю думки, радощі, сумніви, невдоволення.
Я зараз не наводитиму приклади краси, розмаїття російської мови — про це написано безліч книжок. Мої докази були б зайвими. Так само, як і докази щодо багатства інформації, зокрема наукової, суспільної, виданої російською. А те, що шедеври російської літератури в Україні можна і треба читати в оригіналі, заперечуватиме, здається мені, лише обмежена людина.
Я вважаю, що не можна заборонити або примусити забути рідну мову, за допомогою якої людина пізнає світ із перших років життя. Я живу в Україні, в тій її частині, де здавна поряд жили росіяни й українці. Живучи поряд, ми знаємо мову одне одного. У дитинстві мама читала мені казки не тільки російською, але й українською мовою.
Я вчив українські вірші в дитсадку, дивився українські мультики, телепередачі, кінофільми, вивчаю українську в школі, їздив до родичів у село, де люди — росіяни та українці — живуть поряд дружньо і спілкуються двома мовами. Таких сіл на Слобожанщині та, мабуть, і в Донбасі, і далі на півдні багато. Як на мене, це дуже добре: люди різних національностей не відокремлюються одне від одного, не поділяють сусідів за національною ознакою, знають дві мови. І тому світогляд у них ширший, ніж в одномовному середовищі. Бо ж відомо, що чим більше мов знає людина, то краще.
Мені здається, що співіснування двох мов — це збіг обставин, які розумна людина повинна використовувати для свого розвитку. Можливо, настане час, коли я досконало оволодію українською і зможу користуватися нею без труднощів, як зараз російською. Але за будь-яких обставин рідна мова залишиться зі мною.
Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Каждая нация имеет собственный неповторимый язык. Он подчеркивает особенности и колорит народа. Чем богаче язык – тем богаче нация. Лично я очень люблю свой родной язык – русский. Он невероятно богат и разнообразен, имеет множество синонимичных слов и красивых оборотов. Читать стихи, написанные по-русски – это настоящее удовольствие. На мой взгляд, ни один из языков не может сравниться в величии и красоте с нашим. Хотя, возможно, я сужу предвзято, потому что люблю его и плохо знаю другие. Я уверен, что язык – это живой организм, и он растет и развивается вместе со своим народом. Многие противятся появлению новых слов в языке, но я считаю, что это неизбежно и идет только на пользу.
С детства мне прививали, что человек обязан быть грамотным. А грамотность – это и есть владение родным языком на высоком уровне. Не скрою, русский сложен в изучении даже для его носителей. Мне тяжело представить, с чем сталкиваются иностранцы, постигая русскую грамоту.
Перед тем, как идти в первый класс, я спросил у бабушки, что мне предстоит там изучать? Она ответила, что среди прочих предметов я буду учить русский язык. Тогда мне было не понятно, зачем его учить, ведь я и так знаю русский. Позже я осознал, как ошибался. Вместе с одноклассниками мы стали учить правила, исключения, времена и падежи, а еще множество всевозможных вещей.
Мне еще предстоит изучить не одно важное правило и прочесть не одну книгу, чтобы постичь этот многогранный язык. Но я точно знаю, что не остановлюсь на этом пути, потому что мой родной язык прекрасен и я буду с гордостью передавать его своим детям.
О мово наша, мово українська
Тебе я чую здалеку і зблизька.
В добрі і горі завжди зі мною,
Як незрадлива пісня материнська.
(М. Сливко)
Із малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов’ю до якої дитина з’являється на світ.
Ти — весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі…
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
(Б. Олійник)
Люди, які забувають і зневажають рідну мову, гідні тільки жалю. Самі не розуміючи, що коять, вони зазнають непоправної втрати, стають на шлях найбільшого злочину проти культури всього людства, бо народ може відбудувати все: господарство, добробут, — але мову відновити не може. Нація зникає, настає її історична смерть.
Чому ж тебе, мовонько,
Та й дехто не любить?
Чому ж рідне словонько
Забувають люди?
(В. Каюков)
Коли ж народ через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх обставин перестає плекати найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих пращурами, він прирікає себе на самогубство. Це може підтвердити й історія. За весь час існування української мови було багато спроб знищити її, щоб здобути владу над усім народом. Доля нашої мови складалася трагічно — від обмеження у побутовому спілкуванні до повного її заперечення. Але тяжкі часи минулися, і, не зважаючи на численні перешкоди і лихоліття, українська мова все-таки вистояла.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. «Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа», — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
Мово моя украинских!
Язык — душа народная!
Ты предстает в ясной обновы,
Как песня летишь, родное слово,
ты наше чудо калиновое,
любимая, материнский язык!
/ Д. Белоус /
Родной язык … Она такая неповторимая, мелодичная и певучая, так впитала в себя шум дубрав и лугов, полей и лесов, душистый, пьянящий запах родной земли. У народа нет большего сокровища, чем его язык. Ведь именно язык — это характер народа, его память, история и духовное могущество. В ней отражаются обычаи, традиции, быт народа, его ум и опыт, красота и сила души, она его, народа, цвет и завязь. Еще в детстве родной язык помогает нам познавать мир, открывать для себя большой и чар-ный мир жизни. Без языка не может существовать и развиваться общество, потому что она помогает людям обмениваться мнениями, высказывать свои чувства, достигать взаимопонимания, создавать духовные ценности.
Слово слишком важна в жизни, как известно, оно может влиять на судьбу, оно моментально меняет настроение, делает человека счастливым или растерянной. Обидно, когда слышишь, как время, люди искажают нашу речь такими словами, которых не найдешь ни в одном из словарей. То пренебрегая, то ли не зная языка. Уместно вспомнить слова М. Рыльского:
Как росток виноградной лозы,
Лелейте язык.
Пристально и непрестанно.
Полет сорняк. Чище слезы она пусть будет!
Тот, кто пренебрежительно относится к родному языку, к родному народу, не заслуживающий внимания и уважения. И это болит, тем, кто любит родную Украину, родной язык. Язык служит нам всегда. Искренними словами мы сверяемся в дружбе, словами нежными открываем сердце любимому человеку, словами острыми и твердыми, “как сталь”, даем отпор врагу. Нельзя ходить по родной земле, не очаровываясь родном языке, не зная и не изучая ее.
Украинский язык — это красочная, душистый, неувядающая цветок, который вечно цветет, преодолевая время, бросая красочную ленту с древности в будущее. Она соткана и красной калиной, и синим барвинком, и вишневым цветом и душистой рутой-мятой. Известный поэт и композитор Юрий Рыбчинский с восторгом говорит о языке:
Язык наш, язык —
Речь цветная.
В ней гроза майский,
И тишина вечерняя …
Ни одна страна мира, видимо, не позволила бы никому зневажуваты, унижать, признавать второстепенной свой язык.
Украинский язык — это бесценное духовное богатство, с которым народ живет, передавая из поколения в поколение мудрость, славу, культуру и традиции. Наше украинское слово, хотя и умирало от голода, и нуждалось, преследуемой и запрещалось, но выстояло и возродилось и продолжает волновать сердца многих. Нашем языке нужен именно сейчас огонь любви и духовная мощь.
Калиновой, соловьиной называют украинские поэты наш язык. Каждый поэт по-своему, но одновременно искренне, с синивской любовью превозносит родной язык. Вот как В. Сосюра увлекается языком:
О мово родная!
Ей горячее сердце
Отдал я недаром,
Без языка родного, юноша,
И народа нашего нет.
Человек может владеть несколькими языками, в зависимости от его способностей, склонностей и стремлений, но лучшее, совершеннейшее она должна обладать, конечно, на родном языке. И это не только потому, что этим языком пользуется повседневно, но и потому, что родной язык — это неотъемлемая часть Родины, голос народа и волшебный инструмент, на звуки которого отзываются тонкие, нежные струны человеческой души. С родным языком имеют связь дорогие воспоминания о первом слово, произнесенное в детстве, услышанное из маминых уст, уют родительского дома, веселый гомон детской группы, тихий шелест листвы старой вербы, под которой впервые встретился с любимым человеком:
Она, как заря пурпурная,
Сияющий из небесных высот.
И там, где звучит родное слово,
Живет украинский народ.
Язык народа — лучший цвет, который никогда не увядает, а вечно живет, развивается.
Одна украинская поговорка гласит: “ласковыми словами и гадюк очаровывают”. Поэтому берегите родной язык, уважать и развивает, Забота о ее чистоте и красоте, стараемся говорить друг другу только хорошее, тогда и мир вокруг станет лучше, добрее.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
В 1876 году для расширения запрета был введен в действие Эмский Указ – распоряжение императора о запрете ввоза из-за границы украиноязычной литературы. Было запрещены не только художественные книги, но и тексты для нот, театральные представления, публичные чтения, а также отменены занятия украинский.
В это время жил и Тарас Шевченко. Эти официальные запреты были введены уже после его смерти, но эту эпоху имперского гнета он почувствовал на себе. Тарас писал на родном языке и его поэзию была наполнена патриотическим революционным духом. Она вдохновляла, зажигала сердца. Именно поэтому ее так боялись оккупанты.
Наш язык древний как и наша история. Принадлежит он к славянской индоевропейской семье языков. Формироваться начал еще во времена Киевской Руси на базе древнеславянских, древнерусских языков и диалектов.
Староукраинский язык формировался вокруг Киева, который был центром культурной консолидации народа. Сколько надо было страдать, чтобы заслужить право говорить на родном языке. Сейчас у нас 21 века, но украинский язык до сих пор имеет статус непопулярного. Языковую культуру, языковое сокровище нужно беречь. Государство обязано создавать все возможные условия для свободного развития всех языков, но украинскому языку должен быть предоставлен приоритет, как государственному языку.
Я считаю, что каждый народ должен говорить на родном языке и беречь его, ведь это главный признак идентичности этого народа.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. “Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа”, — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
Рідна мова
Рідна мова, це просте словосполучення, яке таїть у собі глибокий зміст. Мова для людини це засіб для спілкування, взаємодії з оточуючими. Це інструмент завдяки якому людина може формулювати свої думки, виражати їх. Саме завдяки мові ми можемо самовиражатися у спілкуванні. Без неї не можливо створення книжок, запис отриманих знань то що.
Рідна мова для людини посідає особливе місце у житті.
Ще немовлям вона чує перші слова на ній, як губка вбирає у себе все нові і нові слова протягом свого розвитку, аж поки сама не каже перше слово. За першим йде друге, за ним третє. Потім починаються короткі речення. Стаючи більш великими, діти вже не можуть помислити себе без рідної мови.
Частіше за все ця мова залишається з людиною назавжди. За все життя вона збагачує свій словниковий запас. Постійно, користуючись нею. Хоча буває й так, що людина вчить одну чи декілька інших мов. Переїздить до іншої країни і живе там. Постійно користуючись не рідною, а іноземною.
Але навіть в таких випадках в серці у людини залишається рідна мова. Вона може розмовляти на іншій, але часом все одно думки її проходять на рідній.
Що ж таке рідна мова? Мова, батьків та дідів? Так але не завжди. Мова країни де ти живеш? Аналогічно. Рідна мова, це та мова з якою ти виріс, до якої звик,яку, любиш і поважаєш. Вона може бути одна рідною чи їх може бути декілька. Адже якщо з дитинства ти знаєш дві три чи більше мов. Якщо звик вільно на них спілкуватися, якщо тобі зручно і приємно розмовляти на них. Вони усі стають рідними.
Саме тому на мою думку рідна мова це та що живе у твоїй душі. Та чиїм носієм ти є та на якій зручно розмовляти, писати читати. Та від звуків якої серце наповнюється радістю.
При тому, кожна мова по своєму гарна, для когось кожна мова рідна, і необхідно це поважати. Любов до своєї мови, на мій погляд, це як любов до рідного краю, домівки та батьків.
Красноармійське педагогічне училище Мова рідна, слово рідне
(до Всесвітнього дня рідної мови).
Сценарійстудентки
42-ТОгрупи ДегтяренкоАнни
2008 р.
Тема.Мова рідна, слово рідне (до Всесвітнього дня рідної мови).
Мета:поглибити знання учнів про значення мови в розвитку загальної культури людини;
актуалізуватиокремі знання з української та російської мови;
розвиватипізнавальні інтереси, пам’ять, логічне мислення;
виховуватипозитивне ставлення до рідної мови, культуру мовлення.
Обладнання:плакати «Мово рідна, ти – життя народу і культури рідної краса», «Без мовинемає народу, як сонця без сяйва й тепла…», запис «Пісні про мову» (сл. імуз. Тараса Петриненка).
Література:
1. Баклан Л.Ф. Мужай, прекрасна наша мово//Позакласний час. – 1999. — №9. – С.30-31.
2. Гузовська Г.Р. Мово рідна, слово рідне.Сценарій свята мови //Позакласний час. – 2002. — №4. – С.20-24.
3. Каюков В. Княгиня слова //Учитель. –1999. — №7-8. – С.30-33.
4. Мерчанська Є.І. Свято писемності йукраїнської мови. Сценарій для старших класів //Позакласний час. – 2002. — №4.– С.15-19.
5. Оксененко Г.К. Калейдоскоп //Позакласнийчас. – 2002. – №4. – С.98.
6. Петрина А. Я мову рідну збережу й вінокїй виплету на славу //Початкова школа. – 2007. — №7. – С.54-55.
7. Спробуй переклади //Позакласний час. –1998. — №5. – С.45-46.
8. Цікаве про мову //Позакласний час. –1998. — №5. – С.23-25 Зміствиховної години Ведучі. 1-й.Якабагата на свята наша планета! Яких тільки свят не відзначає людство! 2-й.Томудуже приємно, що не залишилася без уваги і мова. 21 лютого Міжнародний день рідноїмови! 1-й.Самез цього приводу ми і зібралися у цій залі. Як ви думаєте, скільки мов на світі?5 тисяч! Навіть важко це уявити. 2-й.Мова– це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».На жаль, сьогодні мало людей, які володіють досконало рідною мовою. 1-йчитець: Не губите рідну мову і не забувайте,
Виїї пісенну, дивну, мов садок, плекайте.
Бохто мову батьків забуває,
Хтомарнує і нищить її,
Тойі душу свою зневажає,
Ірозточує мрії свої. Ведучі. 2-й.Сьогодніми проведемо конкурс знавців рідної мови: української для одних, російської –для інших. В конкурсі беруть участь дві збірні команди 9-х класів, у складіяких по 6 чоловік. Конкурс оцінює журі з викладачів і студентів-практикантів. 1-й.Почнемоконкурс з інтелектуальної розминки. Кожній команді треба буде швидковідповісти на запитання, за кожну правильну відповідь – по 1 балу. Отже,почнемо.
1. Дороговказ до Києва.(Язик).
2. Процес перекачки інформації до журналіста. (Інтерв’ю).
3. Шкільна книга жахів. (Журнал)
4. Улюблене видовище барана. (Нові ворота).
5. Головне вбрання настільної лампи. (Абажур).
1. Стрессовый финал учебного года. (Экзамены).
2. Театральное меню. (Репертуар).
3. Объект Моськиной критики. (Слон).
4. Сказочные апартаменты, в которые не вписывался медведь. (Теремок).
5. Перекладина для ведер. (Коромысло). Ведучі. 1-й.Другезавдання – „Спробуй переклади”.
Оскількими живемо у двомовному середовищі, нам часто доводиться перекладати інформаціюз російської мови українською і навпаки.
Пропонуємокомандам перекласти наступні слова і словосполучення. Час на виконання – 5хвилин. За кожну правильну відповідь – 1 бал.
1 команда 2 команда 1. Зайвий примірник.
2. Лестощі.
3. Підлабузник.
4. Вивертка.
5. Голота.
6. Оживленный разговор.
7. Теплится надежда.
8. Остальное время.
9. Грубые подсчеты.
10. Посещаемость.
1. Згаданий.
2. Дорожнеча.
3. Перебіг хвороби.
4. Межі міста.
5. Окраса сезону.
6. Большое мероприятие.
7. Нечаянная встреча.
8. Что толку?
9. Чешуя.
10. Скопление. Відповіді:
1. Лишний экземпляр.
2. Лесть.
3. Подхалим.
4. Отвертка.
5. Голытьба.
6. Жвава розмова.
7. Жевріє надія.
8. Решта часу.
9. Приблизні підрахунки.
10. Відвідування.
1. Упомянутый.
2. Дороговизна.
3. Течение болезни.
4. Черта города.
5. Гвоздь сезона.
6. Великий захід.
7. Несподівана зустріч.
8. Яка рація?
9. Луска.
10. Скупчення. 2-й.Покикоманди працюють, пропонуємо болільникам послухати вірш „Сюзан Сімпсон” невідомогоанглійського поета. Його змогла віртуозно перекласти українською мовою МаріяГубко, яку називали „княгиня слова”.
Уцьому вірші всі слова (а їх 63!) починаються з одного звука, і він – мов струнаскрипки Страдиварі, на якій поетеса відтворила життєрадісну мелодію життя, довівши,що українською мовою чужу мелодію можна зіграти красиво, правдиво, захоплююче. 2-йчитець.
Сонцесіло. Сутінь синя
Сповиваєсплячий сад.
Скрізьструмочки солов’їних
Срiбнотонниxсеренад.
СтогнеСюзан синьоока,
Смутоксерденько стиска.
СтрівСюзанну Стівен Слокум
Середсонного садка.
СтихаCтiв сказав: „Сльозами
Серцесушить самота.
Світлесонечко Сюзанно,
Стівусудженою cтaнь!”
Слухаластолітня слива,
Сіраслухала сова
СміхСюзанни соромливий,
СтіваСлокума слова.
Скількиспогадів спливає,
Сміху,сліз, солодких свят!
СюзанCiмпcoн сповиває
Сімсмішливих слокум’ят. Ведучі. 1-й.Просимокоманди озвучити результати своєї перекладацької роботи. 2-й.Надаємослово журі. З якими результатами команди підійшли до наступного випробовування? 1-й.Нерідкоу своєму мовленні ми використовуємо фразеологізми. Вони надають нашому мовленнюсвоєрідного забарвлення. Важливо правильно використовувати їх. Пропонуємокомандам замінитифразеологічні звороти одним словом-синонімом.Наприклад, як оселедців у бочці – багато; за розум взятися –порозумнішати. 2-й.Пропонуємокомандам вибрати конверт із завданнями. Час на виконання – 3 хвилини.
1-й конверт. Відповіді
1. Як зірок на небі.
2. Пасти задніх.
3. Збити з пантелику.
4. Под самым носом.
5. От горшка два вершка. 1. Багато. 2. Відставати. 3. Заплутати. 4. Близко.
5. Маленький.
2-й конверт. Відповіді
1. Ні пари з вуст.
2. За царя Панька, як була земля тонка.
3. Прикусити язика.
4. Как кот наплакал.
5. Брать верх. 1. Мовчання. 2. Давно. 3. Замовкнути. 4. Мало.
5. Побеждать. 1-й. Поки команди працюють,послухаємо гумореску Павла Глазового „Кухлик”. 3-й читець.
Дід приїхав ізсела, ходить по столиці.
Має гроші – немина жодної крамниці.
Попросив він:Покажіть кухлик той, що скраю. –
Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю.
– Кухлик,люба, покажіть, той, що збоку смужка.
– Да какойже кухлік здєсь, єслі ето кружка! –
Дід у руки кухликвзяв і нахмурив брови.
– НаВкраїні живете й не знаєте мови…-
Продавщиця тежбула гостра та бідова.
– У мєняєсть свой язик, ні к чєму мнє мова!-
І сказав їймудрий дід: — Цим пишатися не слід,
Бо якраз такабіда в моєї корови:
Має, бідна, язикаі не знає мови. Ведучі: 2-й. А тепер слово надаємокомандам. Якими словами-синонімами вони замінили фразеологічні звороти?Слухаємо вас. 1-й. Просимо журі підрахуватизагальну кількість балів, зароблених командами. А ми у цей час пропонуємо болільникамвідповісти на наступні запитання. 2-й. Слухайте уважно, двічі неповторюватиму.
— Найменшазначуща частина слова. (Морфема).
— Який розділвивчає звуки мови? (Фонетика)
— Скільки звуківу слові „дзень”? (Три).
— Яка наукавивчає слова та їх значення? (Лексикологія).
— Перекладітьукраїнською мовою слово „галстук”. (Краватка).
— Скільки мовіснує у світі? (5 тисяч).
— Яка мова єрідною для американців? (Англійська).
— Державна мова вУкраїні. (Українська). 1-й. Слово нашому вельмишановномужурі. Які результати у наших знавців рідної мови?
(Жури оголошуєрезультати конкурсу. Учасники отримують заохочувальні призи). Ведучі. 2-й. Ось і завершився нашконкурс. І на останок хочеться нагади всім слова Володимира Сосюри: Вивчайте,любіть свою мову, Як світлуВітчизну любіть, Як стягівкрасу малинову, Як рідногонеба блакить. Нехай в твоїмсерці любові Не згаснесвященний вогонь, Як першепромовлене слово На мові народусвого. Як сонцябезсмертного коло, Що креслить унебі путі, Любіть своюмову й ніколи Її не забудьтев житті…. 1-й.Ці слова відомого українського поета відносяться и дотих, для кого рідною є російська мова. „Поки живе мова в устах народу, — казав К.Ушинський,- до того часу живий і народ”. Бережіть свою рідну мову, вдосконалюйте своємовлення! Для вас, майбутніх вчителів, це особливо необхідно і важливо. 2-й.Тож на все добре і хай вам щастить!
(Лунає «Пісня промову» Т.Петриненка).
З давніх часів перші люди визнали необхідність обміну інформацією один з одним. Так придумали перший мову жестів, а пізніше і природний. З тих пір мова став грати величезну роль у суспільстві. Ми можемо уявити світ без комп’ютеризації, автомобілізації, електроніки. Але уявити наш світ без мови?
Для кожного індивідуальний світ. Мова займає одне з ключових місць в пізнанні людини. Ми беремо участь в тій чи іншій ситуації, вирішуємо проблеми, робимо відкриття — все це потрібно вміло охарактеризувати словами. Будь-яка проблема виражається мовою, і в залежності як ми викладемо її, залежить її вирішення. Мистецтво, бездоганно висловлювати свої думки та ідеї – важка праця, але необхідний. Завдяки мові людина використовує самосвідомість.
Мова – це не просто набір слів, сполучень, пропозицій. Мова — це неосяжний компонент культури. Історія людства і самої мови відображає всі етапи культурного розвитку. Нація, яка володіє всіма скарбами мови – об’єктивний показник духовного розвиток. Уміння точно, лаконічно, осмислено, прозоро і ясно висловлювати свої думки сприяє ступеня розвитку суспільства.
Мова – символ Батьківщини, патріотизму, предків. Це та фортеця, яка скріплює стіни нашого спільного народного дому. Якщо мова втрачається, люди перестають цікавитися ним – нація зникне, разом з нею все, що їх об’єднувало до цього. Здавалося, чому так? Спільну мову означає близькість, без неї важко уявити, ким ти будеш, якщо його відберуть.
Сумно дивитися як ми все рідше і рідше приділяємо уваги своєї рідної мови. Вірю, що він особливий! Російською мовою написано безліч творінь. Він не має аналогів серед усіх мов світу, входить до складу робочих мов Організації Об’єднаних Націй. На різних міжнародних форумах, конференціях, виступах використовують російську мову. Мова живе, розвивається – країна процвітає як з політичної точки зору, так і з духовної. Значимість російської мови як нації не має меж. Я пишаюся тим, що російська мова — рідна для мене.
Мова — гордість, душа народу. Мова – минуле, сьогодення і майбутнє всіх народів!
–> Рідна мова — основа основ духовної культури, та важлива ланка, за допомогою якої здійснюється зв’язок часів, зв’язок поколінь. Це те, що підносить людину над світом, робить її нездоланною у пошуках істини, перетворює з обивателя у громадянина. Українська мова є мовою українського народу, отже, тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема” (В. Сосюра). Історія розпорядилась так, що чимала кількість українців не мала можливості опанувати рідну мову, а значна частина — і не хотіла. Ми пожинаємо гіркі плоди ідеї про правомірність існування двох “рідних” мов, тому в Україні вже стало звичним, що деякі українці… не розуміють рідної мови. На жаль, ця дика, аморальна ідея напрочуд живуча — її й зараз інтенсивно нав’язують через засоби масової інформації. Іде тиха, але планомірна робота, аби прищепити молоді чужу нашій національній культурі і традиціям думку про природність двомовного середовища, аби знівелювати значення української мови і, зрештою, сформувати щось аморфно-зрусифіковане. Інакше чим пояснити, що чималу частину популярних телепередач представляють двоє ведучих — україномовний і російськомовний? Не розумію, чому ніхто не б’є на сполох? Адже в такий спосіб ми торуємо шлях до нової денаціоналізації…
“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе” (О.Гончар). Народ, який не розуміє значення рідної мови, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце серед народів світу. Саме нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання — відродження української мови. Не будьмо байдужими до найменших виявів обмежень чи зневаги рідної мови! Не поступаймося своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв чи лукавої похвали — це зрада свого народу! І не перекладаймо цього тягаря на плечі нащадків, бо може бути запізно.
Понравилось сочинение » Рідна мова — основа основ духовної культури, тогда жми кнопку
Мова – це таке поняття, яке для кожної людини є особливим і індивідуальним. В цілому світі не знайдеться така особистість, яка б не мала рідної мови. Зрозуміло, що у кожного народу різні мови, але в цьому немає нічого дивного.
Для мене рідна мова – це мова колискової, яку в дитинстві мені співала мама. Це мова, якою я спілкуюся щодня. Це мова, на якому будуть говорити мої діти і внуки. Рідним для мене є український і я цим пишаюся, бо саме ця мова така милозвучна і поетична, багата і співуча!
Українська мова пройшов важкий шлях свого становлення. Досить довгий час її принижували і гнобили, затоптували в бруд. Навіть був такий період, коли моя рідна мова вважалася “неіснуючої”. Але вона пройшла через всі перешкоди, вистояла, не зламалася, завдяки цьому ми тепер вільно і без перешкод можемо спілкуватися українською. В наші дні українська мова стає все більш популярним, вважається престижно і модно розмовляти нею.
Для мене українська – це не тільки засіб спілкування, це ще і святиня, яку треба оберігати все життя. Мова треба цінувати як зіницю ока, бо без нього народ втрачає свою вартість. Не дарма ж люди кажуть, що без мови не буде нації. Мова повинна бути у кожного з нас глибоко в серці, тому що вона невід’ємна складова народу і держави.
Кожна людина ставиться по-різному до тієї мови, на якому він розмовляє. Дехто пишається ним, хтось соромиться його, а є і такі люди, які ставляться з байдужістю до рідної мови. Але така байдужість не приводить до хорошого фіналу. Отже, треба цінувати, пишатися і оберігати нашу національну святиню – мова. Недарма ж він пройшов такий важкий шлях, щоб зараз бути забутим і обезславленім.
Для мене українська мова значить дуже багато, адже мої предки розмовляли нею ще з давніх часів. Вона передається з покоління в покоління, немов дорогоцінний скарб. Я б хотіла, щоб українська мова була в пошані кожного з нас, тому що ми – українці, гідні громадяни своєї країни. Маю надію, що через кілька років українська стане ще більш популярною і поширеною серед нашого населення.
Схожі статті
Твір «що значить для мене українська мова» мій українську мову
Завантажити wireless network watcher безкоштовно російською мовою для windows
Пізнання, урок української мови в 7 класі твір-роздум з елементами опису про дружбу
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
Моя рідна мова і мова моїх батьків — російська, тому у моїй родині завжди розмовляли й розмовляють російською.
Змалечку мені читали, а потім я читав сам російські казки, вірші російських поетів: Пушкіна, Маршака, Чуковського та оповідання для дітей російських письменників: Толстого, Носова, Драгунського. У мене ніколи не виникало питання, що зараз так часто обговорюється: рідна чи нерідна мова? Це є мова, за допомогою якої я спілкуюся з рідними та друзями. Російською мовою я висловлюю думки, радощі, сумніви, невдоволення.
Я зараз не наводитиму приклади краси, розмаїття російської мови — про це написано безліч книжок. Мої докази були б зайвими. Так само, як і докази щодо багатства інформації, зокрема наукової, суспільної, виданої російською. А те, що шедеври російської літератури в Україні можна і треба читати в оригіналі, заперечуватиме, здається мені, лише обмежена людина.
Я вважаю, що не можна заборонити або примусити забути рідну мову, за допомогою якої людина пізнає світ із перших років життя. Я живу в Україні, в тій її частині, де здавна поряд жили росіяни й українці. Живучи поряд, ми знаємо мову одне одного. У дитинстві мама читала мені казки не тільки російською, але й українською мовою.
Я вчив українські вірші в дитсадку, дивився українські мультики, телепередачі, кінофільми, вивчаю українську в школі, їздив до родичів у село, де люди — росіяни та українці — живуть поряд дружньо і спілкуються двома мовами. Таких сіл на Слобожанщині та, мабуть, і в Донбасі, і далі на півдні багато. Як на мене, це дуже добре: люди різних національностей не відокремлюються одне від одного, не поділяють сусідів за національною ознакою, знають дві мови. І тому світогляд у них ширший, ніж в одномовному середовищі. Бо ж відомо, що чим більше мов знає людина, то краще.
Мені здається, що співіснування двох мов — це збіг обставин, які розумна людина повинна використовувати для свого розвитку. Можливо, настане час, коли я досконало оволодію українською і зможу користуватися нею без труднощів, як зараз російською. Але за будь-яких обставин рідна мова залишиться зі мною.
Мова – це не тільки засіб спілкування, а й надзвичайно велика цінність будь якого народу. Це скарбниця усіх духовних надбань нації, досвіду життя, праці й творчості багатьох поколінь. Недаром кажуть, що мова – душа народу. Без неї не було б цілої нації. Мова – це характер народу, адже у ній зберігаються усі традиції, звичаї та побут даного народу. Це без сумніву неоціненний скарб для кожної людини, що живе у світі.
Наша державна мова – українська. Вона займає третє місце за милозвучністю та красою серед усіх. Не варто забувати про її минуле, її нелегку долю. Багато відважних героїв минулого боролись за право розмовляти рідною мовою. В російській імперії українська мова була заборонена у літературі, пресі. Ті, хто це забороняв добре розуміли що без мови немає народу. Вони хотіли асимілювати український нарід, а для цього була потрібна повне культурне поглинення. У 1863 році увійшов в дію так званий Валуєвський Циркуляр, в якому заборонялось видавати більшість книг українською мовою. Царська влада боялась що україномовні книжки можуть збурити народ до антиімперського повстання.
У 1876 році задля розширення заборони був введений в дію Емський Указ – розпорядження імператора про заборону ввезення з-за кордону україномовної літератури. Було заборонені не тільки художні книги, а й тексти для нот, театральні вистави, публічні читання, а також скасовано навчання українською.
У цей час жив і Тарас Шевченко. Ці офіційні заборони були запроваджені вже після його смерті, але цю епоху імперського гніту він відчув на собі. Тарас писав рідною мовою і його поезію була наповнена патріотичним революційним духом. Вона надихала, запалювала серця. Саме тому її так боялись окупанти.
Наша мова древня як і наша історія. Належить вона до слов’янської індоєвропейської сім’ї мов. Формуватись почала ще за часів Київської Русі на базі давньослов’янської, давньоруської мов і діалектів.
Каждая нация имеет собственный неповторимый язык. Он подчеркивает особенности и колорит народа. Чем богаче язык – тем богаче нация. Лично я очень люблю свой родной язык – русский. Он невероятно богат и разнообразен, имеет множество синонимичных слов и красивых оборотов. Читать стихи, написанные по-русски – это настоящее удовольствие. На мой взгляд, ни один из языков не может сравниться в величии и красоте с нашим. Хотя, возможно, я сужу предвзято, потому что люблю его и плохо знаю другие. Я уверен, что язык – это живой организм, и он растет и развивается вместе со своим народом. Многие противятся появлению новых слов в языке, но я считаю, что это неизбежно и идет только на пользу.
С детства мне прививали, что человек обязан быть грамотным. А грамотность – это и есть владение родным языком на высоком уровне. Не скрою, русский сложен в изучении даже для его носителей. Мне тяжело представить, с чем сталкиваются иностранцы, постигая русскую грамоту.
Перед тем, как идти в первый класс, я спросил у бабушки, что мне предстоит там изучать? Она ответила, что среди прочих предметов я буду учить русский язык. Тогда мне было не понятно, зачем его учить, ведь я и так знаю русский. Позже я осознал, как ошибался. Вместе с одноклассниками мы стали учить правила, исключения, времена и падежи, а еще множество всевозможных вещей.
Мне еще предстоит изучить не одно важное правило и прочесть не одну книгу, чтобы постичь этот многогранный язык. Но я точно знаю, что не остановлюсь на этом пути, потому что мой родной язык прекрасен и я буду с гордостью передавать его своим детям.
О мово наша, мово українська
Тебе я чую здалеку і зблизька.
В добрі і горі завжди зі мною,
Як незрадлива пісня материнська.
(М. Сливко)
Із малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов’ю до якої дитина з’являється на світ.
Ти — весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі…
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
(Б. Олійник)
Люди, які забувають і зневажають рідну мову, гідні тільки жалю. Самі не розуміючи, що коять, вони зазнають непоправної втрати, стають на шлях найбільшого злочину проти культури всього людства, бо народ може відбудувати все: господарство, добробут, — але мову відновити не може. Нація зникає, настає її історична смерть.
Чому ж тебе, мовонько,
Та й дехто не любить?
Чому ж рідне словонько
Забувають люди?
(В. Каюков)
Коли ж народ через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх обставин перестає плекати найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих пращурами, він прирікає себе на самогубство. Це може підтвердити й історія. За весь час існування української мови було багато спроб знищити її, щоб здобути владу над усім народом. Доля нашої мови складалася трагічно — від обмеження у побутовому спілкуванні до повного її заперечення. Але тяжкі часи минулися, і, не зважаючи на численні перешкоди і лихоліття, українська мова все-таки вистояла.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. «Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа», — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
Мово моя украинских!
Язык — душа народная!
Ты предстает в ясной обновы,
Как песня летишь, родное слово,
ты наше чудо калиновое,
любимая, материнский язык!
/ Д. Белоус /
Родной язык … Она такая неповторимая, мелодичная и певучая, так впитала в себя шум дубрав и лугов, полей и лесов, душистый, пьянящий запах родной земли. У народа нет большего сокровища, чем его язык. Ведь именно язык — это характер народа, его память, история и духовное могущество. В ней отражаются обычаи, традиции, быт народа, его ум и опыт, красота и сила души, она его, народа, цвет и завязь. Еще в детстве родной язык помогает нам познавать мир, открывать для себя большой и чар-ный мир жизни. Без языка не может существовать и развиваться общество, потому что она помогает людям обмениваться мнениями, высказывать свои чувства, достигать взаимопонимания, создавать духовные ценности.
Слово слишком важна в жизни, как известно, оно может влиять на судьбу, оно моментально меняет настроение, делает человека счастливым или растерянной. Обидно, когда слышишь, как время, люди искажают нашу речь такими словами, которых не найдешь ни в одном из словарей. То пренебрегая, то ли не зная языка. Уместно вспомнить слова М. Рыльского:
Как росток виноградной лозы,
Лелейте язык.
Пристально и непрестанно.
Полет сорняк. Чище слезы она пусть будет!
Тот, кто пренебрежительно относится к родному языку, к родному народу, не заслуживающий внимания и уважения. И это болит, тем, кто любит родную Украину, родной язык. Язык служит нам всегда. Искренними словами мы сверяемся в дружбе, словами нежными открываем сердце любимому человеку, словами острыми и твердыми, “как сталь”, даем отпор врагу. Нельзя ходить по родной земле, не очаровываясь родном языке, не зная и не изучая ее.
Украинский язык — это красочная, душистый, неувядающая цветок, который вечно цветет, преодолевая время, бросая красочную ленту с древности в будущее. Она соткана и красной калиной, и синим барвинком, и вишневым цветом и душистой рутой-мятой. Известный поэт и композитор Юрий Рыбчинский с восторгом говорит о языке:
Язык наш, язык —
Речь цветная.
В ней гроза майский,
И тишина вечерняя …
Ни одна страна мира, видимо, не позволила бы никому зневажуваты, унижать, признавать второстепенной свой язык.
Украинский язык — это бесценное духовное богатство, с которым народ живет, передавая из поколения в поколение мудрость, славу, культуру и традиции. Наше украинское слово, хотя и умирало от голода, и нуждалось, преследуемой и запрещалось, но выстояло и возродилось и продолжает волновать сердца многих. Нашем языке нужен именно сейчас огонь любви и духовная мощь.
Калиновой, соловьиной называют украинские поэты наш язык. Каждый поэт по-своему, но одновременно искренне, с синивской любовью превозносит родной язык. Вот как В. Сосюра увлекается языком:
О мово родная!
Ей горячее сердце
Отдал я недаром,
Без языка родного, юноша,
И народа нашего нет.
Человек может владеть несколькими языками, в зависимости от его способностей, склонностей и стремлений, но лучшее, совершеннейшее она должна обладать, конечно, на родном языке. И это не только потому, что этим языком пользуется повседневно, но и потому, что родной язык — это неотъемлемая часть Родины, голос народа и волшебный инструмент, на звуки которого отзываются тонкие, нежные струны человеческой души. С родным языком имеют связь дорогие воспоминания о первом слово, произнесенное в детстве, услышанное из маминых уст, уют родительского дома, веселый гомон детской группы, тихий шелест листвы старой вербы, под которой впервые встретился с любимым человеком:
Она, как заря пурпурная,
Сияющий из небесных высот.
И там, где звучит родное слово,
Живет украинский народ.
Язык народа — лучший цвет, который никогда не увядает, а вечно живет, развивается.
Одна украинская поговорка гласит: “ласковыми словами и гадюк очаровывают”. Поэтому берегите родной язык, уважать и развивает, Забота о ее чистоте и красоте, стараемся говорить друг другу только хорошее, тогда и мир вокруг станет лучше, добрее.
Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.
Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.
Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що “малоросійського язика” взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак…
XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося.
Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість.
Поет схвильовано писав про державну мову України:
Вона, як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ.
Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.
В 1876 году для расширения запрета был введен в действие Эмский Указ – распоряжение императора о запрете ввоза из-за границы украиноязычной литературы. Было запрещены не только художественные книги, но и тексты для нот, театральные представления, публичные чтения, а также отменены занятия украинский.
В это время жил и Тарас Шевченко. Эти официальные запреты были введены уже после его смерти, но эту эпоху имперского гнета он почувствовал на себе. Тарас писал на родном языке и его поэзию была наполнена патриотическим революционным духом. Она вдохновляла, зажигала сердца. Именно поэтому ее так боялись оккупанты.
Наш язык древний как и наша история. Принадлежит он к славянской индоевропейской семье языков. Формироваться начал еще во времена Киевской Руси на базе древнеславянских, древнерусских языков и диалектов.
Староукраинский язык формировался вокруг Киева, который был центром культурной консолидации народа. Сколько надо было страдать, чтобы заслужить право говорить на родном языке. Сейчас у нас 21 века, но украинский язык до сих пор имеет статус непопулярного. Языковую культуру, языковое сокровище нужно беречь. Государство обязано создавать все возможные условия для свободного развития всех языков, но украинскому языку должен быть предоставлен приоритет, как государственному языку.
Я считаю, что каждый народ должен говорить на родном языке и беречь его, ведь это главный признак идентичности этого народа.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов’їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам’ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. “Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа”, — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)
Рідна мова
Рідна мова, це просте словосполучення, яке таїть у собі глибокий зміст. Мова для людини це засіб для спілкування, взаємодії з оточуючими. Це інструмент завдяки якому людина може формулювати свої думки, виражати їх. Саме завдяки мові ми можемо самовиражатися у спілкуванні. Без неї не можливо створення книжок, запис отриманих знань то що.
Рідна мова для людини посідає особливе місце у житті.
Ще немовлям вона чує перші слова на ній, як губка вбирає у себе все нові і нові слова протягом свого розвитку, аж поки сама не каже перше слово. За першим йде друге, за ним третє. Потім починаються короткі речення. Стаючи більш великими, діти вже не можуть помислити себе без рідної мови.
Частіше за все ця мова залишається з людиною назавжди. За все життя вона збагачує свій словниковий запас. Постійно, користуючись нею. Хоча буває й так, що людина вчить одну чи декілька інших мов. Переїздить до іншої країни і живе там. Постійно користуючись не рідною, а іноземною.
Але навіть в таких випадках в серці у людини залишається рідна мова. Вона може розмовляти на іншій, але часом все одно думки її проходять на рідній.
Що ж таке рідна мова? Мова, батьків та дідів? Так але не завжди. Мова країни де ти живеш? Аналогічно. Рідна мова, це та мова з якою ти виріс, до якої звик,яку, любиш і поважаєш. Вона може бути одна рідною чи їх може бути декілька. Адже якщо з дитинства ти знаєш дві три чи більше мов. Якщо звик вільно на них спілкуватися, якщо тобі зручно і приємно розмовляти на них. Вони усі стають рідними.
Саме тому на мою думку рідна мова це та що живе у твоїй душі. Та чиїм носієм ти є та на якій зручно розмовляти, писати читати. Та від звуків якої серце наповнюється радістю.
При тому, кожна мова по своєму гарна, для когось кожна мова рідна, і необхідно це поважати. Любов до своєї мови, на мій погляд, це як любов до рідного краю, домівки та батьків.
Красноармійське педагогічне училище
Мова рідна, слово рідне
(до Всесвітнього дня рідної мови).
Сценарійстудентки
42-ТОгрупи
ДегтяренкоАнни
2008 р.
Тема.Мова рідна, слово рідне (до Всесвітнього дня рідної мови).
Мета:поглибити знання учнів про значення мови в розвитку загальної культури людини;
актуалізуватиокремі знання з української та російської мови;
розвиватипізнавальні інтереси, пам’ять, логічне мислення;
виховуватипозитивне ставлення до рідної мови, культуру мовлення.
Обладнання:плакати «Мово рідна, ти – життя народу і культури рідної краса», «Без мовинемає народу, як сонця без сяйва й тепла…», запис «Пісні про мову» (сл. імуз. Тараса Петриненка).
Література:
1. Баклан Л.Ф. Мужай, прекрасна наша мово//Позакласний час. – 1999. — №9. – С.30-31.
2. Гузовська Г.Р. Мово рідна, слово рідне.Сценарій свята мови //Позакласний час. – 2002. — №4. – С.20-24.
3. Каюков В. Княгиня слова //Учитель. –1999. — №7-8. – С.30-33.
4. Мерчанська Є.І. Свято писемності йукраїнської мови. Сценарій для старших класів //Позакласний час. – 2002. — №4.– С.15-19.
5. Оксененко Г.К. Калейдоскоп //Позакласнийчас. – 2002. – №4. – С.98.
6. Петрина А. Я мову рідну збережу й вінокїй виплету на славу //Початкова школа. – 2007. — №7. – С.54-55.
7. Спробуй переклади //Позакласний час. –1998. — №5. – С.45-46.
8. Цікаве про мову //Позакласний час. –1998. — №5. – С.23-25
Зміствиховної години
Ведучі.
1-й.Якабагата на свята наша планета! Яких тільки свят не відзначає людство!
2-й.Томудуже приємно, що не залишилася без уваги і мова. 21 лютого Міжнародний день рідноїмови!
1-й.Самез цього приводу ми і зібралися у цій залі. Як ви думаєте, скільки мов на світі?5 тисяч! Навіть важко це уявити.
2-й.Мова– це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив».На жаль, сьогодні мало людей, які володіють досконало рідною мовою.
1-йчитець: Не губите рідну мову і не забувайте,
Виїї пісенну, дивну, мов садок, плекайте.
Бохто мову батьків забуває,
Хтомарнує і нищить її,
Тойі душу свою зневажає,
Ірозточує мрії свої.
Ведучі.
2-й.Сьогодніми проведемо конкурс знавців рідної мови: української для одних, російської –для інших. В конкурсі беруть участь дві збірні команди 9-х класів, у складіяких по 6 чоловік. Конкурс оцінює журі з викладачів і студентів-практикантів.
1-й.Почнемоконкурс з інтелектуальної розминки. Кожній команді треба буде швидковідповісти на запитання, за кожну правильну відповідь – по 1 балу. Отже,почнемо.
1. Дороговказ до Києва.(Язик).
2. Процес перекачки інформації до журналіста. (Інтерв’ю).
3. Шкільна книга жахів. (Журнал)
4. Улюблене видовище барана. (Нові ворота).
5. Головне вбрання настільної лампи. (Абажур).
1. Стрессовый финал учебного года. (Экзамены).
2. Театральное меню. (Репертуар).
3. Объект Моськиной критики. (Слон).
4. Сказочные апартаменты, в которые не вписывался медведь. (Теремок).
5. Перекладина для ведер. (Коромысло).
Ведучі.
1-й.Другезавдання – „Спробуй переклади”.
Оскількими живемо у двомовному середовищі, нам часто доводиться перекладати інформаціюз російської мови українською і навпаки.
Пропонуємокомандам перекласти наступні слова і словосполучення. Час на виконання – 5хвилин. За кожну правильну відповідь – 1 бал.
1 команда 2 команда 1. Зайвий примірник.
2. Лестощі.
3. Підлабузник.
4. Вивертка.
5. Голота.
6. Оживленный разговор.
7. Теплится надежда.
8. Остальное время.
9. Грубые подсчеты.
10. Посещаемость.
1. Згаданий.
2. Дорожнеча.
3. Перебіг хвороби.
4. Межі міста.
5. Окраса сезону.
6. Большое мероприятие.
7. Нечаянная встреча.
8. Что толку?
9. Чешуя.
10. Скопление.
Відповіді:
1. Лишний экземпляр.
2. Лесть.
3. Подхалим.
4. Отвертка.
5. Голытьба.
6. Жвава розмова.
7. Жевріє надія.
8. Решта часу.
9. Приблизні підрахунки.
10. Відвідування.
1. Упомянутый.
2. Дороговизна.
3. Течение болезни.
4. Черта города.
5. Гвоздь сезона.
6. Великий захід.
7. Несподівана зустріч.
8. Яка рація?
9. Луска.
10. Скупчення.
2-й.Покикоманди працюють, пропонуємо болільникам послухати вірш „Сюзан Сімпсон” невідомогоанглійського поета. Його змогла віртуозно перекласти українською мовою МаріяГубко, яку називали „княгиня слова”.
Уцьому вірші всі слова (а їх 63!) починаються з одного звука, і він – мов струнаскрипки Страдиварі, на якій поетеса відтворила життєрадісну мелодію життя, довівши,що українською мовою чужу мелодію можна зіграти красиво, правдиво, захоплююче.
2-йчитець.
Сонцесіло. Сутінь синя
Сповиваєсплячий сад.
Скрізьструмочки солов’їних
Срiбнотонниxсеренад.
СтогнеСюзан синьоока,
Смутоксерденько стиска.
СтрівСюзанну Стівен Слокум
Середсонного садка.
СтихаCтiв сказав: „Сльозами
Серцесушить самота.
Світлесонечко Сюзанно,
Стівусудженою cтaнь!”
Слухаластолітня слива,
Сіраслухала сова
СміхСюзанни соромливий,
СтіваСлокума слова.
Скількиспогадів спливає,
Сміху,сліз, солодких свят!
СюзанCiмпcoн сповиває
Сімсмішливих слокум’ят.
Ведучі.
1-й.Просимокоманди озвучити результати своєї перекладацької роботи.
2-й.Надаємослово журі. З якими результатами команди підійшли до наступного випробовування?
1-й.Нерідкоу своєму мовленні ми використовуємо фразеологізми. Вони надають нашому мовленнюсвоєрідного забарвлення. Важливо правильно використовувати їх. Пропонуємокомандам замінити фразеологічні звороти одним словом-синонімом.Наприклад, як оселедців у бочці – багато; за розум взятися –порозумнішати.
2-й.Пропонуємокомандам вибрати конверт із завданнями. Час на виконання – 3 хвилини.
1-й конверт. Відповіді
1. Як зірок на небі.
2. Пасти задніх.
3. Збити з пантелику.
4. Под самым носом.
5. От горшка два вершка.
1. Багато.
2. Відставати.
3. Заплутати.
4. Близко.
5. Маленький.
2-й конверт. Відповіді
1. Ні пари з вуст.
2. За царя Панька, як була земля тонка.
3. Прикусити язика.
4. Как кот наплакал.
5. Брать верх.
1. Мовчання.
2. Давно.
3. Замовкнути.
4. Мало.
5. Побеждать.
1-й. Поки команди працюють,послухаємо гумореску Павла Глазового „Кухлик”.
3-й читець.
Дід приїхав ізсела, ходить по столиці.
Має гроші – немина жодної крамниці.
Попросив він:Покажіть кухлик той, що скраю. –
Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю.
– Кухлик,люба, покажіть, той, що збоку смужка.
– Да какойже кухлік здєсь, єслі ето кружка! –
Дід у руки кухликвзяв і нахмурив брови.
– НаВкраїні живете й не знаєте мови…-
Продавщиця тежбула гостра та бідова.
– У мєняєсть свой язик, ні к чєму мнє мова!-
І сказав їймудрий дід: — Цим пишатися не слід,
Бо якраз такабіда в моєї корови:
Має, бідна, язикаі не знає мови.
Ведучі:
2-й. А тепер слово надаємокомандам. Якими словами-синонімами вони замінили фразеологічні звороти?Слухаємо вас.
1-й. Просимо журі підрахуватизагальну кількість балів, зароблених командами. А ми у цей час пропонуємо болільникамвідповісти на наступні запитання.
2-й. Слухайте уважно, двічі неповторюватиму.
— Найменшазначуща частина слова. (Морфема).
— Який розділвивчає звуки мови? (Фонетика)
— Скільки звуківу слові „дзень”? (Три).
— Яка наукавивчає слова та їх значення? (Лексикологія).
— Перекладітьукраїнською мовою слово „галстук”. (Краватка).
— Скільки мовіснує у світі? (5 тисяч).
— Яка мова єрідною для американців? (Англійська).
— Державна мова вУкраїні. (Українська).
1-й. Слово нашому вельмишановномужурі. Які результати у наших знавців рідної мови?
(Жури оголошуєрезультати конкурсу. Учасники отримують заохочувальні призи).
Ведучі.
2-й. Ось і завершився нашконкурс. І на останок хочеться нагади всім слова Володимира Сосюри:
Вивчайте,любіть свою мову,
Як світлуВітчизну любіть,
Як стягівкрасу малинову,
Як рідногонеба блакить.
Нехай в твоїмсерці любові
Не згаснесвященний вогонь,
Як першепромовлене слово
На мові народусвого.
Як сонцябезсмертного коло,
Що креслить унебі путі,
Любіть своюмову й ніколи
Її не забудьтев житті….
1-й.Ці слова відомого українського поета відносяться и дотих, для кого рідною є російська мова. „Поки живе мова в устах народу, — казав К.Ушинський,- до того часу живий і народ”. Бережіть свою рідну мову, вдосконалюйте своємовлення! Для вас, майбутніх вчителів, це особливо необхідно і важливо.
2-й.Тож на все добре і хай вам щастить!
(Лунає «Пісня промову» Т.Петриненка).
З давніх часів перші люди визнали необхідність обміну інформацією один з одним. Так придумали перший мову жестів, а пізніше і природний. З тих пір мова став грати величезну роль у суспільстві. Ми можемо уявити світ без комп’ютеризації, автомобілізації, електроніки. Але уявити наш світ без мови?
Для кожного індивідуальний світ. Мова займає одне з ключових місць в пізнанні людини. Ми беремо участь в тій чи іншій ситуації, вирішуємо проблеми, робимо відкриття — все це потрібно вміло охарактеризувати словами. Будь-яка проблема виражається мовою, і в залежності як ми викладемо її, залежить її вирішення. Мистецтво, бездоганно висловлювати свої думки та ідеї – важка праця, але необхідний. Завдяки мові людина використовує самосвідомість.
Мова – це не просто набір слів, сполучень, пропозицій. Мова — це неосяжний компонент культури. Історія людства і самої мови відображає всі етапи культурного розвитку. Нація, яка володіє всіма скарбами мови – об’єктивний показник духовного розвиток. Уміння точно, лаконічно, осмислено, прозоро і ясно висловлювати свої думки сприяє ступеня розвитку суспільства.
Мова – символ Батьківщини, патріотизму, предків. Це та фортеця, яка скріплює стіни нашого спільного народного дому. Якщо мова втрачається, люди перестають цікавитися ним – нація зникне, разом з нею все, що їх об’єднувало до цього. Здавалося, чому так? Спільну мову означає близькість, без неї важко уявити, ким ти будеш, якщо його відберуть.
Сумно дивитися як ми все рідше і рідше приділяємо уваги своєї рідної мови. Вірю, що він особливий! Російською мовою написано безліч творінь. Він не має аналогів серед усіх мов світу, входить до складу робочих мов Організації Об’єднаних Націй. На різних міжнародних форумах, конференціях, виступах використовують російську мову. Мова живе, розвивається – країна процвітає як з політичної точки зору, так і з духовної. Значимість російської мови як нації не має меж. Я пишаюся тим, що російська мова — рідна для мене.
Мова — гордість, душа народу. Мова – минуле, сьогодення і майбутнє всіх народів!
–>
Рідна мова — основа основ духовної культури, та важлива ланка, за допомогою якої здійснюється зв’язок часів, зв’язок поколінь. Це те, що підносить людину над світом, робить її нездоланною у пошуках істини, перетворює з обивателя у громадянина. Українська мова є мовою українського народу, отже, тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема” (В. Сосюра).
Історія розпорядилась так, що чимала кількість українців не мала можливості опанувати рідну мову, а значна частина — і не хотіла. Ми пожинаємо гіркі плоди ідеї про правомірність існування двох “рідних” мов, тому в Україні вже стало звичним, що деякі українці… не розуміють рідної мови. На жаль, ця дика, аморальна ідея напрочуд живуча — її й зараз інтенсивно нав’язують через засоби масової інформації. Іде тиха, але планомірна робота, аби прищепити молоді чужу нашій національній культурі і традиціям думку про природність двомовного середовища, аби знівелювати значення української мови і, зрештою, сформувати щось аморфно-зрусифіковане. Інакше чим пояснити, що чималу частину популярних телепередач представляють двоє ведучих — україномовний і російськомовний? Не розумію, чому ніхто не б’є на сполох? Адже в такий спосіб ми торуємо шлях до нової денаціоналізації…
“Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе” (О.Гончар). Народ, який не розуміє значення рідної мови, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце серед народів світу.
Саме нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання — відродження української мови. Не будьмо байдужими до найменших виявів обмежень чи зневаги рідної мови! Не поступаймося своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв чи лукавої похвали — це зрада свого народу! І не перекладаймо цього тягаря на плечі нащадків, бо може бути запізно.
Понравилось сочинение » Рідна мова — основа основ духовної культури, тогда жми кнопку
Мова – це таке поняття, яке для кожної людини є особливим і індивідуальним. В цілому світі не знайдеться така особистість, яка б не мала рідної мови. Зрозуміло, що у кожного народу різні мови, але в цьому немає нічого дивного.
Для мене рідна мова – це мова колискової, яку в дитинстві мені співала мама. Це мова, якою я спілкуюся щодня. Це мова, на якому будуть говорити мої діти і внуки. Рідним для мене є український і я цим пишаюся, бо саме ця мова така милозвучна і поетична, багата і співуча!
Українська мова пройшов важкий шлях свого становлення. Досить довгий час її принижували і гнобили, затоптували в бруд. Навіть був такий період, коли моя рідна мова вважалася “неіснуючої”. Але вона пройшла через всі перешкоди, вистояла, не зламалася, завдяки цьому ми тепер вільно і без перешкод можемо спілкуватися українською. В наші дні українська мова стає все більш популярним, вважається престижно і модно розмовляти нею.
Для мене українська – це не тільки засіб спілкування, це ще і святиня, яку треба оберігати все життя. Мова треба цінувати як зіницю ока, бо без нього народ втрачає свою вартість. Не дарма ж люди кажуть, що без мови не буде нації. Мова повинна бути у кожного з нас глибоко в серці, тому що вона невід’ємна складова народу і держави.
Кожна людина ставиться по-різному до тієї мови, на якому він розмовляє. Дехто пишається ним, хтось соромиться його, а є і такі люди, які ставляться з байдужістю до рідної мови. Але така байдужість не приводить до хорошого фіналу. Отже, треба цінувати, пишатися і оберігати нашу національну святиню – мова. Недарма ж він пройшов такий важкий шлях, щоб зараз бути забутим і обезславленім.
Для мене українська мова значить дуже багато, адже мої предки розмовляли нею ще з давніх часів. Вона передається з покоління в покоління, немов дорогоцінний скарб. Я б хотіла, щоб українська мова була в пошані кожного з нас, тому що ми – українці, гідні громадяни своєї країни. Маю надію, що через кілька років українська стане ще більш популярною і поширеною серед нашого населення.
Схожі статті
Твір «що значить для мене українська мова» мій українську мову
Завантажити wireless network watcher безкоштовно російською мовою для windows
Пізнання, урок української мови в 7 класі твір-роздум з елементами опису про дружбу