Селянин Чіпка Варениченко міцно цементує доволі складний сюжет роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.
Його образ подається в еволюції. Автор розповідає нам не тільки його біографію, але й його родовід. Ми бачимо, що історія народження Чіпки незвичайна. Це дитина гріха. Його батько був байстрюком сина шляхетного генерала Володимира Семеновича й кріпачки Уляни, одружився з його матір’ю, уже маючи сім’ю в інших краях. З самого дня народження Бог наклав на Чіпку гріховну печатку. Чи може вирости з цієї дитини щось путнє? Мабуть, могло.
Від природи Чіпка був добрим і діяльним, розумним і енергійним, з розвиненим почуттям людської гідності. Він невтомний шукач правди, чуткий до чужого горя, готовий виступити проти будь-якої соціальної кривди навіть тоді, коли це його безпосередньо не зачіпає. У моменти особливих душевних потрясінь, викликаних повсюдним пануванням кривди, Чіпка приходить до таких в основі своїй революційних думок: “Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — увесь цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!” Ці слова свідчать про загрозливу зміну в характері Чіпки.
Чіпку образили, відібрали найдорожче — землю, і перед ним захитався світ. Він сповнений ненависті до кривдників, але ця ненависть стихійна, не освітлена політичною свідомістю і приречена на поразку. Вона засліплює героя, руйнує його власне “Я”.
У його серці більше немає ні любові, ні поваги, ні співчуття до матері. Десь канули у небуття кохання і ніжність до дружини Галі. Його більше не хвилюють страждання цієї жінки із ніжною і тонкою душею. Його не торкнулося навіть її самогубство.
Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.
Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.
Чіпка вважає відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.
Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”, у якого попереду — каторга.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, Хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.
Твір П. Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є першим українським соціально-психологічним романом. А цей жанр передбачає глибокий аналіз дій та вчинків персонажів, причому у двох площинах: об’єктивній, яка не залежить від людини, і суб’єктивній, пов’язаній з характером героя. Роман подає історію життя сільського парубка Чіпки Вареника — його шлях до злодійства. Тобто авторів цікавлять причини морального занепаду персонажа, які зробили його “пропащою силою”.
Перша, об’єктивна, площина висвітлена широко і всебічно. Автори простежили не тільки історію героя, але і його родичів у кількох поколіннях. Батько — син пана і кріпачки, людина непокірна й горда. Він так і не став безмовним лакеєм, не схотів терпіти принижень і вдався до втечі. Очевидно, була в його вдачі байдужість до чужого горя, бо як інакше пояснити його одруження з Мотрею? Приховавши правду про себе, першу сім’ю, він зробив бідну селянку нещасною на все життя. За двожонство і втечу від пана його віддають у москалі, а Мотря із розряду законної жінки переходить до розряду “покриток”. Чіпка ж, її син, сприймається як байстрюк, безбатченко.
Ось перша причина, що зумовила всі біди головного героя. В ній, як бачимо, переплелися соціальні мотиви (кріпаччина) і психологічні (непорядність батька). Жорстоке ставлення дітей до Чіпки викликало в маленькій дитині злість і бажання помсти. Ще одне переплетіння причин: злиденне село, затуркані селяни виливають на беззахисних і таких же нещасних людей своє незадоволення, відчай. Чим Чіпка винен, що народився?
Мабуть, так зумовлено природою, що людина перш за все думає про себе і своїх близьких. Але якби так жили всі, то, напевне, не були б створені складні механізми, людина б не побувала у космосі, не підкорила б земні надра, не поборола би хвороби. Добре, що завжди були і є люди, котрі громадські інтереси ставлять вище власних, чужу біду сприймають як свою. І саме людьми небайдужими, в яких болить серце через чуже лихо, яких хвилює доля рідної землі, яких обурює несправедливість, я захоплююсь. Таким мені видався спочатку і Чіпка, герой роману братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Добрий, з чуйним серцем, широкою душею, палкою вдачею —— ось таким він постає перед нами. З напруженням я слідкую за розвитком подій. Тяжке голодне дитинство… Глузування однолітків, штурхани матері, наруга Бородая — такою була перша зустріч Чіпки з кривдою.
Юнацькі роки повні надій і сподівань. Та неправда підстерігає Чіпку: громада за хабаря відсудила його землю іншому. Пускається берега Чіпка: п’є, ображає матір, промишляє злодійством зі своїми товаришами-розбійниками. Та все ж знаходить юнак сили піднятися, кинути те нікчемне життя. Але несправедливість у земстві розворушила те зло, що причаїлось у серці хлопця. Знову Грабіжництво, пияцтво, відчай.
Чіпка намагається виправдати свої вчинки: “Хіба ми ріжемо. Ми тільки рівняємо бідних з багатими”.
Спочатку я теж виправдовувала Чіпку. Думала так: Чіпка, людина з сильним характером у тих складних соціальних умовах знаходить сили і сміливість протестувати проти зла, не кориться, захищає інтереси селян, наставляє їх на правильний шлях. Його мужність, сила духу, безкорисливість приваблюють мене. Та згодом, спостерігаючи за вчинками Чіпки, я замислююсь, і переді мною постають різні питання; “Хіба зло можна побороти злом? Чи можна жити спокійно, коли на твоїй совісті вбивство? А ненависть до всіх людей маємо право виправдати? Непошану до матері можна вибачити?”
Енергійна натура хлопця не може терпіти насильства над собою, але, не маючи виходу, він спочатку розтрачує сили у пияцтві, а потім — у насильстві над іншими.
П’яна ватага, що здавалася йому справжнім товариством незалежних та мужніх нескоренців, показує справжнє обличчя у першій скруті. Коли селяни вимагають платні за два роки праці, їх січуть як бунтівників. Чіпка сподівається, що тепер вони разом підуть проти несправедливості, але Чіпку схопили, а ватага “хоробро” втекла. Вибір виявився хибним.
Ще раз змінює своє життя Чіпка Варениченко. Стає хазяїном, одружується на “польовій царівні” Галі. Реформа 1861 року відібрала в нього землю, але дала вихід бунтівній натурі. Чіпка починає торгувати полотном, заробляє гроші. Уже ніхто не згадує про безбатченка, уже звертаються з повагою: “Никифор Іванович”.
Історичні умови, що сформували буржуазію, дали змогу багатьом енергійним натурам утілити себе у праці та громадській діяльності. Чіпка вже не розбійник, він бачить дорогу, бажає захищати селян, бере участь у виборах до земства. І цей вибір був би кращий, якби справді щось змінилося. Але… “старе та поновлене” — каже автор роману. Як було знущання над простими людьми, так і лишилося. Воно не торкнулося самого Чіпки, який тепер, як каже становий, “…чоловік торговий, усюди бузає, людей, світа бачив”. Але коли на його очах почалося знущання над виборними із селян, Чіпка зламався…
“Торгового чоловіка”, людину заможну і, на думку влади, благонадійну, вибирають до управи. Чіпка вірить: ось воно, справжнє його місце, тут він зможе справедливо судити. Але судилося інакше. Через давні діла його викидають із земства. Далі відбувається звичайне. Ті, хто був вибраний, щоб стерегти інтереси громади, стережуть лише своє добро. І на слова Чіпки: “Мене громада вибирала…”, — відповідають: “То й на громаду плюнь!” Цього вже Чіпка не витримав…
Останній вибір героя — це втеча від життя. Горілка, розбої, вбивство… Вільна, розумна людина, енергійний хазяїн, талановитий громадський діяч — ось до чого був призначений Чіпка. А вийшов душогуб та злодій. І автор роману не питає, чия це провина. Він знає напевне: не ревуть воли, як ясла повні. Вільна душа не знайшла дороги, її зламали обставини. Хтось корився, хтось пристосовувався, дехто намагався щось робити і у цих умовах. Чіпка не зміг. Він бачив чорне та біле, і коли чорне заступило йому очі, він не витримав.
У житті кожної людини обов’язково бувають моменти, коли треба зробити вибір. Іноді йдеться про дріб’язкове: іграшку, одяг, страви. А колись — про серйозніші речі: професію, вчинок, ставлення до людини… Від чого тоді залежатиме вибір? Мабуть, від виховання, від совісті, від наявності чи відсутності таланту, вміння розуміти життя і людей.
Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” знайомить нас с історією Чіпки Вареника, селянського парубка, який стає жорстоким убивцею. Чому герой зробив такий вибір? Автор намагається дати відповідь на це питання, висвітлюючи дитячі, юнацькі роки Чіпки, розкриваючи мотиви його вчинків.
Формування його характеру відбувалося у несприятливих умовах. Батько виявився двожоном, отже, Чіпка — байстрюк, якого зневажало все село. Постійні злидні, безземелля. Коли ж з’явився клаптик землі, його підступно відбирають. Ось перші причини мстивого характеру хлопця: бідність, зневага людей, безправність і беззахисність перед несправедливістю. Починається боротьба Чіпки за правду — так він вважає. Грабунки, розбій — здавалося, що він відбирає своє. Був, правда, період душевного “одужання”, коли поруч з’явилася Галя, коли праця приносила і прибуток, і задоволення. Але ще один удар: Чіпку виганяють із земської управи, куди він був обраний селянами. І герой знову виходить на стежку помсти, знову ніби захищаючи правду.
Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином.
Кожний з етапів життя героя виразно постає перед нами завдяки майстерності авторів у розкритті його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв’язку з несправедливим відбиранням землі. Різкі переходи від сподівань жити щасливо на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв, до болісних думок про кривду, що “заснувала цілий світ”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудівникові, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чіпки, коли за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на дальше, часто сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини: — А все люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи — з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались…”
Своі горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, рівнянням багатіїв з бідняками.
До речі, це ті риси в характері Чіпки, в його поведінці, які передають істотне в діях його життєвого прототипу. Панас Мирний, розповідаючи в нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” про розбійництво Гнидки, вказував, що згодом у народній уяві залишиться соціальна основа цього розбишацтва, і Гнидка стане поруч з “Гаркушею, Засориним і іншими розбишаками післягайдамацької пори, котрі уславилися по всій Україні, яко боронителі убогих і безталанних од заздрості й пригніту багатих і щасливих”.
Прагнення ломоти насильникам ще більше поглиблюіться в Чіпки після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: “За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..” Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протістатів і месників.
Визначним досягненням реалізму авторів роману і правдиве художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, піднріслення гнобительської суті всього суспільного ладу царської Росії. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним лихом. Чіпка все більше усвідомлюі соціальні корені несправедливості. Для нього стаі очевидним, що на трудівника “налягли” і пан, піп, шинкар, і “свій брат-багатир”, що “всім бажаіться жоїздити” на шиї обездоленого селянина.
Роман П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є вершиною української літератури. Цей твір соціально-психологічний, у ньому соціально-істориний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини.Проблема життєвого вибору В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — образ знедоленого селянства — не ревли б, якби була їжа. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» І нас Мирний та його брат Іван Білик почали пис під враженням розповіді про реальну людину — р бійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукс ний у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Р автори дали йому назву «Пропаща сила». Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.
Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби став «пропащою силою». У творі докладно описуєтся формування характеру героя, наростання його тесту проти поневолення людини. Малий Чіпка виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали кругозір хлопчика, примушу його задуматись, викликали часом не зовсім ді запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав ба Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненавш долю, що поділила людей на хазяїна й робітн Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додав; ще й моральні страждання: сільські діти не приг хлопчика до свого гурту, обзивали його «вирод «байстрюком». У цей часу нього почало визрівати чуття ненависті до гноблення і насильства: «І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці росла, виростала».
Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду вжитті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.
Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.
Чіпка вважає відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.
Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає «пропащою силою», у якого попереду — каторга.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.
Проблема життєвого вибору. Вершиною української літератури є роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цей твір соціально- психологічний, у ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоле-, ного селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві, При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селя- нина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. У творі докладно описується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й
робітника”. Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавшійся ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “бай- ( грюком”. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка :і нігті, у його невеличкому серці, росла, виростала”. Але Чіпка цс тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Не знайшовши ніде справедливості, Чіпка став мстити без розбору. Грабунки, убивства перекреслюють його протест. Кров згублених жертв, смерть ні в чому не повинних людей заплямову- ють Чіпку. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. Чіпка з п’яною ватагою вирізує родину Хоменків, і його відправляють на каторгу.
Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Твір відомого українського письменника Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів’я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.
Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіпка Варениченко. І “віддячив” громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. “Байстрюк”, — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самотність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопотана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, часто гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. “І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони”. Почуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. “Скрізь неправда… Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ виполов, а виростив новий… Тоді б, може, і правда настала”.
Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензури, яку порівняно швидко і щасливо пройшов.
Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох авторів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор.
Але далі над романом повис якийсь фатум. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопису. Роман повертається в Київ, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову іде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 року. І тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману.
Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Вперше він був надрукований М. П. Драгомановим у Женеві в 1880 році, але ж відразу потрапив до списку заборонених видань і проникав до читачів у Росію таємно, як підпільна література. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліотеках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших навчальних закладах на західних і східних землях України.
Вперше легальне роман був опублікований в 1903 році у журналі “Киевская старина” під назвою “Пропаща сила”.
Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими актами від 19 лютого 1861 року (оголошувалися в губернських містах України з 9 до 19 березня, а по селах — пізніше) закріпаченим селянам надавалися права “цільних сільських обивателів як особисті, так і майнові”, тобто права купівлі—продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, займатися ремеслом і продавати свої вироби, підряджатися на різні роботи, а також брати шлюб і вирішувати всі родинні справи без дозволу поміщика.
Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласники-поміщики, а затверджували і вводили в дію мирові посередники, що призначалися теж з поміщиків.
Для складання уставних грамот надавався дворічний термін (він часто був і більшим), під час якого селяни лишалися тими ж кріпаками, тільки офіційно називалися тимчасово зобов’язаними.
Після введення уставних грамот поміщицькі лани лишалися у панській власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм насильно. Поміщик мав повне право поміняти землю кріпакам — кращу на гіршу, що часто й робилося. Пани загарбували такі життєво необхідні для селян угіддя, як луки, випаси, ліси, водопої, щоб поставити юридичне вільних селян в економічну залежність. Норми викупних наділів залежали від місцевості: на Лівобережній Україні вони становили в середньому від 3 до 4,5 десятин на ревізьку (чоловічу) душу.
Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, що користувалися нею раніше. Дворові кріпаки, що прислуговували панам, доглядали їхню худобу, маєток, такого права не мали і виходили з кріпацької залежності зовсім безземельними, в кращому разі з садибною ділянкою.
Викупна ціна польових наділів визначалася не вартістю землі, а розмірами оброку, ціною повинностей, так, щоб поміщики з процентів капіталізованої (загальної) суми викупу одержували той самий прибуток, що й від кріпосницької експлуатації селян.
При викупі 20% викупної суми селяни виплачували безпосередньо поміщику (здебільшого на виплат з високим процентом), а 80% йшло йому через державну позику, яка мала стягуватися з селян протягом 49 років великими процентами.
Звичайно, така царська “милість” обурювала селян, спричиняла їх часті заворушення.
Налякане революційною ситуацією, наростаючим революційне) демократичним рухом самодержавство у 1864 році пішло ще на одну поступку — видало положення про земські уста поки — органи самоврядування. З самого початку ці органи буяй відокремлені від державного управління і не мали ніякого органічного зв’язку .і державним апаратом, були явною підробкою під народоправство.
За свою півстолітню історію земства зробили дещо у справі піднесення культури й побуту населення. Будувалися шляхи, школи, лікарні, до того ж земства і утримували їх, звичайно, за рахунок податного, трудового населення, додаткових здирств із нього. Члени земських управ часто вдавалися до спекулятивних операцій та обкрадання громадськості.
Спочатку земства вважалися всестановими органами, далі кількість недворянства у них відповідними законами зменшувалася, аж поки після реформи 1890 року земство не стало всуціль дворянським. Вибори до земських управ були багатоступеневими. Від селян сільська громада обирала виборщиків, виборщики — повітових гласних, гласні — повітову управу і губернських гласних, а ті — губернську управу; інші стани — поміщики, міщани — обирали гласних окремо, на своїх зборах.
Нещодавно прочитала роман відомого українського письменника Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.
Роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з’ясувати для себе, що є добро, а що – зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати.
Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
Головний герой роману – Чіпка Варениченко – викликає неоднозначне ставлення. З одного боку він – людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого – п’яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися.
З одного боку, я можу співчувати Чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого – не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з “благородного месника” він перетворився на звичайного злочинця.
Так, життя не милувало Чіпку. Були в нього і злети, і падіння. Була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. Не раз впадав він і у відчай.
Але хіба лише Чіпці важко жилося? Хіба тільки його кривдили й ображали люди? Чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? Таких сотні тисяч. Але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. На мій погляд, Чіпка – сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися.
Не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. Це вона, сліпа помста, привела його до страшної трагедії. Він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (Галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (Мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади.
Не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Шлях сліпої помсти, який обрав Чіпка, був, безумовно, неправильним. Адже не всіма шляхами можна дійти до правди.
Образ Чіпки дуже складний і суперечливий. Є в ньому й сильні, і слабкі риси. І цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. Грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.
Цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря Грицька, але чимало є й “чіпок”, які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. Приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.
Виходить, що історія повторюється. І все-таки будемо сподіватися на краще. Добро обов’язково переможе зло, а милосердя – жорстокість. Бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
«Роман з народного життя» (І. Франко) Автор: Панас Мирний Співавтор: Іван Білик (Рудченко) Видання: 1880 рік, Женева Літературний рід: епос Жанр: соціально-психологічний роман Інша назва (авторський підзаголовок): «Пропаща сила» Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка.
Ідея (міститься в назві роману): соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу. Історія написання: нарис «Подорож (подоріжжя) від Полтави до Гадяча»; повість «Чіпка»; роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Прототип Чіпки – Василь Гнидка Головні герої твору: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька. Композиція: 4 частини, які поділяються на 30 розділів. Проблематика:
Людина і суспільство
Батьки і діти
Добро і зло
Народна мораль
Жіноча доля
Кріпацька неволя
«Пропаща сила»
Хабарництво
Місце дії – село Піски
Час – понад 150 років Сюжет: Частина перша I. Польова царівна: зустрічаються Чіпка і Галя. II. Двужон: розповідається історія Вареника – Хруща – Хрущова – Притики. III. Дитячі літа: зображується дитинство Чіпки. IV. Жив-жив!: життя Чіпки в наймах; Чіпка і Грицько працюють у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, помирає баба Оришка, Чіпка дізнається правду про батька. VI. Дознався: Чіпка знайомиться з Галею VII. Хазяїн: Грицько стає гарним господарем Частина друга
VIII. Січовик: Історія села Піски (козаки стають хліборобами, історія родини Максима Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїжджає генерал Польський; закріпачення селян; Лейба – шинкар; помирає Мирон Ґудзь.
X. Пани Польські: у Піски приїжджає генеральша, гучні вечірки, одружуються її дочки; дівчина Уляна доводить генеральшу до смерті; приїжджає старший панич – Василь Семенович, а потім молодший – Степан.
XI. Махамед: дитинство і юність Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: Максим – москаль. XIII. Максим – старшим: Максим отримує більш високе звання, одружується на Явдошці і повертається у Піски. Частина третя
XIV. Нема землі: у Чіпки відбирають землю, Чіпка йде до Пороха.
XV. З легкої руки: розмова з секретарем суду Чижиком, який просить хабар; пиятика Чіпки і Пороха; Чіпка повертається додому.
XVI. Товариство: Чіпка знайомиться і починає дружити з Матнею, Лушнею й Пацюком; Мотря живе у сусідки; Чіпка пропиває майно.
XVII. Сповідь і покута: Чіпка відкриває душу Грицьку Чупруненку й Христі; дарує їм снопи; Матня, Лушня і Пацюк докоряють йому.
XVIII. Перший ступінь: план пограбування хліба у пана; розмова з Гершком щодо його продажі. XIX. Слизька дорога: Чіпка вбиває сторожа і потрапляє у чорну; Христя хвилюється за Чіпку; Чіпку і товариство відпускають.
XX. На полі: звістка, що піщани звільняються від кріпацтва, але мають відпрацювати ще два роки; обурення селян; придушення бунту.
XXI. Сон у руку: Чіпці сниться вбивство сторожа, його мучать докори сумління.
XXII. Наука не йде до бука: Мотря повертається додому; Чіпка працює по господарству; відновлюється дружба Чіпки і Грицька; у Пісках поширюються чутки щодо крадіжок. Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: зібрання злодії вночі у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: Чіпка розмовляє з Галею і дізнається, що її хочуть видати за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: за гроші Чіпка вмовляє Сидора відмовитися від Галі, всій роті виставляє могорич і домовляється про сватання Галі з Грицьком.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі та оглядини в Чіпки; їх вінчання і гучне весілля; Галя переїжджає до Чіпки; радісне й щасливе життя молодих; дружба Грицькової й Чіпчиної родини; Чіпка будує нову оселю; у Чіпки новий промисел (перепродує полотно).
XXVII. Новий вік: пореформене нове життя; історія життя Шавкуна, який після смерті пана Василя Семеновича Польського прибрав до своїх рук цілий повіт; Чіпку як господаря поважають піщани; вибирають Чіпку в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: Чіпку обирають в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у давній нерозкритій судовій справі підозра на убивство сторожа й крадіжку пшениці в пана Польського); губернатор відсторонює Чіпку від управи «по неблагонадежности»; Чіпка гнівається; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Максим Ґудзь помирає, а Явдоха продає хутір і переїжджає до Чіпки; Мотря і Явдошка постійно сваряться; Чіпка знову сходиться з Матнею, Лушнею і Пацюком; Явдоха помирає.
XXX. Так оце та правда!: товариство під керівництвом Чіпки вирізає родину Хоменка; Галя накладає на себе руки; Мотря повідомляє про злочин сина у волость; Чіпку арештовують; Чіпку ведуть до Сибіру через Піски.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суттєво вирізняється від творів тієї доби тим, що події в ньому відбуваються впродовж величезного відтинку часу. Але, незважаючи на це, хронометраж в епічному полотні залишається суто романним, тобто умовним, хоча і прив’язується до історичних подій. Наприклад: знищення Запорозької Січі, запровадження кріпацтва, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види часу.
Кожна з історичних віх не минає безслідно ні для окремих людей, ні для народу в цілому, дозволяє розкрити індивідуальні трагедії в контексті трагедії типових. Саме тому Олександр Білецький назва цей твір соціальним романом-хронікою. Композиція роману розгортається двома сюжетними лініями (Чіпка та Максим Ґудзь), ускладнюється такими поза сюжетними елементами, як екскурси в минуле, авторськими відступами, пейзажами, портретами. З цієї причини той же академік О. Білецький так охарактеризував роман: «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».
Художня спадщина Панаса Мирного відображає цілу епоху – від скасування кріпосного права до жовтневого перевороту 1917 року. Письменник-новатор запропонував нові жанри. Першим психологічним романом став його роман «Хіба ревуть воли як ясла повні?». У ньому розповідається по життя селян у пореформенний період.
По-різному складалися долі простих людей. Одні своєю працею піднімалися, досягали чогось у своєму житті, а інші опускалися на саме соціальне дно. Таким типовим представником селянства є Чіпка Варениченко – головний герой твору, з яким знайомимся в один з найкращих моментів його життя, коли він зустрічає свою «польову царівну». Зустріч з Галею є ще одним світлим епізодом з важкого життя Чіпки. Ще з дитинства доля не була прихильною до нашого героя. Дитяче товариство його не приймало, громада – не визнавала. З ранніх літ він чув лише образи і насмішки, відчував приниження і стусани. Отримавши власну землю непосильною працею, Чіпка домігся поваги односельчан. Він був дуже наполегливим і працелюбним, тому став хорошим хазяїном. Матері, повчаючи своїх синів ставили його в приклад. Але згодом, коли парубок став безземельним, громада його і відкинула. Відчуття власного безсилля привело Чіпку до чарки, в яку він став частенько заглядати. Він познайомився з «сумнівним товариством», що любило легку наживу. Під їх впливом молодик скотився на саме дно життя, чим гірко засмутив свою матір. Однак добро в ньому на деякий час перемогло. Чіпка налагодив стосунки з матір’ю, одружився з коханою Галею. Згодом він облаштував господарство, почав безкорисливо допомагати тим, кому потрібна була його поміч. Тепер він соромився стежки безпуття, якою раніше йшов. Тому, коли стали обирати членів земської управи, селяни, всупереч волі чиновників, обирають Чіпку. Вони довіряють йому і покладають на нього великі сподівання. Але найгірше, коли від людини забрати мрію, якою вона жила. А з Чіпкою так і сталося. Ця кривда стала останнім поштовхом, що зламала життя молодого чоловіка, зіштовхнула його на стежку сліпої помсти. Роздвоєна свідомість призвела до найгіршого – цілковитої безконтрольності дій і вчинків, повної втрати честі, совісті, сумління. Навіть кохана дружина не могла зупинити Чіпку у його сліпій помсті, а згодом – у кривавих злочинах. Він став «пропащою силою». Нажаль, вже ніщо не могло його зупинити на цій кривавій дорозі.
Селянин Чіпка Варениченко міцно цементує доволі складний сюжет роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”.
Його образ подається в еволюції. Автор розповідає нам не тільки його біографію, але й його родовід. Ми бачимо, що історія народження Чіпки незвичайна. Це дитина гріха. Його батько був байстрюком сина шляхетного генерала Володимира Семеновича й кріпачки Уляни, одружився з його матір’ю, уже маючи сім’ю в інших краях. З самого дня народження Бог наклав на Чіпку гріховну печатку. Чи може вирости з цієї дитини щось путнє? Мабуть, могло.
Від природи Чіпка був добрим і діяльним, розумним і енергійним, з розвиненим почуттям людської гідності. Він невтомний шукач правди, чуткий до чужого горя, готовий виступити проти будь-якої соціальної кривди навіть тоді, коли це його безпосередньо не зачіпає. У моменти особливих душевних потрясінь, викликаних повсюдним пануванням кривди, Чіпка приходить до таких в основі своїй революційних думок: “Сказано: великий світ, та нема де дітися!.. Коли б можна, — увесь цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!” Ці слова свідчать про загрозливу зміну в характері Чіпки.
Чіпку образили, відібрали найдорожче — землю, і перед ним захитався світ. Він сповнений ненависті до кривдників, але ця ненависть стихійна, не освітлена політичною свідомістю і приречена на поразку. Вона засліплює героя, руйнує його власне “Я”.
У його серці більше немає ні любові, ні поваги, ні співчуття до матері. Десь канули у небуття кохання і ніжність до дружини Галі. Його більше не хвилюють страждання цієї жінки із ніжною і тонкою душею. Його не торкнулося навіть її самогубство.
Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.
Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.
Чіпка вважає відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.
Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”, у якого попереду — каторга.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, Хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.
Твір П. Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є першим українським соціально-психологічним романом. А цей жанр передбачає глибокий аналіз дій та вчинків персонажів, причому у двох площинах: об’єктивній, яка не залежить від людини, і суб’єктивній, пов’язаній з характером героя. Роман подає історію життя сільського парубка Чіпки Вареника — його шлях до злодійства. Тобто авторів цікавлять причини морального занепаду персонажа, які зробили його “пропащою силою”.
Перша, об’єктивна, площина висвітлена широко і всебічно. Автори простежили не тільки історію героя, але і його родичів у кількох поколіннях. Батько — син пана і кріпачки, людина непокірна й горда. Він так і не став безмовним лакеєм, не схотів терпіти принижень і вдався до втечі. Очевидно, була в його вдачі байдужість до чужого горя, бо як інакше пояснити його одруження з Мотрею? Приховавши правду про себе, першу сім’ю, він зробив бідну селянку нещасною на все життя. За двожонство і втечу від пана його віддають у москалі, а Мотря із розряду законної жінки переходить до розряду “покриток”. Чіпка ж, її син, сприймається як байстрюк, безбатченко.
Ось перша причина, що зумовила всі біди головного героя. В ній, як бачимо, переплелися соціальні мотиви (кріпаччина) і психологічні (непорядність батька). Жорстоке ставлення дітей до Чіпки викликало в маленькій дитині злість і бажання помсти. Ще одне переплетіння причин: злиденне село, затуркані селяни виливають на беззахисних і таких же нещасних людей своє незадоволення, відчай. Чим Чіпка винен, що народився?
Мабуть, так зумовлено природою, що людина перш за все думає про себе і своїх близьких. Але якби так жили всі, то, напевне, не були б створені складні механізми, людина б не побувала у космосі, не підкорила б земні надра, не поборола би хвороби. Добре, що завжди були і є люди, котрі громадські інтереси ставлять вище власних, чужу біду сприймають як свою. І саме людьми небайдужими, в яких болить серце через чуже лихо, яких хвилює доля рідної землі, яких обурює несправедливість, я захоплююсь. Таким мені видався спочатку і Чіпка, герой роману братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Добрий, з чуйним серцем, широкою душею, палкою вдачею —— ось таким він постає перед нами. З напруженням я слідкую за розвитком подій. Тяжке голодне дитинство… Глузування однолітків, штурхани матері, наруга Бородая — такою була перша зустріч Чіпки з кривдою.
Юнацькі роки повні надій і сподівань. Та неправда підстерігає Чіпку: громада за хабаря відсудила його землю іншому. Пускається берега Чіпка: п’є, ображає матір, промишляє злодійством зі своїми товаришами-розбійниками. Та все ж знаходить юнак сили піднятися, кинути те нікчемне життя. Але несправедливість у земстві розворушила те зло, що причаїлось у серці хлопця. Знову Грабіжництво, пияцтво, відчай.
Чіпка намагається виправдати свої вчинки: “Хіба ми ріжемо. Ми тільки рівняємо бідних з багатими”.
Спочатку я теж виправдовувала Чіпку. Думала так: Чіпка, людина з сильним характером у тих складних соціальних умовах знаходить сили і сміливість протестувати проти зла, не кориться, захищає інтереси селян, наставляє їх на правильний шлях. Його мужність, сила духу, безкорисливість приваблюють мене. Та згодом, спостерігаючи за вчинками Чіпки, я замислююсь, і переді мною постають різні питання; “Хіба зло можна побороти злом? Чи можна жити спокійно, коли на твоїй совісті вбивство? А ненависть до всіх людей маємо право виправдати? Непошану до матері можна вибачити?”
Енергійна натура хлопця не може терпіти насильства над собою, але, не маючи виходу, він спочатку розтрачує сили у пияцтві, а потім — у насильстві над іншими.
П’яна ватага, що здавалася йому справжнім товариством незалежних та мужніх нескоренців, показує справжнє обличчя у першій скруті. Коли селяни вимагають платні за два роки праці, їх січуть як бунтівників. Чіпка сподівається, що тепер вони разом підуть проти несправедливості, але Чіпку схопили, а ватага “хоробро” втекла. Вибір виявився хибним.
Ще раз змінює своє життя Чіпка Варениченко. Стає хазяїном, одружується на “польовій царівні” Галі. Реформа 1861 року відібрала в нього землю, але дала вихід бунтівній натурі. Чіпка починає торгувати полотном, заробляє гроші. Уже ніхто не згадує про безбатченка, уже звертаються з повагою: “Никифор Іванович”.
Історичні умови, що сформували буржуазію, дали змогу багатьом енергійним натурам утілити себе у праці та громадській діяльності. Чіпка вже не розбійник, він бачить дорогу, бажає захищати селян, бере участь у виборах до земства. І цей вибір був би кращий, якби справді щось змінилося. Але… “старе та поновлене” — каже автор роману. Як було знущання над простими людьми, так і лишилося. Воно не торкнулося самого Чіпки, який тепер, як каже становий, “…чоловік торговий, усюди бузає, людей, світа бачив”. Але коли на його очах почалося знущання над виборними із селян, Чіпка зламався…
“Торгового чоловіка”, людину заможну і, на думку влади, благонадійну, вибирають до управи. Чіпка вірить: ось воно, справжнє його місце, тут він зможе справедливо судити. Але судилося інакше. Через давні діла його викидають із земства. Далі відбувається звичайне. Ті, хто був вибраний, щоб стерегти інтереси громади, стережуть лише своє добро. І на слова Чіпки: “Мене громада вибирала…”, — відповідають: “То й на громаду плюнь!” Цього вже Чіпка не витримав…
Останній вибір героя — це втеча від життя. Горілка, розбої, вбивство… Вільна, розумна людина, енергійний хазяїн, талановитий громадський діяч — ось до чого був призначений Чіпка. А вийшов душогуб та злодій. І автор роману не питає, чия це провина. Він знає напевне: не ревуть воли, як ясла повні. Вільна душа не знайшла дороги, її зламали обставини. Хтось корився, хтось пристосовувався, дехто намагався щось робити і у цих умовах. Чіпка не зміг. Він бачив чорне та біле, і коли чорне заступило йому очі, він не витримав.
У житті кожної людини обов’язково бувають моменти, коли треба зробити вибір. Іноді йдеться про дріб’язкове: іграшку, одяг, страви. А колись — про серйозніші речі: професію, вчинок, ставлення до людини… Від чого тоді залежатиме вибір? Мабуть, від виховання, від совісті, від наявності чи відсутності таланту, вміння розуміти життя і людей.
Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” знайомить нас с історією Чіпки Вареника, селянського парубка, який стає жорстоким убивцею. Чому герой зробив такий вибір? Автор намагається дати відповідь на це питання, висвітлюючи дитячі, юнацькі роки Чіпки, розкриваючи мотиви його вчинків.
Формування його характеру відбувалося у несприятливих умовах. Батько виявився двожоном, отже, Чіпка — байстрюк, якого зневажало все село. Постійні злидні, безземелля. Коли ж з’явився клаптик землі, його підступно відбирають. Ось перші причини мстивого характеру хлопця: бідність, зневага людей, безправність і беззахисність перед несправедливістю. Починається боротьба Чіпки за правду — так він вважає. Грабунки, розбій — здавалося, що він відбирає своє. Був, правда, період душевного “одужання”, коли поруч з’явилася Галя, коли праця приносила і прибуток, і задоволення. Але ще один удар: Чіпку виганяють із земської управи, куди він був обраний селянами. І герой знову виходить на стежку помсти, знову ніби захищаючи правду.
Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином.
Кожний з етапів життя героя виразно постає перед нами завдяки майстерності авторів у розкритті його внутрішнього світу. Так, великою силою емоційної наснаженості, психологічною переконливістю позначені роздуми Чіпки в зв’язку з несправедливим відбиранням землі. Різкі переходи від сподівань жити щасливо на своєму добрі до гірких розпачливих настроїв, до болісних думок про кривду, що “заснувала цілий світ”, про лихо, з тенет якого не вирватися трудівникові, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну ніч, коли зримо постала неправда у світі сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чіпки, коли за право працювати на своїй землі чиновник з цинічною відвертістю вимагає хабара.
Саме в цю мить Чіпка втратив не лише ниву, а й віру в справедливість. У його серці знову закипіла ненависть, але, на жаль, не тільки до гнобителів та їх прислужників, а до всіх людей. Це той психологічний момент, який проливає світло на дальше, часто сліпе бунтарство зневаженої, обікраденої людини: — А все люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи — з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались…”
Своі горе, чорну безнадію Чіпка починає топити в чарці. А від пиятики вже прямий крок до грабунку. В романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Болі змученої душі, кричуща соціальна несправедливість — ось що штовхнуло вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими, рівнянням багатіїв з бідняками.
До речі, це ті риси в характері Чіпки, в його поведінці, які передають істотне в діях його життєвого прототипу. Панас Мирний, розповідаючи в нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” про розбійництво Гнидки, вказував, що згодом у народній уяві залишиться соціальна основа цього розбишацтва, і Гнидка стане поруч з “Гаркушею, Засориним і іншими розбишаками післягайдамацької пори, котрі уславилися по всій Україні, яко боронителі убогих і безталанних од заздрості й пригніту багатих і щасливих”.
Прагнення ломоти насильникам ще більше поглиблюіться в Чіпки після катування його екзекуторами в день придушення селянського бунту. Гнівні слова злітають з його вуст, звучать у них і біль, і грізне застереження гнобителям: “За ті сльози, за ту кров, що сьогодні безневинно пролито… будуть вони довіку мучитися, до суду мордуватися!..” Нестримним почуттям ненависті до панства Чіпка близький до шевченківських протістатів і месників.
Визначним досягненням реалізму авторів роману і правдиве художні узагальнення буржуазно-поміщицьких порядків, піднріслення гнобительської суті всього суспільного ладу царської Росії. Роздумуючи і над особистою недолею, і над всенародним лихом. Чіпка все більше усвідомлюі соціальні корені несправедливості. Для нього стаі очевидним, що на трудівника “налягли” і пан, піп, шинкар, і “свій брат-багатир”, що “всім бажаіться жоїздити” на шиї обездоленого селянина.
Роман П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є вершиною української літератури. Цей твір соціально-психологічний, у ньому соціально-істориний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини.Проблема життєвого вибору В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — образ знедоленого селянства — не ревли б, якби була їжа. Твір «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» І нас Мирний та його брат Іван Білик почали пис під враженням розповіді про реальну людину — р бійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукс ний у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Р автори дали йому назву «Пропаща сила». Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.
Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби став «пропащою силою». У творі докладно описуєтся формування характеру героя, наростання його тесту проти поневолення людини. Малий Чіпка виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки бабусині казки розширювали кругозір хлопчика, примушу його задуматись, викликали часом не зовсім ді запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав ба Бородай, він «поніс у серці гірке почуття ненавш долю, що поділила людей на хазяїна й робітн Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додав; ще й моральні страждання: сільські діти не приг хлопчика до свого гурту, обзивали його «вирод «байстрюком». У цей часу нього почало визрівати чуття ненависті до гноблення і насильства: «І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці росла, виростала».
Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду вжитті. Ненависть до панів стає його найбільшим болем. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки.
Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва.
Чіпка вважає відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими, несправедливим. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача.
Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочинами. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає «пропащою силою», у якого попереду — каторга.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.
Проблема життєвого вибору. Вершиною української літератури є роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цей твір соціально- психологічний, у ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоле-, ного селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві, При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.
Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селя- нина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. У творі докладно описується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й
робітника”. Усе пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавшійся ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “бай- ( грюком”. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка :і нігті, у його невеличкому серці, росла, виростала”. Але Чіпка цс тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, усім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець утрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. Після одруження з Галею Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Не знайшовши ніде справедливості, Чіпка став мстити без розбору. Грабунки, убивства перекреслюють його протест. Кров згублених жертв, смерть ні в чому не повинних людей заплямову- ють Чіпку. Хлопець із правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. Чіпка з п’яною ватагою вирізує родину Хоменків, і його відправляють на каторгу.
Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Твір відомого українського письменника Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів’я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.
Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіпка Варениченко. І “віддячив” громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. “Байстрюк”, — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самотність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопотана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, часто гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. “І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони”. Почуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. “Скрізь неправда… Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ виполов, а виростив новий… Тоді б, може, і правда настала”.
Твір зазнав ще двох редакцій, що велися головним чином по лінії поглиблення окремих образів та ситуацій, ще двічі пересилався за маршрутом Полтава — Житомир (саме там жив тоді І. Білик), а потім був начисто переписаний, читався серед київської творчої інтелігенції і, нарешті, в листопаді 1875 року був поданий до цензури, яку порівняно швидко і щасливо пройшов.
Панас Мирний вирішив видавати роман під прізвищами обох авторів, адже Іван Білик в процесі роботи над книгою виступав не лише як критик і порадник, а й як співавтор.
Але далі над романом повис якийсь фатум. Почалося з того, що київські друкарні твір чомусь не взяли. Можливо, вони були перевантажені. Коли нарешті домовилися про друк у Петербурзі — цим питанням займався композитор М. В. Лисенко, — то виявилося, що цензор у поспіху не поставив свій підпис на кожному аркуші рукопису. Роман повертається в Київ, розшукують звільненого з роботи цензора. Той підписує рукопис, і роман знову іде до Петербурга. Друк його почався тільки наприкінці травня 1876 року. І тут по цензурних відомствах пройшов горезвісний циркуляр від 5 червня 1876 року про заборону українських видань, який і припинив друк роману.
Прогресивні діячі України не могли дати загинути найвидатнішому творові часу. Вперше він був надрукований М. П. Драгомановим у Женеві в 1880 році, але ж відразу потрапив до списку заборонених видань і проникав до читачів у Росію таємно, як підпільна література. Поодинокі примірники перебували в нелегальних бібліотеках гуртків самоосвіти в університетах, гімназіях та інших навчальних закладах на західних і східних землях України.
Вперше легальне роман був опублікований в 1903 році у журналі “Киевская старина” під назвою “Пропаща сила”.
Реформа XIX століття скасувала кріпацтво. Законодавчими актами від 19 лютого 1861 року (оголошувалися в губернських містах України з 9 до 19 березня, а по селах — пізніше) закріпаченим селянам надавалися права “цільних сільських обивателів як особисті, так і майнові”, тобто права купівлі—продажу нерухомого майна, ведення торгівлі, займатися ремеслом і продавати свої вироби, підряджатися на різні роботи, а також брати шлюб і вирішувати всі родинні справи без дозволу поміщика.
Але ці права надавалися тільки після переходу на викуп, після введення уставних грамот, які складали самі землевласники-поміщики, а затверджували і вводили в дію мирові посередники, що призначалися теж з поміщиків.
Для складання уставних грамот надавався дворічний термін (він часто був і більшим), під час якого селяни лишалися тими ж кріпаками, тільки офіційно називалися тимчасово зобов’язаними.
Після введення уставних грамот поміщицькі лани лишалися у панській власності, а та земля, якою користувалися кріпаки, продавалася їм насильно. Поміщик мав повне право поміняти землю кріпакам — кращу на гіршу, що часто й робилося. Пани загарбували такі життєво необхідні для селян угіддя, як луки, випаси, ліси, водопої, щоб поставити юридичне вільних селян в економічну залежність. Норми викупних наділів залежали від місцевості: на Лівобережній Україні вони становили в середньому від 3 до 4,5 десятин на ревізьку (чоловічу) душу.
Право на викуп землі мали тільки ті родини кріпаків, що користувалися нею раніше. Дворові кріпаки, що прислуговували панам, доглядали їхню худобу, маєток, такого права не мали і виходили з кріпацької залежності зовсім безземельними, в кращому разі з садибною ділянкою.
Викупна ціна польових наділів визначалася не вартістю землі, а розмірами оброку, ціною повинностей, так, щоб поміщики з процентів капіталізованої (загальної) суми викупу одержували той самий прибуток, що й від кріпосницької експлуатації селян.
При викупі 20% викупної суми селяни виплачували безпосередньо поміщику (здебільшого на виплат з високим процентом), а 80% йшло йому через державну позику, яка мала стягуватися з селян протягом 49 років великими процентами.
Звичайно, така царська “милість” обурювала селян, спричиняла їх часті заворушення.
Налякане революційною ситуацією, наростаючим революційне) демократичним рухом самодержавство у 1864 році пішло ще на одну поступку — видало положення про земські уста поки — органи самоврядування. З самого початку ці органи буяй відокремлені від державного управління і не мали ніякого органічного зв’язку .і державним апаратом, були явною підробкою під народоправство.
За свою півстолітню історію земства зробили дещо у справі піднесення культури й побуту населення. Будувалися шляхи, школи, лікарні, до того ж земства і утримували їх, звичайно, за рахунок податного, трудового населення, додаткових здирств із нього. Члени земських управ часто вдавалися до спекулятивних операцій та обкрадання громадськості.
Спочатку земства вважалися всестановими органами, далі кількість недворянства у них відповідними законами зменшувалася, аж поки після реформи 1890 року земство не стало всуціль дворянським. Вибори до земських управ були багатоступеневими. Від селян сільська громада обирала виборщиків, виборщики — повітових гласних, гласні — повітову управу і губернських гласних, а ті — губернську управу; інші стани — поміщики, міщани — обирали гласних окремо, на своїх зборах.
Нещодавно прочитала роман відомого українського письменника Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Серйозний, цікавий і, як на сьогодні, досить-таки актуальний твір.
Роман підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з’ясувати для себе, що є добро, а що – зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити і відібрати.
Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
Головний герой роману – Чіпка Варениченко – викликає неоднозначне ставлення. З одного боку він – людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого – п’яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися.
З одного боку, я можу співчувати Чіпці, його дарма загубленій силі, його життю, що склалося так невдало, а з іншого – не можу знайти виправдання його кривавим злочинам, бо з “благородного месника” він перетворився на звичайного злочинця.
Так, життя не милувало Чіпку. Були в нього і злети, і падіння. Була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. Не раз впадав він і у відчай.
Але хіба лише Чіпці важко жилося? Хіба тільки його кривдили й ображали люди? Чи не багатьом із нас і зараз доводиться тяжко працювати, заробляючи гірку копійку на шматок хліба? Таких сотні тисяч. Але одиниці лише стають на ганебний шлях злочинців. На мій погляд, Чіпка – сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися.
Не зумів він зрозуміти, що помста може бути для нього не єдиним виходом із становища. Це вона, сліпа помста, привела його до страшної трагедії. Він втратив усе: землю, яку любив, добру і люблячу дружину (Галя наклала на себе руки), любов і повагу матері (Мотря донесла у волость про злочин сина), повагу громади.
Не можна виправдувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Шлях сліпої помсти, який обрав Чіпка, був, безумовно, неправильним. Адже не всіма шляхами можна дійти до правди.
Образ Чіпки дуже складний і суперечливий. Є в ньому й сильні, і слабкі риси. І цих слабких, на мій погляд, виявилося більше, бо перемогло в ньому зло. Грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.
Цей гіркий урок, який дає нам роман, триває й зараз і змушує замислитися над життям, бо є й серед нас, на жаль, і терплячі, працьовиті люди, які нагадують доброго господаря Грицька, але чимало є й “чіпок”, які вважають себе обділеними і, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, піднімають руку на людей, які мають більший достаток. Приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.
Виходить, що історія повторюється. І все-таки будемо сподіватися на краще. Добро обов’язково переможе зло, а милосердя – жорстокість. Бо одного жорстокого злочину не можна спокутувати і тисячею добрих вчинків.
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
«Роман з народного життя» (І. Франко)
Автор: Панас Мирний
Співавтор: Іван Білик (Рудченко)
Видання: 1880 рік, Женева
Літературний рід: епос
Жанр: соціально-психологічний роман
Інша назва (авторський підзаголовок): «Пропаща сила»
Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва, напередодні і під час реформи 1861 року; зображення життя і еволюції Чіпки Варениченка.
Ідея (міститься в назві роману): соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу.
Історія написання: нарис «Подорож (подоріжжя) від Полтави до Гадяча»; повість «Чіпка»; роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Прототип Чіпки – Василь Гнидка
Головні герої твору: Чіпка, його мати Мотря («найбільш трагічний жіночий образ української літератури»); батько – Іван Варениченко (Хрущ, Хрущов, Притика); Оришка – бабуся Чіпки; Максим Ґудзь, Матня, Лушня, Пацюк – «Пропаща сила»; Явдоха (Явдошка) – дружина Максима; пани Польські; чиновництво – Порох, Чижик; Галя («польова царівна») – дружина Чіпки, Грицько – друг дитинства Чіпки; Христя – дружина Грицька.
Композиція: 4 частини, які поділяються на 30 розділів.
Проблематика:
Людина і суспільство
Батьки і діти
Добро і зло
Народна мораль
Жіноча доля
Кріпацька неволя
«Пропаща сила»
Хабарництво
Місце дії – село Піски
Час – понад 150 років
Сюжет:
Частина перша I. Польова царівна: зустрічаються Чіпка і Галя. II. Двужон: розповідається історія Вареника – Хруща – Хрущова – Притики. III. Дитячі літа: зображується дитинство Чіпки. IV. Жив-жив!: життя Чіпки в наймах; Чіпка і Грицько працюють у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, помирає баба Оришка, Чіпка дізнається правду про батька. VI. Дознався: Чіпка знайомиться з Галею VII. Хазяїн: Грицько стає гарним господарем
Частина друга
VIII. Січовик: Історія села Піски (козаки стають хліборобами, історія родини Максима Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїжджає генерал Польський; закріпачення селян; Лейба – шинкар; помирає Мирон Ґудзь.
X. Пани Польські: у Піски приїжджає генеральша, гучні вечірки, одружуються її дочки; дівчина Уляна доводить генеральшу до смерті; приїжджає старший панич – Василь Семенович, а потім молодший – Степан.
XI. Махамед: дитинство і юність Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: Максим – москаль. XIII. Максим – старшим: Максим отримує більш високе звання, одружується на Явдошці і повертається у Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: у Чіпки відбирають землю, Чіпка йде до Пороха.
XV. З легкої руки: розмова з секретарем суду Чижиком, який просить хабар; пиятика Чіпки і Пороха; Чіпка повертається додому.
XVI. Товариство: Чіпка знайомиться і починає дружити з Матнею, Лушнею й Пацюком; Мотря живе у сусідки; Чіпка пропиває майно.
XVII. Сповідь і покута: Чіпка відкриває душу Грицьку Чупруненку й Христі; дарує їм снопи; Матня, Лушня і Пацюк докоряють йому.
XVIII. Перший ступінь: план пограбування хліба у пана; розмова з Гершком щодо його продажі. XIX. Слизька дорога: Чіпка вбиває сторожа і потрапляє у чорну; Христя хвилюється за Чіпку; Чіпку і товариство відпускають.
XX. На полі: звістка, що піщани звільняються від кріпацтва, але мають відпрацювати ще два роки; обурення селян; придушення бунту.
XXI. Сон у руку: Чіпці сниться вбивство сторожа, його мучать докори сумління.
XXII. Наука не йде до бука: Мотря повертається додому; Чіпка працює по господарству; відновлюється дружба Чіпки і Грицька; у Пісках поширюються чутки щодо крадіжок.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: зібрання злодії вночі у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: Чіпка розмовляє з Галею і дізнається, що її хочуть видати за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: за гроші Чіпка вмовляє Сидора відмовитися від Галі, всій роті виставляє могорич і домовляється про сватання Галі з Грицьком.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі та оглядини в Чіпки; їх вінчання і гучне весілля; Галя переїжджає до Чіпки; радісне й щасливе життя молодих; дружба Грицькової й Чіпчиної родини; Чіпка будує нову оселю; у Чіпки новий промисел (перепродує полотно).
XXVII. Новий вік: пореформене нове життя; історія життя Шавкуна, який після смерті пана Василя Семеновича Польського прибрав до своїх рук цілий повіт; Чіпку як господаря поважають піщани; вибирають Чіпку в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: Чіпку обирають в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у давній нерозкритій судовій справі підозра на убивство сторожа й крадіжку пшениці в пана Польського); губернатор відсторонює Чіпку від управи «по неблагонадежности»; Чіпка гнівається; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Максим Ґудзь помирає, а Явдоха продає хутір і переїжджає до Чіпки; Мотря і Явдошка постійно сваряться; Чіпка знову сходиться з Матнею, Лушнею і Пацюком; Явдоха помирає.
XXX. Так оце та правда!: товариство під керівництвом Чіпки вирізає родину Хоменка; Галя накладає на себе руки; Мотря повідомляє про злочин сина у волость; Чіпку арештовують; Чіпку ведуть до Сибіру через Піски.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суттєво вирізняється від творів тієї доби тим, що події в ньому відбуваються впродовж величезного відтинку часу. Але, незважаючи на це, хронометраж в епічному полотні залишається суто романним, тобто умовним, хоча і прив’язується до історичних подій. Наприклад: знищення Запорозької Січі, запровадження кріпацтва, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види часу.
Кожна з історичних віх не минає безслідно ні для окремих людей, ні для народу в цілому, дозволяє розкрити індивідуальні трагедії в контексті трагедії типових. Саме тому Олександр Білецький назва цей твір соціальним романом-хронікою. Композиція роману розгортається двома сюжетними лініями (Чіпка та Максим Ґудзь), ускладнюється такими поза сюжетними елементами, як екскурси в минуле, авторськими відступами, пейзажами, портретами. З цієї причини той же академік О. Білецький так охарактеризував роман: «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».
Художня спадщина Панаса Мирного відображає цілу епоху – від скасування кріпосного права до жовтневого перевороту 1917 року. Письменник-новатор запропонував нові жанри. Першим психологічним романом став його роман «Хіба ревуть воли як ясла повні?». У ньому розповідається по життя селян у пореформенний період.
По-різному складалися долі простих людей. Одні своєю працею піднімалися, досягали чогось у своєму житті, а інші опускалися на саме соціальне дно. Таким типовим представником селянства є Чіпка Варениченко – головний герой твору, з яким знайомимся в один з найкращих моментів його життя, коли він зустрічає свою «польову царівну». Зустріч з Галею є ще одним світлим епізодом з важкого життя Чіпки. Ще з дитинства доля не була прихильною до нашого героя. Дитяче товариство його не приймало, громада – не визнавала. З ранніх літ він чув лише образи і насмішки, відчував приниження і стусани. Отримавши власну землю непосильною працею, Чіпка домігся поваги односельчан. Він був дуже наполегливим і працелюбним, тому став хорошим хазяїном. Матері, повчаючи своїх синів ставили його в приклад. Але згодом, коли парубок став безземельним, громада його і відкинула. Відчуття власного безсилля привело Чіпку до чарки, в яку він став частенько заглядати. Він познайомився з «сумнівним товариством», що любило легку наживу. Під їх впливом молодик скотився на саме дно життя, чим гірко засмутив свою матір. Однак добро в ньому на деякий час перемогло. Чіпка налагодив стосунки з матір’ю, одружився з коханою Галею. Згодом він облаштував господарство, почав безкорисливо допомагати тим, кому потрібна була його поміч. Тепер він соромився стежки безпуття, якою раніше йшов. Тому, коли стали обирати членів земської управи, селяни, всупереч волі чиновників, обирають Чіпку. Вони довіряють йому і покладають на нього великі сподівання. Але найгірше, коли від людини забрати мрію, якою вона жила. А з Чіпкою так і сталося. Ця кривда стала останнім поштовхом, що зламала життя молодого чоловіка, зіштовхнула його на стежку сліпої помсти. Роздвоєна свідомість призвела до найгіршого – цілковитої безконтрольності дій і вчинків, повної втрати честі, совісті, сумління. Навіть кохана дружина не могла зупинити Чіпку у його сліпій помсті, а згодом – у кривавих злочинах. Він став «пропащою силою». Нажаль, вже ніщо не могло його зупинити на цій кривавій дорозі.